Спрощена система оподаткування

Законодавчими актами на підставі яких в Україні почала застосовуватись спрощена система оподаткування були: Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва“ від 19 жовтня 2000 року №2063 – III, яким визначаються головні напрямки розвитку малого бізнесу в державі, а також Указ Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, окремі Постанови Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Міністерств та відомств.

Підприємства малого бізнесу по своїй суті є суб’єктами ринкової інфраструктури, які самостійно здійснюють свою виробничу та торговельну і інші види діяльності і при цьому можуть розраховувати тільки на свої можливості. Головним джерелом отримання фінансових коштів цих підприємств є грошові засоби, які отримані від реалізації виробленої продукції, виконання робіт або надання послуг. В сучасних умовах розвитку банківської та кредитної системи України отримання кредитів та різних позик стає проблематичним, тому і підприємство повинно розраховувати тільки на свої можливості.

Вперше спроба впровадження нової, спрощеної системи оподаткування в Україні була проведена в січні 1998 року, коли був прийнятий Закон України “Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників” від 15.01.1998 р. №25/98-ВР. Експеримент цей проводився в трьох районах України: Глобинський район Полтавської області, Старобешівський район Донецької області, Ужгородський район Закарпатської області. Суб’єктами оподаткування були сільськогосподарські підприємства, які здійснювали діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції До них відносились акціонерні товариства, фермерські господарства, приватні підприємці, які були власниками землі або орендарями і ті, які вели самостійно сільськогосподарське виробництво: мали валовий дохід від операцій з продажу цієї продукції за попередній рік. Але при цьому існувало обмеження – питома вага від цієї діяльності не повинна була бути менше ніж 50% від загальної суми отриманого валового доходу цього підприємства, тобто головним чином цей експеримент був спрямований на виробників сільськогосподарської продукції.

Вище наведеним Законом визначався об’єкт оподаткування – площі ріллі або порівняної ріллі, які були передані у власність сільськогосподарському виробнику, або площі, які надаються йому в використання. Ставка цього податку встановлювалась або в грошової, або в натуральній формі, тобто в кілограмах пшениці м’якої третього класу з кожного гектару ріллі з диференціацією родючості (бонітету) землі. В якості оплати експериментом передбачались і інші види сільськогосподарської продукції, для чого застосовувались різні коефіцієнти, розмір яких визначався обласною радою, на території якої проводився цей експеримент.

Сплата податку в грошовій формі проводилась щомісячно, в рівних частинах до 20 числа кожного місяця. В натуральній формі поставка зерна з продукції ранніх зернових культур здійснювалась не пізніше 15 жовтня, а з продукції пізніх зернових та технічних культур – до 1 грудня. Якщо в якості оплати податку виступала продукція тваринництва – то сплата проводилась щомісячно.

При цій системі оподаткування платник податку при здійсненні поставок продукції в рахунок єдиного податку щодекадно повинен був подавати до податкового органу у районі запровадження експерименту відомості про обсяги відвантаженої сільськогосподарської продукції за встановленою формою.

Проведення цього експерименту висвітлило позитивні риси, тому впровадження єдиного податку було поширено в подальшому і на інші підприємства національної економіки, і, в першу чергу, на підприємства малого підприємництва, відповідно до чого і були прийняти перелічені інші законодавчі документи.

Наступним кроком у переході до спрощеної системи оподаткування став Указ Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. Після його прийняття на таку систему перейшли більш ніж 650 тис підприємців, в тому числі по окремих галузях: торгівля та громадське харчування більше ніж 145 тис., або 22.%; в сфері надання послуг населенню – більш ніж 206 тис. або 31.3%; матеріальне виробництво понад 196.5 тис або приблизно 30.0%; в сільському господарстві 13.4 тис або 2.0%; та в інших сферах діяльності понад 100 тис. або 25.0% При цьому середньооблікова чисельність працюючих у одного суб’єкта малого бізнесу в середньому дорівнювалась семі робітникам. Якщо брати зміни в кількості підприємців, які перейшли на спрощену систему оподаткування, то вона поступово збільшувалась. Якщо в 1999 році на цю систему перейшли 28.6 тис. осіб, то в 2000 році вже 66.6 тисяч, а в 2001 – 91.7 тис суб’єктів малого підприємництва. По галузях національної економіки кількість підприємців, які перейшли на спрощену систему оподаткування, склала: в торгівлі та громадському харчування 27.3 тис (29.8%); в сфері надання послуг населенню – понад 26 тис. (28.3%); матеріальне виробництво 22.3 тис. (24.4%); сільське господарство понад 3 тис. (3.2%); та інші види діяльності – 13 тис (14.3%.) По стану на 01.01.2002 року серед усіх суб’єктів малого підприємництва юридичні особи, які здійснювали свою діяльність по ставці 6% складали 38.3 тис. платників або 41.8%, а по ставці 10% - 53.3 тис. платника або 58.2% [1].

