Умови досягнення щастя

2. Щастя і сенс життя

3. Система цінностей, яка задає сенс життя

1. Умови досягнення щастя визначаються об'єктивними умовами, індивідуальними особливостями особистості. Можна виділити умови щастя: сутнісні, вічні, і індивідуальні (в ціннісної орієнтації індивіда), які схильні до змін з плином часу.

Умова щастя, яка є значущою для більшості людей, - задоволення матеріальних потреб. Для людей значимі матеріальне благополуччя і комфортність життя. Ці умови є передумовою позитивної (в цілому) оцінки людиною свого життя.

В історії етичної думки існувало протилежне ставлення до матеріального благополуччя - принцип аскетизму, який наказує зречення від зовнішніх благ, придушення чуттєвих бажань і ін.

Принцип аскетизму проголошує пріоритет духовних цінностей, абсолютизацію духовного за рахунок відмови від матеріального (і фізичного). Задоволення матеріальних і фізичних потреб має бути не самоціллю, а підпорядкованим більш високим цінностям.

Самореалізація особистості, розкриття духовного потенціалу людини є однією з умов щастя. Позитивною цінністю, важливою для самореалізації особистості, є спілкування з людьми, дружба.

Спілкування є засобом:

-Морального та інтелектуального розвитку людини

-Розширення можливостей реалізації людини

-Залучення до ціннісних орієнтирів інших людей.

Спілкування має бути кількісно обмеженим. Його встановлює сама людина. Занадто велика кількість контактів надає спілкуванню поверхневий, необов'язковий характер, спотворюе моральний зміст спілкування. У цьому випадку спілкування виступає як негативна цінність.

Спотворення морального змісту спілкування відбувається і у випадку, коли воно нав'язано людині.

Спілкування має бути вибірковим, заснованим на взаєморозуміння людей, їх духовної й емоційної спільності.

Умовою позитивного, продуктивного спілкування є розвиток індивідуальності людини. Воно сприяє підвищенню інтересу до людини, зацікавленості людей у спілкуванні з ним. Позитивне спілкування передбачає безкорисливе ставлення людей один до одного.

У безкорисливому спілкуванні затверджується моральна цінність кожного учасника спілкування. Використання іншої людини як засобу досягнення егоїстичних цілей псує спілкування, надає йому негативний характер.

На характер спілкування великий вплив мають особливості особистості - психологічні і моральні. Самовдосконалення, моральна творчість людини підвищують якість спілкування, сприяють досягненню щастя.

2. Щастя і сенс життя. Людина не може відчувати щастя, якщо вважає своє життя позбавленою сенсу. Проблема втрати людиною сенсу життя була розглянута в багатьох філософських і психологічних навчаннях.

В. Франк у роботі "Людина в пошуках сенсу" стверджував, що втрата сенсу життя не залежить від матеріального і соціального стану людини і супроводжується депресією. У благополучному суспільстві задоволення матеріальних потреб не приносить людині почуття набуття сенсу життя.

В. Франк трактував сенс життя як "духовний об'єкт", до якого прагне душа людини. Це прагнення є життєво важливою цінністю і пов'язане зі значущими цілями і цінностями.

У несприятливих умовах (втрати, хвороби тощо) усвідомлення сенсу життя допомагає людині вижити, знайти психологічну рівновагу. "У кого є" навіщо жити ", може витримати майже будь-яке" як "(Ф. Ніцше).

Сенс життя може бути знайдений в будь-якому віці людини і в будь-якій життєвій ситуації.

Людина повинна сама надати сенс своєму існуванню. Допомога ззовні неможлива (марна). Сенс життя не створюється, але знаходиться.

Людина:

- Пов'язана з іншими людьми, здатна сприймати різноманітні смисли, циркулюючі в культурі

- Набуває сенсу вільним волеізв'явленіем, особистим вибором

- Несе відповідальність за обраний зміст і практичну діяльність, що випливає з нього.

Пошук сенсу життя є природною властивістю людини як розумної істоти.

Сенс життя і щастя взаємопов'язані, але:

- Сенс життя є обов'язковою умовою щастя

- Сенс життя може бути присутнім у житті людини навіть за самих несприятливих обставин (при відсутності щастя).

