Естетична культура суспільства і особистості

Сутність естетичної культури

Естетична культура: сутність і сфери форму­вання.

1. Сутність естетичної культури

1.1. Естетична культура суспільства і особистості

1.2. Естетичне виховання і його специфіка, методи та за­соби

2. Структура і сфери формування естетичної культури

2.1. Дизайн. Гуманістична спрямованість в дизайні

2.2. Мода і стиль життя

2.3. Роль реклами в сучасному суспільстві

Найчастіше під естетичною культурою розуміють сукупність естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання.

Естетичне відношення людини до дійсності - це специфічне людське відношення, що є формою виокремлення людини з оточу­ючого світу і усвідомлення себе як людини. Його становлення обу­мовлює формування естетичної культури суспільства і людини.

Естетична культура суспільства - функціонуюча в даному су­спільстві система естетичних цінностей, способів їх створення, пе­редачі та засвоєння людиною. Ціль естетичної культури - це куль­тивування самої людини у напрямку її універсальності, цілісності й гармонійності, розвитку її почуттів і здібностей.

Залежно від суб'єкта (носія культури) та соціальної значущості розрізняють естетичну культуру особистості, соціальної групи, кон­кретного суспільства, естетичну культуру суспільства в цілому.

Естетична культура особистості - це ступінь прилученості людини до діючої в суспільстві системи естетичних цінностей, зда­тність до обґрунтованого естетичного вибору та ствердження есте­тичного начала в житті.

Індивідуально-особове прилучення до культурної спадщини свого народу забезпечує особистості національно-культурну визна­ченість і включення в національну спільноту. Так здійснюється єд­ність етносу і спадкоємність поколінь в середині нього. Естетична культура сприяє розвитку у особистості образного мислення, твор­чих здібностей, цілісності сприйняття міри світу, розвитку фантазії, уявлення, інтуїції і виявляти це в своїй життєдіяльності.

Естетична культура має два рівні: позахудожній та художній. Перший проникає у всі види людської життєдіяльності (від праці до дозвілля). Другий охоплює художню культуру.

Художня культура - це історично визначена система художніх цінностей (творів мистецтва), а також система їх відтворення і фун­кціонування в суспільстві, степінь прилучення до них людини.

Естетичний зміст є основним в художній культурі, тому вона є яд­ром естетичної культури, посилює її дієвість. Однак, не можна го­ворити про їх тотожність щодо складу, функцій, темпів розвитку.

Художнє життя суспільство має свою організацію і характери­зується такими елементами:

1) Професійна підготовка і організація митців. Першим закла­дом художньої освіти стала Болонська академія мистецтв, потім та­ку ж академію було засновано в Парижі, в яких крім головного ви­ду діяльності читалися теорія і історія мистецтва а також курс знань з естетики, психології, філософії. Поступово художні заклади типу академії почали доповнюватись навчальними закладами ниж­чого ступеня - художніми, музичними, хореографічними школами і училищами, вдосконалювався відбір учнів.

2) Культурні та художні заклади.

Залежно від виду і форми буття творів мистецтва відповідно ор­ганізовані заклади забезпечують можливість ознайомлення з ними широкого кола читачів і глядачів: звичайними для нас стали бібліо­теки, музеї, театри, кінотеатри, концертні зали, виставки, та таки художні заклади як - конкурси, фестивалі, прем'єри, бенефіси, тво­рчі звіти. Усе це має велике значення для культурного життя країни.

3) Засоби тиражування і масової інформації.
Виникнення книгодрукування зробило книгу доступною кожній

людині. З виникненням засобів масової інформації, преси, радіо, те­лебачення - значно демократизувалося художнє життя, значно роз­ширило суспільний резонанс колись локальних культурних явищ, активізувався обмін художніми досягненнями між різними країнами і регіонами світу.

4) Суспільна оцінка художніх творів.

Функцію суспільної оцінки художніх творів виконує літератур­но-художня критика, яка здійснює оцінку художніх творів з точки зору соціальної значимості і художньої досконалості.

