Структурні компоненти Я-концепції

Багатозначність поняття "Я" вплинула на розробку сутнісної характеристики "Я"-концепції. У цілому аналіз наукових праць дозволяє окреслити основні підходи дослідників до визначення даного поняття. Виявлено, що "Я"-концепція – це:

1) "те, чим я володію". Зміст цього поняття ясно висловив У.Джеймс: "Щоби піклуватися про своє "Я", необхідно, щоб природа дала його разом з яким-небудь іншим об’єктом, досить для мене цікавим, щоб викликати в мене інстинктивне бажання привласнити його заради нього самого".

2) "є те, яким мене хочуть бачити". Для даної позиції характерна така думка Ч.Х. Кулі: "Ми бачимо наше обличчя, фігуру й одяг у дзеркалі, цікавимося ними, оскільки все це наше, буваємо задоволені ними або ні відповідно до того, якими ми хотіли б їх бачити, так само в уяві сприймаємо у свідомості іншого деяку думку про наші манери, вигляд, наміри, справи, характер і т.д., і це різними шляхами на нас впливає".

Розвиваючи цю позицію, під "Я"-концепцією стали розуміти сукупність усіх уявлень особистості про себе, сполучену з їх оцінкою, такі вчені, як А.В. Бояринцева, М.Е. Колеснікова, І.С. Кон, Ю.М. Орлов, С.Р. Пантилєєв, М. Розенберг та ін.

3) "сукупність установок, спрямованих на самого себе", що включає структурні елементи: "Я"-образ, самооцінку, поведінкові реакції й очікування. Цієї точки зору дотримуються Г.Г. Овчиннікова, Соколова О.Є., та ін.

4) "система образів-"Я" і образів людини", де "Я"-образи постійно змінюються й ніколи той же образ не виникає двічі..." Т. Шибутані, С.М. Петрова;

5) "система самосприймання", або організований, послідовний концептуальний гештальт, який складається зі сприйняття властивостей "Я", або "мене", і сприймань взаємин "Я", або "мене" з іншими людьми та з різними аспектами життя, а також цінності, пов’язані з цими сприйняттями;

6) насамперед неповторність, унікальність "нейроструктурних основ індивідуального "Я" людини" Бахур В.Т.

Слово "концепція" (лат. conceptio – єдиний задум, провідна думка) означає систему поглядів на певне явище. Отже, "Я"-концепція – неповторна система поглядів, когнітивно-емоційний конструкт розуміння себе, ставлення до себе і світу. Це – "теорія самого себе".

Ю.І. Матвєєв розглядає "Я"-концепцію як уявлення індивіда про свої соціальні якості, про свій реальний, можливий і необхідний соціальний статус, про потреби, інтереси, ідеали, що інтегрувалися у складну динамічну систему. Ця система регулює і направляє всі свідомі дії людини. Ядро цієї концепції – сукупність установок індивіда на самого себе. Її якісні параметри визначають три компоненти, що характеризують соціальну установку як цілісне утворення – когнітивний, емоційний, поведінковий. Когнітивна (пізнавальна) складова "Я"-концепції набуває вигляду сукупності переконань, обґрунтованих або ні, але таких, в яких людина впевнена. Емоційна складова набуває вигляду оціночно-емоційного ставлення індивіда до самого себе, до образу власного "Я". Поведінкова (конативна) складова спрямовує дії індивіда, які базуються на уявленнях про себе самого, про свої потенційні можливості.

Майже так само, як Ю.І. Матвєєв, тобто як сукупність установок "на себе", розглядає "Я"-концепцію Р.Бернс і виділяє в ній три елементи: образ "Я" – уявлення індивіда про самого себе; самооцінку – афективну оцінку цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу "Я" можуть викликати більш або менш сильні емоції, пов’язані з їх осудом або прийняттям залежно від контексту і самого когнітивного змісту; потенційну поведінкову реакцію, тобто ті конкретні дії, що можуть бути викликані образом "Я" і самооцінкою.

Згідно розробленій В.А. Ядовим диспозиційній теорії особистості, окремі установки не існують у особистості самі по собі, а складаються в певну ієрархічну систему диспозицій. Перший, низший рівень складають елементарні установки, які формуються на основі вітальних потреб і в найпростіших ситуаціях. Другий рівень диспозиційної структури, система соціальних установок, які володіють уже всіма компонентами (когнітивними, емоційними, поведінковими) і формуються у людини на базі оцінки окремих соціальних об’єктів і ситуацій. Третій рівень- базові соціальні установки, які визначають загальну направленість активності особистості. Четвертий рівень, вищий рівень мотиваційної ієрархії, утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності і засоби досягнення цих цілей, детерміновані загальними соціальними умовами життя даного індивіда. Розуміння "Я концепції" як соціальної установки дозволяє представити її структуру не як випадковий набір компонентів (уявлення про своє тіло, психічні та моральні якості іт.п), а як деяку систему когнітивних, емоційних і поведінкових ознак.

