Питання для осмислення матеріалу

План

Лекція

Питання для осмислення матеріалу.

1. Розкрийте завдання методики розвитку мовлення.

2. З якими науками пов’язана методика розвитку мовлення?

3. Що таке мова?

4. Дайте визначення поняттю «мислення».

Затверджую:

Заступник директора

з навчально-виховної роботи

___________ Л.Л. Кухаренко

«______» ________________

Тема: Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.

Мета: розкрити особливості розвитку словника дітей дошкільного віку; пояснити формування граматичної правильності мовлення дітей.

Розвивати вміння спілкуватися, мовлення, мислення.

Виховувати культуру мовлення у студентів.

Вид заняття: лекція

Обладнання: підручники, методичний матеріал.

Література: Богуш А. Мовленнєвий розвиток дітей. Вища школа – К.: 2004,

Богуш А.М, Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика – К: Вища школа, 2007.

Ресурси Інтернет

1. Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.

2. Форми мовного висловлювання, їх характеристика.

1. Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.

Інтенсивний розвиток мови, швидке збагачення словника в дітей відбувається в процесі безпосереднього сприйняття ними навколишньої дійсності під час спілкування, взаємодії з дорослими та дітьми, із соціальним та природним середовищем.

У дошкільному віці словниковий склад у дітей збагачується тисячами слів.

Розвиток словника передбачає уточнення лексики, добір найточнішого для висловлення думки, використання синонімів, антонімів з метою увиразнення мови.

Розвиток словника дошкільника передбачає також очищення мови дітей від діалектної лексики, грубих слів.

Розрізняють активний та пасивний словник. До активного словникового складу входять слова, які дитина вживає у своїй рідній мові, пасивний – це слова, які вона розуміє, але не використовує. Багатство активного словника, лексики є ознакою культури мови, загальної культури людини. До активного словника дитини передусім входить побутова лексика, яка властива всім людям, а також слова на позначення обстановки, умов, у яких живе і виховується дитина. Перед тим як вводити в мову дитини слова для активного вжитку, необхідно сформувати в неї відповідні образи, уявлення. Дати їй певні знання. Дитина дістає свої перші конкретні уявлення про навколишню дійсність за допомогою органів чуттів. Відчуття і сприймання відіграють величезну роль у пізнанні світу та в практичному житті людини. Тільки на основі відчуттів і сприймань можливе ознайомлення з предметом, формування уявлень про нього і закріплення його в слові.

Розвиток словника, його збагачення і активізація будуть гармонійними, досконалими в тому разі, якщо виконуватиметься основна функція слова – точне, узагальнююче називання предметів, їхніх якостей, ознак, дій, кількості предметів, кількісних відношень.

Словник дітей однієї вікової групи може коливатися у межах сотень і навіть тисяч слів, тобто розрізняється словник багатий і бідний. Багатий словник – це такий, у якому велика кількість слів, якими користується дитина, відповідає багатству та різноманітності лексики, її якісному складу.

Розвивати словник дитини – означає систематично працювати над змістом спостережень, над зв’язком мови і мислення, над умінням розрізняти в явищі причини, наслідок і називати їх найбільш точними словами у правильній формі. Тому в дошкільному віці пізнання дитиною навколишнього світу, засвоєння нових слів ефективно відбувається в побуті, грі, на заняттях, у праці, коли до сприймання залучаються всі або більшість органів чуттів: зір, слух, дотик. Дитина в процесі діяльності, спостереження прагне не тільки подивитись на предмет, а й помацати його, понюхати, а то й скуштувати. Прагнення це закономірне, і вихователь, демонструючи предмет та об’єкти живої і неживої природи, крім зору, слуху залучає і руку дитини – важливий орган пізнання. З свого боку, розвинена мова, багатий активний словник суттєво змінюють життя і діяльність дитини; активізується мовне спілкування її з товаришами і дорослими. Користуючись попереднім досвідом, закріпленим в уявленнях, поняттях, словесних виразах, діти домовляються про спільну гру, працю, навчання, планують свої дії тощо.

Працюючи над розвитком словника, вводячи в ужиток нові слова, вихователеві слід керуватися такими принципами:

- введення нових слів на основі чуттєвого досвіду дитини, активної пізнавальної діяльності;

- комплексне розв’язання всіх завдань словникової роботи;

- поєднання процесу розвитку словника і пізнавальної діяльності на заняттях.

Вихователь повинен систематично дбати про те, щоб діти усвідомлювали зв’язки між фактом дійсності і словом, яким позначено цей фат.

Збагачення словника дітей. Передбачається планомірне, систематичне розширення уявлень і понять дітей про нові предмети, явища та засвоєння їхніх назв. Засвоєння нових слів сприяє подальшому розвитку мислення. У дітей розвивається вміння аналізувати, розподіляти ціле на частини, виділяти ознаки предметів, узагальнювати. Збагачення словника передбачає також введення в мову дітей яскравих фразеологізмів сучасної мови та фольклору.