3. Сенс життя людини задає система певних вищих цінностей:

1.Трансцендентні цінності - уявлення про:

- Бога

- Абсолютні принципи, що лежать в основі світобудови

- Систему моральних абсолютів.

Ці цінності дозволяють людині осмислити смерть, надати їй сенс. Вони об'єднують суспільство, становлять ідеологічну систему, впливають на емоції людей, пов'язані з релігією (у СРСР трансцендентні цінності були замінені вірою в перемогу комунізму).

2. Соціально-культурні цінності:

- Політичні ідеали

- Історія країни

- Культура країни

- Державні кордони

- Традиції, мова та ін.

Людина може бачити сенс життя в служінні батьківщині, справі демократії і т.п.

3. Цінності особистого життя людини містять уявлення про здоров'я, успіх, любов та ін. Вони історично мінливі.

У ієрархічному або тоталітарному суспільстві вищі цінності надаються індивіду, міцно засвоюються людьми, сприймаються ними як власні.

У демократичному суспільстві існує свобода вибору особистих цінностей, але втрачаються цінності, які об'єднують людей.

Наявність сенсу життя - позитивний емоційний стан, який супроводжується:

- Цілеспрямованістю (наявністю цілей)

- Усвідомленням своєї значимості у відносинах з іншими людьми

- Інтересом до інших людей, почуттям єднання з ними

- Прийняттям існуючого світопорядку, визнання його як блага

- Усвідомленням свого місця у світі, свого покликання.

Питання 60. Моральний досвід. Правда і брехня

1. Поняття правди, істини

2. Омана, хитрість, наклеп, ханжество

3. Чесність, довіра

1. Правда - вища моральна цінність. Правду можна розуміти як:

• зразок життя і відносин людей, яким необхідно слідувати заради досягнення гармонії в суспільстві;

• вищу інстанцію, справедливість (вища правда).

Вища правда надемпірічна, протиставляється правді життя (сума негативних прикладів з життя).

«Жити по правді» - значить керуватися моральним законом, сумлінням, Божими заповідями. У міжлюдському спілкуванні правда виражається в:

* відкритості, чесності, довірі;

* чуйності, взаємодопомозі і т. п.;

* безкорисливості, відсутності експлуатації.

Правду можна визначити як адекватну характеристику ситуації, відповідність об'єктивного стану справ і уявлень людини про нього.

Правдива людина та, котра слідує правді, висвітлює факти зовнішні та внутрішні без спотворень. Правдивість лежить в основі будь-якої чесноти (Монтень), морального ставлення до інших людей. Вона протистоїть брехні. Правда пов'язана з гідністю людини. Людина, яка поважає сама себе, соромиться брехати.

Істина - це поняття, частіше вживається в теоретичному знанні. Воно є загальним для всіх людей і висловлює усталене уявлення про закони, характерні для різних сфер дійсності (науки і т. д.).

Істині протистоїть омана (ненавмисне перекручення істини) і нові істини (гіпотези).

На відміну від істини у кожного є своя правда - приватна позиція людини, що відображає особисту точку зору. Правда - індивідуально-особистісна, заснована на практичному інтересі, потребах людини, має емоційний характер.

Приватній правді людини протистоїть правда інших людей, яка може бути діаметрально протилежною й розумітися як несправедливість, брехня, агресія. «Спільна правда» досягається шляхом:

* визнання цінності інших людей, їх прав, гідності, думок;

* згоди, розуміння, взаємної готовності до компромісу;

* правдивості.

Затвердження правди не має принижувати гідність іншої людини, стверджувати перевагу одного із співрозмовників.

2. Брехня, обман використовуються людьми для досягнення:

* Практичної вигоди, благ;

* професійного успіху;

* соціального стану та ін. Обман - це навмисне:

• спотворення дійсності, що видається за правду,

• обіцянка благ тощо, яка не буде виконана.

Хитрість - якість, яка може виступати як:

• негативний (реалізація своїх інтересів в обхід заборон – шахрайство та ін.);

• позитивне (хитрість, що дозволяє досягти благих цілей).