Разом за 2001 рік всі суб’єкти малого підприємництва, які перейшли на спрощену систему оподаткування реалізували продуктів та виконали робіт і надали послуг на суму більш ніж 7731.9 млн. гр. Тільки за 2001 рік до бюджету надійшло сплаченого єдиного податку суб’єктами малого підприємництва 619.8 млн. гр., в тому числі від юридичних осіб, які працюють по ставці 6% 265.3 млн. гр. (42.8%), а від тих, хто працює на ставці 10% - 354.5 млн. гр. або 57.2%. Якщо порівнювати ці показники з попереднім 2000 роком, то кількість платників єдиного податку збільшилась в 1.4 рази, а надходження єдиного податку до бюджету збільшилась майже в два рази (з 348 млн. гр. у 2000 році до 619,8 млн. гр. в 2001 році) [1].

З кожним роком кількість податків, які отримує держава збільшується. В 2004 році отримано від юридичних осіб сплаченого податку на суму 1362.3 млн. гр., що більш ніж в 2000 році в біля 24 разів. За цей же час від фізичних осіб, тобто в 2004 році 1078.1 млн. гр., що в 18.5 разів. (Журнал «Бізнес» № 6(629) від 7 лютого 2005 року стор.79)

Спрощена система оподаткування була більш ефективною не тільки для тих суб’єктів малого підприємництва, які перейшли на неї, а й для держави. Так, в 2001 році від юридичних осіб, які оподатковувались по звичайній системі, до бюджету надійшло 133.6 млн. гр. податкових надходжень, в тому числі ПДВ – 50.2 млн. гр.; податку на прибуток - 19.6 млн. гр.; інших платежів 63.8 млн. гр. Від цих же підприємств, коли вони перейшли на спрощену систему оподаткування до бюджету надійшло 172.2 млн. гр. в тому числі 83.7 млн. гр. у вигляді єдиного податку, 40.0 млн. гр. в виді ПДВ та 48.4 млн. гр. у вигляді інших податкових платежів. [1].

Незважаючи на те, що ця спрощена система оподаткування визначила свою ефективність по відношенню до звичайної системи оподаткування, сприяла розвитку та розширенню малого підприємництва на Україні, вона одночасно висвітлила і багато проблем, які потребують швидкого вирішення. До них можливо віднести наступні.

Згідно з діючим законодавством критерієм віднесення підприємств до суб’єктів малого бізнесу є чисельність працюючих на підприємстві та обсяги річного валового доходу. При переході на спрощену систему оподаткування такі критерії існують і для фізичних осіб без створення юридичної особи – чисельність працюючих, в тому числі членів сімей, на протязі року не більше 10 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції за рік не більше 500 тис. гр.; для юридичних осіб чисельність працюючих за рік не повинна перевищувати 50 осіб, а обсяги виручки від реалізації продукції не більше 1 млн. гр.

Ці існуючи зараз критерії потребують деякого корегування. На наш погляд потребує збільшення критерій обсягів діяльності, тому що визначена сума в більшості випадків стримує розвиток малого підприємництва, особливо в тих галузях, в яких знов утворена вартість складає невелику суму (наприклад торгівля, в якій безпосередньо торговельна надбавка складає всього 10-15%). Тому замість критерію обсяги реалізації продукції більш доцільно було б прийняти такий показник як обсяг доданої вартості підприємства (по принципу визначення її для розрахунку податку на додану вартість), або чиста продукція та інше..

Можливо також взагалі змінити діючий критерій віднесення підприємств до малого підприємництва. Наприклад, в Об’єднаному Королівстві Великобританії для таких суб’єктів існує інший показник – отриманий за рік прибуток, як кінцевий результат фінансової діяльності підприємства.

Існують обмеження, згідно з діючим законодавством і по видах діяльності, при віднесенні їх до підприємств малого бізнесу. До них не можуть відноситись довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово - кредитні та небанківські фінансові установи, діяльність в сфері грального бізнесу, здійснення обміну іноземної валюти, виробництво та імпорт підакцизних товарів та інше. Це також зменшує коло підприємств, які можуть бути віднесені до підприємств малого підприємництва.

Для переходу фізичної особи на сплату єдиного податку вона повинна отримати свідоцтво платника єдиного податку за місцем її державної реєстрації. Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органами влади і знаходяться в межах між 80 гр. (мінімальний розмір) та 220 гр. (максимальний розмір). Розмір ставки залежить від виду діяльності, зацікавленості органів місцевої влади в її розвитку, стану інфраструктури підприємництва та інше. Якщо на малому підприємстві, платником єдиного податку якого є фізична особа без утворення юридичної особи і на ньому працює більш ніж 10 робітників, то в цьому випадку ставка єдиного податку збільшується на 50% на кожну додатково працюючу особу. Особливістю цього податку є те, що якщо таке мале підприємство здійснює декілька видів діяльності, то свідоцтво видається одне і з загальним єдиним податком в розмірі не більше встановленої суми. Єдиний податоксплачується щомісячно до 20 числа наступного місяця на рахунок Державного Казначейства України.