Я-концепція виникає в людини у процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат її психічного розвитку, як відносно стійке і водночас схильне до внутрішніх змін і коливань психічне надбання самосвідомості. Воно накладає невідворотний відбиток на всі життєві вияви людини від її дитинства до глибокої старості. Первинна залежність Я-концепції в і:, зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона виконує самостійну роль у житті кожного. У будь-якому разі з моменту зародження Я-концепція є активним джерелом самовпливу, діючи у трьох функціонально-ролевих аспектах:

1) внутрішньої узгодженості: людина завжди йде шляхом досягнення максимальної самозлагоди, адже уявлення, відчуття чи ідеї, вступаючи у суперечність з іншими уявленнями, відчуттями чи ідеями, приводять до дезгармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту; воднораз випробовуючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, людина готова робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченої рівноваги; тому тут істотним чинником є те, що кожен думає про себе.

2) інтерпретації досвіду: функціонування Я-концепції визначає характер індивідуальної Інтерпретації досвіду, оскільки у людини існує стійка тенденція виявляти на основі власних уявлень про себе не лише свою поведінку, а й здійснювати інтерпретацію власного досвіду.

3) набору очікувань: Я-концепція задає також коло очікувань людини, тобто її спричинює гама уявлень про те, що має відбутися, а відтак і визначає, характер її потенційних та актуальних дій; зокрема люди, котрі впевнені у власній значущості, чекають, що й інші будуть ставитися до них так само, а ті, хто вважає, що вони нікому непотрібні, не можуть подобатися, або поводяться, виходячи із цієї переду мови, чи інтерпретують відповідним чином реакції навколишніх; недивно, що дослідники часто називають цю функцію центральною, розглядаючи Я-концепцію як сукупність очікувань, а також оцінок, котрі відносяться до різних моделей і схем поведінки.

Глобальна Я-концепція, що запропонована Р. Бернсом, охоплює різні грані індивідуальної самосвідомості. У зв'язку з тим, що людина, з одного боку, володіє свідомістю, а з іншого - усвідомлює себе як один з елементів дійсності, В. Джеймс перший із психологів запропонував розглядати особисте Я як подвійне утворення, в якому поєднуються Я-усвідомлюване (І)

і Я-як об'єкт (Ме).

У структурі Я-концепції здебільшого виділяють усвідомлену та оцінкову складові, що дає підстави розглядати її як сукупність установок, спрямованих на себе. У зв'язку з цим Р.Бернс виокремлює три головні формовиявлення установки:

1) переконання, яке може бути як обгрунтованим, так і необґрунтованим (когнітивна складова установки);

2) емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінкова складова);

3) відповідна реакція, яка може виявлятися у поведінці (поведінкова складова).

Стосовно Я-концепції ці три компоненти установки конкретизуються таким чином:

1) образ Я - уявлення індивіда про самого себе;

2) самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси цього образу здатні викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх ухваленням чи засудженням;

3)потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які спроможні викликати цей образ Я, самооцінку.

Я - концепція у сучасних наукових дослідженнях розглядається як відносно стійка, більш чи менш усвідомлена неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми і відносно себе. Цілісний, хоча і не позбавлений внутрішніх протиріч образ особистого „Я” виступає як установка по відношенню до самого себе.

Вона включає такі компоненти:

1) когнітивний (Я-образ) – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості. Це умовно можна позначити таким терміном, як самосвідомість. Самосвідомість – як вищий рівень розвитку свідомості, виступає основою формування розумової активності й самостійності особистості в поведінкоаих проявах і діяльності. Коротко самосвідомість можна визначити як образ себе і відношення до себе. Цей образ і відношення нерозривно пов’язані із прагненням до самозміни, самовдосконалення. Одною з вищих форм роботи самосвідомості є спроба знайти зміст особистої діяльності, що нерідко перетворюється в пошук змісту життя;

2) емоційний – самоповагу, самолюбство, самоприниження, тощо;

3) оцінно-вольовий – бажання підвищити самооцінку, завоювати повагу і т.ін.

„Я-концепція”; на думку Ф.В. Калошина, – це передумова і наслідок взаємодії соціального, визначається соціальним досвідом. До її складу входять:

1) реальне „Я” – уявлення про себе в теперішньому часі;

2) ідеальне „Я” – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен бути, спираючись на моральні норми;

3) динамічне „Я” – те, яким суб’єкт хоче стати;

4) фактичне „Я” – те, яким суб’єкт хотів би стати, якби це було можливим.

Дата добавления: 2014-01-07