Наклеп - це:

• розгляд іншої людини як перешкоди на шляху досягнення благ і спроба усунути її;

• приписання іншій людині негативних якостей, якими вона не володіє.

Ханжество, лицемірство - показні строгість моралі, доброзичливість, милосердя, маскування власних пороків.

Важливою етичною проблемою є «цнотлива брехня» - брехня для порятунку. Часто виникають ситуації, в яких обман є єдиним можливим виходом:

* Дезінформація в контррозвідці держави;

* збереження в таємниці інформації (у сфері політики, бізнесу, медицини, права та ін);

* приховування інформації, яка може завдати шкоди людині (замовчування діагнозу тяжкохворого) тощо.

3.Чесність - практична чеснота, що передбачає:

правдивість;

совісність;

сумлінність і вірність;

відкритість почуттів і намірів для іншої людини їх негативних і позитивних схильностей).

Довіра:

· здатність до щирих, відкритим відносинам між людьми;

· відносини, засновані на рівноправності, відсутності експлуатації іншої людини заради досягнення егоїстичних цілей.

Питання 61. Моральний досвід (справедливість). Поняття справедливості

1. Поняття справедливості. Справедливість розподільна та зрівняльна

2. Розвиток уявлень про справедливість

1. Справедливість є:

· характеристикою людських відносин;

· принципом, що регулює взаємовідносини людей, розподіл соціальних цінностей (свободи, багатства, поваги і т.і.);

· головною соціальною чеснотою, що сприяє загальному благу.

Можна виділити справедливість:

· розподільну – вона пов’язана з розподілом матеріальних благ, почестей, тощо. Передбачає розподіл по заслугах (відповідно до заслуг);

· зрівняльну (комунікативну) – пов’язана з обміном, взаємодією (угоди і т.і.). Покликана захистити інтереси усіх учасників обміну, зрівняти сторони.

Справедливість не залежить від добробуту, соціального статусу, особистих симпатій людей та ін. Її конкретне розуміння залежить від правил, звичок, звичаїв, властивих даному суспільству. (Порушення встановлених правил, нехай навіть несправедливих, може сприйматися як несправедливість).

2. Перше відоме формулювання правила справедливості – правило талиона. Воно відображає зв'язок справедливості і рівності, фіксує відносини взаємної віддачі (кровна помста). Правило талиона потребує обов’язкової відплати, рівної нанесеним збиткам («життя за життя, око за око»), але не відновлює справедливість у повній мірі.

Зрівняльна справедливість існувала в первісних суспільствах. Вона передбачала заохочення дій, корисних для плем’я, і покарання за порушення табу, звичаїв.

У класовому суспільстві господарювала розподільна справедливість: розподіл благ відповідно становій, кастовій приналежності.

З появою додаткового продукту суспільство ділиться на бідних і багатих, з’являється соціальна несправедливість. Кожен клас відстоює свої інтереси, виражені в уявленнях про справедливість.

З виникненням держави закони, право закріпляють положення, що склалися в суспільстві і претендують на висловлення справедливості. Вони вступають в конфлікт з традиціями суспільства, що визначали колишнє розуміння справедливості. Місце талиона займає морально-правова свідомість:

· виникає заборона на індивідуальну помсту;

· проголошується «золоте правило моралі» та ін..

Платон першим створив концепцію справедливості як соціального явища (трактат «Держава»), де визначав справедливість як середнє між крайностями (несправедливостями). Платон вказав, що в основі справедливості лежить принцип нерівності, ввів поняття зрівняльної та розподільної справедливості.

У Середні віки християнські мислителі стверджували:

· Бог справедливий, віддає кожному за заслугами;

· людина не здатна осмислити промисел Божий, тому повинна змиритися зі своєю долею і соціальною роллю.

У Новий час провідною стає ідея правової рівності:

· економічна та статусна нерівність зберігається;

· проголошується рівність соціальних обов’язків, дотримання укладених угод;

· рівність прав;

· справедливе покарання за злочин проти людини і суспільства;

· недоторканість приватної власності;

· формальна рівність можливостей.

В СРСР, країнах Східної Європи та інших країнах соціалістичної орієнтації були зроблені спроби встановити справедливість за принципом суспільної власності. Однак відміна приватної власності, планова економіка не забезпечили рівності можливостей соціалістичного суспільства.