Уточнення та закріплення словника. Для того щоб створити у дошкільників потрібні мовні стереотипи, необхідне багаторазове повторення слів, закріплення їх. Повторення і закріплення особливо потребують складні за своїми граматичними властивостями слова, абстрактні терміни. Закріплення словника передбачає також навчання дітей правильно вимовляти слова. У процесі закріплення словника паралельно розв’язується і завдання уточнення змісту слів. Уточнення змісту відбувається протягом усього дошкільного віку. Повторення слів на занятті, уточнення та розширення змісту їх протягом року чи всього періоду виховання дітей у дитячому садку створює міцні зв’язки між першою і другою сигнальними системами, забезпечує закріплення набутого словникового запасу.

Активізація словника передбачає систематичне, послідовне формування в дітей уміння дібрати найточніше слово, навички швидко відшукати в пам’яті потрібну форму. Всі завдання розв’язуються одночасно: діти здобувають нові знання, пізнають відповідні словесні позначення, уточнюють і закріплюють відомості, здобуті раніше, вправляються у вживанні слів.

Цілеспрямована словникова робота повинна охоплювати такий зміст: побутові предмети, побутові та суспільні явища, праця дорослих, засоби пересування та зв’язку, рідне місто тощо.

Програмою передбачено послідовне збагачення змісту життя і ускладнення діяльності дітей, у процесі якої вони відтворюють побутові дії, заняття, пов’язані з сучасними суспільними подіями, досягненнями народу.

Вся робота з розвитку мови повинна мати виховний характер: любов до батьків, до рідних, до Батьківщини.

Зміст словникової роботи від віку до віку ускладнюється в трьох напрямах:

1. розширення словника від групи до групи на основі ознайомлення дітей з новими предметами і явищами навколишньої діяльності;

2. словникова робота на основі поглиблення знань дітей про знайомі предмети і явища: введення нових слів, що позначають властивості, якості предметів;

3. розвиток словника в процесі конкретизації й узагальнення уявлень про предмети; введення нових слів, що позначають узагальнення, поняття.

Знання дітей, а також, й словник розвивається від простого до складного, від елементарних уявлень про предмети, що оточують їх, до абстрактних понять, відомостей про суспільні явища, які відбуваються в місті, в країні та за її межами.

Джерелами розвитку словника є безпосереднє сприймання навколишньої діяльності в процесі різноманітної діяльності дітей у суспільному житті, в роботі, під час прогулянок, у спілкуванні з дорослими; розповіді вихователя, батьків про суспільне життя, природу, працю людей; читання книжок, розглядання картин, перегляд діафільмів, діапозитивів, телевізійних передач.

Методи та прийоми словникової роботи. Добір методів та прийомів словникової роботи залежить від характеру дидактичних завдань на кожному конкретному занятті. Методи поділяють на дві великі групи: безпосередні (спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, розглядання картин і бесід за змістом їх, дидактичні ігри) та опосередковані (бесіда, художня література вірші, усна народна творчість).

До основних прийомів розвитку словника можна віднести показ, називання предметів, порівняння, пояснення, повторення, вправляння, запитання.

Обов’язковою умовою застосування кожного методу і прийому є розуміння дитиною змісту та значення слів, правильне співвідношення їх з об’єктами, явищами реального світу.

Спостереження. В ранньому віці дитина не помічає причинно-наслідкових зв’язків у природі, вона просто розглядає предмети навколишнього світу, відкриває в ньому нове, ставить безліч запитань.За своєю природою дитина – допитливий дослідник. Тому основним методом розширення словника дітей є спостереження. Спостереження – це планомірне, більш-менш тривале сприймання, яке дає можливість простежити хід будь-якого явища або ті зміни, що відбуваються в об’єктах сприймання. Спостереження – активна форма чуттєвого пізнання, що має на меті добір фактів, утворення найперших уявлень про навколишній світ, це складна психічна діяльність, в якій сприймання, мислення й мова об’єднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи. Тематика спостережень об’єктів та явищ природи й соціального життя для кожної вікової групи визначається вимогами програми. До методики проведення спостережень входить і підготовка самого вихователя – чітке визначення ним програмового змісту і плану заняття, попередній огляд об’єкта спостереження; слід визначити запитання для дітей, зміст розповіді, конкретний словник для збагачення й активізації мовлення.

Крім спостережень в усіх вікових групах широко використовується розглядання предметів. Вихователь показує предмет, звертається до дітей із запитаннями, зі словами спонуками, щоб привернути до нього інтерес, стимулювати активність. У старшому дошкільному віці діти, розглядаючи предмети, спостерігаючи явища, навчаються встановлювати причинні зв’язки, роблять висновки. Поступовий розвиток здатності послідовно спостерігати забезпечить у подальшому засвоєння доступних дитячому розумінню закономірностей навколишнього життя та природи. Метод розглядання предметів широко застосовується під час праці, режимних процесів. Під час праці на городі розглядають лопату, граблі тощо.

