Ціннісні засади української родини

Упродовж століть у культурній самосвідомості народу викристалізовували засадничі вартості української родини: духовність, злагода, добробут, батьківство-материнство, патріотизм. Історичний екскурс

у першу половину, середину ХХ ст. засвідчує існування суспільно-політичних причин зміни вартостей родини: руйнування її духовних, релігійних засад більшовицьким режимом; ліквідація економічної основи сім'ї (приватної власності); знищення родини голодомором, масові розстріли

класових ворогів, зростання безпритульництва дітей та державної “конвеєризації виховання”. У другій половині ХХ ст. продовжилася деформація засадничих вартостей української родини: насаджування атеїзму,

підміна національних традицій сім’ї сурогатами “радянської обрядовості”. Була штучно створена міграція молоді – формування психології “перекоти-поля”. Посилювалася пролетаризація родини: урбанізовані родини остаточно узалежнювались від держави. Погіршувалося здоров'я родини внаслідок екологічних катастроф тощо.

Специфіка побудови української держави з 90-х роках ХХ ст. спричинила аномію суспільної системи, що поглиблювалася процесами глобалізації та міграції. “Глобалізація”, зауважимо, означає системні зміни,

процеси, які відбуваються в економіці, політиці, культурі національних спільнот сучасного світу. Ці процеси трансформують старий порядок і прагнуть створити новий світоустрій. Універсальною цінністю стає “ринок”,

який відтворюється у його найбільш жорсткій моделі, коли гуманістичні вартості посідають в ієрархії нижче місце, ніж гроші, матеріальні блага. Відтак посилюється зовнішня соціальна мобільність людини, що має на меті

матеріальне забезпечення родини.

На прикладі процесів, які відбуваються в країнах Східної Європи, науковці простежують поступові зміни сімейних установок через процеси соціальної мобільності, міграцію. Роз’єднаність людей приходить на зміну родовим, сімейним, етнічним зв’язкам та ідентифікаціям. Це увиразнює аномічний стан сім’ї, усієї суспільної системи. В умовах аномії у суспільстві

не продукують морально-етичні стандарти [5, с. 97].

Аномічні ознаки соціальної мобільності родини відстежуються на рівні родини. Гонитва за високими доходами роз’єднує сім’ї, стає самоціллю та причиною продовження міграційного становища членів родини (батька чи матері).

Очевидним є деформоване розуміння багатьма трудовими мігрантами цінностей сім’ї, кар’єри, здоров’я. Однак результати опитувань свідчать про те, що сім’я, сімейне життя залишаються найбажанішими цінностями для молодих європейців та відіграють важливу роль у житті людини. Частина дослідників вважає, що сім’я, сімейне життя не стільки переживають кризу, скільки відбувається процес трансформації форм сімейного життя. Йдеться не лише провироблення більш демократичного розподілу прав та обов’язків, а й про звуження функцій сім’ї до двох головних: чуттєвої та соціалізаційної. Це означає, що для сучасної людини (здебільшого західної) зростає вага позародинних зацікавлень та активності [6].

Узагальнюючи та впроваджуючи українську культурно-історичну традицію, цінності, що характерні українському суспільству, М. Драгоманов розглядав родинне виховання як першу природну і постійно діючу ланку національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих за кревністю і духом людей. Учений вбачав у ньому не лише засіб становлення особистості, а й джерело зміцнення єдності поколінь, що

створюють народ і націю, об’єднуються в державу. Він підкреслював, що Духовна культура в сім’ї піклування про розвиток і виховання дитини дає батькам відчуття повноти життя, особистого щастя і власної значущості, підносить її над буденністю й наближає до ідеалу.

Важлива ідея М. Драгоманова полягала у навчанні та вихованні поколінь на матеріалах української культури як окремого, а головне – унікального й неповторного утворення, що займає належне місце у скарбниці світової культури. Українська культура, писав учений, є своєрідною матрицею освіти і виховання, невичерпним джерелом зразків і типів поведінки, патріотизму і моральної снаги особистості. В. Сухомлинський був переконаний, що успіху у вихованні поколінь можна досягти лише спільними зусиллями сім’ї, школи та громадськості. Відомий педагог і вчений, професор Дрогобицького державного педагогічного університету О.І. Вишневський в своїх працях допомагає осмислити основні аспекти українського виховання і формації дітей. Узагальнюючи, вони зводяться до наступного:

Моральний аспект: сутність морального виховання полягає в тому, що людина утверджує в собі свою природну схильність до добра і готовність

відстоювати його в собі та навколишньому житті; християнська педагогіка кладе в основу виховання мораль як чинник найбільшої ваги; невід’ємними

елементами християнської свідомості є поняття сумління й гріха. Вони характеризують усе життя людини; моральність виростає з духовності людини, вона є містком між людиною та її Творцем; першим й основним паростком моралі є, за висловом І.Канта, «моральний закон в мені», за значенням певністю існування він може бути поставлений поряд із «зоряним

небом наді мною».