У сучасному суспільстві:

· справедливість включає в себе зрівняльний елемент;

· рівність є найважливішою умовою життя людини і розвитку її особистості;

· рівні права всіх людей закріплені законом, зафіксовані у Всезагальній декларації прав людини;

· справедливість включає матеріальну та організаційну віддачу (розподіл благ, покарання за злочин);

· соціально-правові установи держави виражають переважно інтереси правлячих груп, які не завжди співпадають з моральними уявленнями про справедливість;

· правлячі кола за допомогою ЗМІ нав’язують громадянам своє уявлення про справедливість.

Питання 62:Моральний досвід. Справедливість у відносинах людей

1. Принципи справедливості, сформульовані Дж. Ролзом.

2. Справедливість у відносинах людей.

1. Дж. Ролз (нар. 1917 р.) - американський моральний і політичний філософ. Розглядав справедливість як принципи соціальної організації:

✓ кожна людина повинна володіти рівним правом щодо системи основних свобод;

✓ соціальна та економічна нерівність має бути організована так, щоб усі люди могли проявити свої переваги і мали вільний доступ до будь-яких посад і соціальним статусам.

Таким чином, згідно з Ролзом:

Ø справедливість є мірою рівності та нерівності між людьми;

Ø люди повинні бути рівні в правах і при розподілі соціальних цінностей;

Ø справедливим є і нерівність - нерівний розподіл, що надає перевагу кожному.

Соціально-економічна рівність не вважається благом, якщо воно досягається ціною низького рівня життя більшості людей, обмеження їх економічної активності.

Нерівність може бути благом, справедливістю: наприклад, компенсуючи переваги для кожної людини за рахунок прогресивного податку:

✓ збір податків пропорційно доходам;

✓ забезпечення соціального мінімуму незаможним.

У випадку, якщо розподіл переваг не стимулює соціально-економічну активність незаможних, це нерівність є несправедливістю по відношенню до багатих.

2. Справедливість регулює взаємини людей. Вона:

* Обмежує егоїстичні прагнення людини, свавілля індивіда;

* Утримує людей від заподіяння шкоди одна одній (фізичного і морального).

Принцип справедливості можна висловити вимогами:

✓ не зашкодь іншій людині;

✓ не кривди іншої людини, поважай його гідність;

✓ не порушуй прав іншої людини.

Ці вимоги конкретизовано у правилах спілкування між людьми.

Справедливість вимагає від людини виконання своїх обов'язків. Можна виділити обов'язки:

✓ обумовлені конституцією і законами;

✓ обумовлені загальними моральними уявленнями;

✓ зобов'язання, прийняті під час укладання договору.

Єдність прав і обов'язків людини: людина, що володіє правами, має обов'язки. Справедливість має на увазі:

* Відносно інших - виконання своїх обов'язків;

* Щодо себе - захист своїх прав.

Поняття справедливості включає "ідею особистого права, на підставі якого особа чи особи можуть пред'являти відомі вимоги по відношенню до інших осіб" (Д. Мілль). Допускаючи несправедливість щодо себе самого, людина побічно сприяє злу.

Людина повинна зберігати почуття власної гідності навіть у разі, коли не може протистояти злу.

Питання 63. Моральні принципи спілкування

1.Моральні принципи спілкування. Культура спілкування

2. Виховання моральної культури спілкування.

1.Можна виділити наступні принципи спілкування.

Універсальні принципи. Вони:

· Не скороминущі, історично незмінні і є загальними для всієї системи духовних стосунків;

· Визначають вміст спілкування;

· Виявляються в конкретних формах суспільної свідомості (право, релігія, політика і т.д.) у моральних нормах;

· виражають інтереси різних соціальних груп

· можуть бути різними (або протилежними) за значимістю

Етичні принципи (принципи морального спілкування) До них можна віднести:

ü добродіяння (спілкування з людьми з позицій добра)

ü егоїзм (пріоритет особистих інтересів в спілкуванні)

ü утилітаризм (споживче спілкування)

ü альтруїзм (безкорисливість, пожертвування особистими інтересами ради інтересів іншої людини) і т.д.