Якщо платник податку юридична особа, то розмір ставки податку має право вибирати сам платник:

- 6% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

- 10% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, послуг) без урахування акцизного збору у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Цей податок повинен бути сплаченим до 20 числа наступного місяця на рахунок Державного Казначейства України.

Діюча зараз спрощена система оподаткування має позитивні риси, які досить суттєво відрізняють її від звичайної системи оподаткування.

1. У підприємства малого бізнесу (будь то фізична або юридична особа) з’являється можливість вибору тієї системи сплати податку, яка в найбільшому ступені його задовольняє і найбільш вигідна для нього. Якщо підприємство, яке знаходиться на спрощеній системі оподаткування виконує роботи або надає послуги і воно звільняється від сплати в загалі податку на додану вартість, то йому більш вигідно сплачувати єдиний податок по ставці 6% (наприклад, підприємства в сфері освіти) і навпаки.

2. При сплаті єдиного податку платник його звільняється від сплати інших 13 податків та обов’язкових платежів і зборів, що в цілому зменшує загальну суму податкових платежів і дає можливість зменшити валові витрати.

3. Зменшення валових витрат за рахунок сплати податків дозволяє отримати більший розмір валового прибутку, а при умові що платник при цій системі не сплачує податок на прибуток, він по суті стає для нього чистим, тобто використовується для розподілу за самостійно визначеними напрямками. У малого підприємства з’являється можливість збільшити кошти на розширення виробництва, впровадження нової техніки, технологій та інше. Звільнення від податку на доходи фізичних осіб також сприяє збільшенню питомої ваги частини прибутку, яка спрямовується їм у фонд накопичення, тому що більшість виплат матеріального стимулювання цієї особи можуть бути здійсненні з фонду заробітної плати.

4. Фізичні особи, платники єдиного податку можуть не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків з споживачами. Це суттєво спрощує загальну систему обліку для такої фізичної особи. Крім економії по придбанню та експлуатації ЕККА у підприємця збільшується час, який він може використовувати на подальший розвиток своєї діяльності. Крім того зменшується звітність платника перед податковими органами, що також збільшує час його на виробничі потреби.

5. Перехід на сплату єдиного податку дозволяє платнику досить точно розрахувати суму податкових платежів, визначити розмір отриманого доходу і в цілому розрахувати економічну стратегію на майбутнє. Перехід на спрощену систему оподаткування дозволяє підприємцю розробити стратегію діяльності його в майбутньому, розрахувати досить точно суму податкових платежів на рік і визначити загальну суму витрат. Розрахувавши розмір отриманого валового доходу, амортизаційні відрахування, платник має можливість достатньо точно визначити свої майбутні прибутки. Якщо їх розмір його не задовольняє, то він вибирає той вид діяльності, який для нього, в сучасних умовах розвитку економіки, кон’юнктури ринку та інших чинників найбільш доцільний.

6. Введення спрощеної системи оподаткування позитивно впливає і на загальний фінансовий стан держави. Справа в тому, що підприємець, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування повинен отримати свідоцтво. Для отримання свідоцтва про перехід на сплату єдиного податку існує одна з головних умов – попередня сплата всіх раніш встановлених податкових платежів за попередній звітний період, тобто зменшення кількості боргів по оплаті податкових платежів різними підприємцями. З іншого боку це дисциплінує платника податку і вимушує крім повернення боргів відповідно розрахувати доцільність переходу на цю систему.

Але діюча спрощена система оподаткування підприємств малого бізнесу при всіх позитивних рисах має і недоліки. До них можливо віднести наступні.

1. Ставки оподаткування єдиним податком хоча і мають межі, але визначення їх в кінцевому розмірі носить суб’єктивний характер і здійснюється місцевими органами влади. Як свідчать практика та проведенні дослідження, з урахуванням того, що ці платежі є головним фінансовим джерелом доходів бюджетів місцевих органів влади, то і ставки встановлюються на рівні максимальної межі.

2. Термін, на який видається відповідне свідоцтво на єдиний податок один рік. При цьому вартість податку платник повинен сплачувати постійно, незважаючи на те, що в окремі періоди року він може взагалі в зв’язку з об’єктивними причинами (хвороба, відпустка та інше) не працювати і не отримувати доходів.

