Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності

Законодавчою базою цього податку є Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 26 вересня 1999 року № 1105-ХІV. Цим Законом визначається механізм самостійного виду соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Головними завданнями такого страхування є розробка та здійснення профілактичних заходів по запобіганню нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві, відновлення здоров’я та працездатності осіб, які потерпіли на виробництві та відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія цього закону поширюється на фізичні особи, які працюють на підставі та на умовах трудового контракту на підприємствах, установах, організаціях поза залежності від форм власності, тих, хто забезпечує себе роботою самостійно, суб’єктів підприємницької діяльності, а також робітників вільних професій. При цьому гарантом забезпечення прав громадян у страхуванні виступає держава.

Цей вид страхування будується на загальних принципах, які визначені в статті 5 цього Закону і головними з них є: паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; своєчасне відшкодування шкоди страховиком; обов’язковість страхування всіх осіб, які працюють на умовах контракту, а також добровільне страхування для всіх інших осіб; надання державних гарантій реалізації застрахованим громадянам своїх прав; обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків; формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; диференціація страхового тарифу в залежності від стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності; цільове використання коштів та інше.

Суб’єктами цього виду страхування є: застрахована особа, тобто та, на користь якої здійснюється страхування (в деяких випадках члени їх сімей); страхувальники, тобто роботодавці, а в окремих випадках і застраховані особи; та страховики – фонд соціального страхування від нещасного випадку та професійного захворювання України. Об’єктом страхування є життя, здоров’я, та працездатність громадянина України.

Цьому виду обов’язкового страхування підлягають крім осіб, які працюють на умовах трудового контракту учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти та інші особи, які залучені до будь-яких робіт під час або після проведення занять; у період проходження виробничої практики та стажування, виконання робіт на підприємствах; особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових профілакторіях та інших закладах і при цьому залучаються до трудової діяльності на виробництві. Якщо в процесі трудової діяльності шкода завдана жінці під час її вагітності, у зв’язку з чим дитина народилася інвалідом, то це прирівнюється до нещасного випадку на виробництві, який трапився із застрахованою особою, то така дитина (на підставі медичного висновку) вважається застрахованою до 16 років, або до закінчення навчання, але не більше ніж до 23 років отримує допомогу цього Фонду.

Страхування від нещасного випадку відбувається в безособовій формі, тобто навіть без узгодження із самим робітником. Всі застраховані є членами фонду соціального страхування від нещасного випадку. Реєстрація страхувальників як юридичних так і фізичних осіб відбувається на протязі десяти днів після одержання свідоцтва про державну реєстрацію або після укладання трудового контракту з першим із найманих робітників, при цьому факт реєстрації засвідчується спеціальним страховим свідоцтвом. Цим законом передбачено, що окремі категорії громадян мають право застраховуватись добровільно при подачі письмової заяви. До них відносяться: священнослужителі, церковнослужителі, особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно та громадяни, суб’єкти підприємницької діяльності. Строк страхування розпочинається з дня, який починається після дня подання заяви і припиняється коли на протязі трьох місяців не надходять страхові внески.

Статтею 13 та 14 цього закону визначаються такі поняття, як страховий ризик та страховий випадок. Страховий ризик визначається як обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок. Страховий випадок є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, які були причинені застрахованій особі і стали причиною отримання фізичної або психічної травми. Це стосується також і випадків, коли страховий випадок є результатом порушення нормативних актів про охорону праці. В цілому нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, яке сталося в процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Управляння страхуванням від нещасного випадку здійснює спеціально утворений фонд, який є некомерційною самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту і є юридичною особою. Функціональні обов’язки та порядок роботи Фонду визначається статтею 17 цього Закону. Процес управління фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавцями. До складу Фонду входять представники: держави, яких визначає Кабінет Міністрів України; представники застрахованих осіб та роботодавців, які обираються об’єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Від кожної з трьох представницьких сторін обирається по 15 представників основного складу та по 5 їх дублерів, які при тимчасові відсутності головних членів правління за рішенням голови правління фонду виконують їх обв’язки. Правління Фонду обирається на шість років, причому строк повноважень членів Фонду закінчується в день першого засідання новоствореного його правління. З постійних членів Фонду обирається на два роки голова, при цьому повинно бути забезпечення почергове представництво на посаді голови всіх трьох представницьких сторін. Члени правління Фонду виконують свої обов’язки в більшості випадків на громадських засадах. Засідання Фонду вважається правомочним, коли на ньому присутні дві третини складу від кожної представницької сторони. Рішення Фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість з присутніх на засіданні.

Матеріальне забезпечення Фонду здійснюється за рахунок коштів, які надходять до Фонду, або за рахунок коштів, які надходять з інших джерел або майно, яке передається йому іншими власниками.