У різні епохи різні етичні учення ґрунтувалися на певних етичних принципах. Наприклад, релігійна мораль орієнтована на принципи аскетизму (зречення від насолод ради високої мети) і квієтизму (споглядального відношення до дійсності) і тому подібне

У родинних стосунках принципи людського спілкування реалізуються в таких нормах, як любов, взаємна пошана,самовідданість і ін.

У сфері праці необхідні такі якості, як почуття обов'язку, відповідальність, уміння (узгоджувати?) погоджувати особисті інтереси з інтересами колективу.

Реалізовуючи принципи міжособистісного спілкування, людина отримує можливість самореалізації.

Культура міжнаціонального спілкування має на увазі:

v пошана національної гідності кожного етносу

v взаємодопомогу, дружбу

v подолання націоналізму, шовінізму і ін.

v терплячість

Культура політичного спілкування. Тут необхідними якостями є:

a) патріотизм; відчуття боргу;

b) державний рівень мислення;

c) політична терпимість і др.

Якщо дії суб'єкта людських відносин суперечать вимогам культури спілкування, то дії є аморальними, поза моральними.

Культура спілкування виключає:

§ спричинення шкоди іншій людині(народові, державі)

§ нав'язування своєї думки іншим, спроби маніпулювання свідомістю інших людей думкою суспільства;

§ керівництво своїми егоїстичними інтересами, емоціями;

§ створення конфліктних ситуацій, небажання дійти компромісу і т.д.

2.Норми, принципи моралі формується в процесі спілкування людей, діяльності держави і суспільства (морального виховання в суспільстві)

Основні напрями діяльності держави і суспільства в області моралі:

теоретичне:

обґрунтування ідеалів, вчень про добро, зло, справедливості і т.д.

розробка норм поведінки;

затвердження пріоритету суспільних інтересів;

поширення моральних знань:

вчення

виховання

підтримка традицій, звичаїв

відтворення моральних цінностей за допомогою:

громадської думки;

ідеалів;

ціннісних орієнтацій і ін.

У суспільстві може існувати декілька типів моралі(і відповідно систем морального виховання): радянська мораль, релігійна мораль, професійна етика і ін.

Поряд із специфічними особливостями в їх основі лежать загальноприйняті норми моралі.

на плотському рівні-під дією прикладів інших людей, традицій, звичаїв ін;

на раціональному рівні- за допомогою вивчення і осмислення концепцій моралі, етичних норм.

Етична культура спілкування є необхідною умовою нормального життя як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Формування культури спілкування є процесом засвоєння і перетворення на внутрішній світ людини:

Ø об'єктивних законів людського гуртожитку;

Ø моральних знань, норм, правил;

Ø звичаїв і правил, вироблених попередніми поколіннями. Об'єктивний вміст норм моралі є законом життя суспільства. Людина що не виконує вимог норм моралі, повинна піддаватися моральній дії(аж до примусу)

Моральне виховання має бути тісно пов'язане з моральною практикою. Воно вимагає обов'язковості, відповідальності у виконанні своїх обов'язків і повинно бути орієнтовано на вимогу здорового глузду.

Важливе місце в системі морального виховання займає самовиховання, тобто:

o вибір людиною етичних установок, орієнтирів;

o самоконтроль моральної діяльності, спілкування з іншими людьми;

o відповідальність за свою діяльність, наслідки вчинків.

Питання 64: Моральний досвід. Милосердя.

1. Милосердя-це:

· Доброзичливе, співчутливе ставлення до іншої людини;

· Співчуття, жалість, любов;

· Благодійність.

У християнській етиці заповідь милосердної любові є головним принципом, вищим законом життя людей. «Люби Господа Бога свого всім серцем твоїм і всією душею своєю... Возлюби ближнього свого як самого себе» (Ісус Христос)

Заповідь милосердної любові служить порятунком душі людини, єднанню людей. Вона вимагає рівного ставлення до всіх людей, включаючи ворогів.

Любов до людей заснована на ідеалі любові Бога до людей. Ця любов милосердна, ініціативна.