Літературно-художня критика можлива лише за умови існуван­ня цілісної теоретичної системи естетики і мистецтвознавства, які виробляють об'єктивні основи для самої можливості оцінки худож­ніх творів, кожен з яких оригінальний і неповторний. Естетика і ми­стецтвознавство, з одного боку, розвиваються під впливом критики з іншого - критика мусить спиратися на виявлені та закріплені в теорії загальні закономірності розвитку соціального буття і мистецтва які роблять можливою критику, дозволяють їй сперечатися про смаки, претендувати на об'єктивність і загальну значимість.

Ядром естетичної культури є естетичні цінності, які визнача­ються характером естетичного відношення і охоплюють будь-яке явище світу і саму людину.

Структура естетичної культури багатовимірна і включає в себе: -естетичну свідомість людей, що відтворюється в ідеалах, сма­ках, поглядах, концепціях;

-естетичні аспекти різних видів діяльності (у праці, побуті, під час спілкування, у суспільному житті, у дозвіллі);

-естетичне виховання у різноманітті сфер та за­собів свого прояву; - мистецтво. Водночас доступність і все загальність мови мистецтва руй­нує національні, соціальні, часові кордони між людьми. В спіл­куванні через мистецтво немає потреб в посередникові. Мова мис­тецтва винятково багата - в ній закодовано набагато більше змісту, смислу, оцінок, почуттів, ніж в інших формах спілкування. Тому мистецтво руйнує упередженість одного народу до іншого. Й саме митці є вагомими охоронцями, оберігачами естетичного потенціалу людства: їх творчість здатна пробуджувати істотні сили в суспільс­тві. Сприяє формуванню ціннісного ставлення до дійсності та утве­рдження високої естетичної культури.

Естетична культура змінює відношення людини до природи. Ця зміна пов'язана з подоланням відчуджено-утилітарного підходу до неї. В естетичному переживанні природа олюднюється, набирає у творчій свідомості людсько-образного змісту. І метафорична мова, якою постійно користуються поети, є необхідний засіб об'єктивування своєї співпричетності до природи. И естетична культура людини дозволяє ставитися до природи, виходячи із взає­мних інтересів, а також - досить часто виключно через самоцінність її буття.

Естетичне відношення до дійсності дозволяє особистості оці­нювати свою діяльність як творчу, з точки зору її результатів у більш широкому соціокультурному контексті, пізнавати насолоду від укорінення у активно-творче життя суспільства, виступаючи своєрідним орієнтиром світогляду та тврчої діяльності. Воно також є одним із стимулів творчого освоєння дійсності з метою створення картини світу як відбиття реальної гармонії зв'язків. Естетичне відношення до світу визначає потребу особистості та її здатність захоплюватися як незвичайністю та красою самого предмета, яви­ща, що перетворюється, так і засобами їх зміни, результатами твор­чості в цілому, а також відчувати особистістю естетичну насолоду від самого трудового процесу, що формує потребу у такого роду ді­яльності та постійний інтерес до неї.

Справляючи значний вплив на естетичний розвиток особистос­ті, естетична культура формує іншу якість мислення, започат­ковує розвиток низки загальнокультурних здібностей людини.

Естетичний розвиток особистості, високий рівень естетичної культури формує її здатність мислити не за однією чи декількома обмеженими мірками, а за міркою будь-якого виду, здатність роз­мовляти мовою предмета, виражати своєрідність його сутності. По­дібне вміння називають почуттям форми. Воно дозволяє надати предмету творчості структурну гармонійність, досягти функціона­льної та конструктивної досконалості.

Відбиття світу на образному рівні уможливлює сприйняття сві­ту в усій його цілісності, багатозначності та суперечливості. Ці зда­тності можуть розвинутися у соціальному спілкуванні шляхом ви­ховання й формування навичок образного мислення та творчого уявлення.

Дата добавления: 2014-01-07