Екскурсії. Із старшими дошкільниками можна провести такі екскурсії: по рідному місту, селу тощо. В екскурсії обов’язково поєднуються пізнавальні та виховні завдання. Треба заздалегідь визначити об’єкти для спостереження, забезпечити доставку дітей на місце. Слід намічати обмежену кількість об’єктів, в дорозі не перевантажувати дітей повідомленнями. Вихователь напередодні складає детальний план проведення екскурсії. Після екскурсії дітям показують картини, читають твори художньої літератури, проводять дидактичні ігри відповідно до теми екскурсії; через 3-4 дні проводять бесіди, діти розповідають, що бачили, про що довідались, вправляються у вживанні нових слів, виразів.

Різновидом екскурсії є екскурсії-огляди, «місцеві екскурсії», методика яких детально розроблена. Екскурсії-огляди проводяться в межах дитячого садка в усіх вікових групах: тематика їх поступово ускладнюється від групи до групи. Для молодших пропонуються такі теми: огляд групової кімнати, умивальної і роздягальної кімнат, їдальні, спальні, садиби дитсадка. Для середньої групи: огляд куточка книги, куточка природи, місця для збереження посуду. Для старшої групи: огляд теплового устаткування в дитячому садку, кабінету завідуючої, піаніно, радіо. Для проведення екскурсій-оглядів дитячу групу доцільно поділити на дві підгрупи. Дидактичні вимоги до цього виду екскурсій такі ж самі: застосовуються прийоми показу, називання, пояснення, запитання, порівняння, пригадування, жвавої бесіди.

Розглядання картин. Показ картин і роз’яснення змісту їх із введення нових слів використовується в усіх вікових групах. У картині дитина сприймає не реальний предмет, який діє на органи чуттів, а його зображення, тобто сприймає його опосередковано. Тут також велике значення має метод порівняння.

Розглядання картин з метою розширення та активізації словника, можна використати такі види занять:

- називання предметів, їхніх частин, дій і стану, якостей та ознак;

- описування: описати якості, ознаки й стан предметів;

- порівняння двох і більше предметів за кольором, формою, розміром, матеріалом, призначенням;

- опис картини: встановити пору року, місце, час зображеного на картині;

- хто більше побачить? Цей прийом посилює увагу, активізує пам'ять, мову;

- систематизація картин за темами: тварини, птахи, квіти, овочі, меблі, одяг, посуд.

Словникова робота проводиться на спеціальних заняттях з розгляданням картин, в індивідуальному спілкуванні з дітьми вранці, на прогулянці. Але здебільшого це завдання розв’язується паралельно з іншими з розвитку мови під час бесід та розповідей за картиною. Заняття з картиною посідає одне з провідних місць у методиці розвитку мови дошкільників.

Міні-підсумок: розвиток словника дітей має свої особливості, методи, прийоми та засоби, які сприяють цьому розвитку.

2. Форми мовного висловлювання, їх характеристика.

Форми мовного висловлювання поділяються на діалогічні та монологічні.

У лінгвістиці існують терміни, пов'язані із взаємодією, стосунками людей між собою за допомогою мовлення — спілкування або комунікація, мовлення. Якщо спілкування як контакт між людьми, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оцінний обмін, може відбуватися на вербальному та невербальному рівнях, то, застосовуючи термін «діалогічне мовлення», ми, насамперед, маємо на увазі певну форму мовлення. Оскільки розвитку комунікативної діяльності в дошкільному віці присвячено окремий розділ підручника, зупинимося на організації навчання дітей діалогічному мовленню на різних етапах дошкільного дитинства.

Як уже зазначали, діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями, по суті, є чергуванням слухання та промовляння здебільшого невеличких, неповних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники. Враховуючи, що діалогічне мовлення оточує дитину з перших хвилин життя і визнаючи його значення в розвитку особистості, педагоги й батьки прагнуть до формування діамонологічної компетентності. Базовий компонент дошкільної освіти так визначає зміст діалогічної компетенції: «Дитина вільно, невимушено вступає в розмову з дітьми, дорослими (як знайомими, так і незнайомими), підтримує запропонований діалог відповідно до теми, не втручається в розмову інших. Будуєзапропонований діалог відповідно до ситуації, відповідає на запитання, звернені до дитини, за змістом картини, художніх творів. Виконує словесні доручення, звітує про їх виконання». Отже, завданнями розвитку діалогічного мовлення в програмі А.М.Богуиі «Витоки мовленнєвогорозвитку дітей дошкільного віку» передбачається:

а) учити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із

запитаннями;

б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації

спілкування;

в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;

г) будувати діалог на запропоновану тему.

До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкільників, належать розмова, бесіда та полілог. Ключовим методом формування діалогічного мовлення в повсякденному спілкуванні й водночас універсальною формою мовленнєвого спілкування є розмова вихователя з дітьми (непідготовл2ний, імпровізований діалог). Розмова відрізняється від говоріння, промовляння певної інформації, аджепередбачає активну участь дітей у ній на правах співрозмовників. Вихователь упродовж дня постійно спілкується, організує розмову з дітьми з будь-якого приводу.

Міні-підсумок: до форм мовного висловлювання належать діалог та монолог. Діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями.

1. Розкрийте особливості розвитку словникової роботи дітей.

2. Які існують словники?

3. Назвіть форми мовного висловлювання.

4. Що таке діалог?

Дата добавления: 2014-01-07