Ф. Ніцше у своїй критиці християнської етики стверджував, що милосердна любов є засобом максіровки себелюбства, заздрощів, потурання слабкостям людини. На думки Ніцше, людина повинна любити не ближнє (буденне), а «далеке», майбутнє (вище, вчинене).

2. Кохання -це почуття, суб'єктивне явище, яке не піддається регуляції і не може бути універсальним принципом морального вибору.

І. Кант стверджував, що:

· Мотивом моральної діяльності є не любов, а борг;

· Кохання не завжди може бути узгоджене з боргом, зобов'язаннями;

· Кохання не може бути принципом, так як воно імперативне, а любити можна тільки схильності. «Безкорисливе благовоління» (яке і називають коханням) може бути підпорядковане боргу, є обов'язком людини (він зобов'язаний робити добро іншому незалежно від ставлення до нього).

Категоричний імператив І. Канта за змістом тотожний заповіді любові: «Роби так, що б ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі всякого іншого так само, як і цілі, й іноді не ставився б до нього... як до засобу»

Питання про співвідношення любові і боргу розглядав і Ф.М. Достоєвський. Він стверджував: любов-це:

· Метафізична основа моральності;

· Форма діяльного, дбайливого ставлення до людей;

· Почуття, про яке самореалізується людина в даній ситуації (сентементальний прояв любові).

Якщо людина в милосерді сконцентрована на своїх емоціях, забуває про об'єкти милосердя, така любов є проявом себелюбства.Заповідь любові може бути реалізована на основі боргу, схильності і співчуття. Заповідь любові є універсальним вимогою, що містить всі вимога Декалогу. Вона вимагає праведності, заснованої на рух серця (а не дотриманні формальних норм)

Гоббс тлумачив заповідь милосердя любові як стандарт, загальнолюдських відносин, оскільки вона не обмежує людей і вимагає від людини дозволяти іншому те, що сама людина хоче, що б було дозволено йому.

Гегель стверджував, що закон справедливості Мойсея (Декалог) є загальним законом, необхідним через відособленості людей.

В.С. Соловйов відносив справедливість з негативною формулюванням «золотого правила моралі» («Не роби іншому того, чого не хочеш від інших», а милосердя - з позитивною формулюванням. На думку Соловйова, єдність цих правил обумовлено цілісністю духовного досвіду людини.

Соловйов вважав справедливість і милосердя основними етичними чеснотами, оскільки перша протистоїть егоїзму, а друга ненависті.

Чуже страждання впливає на мотиви діяльності людини. Воно протистоїть егоїзму, утримує від заподіяння страждань іншої людини, викликає співчуття, спонукає до діяльної допомоги.

Етико-філософська думка Європи Нового часу стверджувала, що милосердя і справедливість є фундаментальними чеснотами. Вони відповідають різними сферами морального досвіду (двом основним рівням моралі).

Вимоги справедливості знімають суперечності між конкуруючими інтересами людей.

Заповіді любові задають більш високий рівень моральності, закликають людину жертвувати своїми інтересами заради блага інших. Милосердя, заповідь любові:

· Є обов'язком людини;

· Не є обов'язком людини (рекомендована вимога);

· Засновано на людських відносинах, у яких співучасть, співчуття є ініціативою людини.

4. Милосердя має наувазі співчутливе, співчутливе ставлення до людей, за допомогою якого людина втілює свій ідеал. Воно не вичерпується милосердним ставленням, а має бути реалізовано в діях. Ці дії повинні бути спрямовані на задоволення інтересів інших людей і грунтується на прагненні іншої людини до досконалості. Милосердя є і змістом самовдосконалення людини.

Л.М. Толстой запропонував модель підготовки до досвіду діяльності любові:

· Не дозволяти собі думати погане ні про кого;

· Не говорити погане ні про кого;

· Не робити іншому того, чого собі не хочеш;

Толстой стверджував, що милосердя має починатися з каяття, готовності до самозміни і вдосконалення.

Питання 65: Моральні цінності. Особисті стосунки: любов, сім'я, дружба

1. Особисті стосунки

2. Любов

3. Сім'я

4. Дружба. Товариські і приятельські відносини

1. Особисті стосунки є наслідком основних потреб людини в:

- Єднанні з іншими людьми;

- Безпеки;

- Емоційно-позитивних відносинах;

- Самореалізації та ін

Особливості особистих відносин: значимість людей один для одного, пріоритет цінності спілкування над метою спілкування.