Статтею 21 цього Закону визначаються соціальні послуги та різні виплати, які здійснює Фонд при настанні нещасного випадку. До головних з них відносяться наступні:

- відшкодування в повному обсязі та своєчасно шкоди, яка заподіяна застрахованій особі в наслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, в тому числі: допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до її відновлення; одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісячна грошова сума у разі часткової чи повної втрати працездатності громадянина; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку, а також в зв’язку з втратою годувальника; грошову суму за моральну шкоду та допомогу дитині і інше;

- організація похорон померлого та відшкодування вартості ритуальних послуг;

- створення умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому, швидкої допомоги та госпіталізації потерпілого;

- організація цілеспрямованого та ефективного лікування потерпілого;

- забезпечення потерпілому згідно з призначенням лікарів весь обсяг доступної, раціонально організованої медичної допомоги яка включає: обслуговування вузько профільними лікарями та лікарями загальної практики; догляд медичними сестрами удома, в лікарні та іншому лікувально-профілактичному закладі; акушерський та інший догляд; утримання в лікарні та в будь-якому іншому лікувальному закладі, забезпечення необхідними лікарськими та іншими засобами;

- забезпечення згідно з медичними висновками домашній догляд за потерпілим та допомогу в введені домашнього господарства;

- проведення навчання та перекваліфікації потерпілого, якщо для цього є показання та висновки лікувально-консультаційної комісії;

- у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу та допомогу у вирішенні соціально-побутових питань;

- сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування та інші послуги.

Крім того статтею 22 цього Закону передбачено проведення різних профілактичних заходів щодо запобіганню нещасних випадків на виробництві. Виконання функцій Фонду покладається на страхових експертів з охорони праці, які виконують відповідні обов’язки та мають відповідні права.

Застрахованій особі в випадку настання нещасного випадку на виробництві виплачуються страхові виплати, які визначаються статтею 28 цього Закону. Ці грошові кошти складаються з: страхових виплат втраченого заробітку та виплати одноразової допомоги потерпілому; страхової виплати пенсії по інвалідності або в зв’язку з втратою годувальника; страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом; страхових виплат на медичну та соціальну допомогу, або відшкодування при наявності моральної шкоди. Крім того статтею 29 передбачено перерахування розміру страхових щомісячних виплат при зміні різних умов.

У разі смерті потерпілого непрацездатні особи мають право на страхові виплати. До таких осіб відносяться: діти потерпілого до досягнення ними 16 річного віку, які навчаються на час їх навчання та діти інваліди; жінки після досягнення ними 55 річного віку та чоловіки в віці більш ніж 60 років і які не працюють; інваліди, члени сім’ї потерпілого на час інвалідності та інші категорії громадян.

Страхові виплати, які потерпілий отримує щомісячно визначаються в залежності від ступені тієї шкоди, яка заподіяна йому і не може перевищувати середньомісячний заробіток, який він мав до отримання ушкодження здоров’я. Коли разом з щомісячною страховою виплатою потерпілому призначається і пенсія у зв’язку з тим же нещасним випадком, то сума виплати не повинна перевищувати середньомісячну заробітну плату робітника, яку він отримував до отримання ушкодження.

За рахунок коштів фонду здійснюється фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу на додаткове харчування, придбання ліків, надання спеціального медичного постійного догляду, побутове обслуговування, протезування та інше. Якщо потерпілий в наслідку нещасного випадку став інвалідом, то йому періодично (але не рідше одного разу на три роки), а інвалідам 1 групи щорічно за медичними висновками надається путівка для санаторно-курортного лікування, крім того їм компенсуються витрати на проїзд до місця лікування і назад. Якщо за висновками медичної експертної комісії потерпілому потрібен автомобіль, то з Фонду відбувається відшкодування витрат на його придбання. У разі смерті потерпілого його сім’ї надається одноразова допомога у розмірі не менш п’ятирічної заробітної плати потерпілого і крім того не менш однорічної заробітної плати потерпілого на кожного члена сім’ї. При обчисленні середньої заробітної плати враховується основна та додаткова заробітна плата, а також різні заохочувальні та компенсаційні виплати (в тому числі і в натуральній формі), які включаються до фонду оплати праці.

Статтею 35 та 36 визначається порядок розгляду справ про страхові випадки. Статтями 37 та 38 визначаються порядок відмови в наданні страхових послуг або припинення їх надання. Відповідно статтями 43 - 45 визначаються права та обов’язки застрахованої особи та роботодавця, як страхувальника.

Згідно з цим законом (стаття 46) фонд соціального страхування від нещасних випадків має незалежну від будь-якої іншої систему фінансування. Визначаються різні джерела отримання коштів, до яких відносяться:

- внески роботодавця для підприємств з подальшим віднесенням їх на валові витрати виробництва;

- капіталізовані платежі у випадку ліквідації страхувальника;

- прибутку, який отриманий від використання тимчасово вільних коштів на депозитних рахунках;

- штрафи та пені отриманні;

- добровільні внески та інші надходження.

Отримані кошти не включаються до складу Державного бюджету України і використовуються тільки за напрямками призначення цільовим способом.

Страхові тарифи, розмір та порядок здійснення страхових внесків до фонду соціального страхування від нещасного випадку диференційовані в залежності від класу професійного ризику виробництва. Розміри страхових внесків розраховуються для роботодавців в відсотках до сум фактичних витрат на виплату основної та додаткової заробітної плати з урахуванням різних заохочувальних та компенсаційних виплат, для добровільно застрахованих – у відсотках до мінімальної заробітної плати. Розмір страхового внесу враховує крім класу професійного ризику також знижки та надбавки до нього. При цьому розмір знижки або надбавки не може перевищувати 50% страхового тарифу.

Платники страхових внесків одночасно із запитом на отримання коштів на заробітну плату надають установі банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до фонду соціального страхування від нещасного випадку.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний проводити роз’яснювальну роботу серед населення про права та обов’язки суб’єктів страхування та надавати різні консультації з цих питань.

Дата добавления: 2014-01-07