Національний аспект: однією з найважливіших ознак людської природи є почуття національного, що свідчить про належність людини до певної етнічної групи; в основі національного виховання лежить національний аспект змісту українського виховання, що веде до становлення

громадянсько-патріотичної свідомості; патріот не обмежується пасивною любов’ю до рідного краю, він активно працює для свого народу, його добробуту, розбудови культури і господарства. Він захищає честь своєї держави, примножує її багатства; найвищим виявом патріотизму є почуття,

що сягає рівня жертовності, коли людина готова терпіти муки і навіть піти на смерть задля Батьківщини; у процесі становлення національної свідомості людини можна визначити три етапи: а) етнічне самоусвідомлення; б) національно-політичне самоусвідомлення; в) громадянсько-патріотичне усвідомлення. В основі ідеї виховання кожного народу лежить особливе уявлення про людину, про те, якою вона повинна бути. Ідеал українського національного виховання ґрунтується передовсім на двох головних цілях українця: «Служіння Богові і Україні». Національне виховання покликане визначити свої цілі, враховуючи особливості українського національного характеру. Центр уваги має зосереджуватися на сім’ї, бо тут зароджується зерно характеру людини, а отже – і народу.

Громадянський аспект: громадянське суспільство являє собою єдність, що ґрунтується на волі незалежних громадян і на їхній готовності доДуховна культура в сім’їспівпраці; громадянська свідомість починається з усвідомлення і прийняття свобод, прав та обов’язків людини; із природи громадянського суспільства випливає трактування ідеї рівності людей; громадянське виховання ставить собі за мету прищепити людині віру у верховенство закону; економічну основу свободи становить приватна власність; вільна людина – самовідповідальна.

Сімейний аспект українського виховання: сім’я є соборною частиною суспільного організму; родина має у своїй основі духовне ядро; в

основі сімейного виховання лежить сімейний аспект змісту виховання; сім’я

володіє великими природними можливостями виховання; традиційно стосунки в українській родині будувалися на визнанні християнських сімейних чеснот, серед яких головними були і, зрештою, залишаються подружня вірність і готовність піклування одне про одного до смерті, опіка

над дітьми, над батьками і старшими в сім’ї, взаємна повага і любов батьків,

гармонія стосунків поколінь, спільність духовних інтересів членів сім’ї; пошана до свого роду, до могил предків; працьовитість, гостинність, дотримання звичаїв; відкритість щодо суспільного життя; багатодітність, тощо; носієм і виразником сімейних вартостей є сама родина – вчинки окремих членів, стосунки між ними, їхнє ставлення до світу тощо; специфічні сьогоднішні вимоги до сфери сімейного виховання: а) відродження духовних основ родини; б)подолання пережитків феодально-

деспотичного ставлення до дитини як дорогої власності; в) «корекція національного характеру», розвиток вольових рис дитини, долання егоцентризму тощо; г) вчасне статеве виховання дитини в контексті «дошлюбної чистоти»; д) першою потребою нашого сімейного виховання є

подолання огидних наслідків більшовицького режиму, серед яких: пролетаризація та колективізація сімейного виховання, відчуження батьків

від дітей, втрата батьками віри в національні вартості, нігілізм щодо власної

мови, культури, тощо.

Особистий аспект: перша природна потреба людини та її моральний обов’язок – бути вільною; важливими рисами характеру сучасної людини є працьовитість, творчість, самореалізація; до невід’ємних рис повноцінного характеру належать воля, наполегливість, самоопанування, підприємливість, ініціативність, здатність долати труднощі; сучасна людина повинна з великою увагою ставитися до власного здоров’я; єдність тілесного і духовного; єдність духовних орієнтацій та зовнішніх манер людини.

Психолого-педагогічні аспекти: демократизація методів виховання; національне й духовне в методах виховання; методи виховання: пряме навчання вартостей; опосередковане навчання вартостей; метод переорієнтації зусиль; методи привчання, переконування, сугестії; методи схвалення і осудження поведінки вихованця. Методи самовиховання: виховання прикладом і на прикладі; участь у доброчинній діяльності; участь

у добровільних жертовних справах; спілкування з високим і вічним; вправи

на гарт волі. Усі вищезазначені аспекти хоч і класифікуються різними сферами, однак і моральний, і національний, і громадський, і особистий Духовна культура в сім’ї аспекти виховуються реалізуються спершу в сім’ї, як основній ланці державі. Саме тому для будування суспільства «з людським обличчям», ми повинні підносити культуру і освіту нашого населення, починаючи з сімей і залучаючи обов’язково школу, телебачення та інші ЗМІ задля об’єднання зусиль.

Завдяки церковному шлюбу виховне завдання батьків підноситься до

гідності й характеру покликання, стаючи дійсним та істинним «служінням»

у справі будування членів суспільства. Виховне служіння батьків настільки

вагоме й величне, що св. Тома не вагається порівняти його зі священичим служінням: «Дехто поширює і підтримує духовне життя виключно духовним

служінням. Це стосується Таїнства священства; інші ж роблять це стосовно як фізичного, так і духовного життя, і це здійснюється в Таїнстві подружжя,

у якому чоловік і жінка єднаються, щоб зродити нащадків та виховати їх для

прослави Бога»[6].

Список використаної літератури:

1. Сковорода Г. Твори: У 2-х томах. – К., 1961. – Т.1 - ст.34, 193, 578.

2. Рубенштейн С.Л. Проблемы общей психологи. – М., 1973. ст.150.

3. Маковецький А.М Українське суспільство у соціологічному вимірі:

проблеми теорії та практики. – Чернівці: Руту, 2008.-208 с. ст.133

4. Маковецький А.М Українське суспільство у соціологічному вимірі:

проблеми теорії та практики. – Чернівці: Руту, 2008.-208 с. ст. 135

5. Маковецький А.М Українське суспільство у соціологічному вимірі:

проблеми теорії та практики. – Чернівці: Руту, 2008.-208 с. ст. 135

6. Св. Тома Аквінський, Summa contra Gentiles, IV, 58

Дата добавления: 2014-01-07