Встановленню особистих відносин сприяють:

- Близькість людей;

- Зовнішня привабливість;

- Подібність переконань, інтересів;

- Взаємна симпатія.

Форми особистих відносин: любов, сім'я, дружба, знайомство та ін.

2. Любов - це почуття прихильності до об'єкту любові, потреба в соідененіі і в постійних контактах з ним.

Любов може мати різну моральну цінність залежно від об'єкта, на якій вона направду. Можна виділити:

- Любов до всього світу, любов до Бога, всім людям, здатність до милосердя (підносить любов);

- Любов до батьківщини, народу тощо (лежить в основі світогляду);

- Любов до батьків, дітям, жінці або чоловіку (можеі бути складовою сенсу життя людини);

- Любов до предметів, занять (конкретної моральної цінності не має).

Любов між чоловіком і жінкою як моральне почуття:

- Засновано на біологічному потязі, але не зводиться до нього;

- Стверджує іншої людини як унікальна істота;

- Означає прийняття коханого таким, як він є, як абсолютну цінність;

- Відкриває особистість іншого (його найкращі, ще не Реалізовані можливості).

Можна виділити любов- турботу (батьківська, братня і тп.) Її компонентами є:

- Турбота про об'єкт любові (намагання вберегти його від небезпек, проблем, праця для його блага і пр.);

- Відповідальність (почуття тісному зв'язку з предметом любові, виконання обов'язку);

- Повага, ставлення до об'єкта любові як самоцінної особистості.

3. Сім'я - первинна група суспільства. Вона заснована на кровноспоріднених, духовних, економічних та юридичних (правда, сім'я не завжди оформлена юридично) зв'язки людей.

У сім'ї людина знаходить:

- Почуття безпеки, комфортності, підтримки;

- Умови для самовдосконалення;

- Полегшення життєвих турбот;

- Моральну свідомість, уявлення про добро і зло, відносинах людей та ін. (для дітей).

Сімейні відносини мають на увазі:

- Почуття обов'язку;

- Відповідальність за членів своєї сім'ї;

- Самообмеження, підпорядкування егоїстичних прагнень, пристрастей інтересам сім'ї.

Сімейні стосунки регулюють різні вимоги: дотримання взаємних зобов'язань подружжям, турбота про дітей, старих та ін.

4. Дружба - це:

- Міжособистісні відносини, що мають моральну цінність;

- Відносини взаєморозуміння, довіри та підтримки, які носять індивідуальний, вибірковий характер;

- Заснована на взаємній прихильності і спільності інтересів і переконань.

Дружні відносини можуть реалізовуватися у формах:

- Емоційної прихильності;

- Ділової спільності;

- Духовної спільності;

- Компліментарності (взаємодоповнюваності) і ін.

Дружба як моральне почуття заснована на безкорисливості, чесності та щирості, самовідданості. Вона виключає утилітаризм, егоїстичні стремління, вимір і т. д.

Домінуючі в дружбі моральні цінності: діяльна підтримка і взаємовиручка (більш властива дружбі між чоловіками), психологічна підтримка, взаєморозуміння. Підтримка в дружбі є безумовною.

Товариство - відносини:

- Що мають моральну цінність;

- Виявляються в основному у групових відносинах;

- Є оцінкою відносин в групі людей (колективі тощо);

- Засновані на рівності та взаємній повазі;

- Нівелюють відмінності соціальні, економічні та ін;

- Засновані на інтересах спільної діяльності.

Приятельські відносини:

- Не мають високої моральної цінності;

- Є стійкими відносинами;

- Мають на увазі комфортність спілкування;

- Не включають повне взаєморозуміння, довіру і взаємовиручку;

- Не припускають додаткових зобов'язань, крім норм.

Знайомство - це взаємна симпатія, що виникла на основі поверхневого сприйняття одне одного, стосунки знайомства не мають моральної цінності і не накладають додаткових моральних зобов'язань.