Більшість підприємств малого бізнесу утворюються в сфері торгівлі та побутового обслуговування населення. Для таких суб’єктів існує така досить приваблива система оподаткування як придбання торговельного патенту та спеціального торговельного патенту. Законодавчою базою при цьому є Закон України від 23 березня 1996 року №98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. Цим Законом визначаються платники торговельного та спеціального торговельного патенту та обмеження, які вони мають.

Вартість торгового патенту визначається місцевими органами влади за один календарний місяць і залежить від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів. Для міста Києва та обласних центрів його вартість складає від 60 до 320 гр., для території міста Севастополь, міст обласного підпорядкування від 30 до 160 гр., для територій інших населених пунктів – до 80 гр. Такі ж ставки цього податку існують і для підприємницької діяльності підприємств побутового обслуговування населення.

Існують особливості при сплаті торгового патенту. На відміну від єдиного податку, оплата здійснюється авансовим способом, до 15 числа місяця, який передує звітному, а короткострокового - за один день до початку торговельної діяльності. Термін дії торгового патенту один рік. Торговий патент можливо придбати і на короткостроковий строк від 1 до 15 днів, при цьому вартість встановлюється в фіксованому розмірі – 10 гр. за один день.

Діючим Законодавством визначаються окремі види реалізації виробів (в першу чергу первинного споживання – хліб, борошно, сіль та інші), які можуть здійснюватись без придбання торгового патенту.

Крім того, чинним законодавством передбачається і можливість придбання пільгового торгового патенту. Він надається підприємствам, які здійснюють торгівлю поштовими марками, листівками, періодичними виданнями засобів масової інформації, книгами, брошурами, проїзними квітками, товарів народних промислів, готовими лікарськими засобами, вугіллям, милом господарським, насінням та інше.

Але найбільш привабливим для підприємств малого бізнесу є можливість придбання спеціального торгового патенту. Для його придбання існують деякі обмеження – він може бути придбаним суб’єктами підприємницької діяльності, які мають обсяги реалізації товарів (робіт, послуг) не більше як на 1 млн. гр. за рік. Рішення про придбання цього патенту приймає безпосередньо суб’єкт підприємницької діяльності. Вартість спеціального торговельного патенту визначається місцевими органами влади виходячи з місцезнаходження пункту продажу товару та асортиментного його переліку. Вартість визначається не менш ніж загальна сума надходжень до бюджетів всіх рівнів та державних цільових фондів, податків та зборів (обов’язкових платежів), які суб’єкт підприємницької діяльності сплатив за попередній період, тобто бюджетний рік. Особливістю є те, що вартість спеціального торгового патенту не обмежується граничним рівнем. При цьому місцевий орган влади має право встановлювати розмір ставок по прогресивній, пропорційній або регресивній шкалі. Ці ставки можуть також встановлюватись за 1 кв. метр площі.

Зацікавленість в придбанні цього патенту полягає в тому, що підприємство, яке його придбає звільняється від сплати таких податків як ПДВ, на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, на землю, на спеціальне використання природних ресурсів, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, відрахування та зборів на будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування України, комунальний податок, ринковий збір, збору на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.

Позитивною рисою для підприємця є також і те, що фізична особа, яка придбає спеціальний торговий патент не включає свої доходи до сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року. Вони також звільняються від обов’язкового надання декларації як суб’єкти підприємницької діяльності та подають декларацію про свої доходи як громадяни, які не займаються підприємницькою діяльністю.

Але діюча система сплати як торгового, так і спеціального торгового патенту для підприємств малого бізнесу при всіх позитивних рисах має і недоліки. До них відносяться наступні.

1. Згідно з діючим законодавством цей податок не має кількісних обмежень ставок і може бути занадто великим для підприємця.

2. Визначення ставки спеціального торгового патенту в кінцевому розмірі носить суб’єктивний характер і залежить від рішення місцевого органу влади, що в більшості приводить до зловживань з їх боку.

3. В деяких випадках, коли суб’єкт підприємницької діяльності отримав цей патент і здійснює операції по імпорту або пересиланню товарів на митну територію України для їх використання або споживання, то він повинен сплачувати ПДВ.

4. Також не звільняються від сплати податку на прибуток доходи, які отримані у вигляді дивідендів, відсотків, роялті та доходів від фрахту транспортних засобів.

5. Ускладнюється система обліку для фізичних осіб. Зараз вони повинні вести книгу обліку доходів та витрат в порядку, який встановлюється центральними податковими органами.

6. Суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали цей патент повинні застосовувати електронні контрольно-касові апарати.

Але в цілому потрібно визначити, що реформування системи оподаткування, і в першу чергу малого бізнесу в Україні має позитивні наслідки, сприяє розвитку цієї сфери діяльності за рахунок збільшення прибутковості підприємства, підвищення матеріального добробутувласників підприємства та розширення сфери діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07