Питання 66. Моральний досвід. Задоволення. Користь

1. Поняття задоволення. Гедонізм

2. Користь. Успіх. Ефективність. Прагматизм

1. Задоволення, користь - позитивні цінності, що відповідають потребам, інтересам людини в його емпіричному існуванні.

Задоволення (насолода) - почуття, яке супроводжує задоволення потреби людини. Воно веде до згасання фізичного і психічного напруження, з одне сторони, і стимулює активність людини, її прагнення, життєві функції організму - з іншого. Задоволення означає індивідуально значиму самореалізацію (творчу та ін.) Удовольствие может:

ü Представляти для людини цінність;

ü Визначати мотиви діяльності людини;

ü Визначати ієрархію цінностей і спосіб життя людини;

ü З'являтися для людини сенсом життя.

Обмеження природної установки на задоволення відбувається в процесі соціалізації людини, який змушений:

· Підкорятися пануючим у суспільстві нормам моралі;

· Обмежувати, контролювати своє прагнення до задоволення;

· Орієнтуватися на подібні прагнення інших людей.

Принцип орієнтації на задоволення лежить в основі особистої незалежності. У прагненні до задоволення людина протистоїть суспільним нормам моралі, виявляє індивідуальну волю.

У випадку, якщо задоволення є метою, все інше людина сприймає як засоби її досягнення.

Можна виділити три філософських підходу до оцінки категорії задоволення:

ü етичний гедонізм (кіренаіков і пр.): насолода (задоволення) може бути універсальним моральним принципом (людина орієнтується не на добро, а на досягнення задоволення);

ü універсалісти (Кант та ін) - релігійні мислителі - стверджували, що насолода не може бути універсальним моральним принципом;

ü евдемоністи (Епікур та ін.) та утилітаристи відкидали безумовність чуттєвих задоволень. Вони вважали, що справжніми, здатними виступити в якості універсального морального принципу є тільки піднесеним насолодою.

Концепція гедонізму заснована на уявленні про те, що:

ü метою діяльності людини, умовою його щастя є досягнення задоволення (відсутність страждань);

ü задоволення є природним регулятором душевної діяльності людини;

ü встановлення на досягнення задоволення є вродженою, природною для людини.

Гедонізм в крайньому прояв виражається в тому, що людина:

ü Сприймає інших людей тільки як засіб досягнення задоволення;

ü Може досягати щастя, задоволення за рахунок інших людей (навіть ціною їх нещастя, страждань);

ü Його прагнення до насолоди може вилитися в жорстокість, садизм або психологічну жорстокість, Придушення особистості іншого;

ü Може розглядати заборони та приписи моралі як обмеження особистої незалежності й природи людини.

Прагнення до насолоди повинно бути обмежене моральністю. Прагнучи до здійснення своїх бажань, людина повинна поважати право інших людей на реалізацію своїх бажань.

Людина може вільно і конструктивно виразити себе у творчості якому властиві переживання, схожі з насолодою.

2. Користі. Корисним людина вважає те, що:

ü відповідає його інтересам;

ü гарантує досягнення поставленої мети;

ü дозволяє досягти результатів, близьких до поставленої мети (успіх);

ü дозволяє досягти результатів з найменшим витратами (ефективність).

Інтереси людини виражаються в цілях її діяльності. Корисно те, що сприяє досягненню мети.

На відміну від вищих цінностей (добро, справедливість та ін) користь є відносною цінністю.

Поняття користі, прагнення до досягнення користі самі по собі морально нейтральні. Вона може мати як позитивні прояви (підприємливість, ініціативність), так і негативні (користолюбство, споживацтво).

Користь, успіх ефективність відображають цінності, норми, властиві відносинами атомізованих, відокремлених індивідів, що використовують один одного.

Прагматизм (принцип корисності) полягає в:

ü прагнення людини до користі, успіху, ефективності;

ü орієнтації на реальність, готівковий порядок речей;

ü прагнення тільки до досягнення цілей;

ü програмування мети і дій щодо її досягнення;

ü відсутність орієнтації на ідеали.

Корисність не може бути винятковим критерієм вчинків людини. Дотримання тільки принципом корисності може вилитися в меркантилізм, конформізм і зіткнення інтересів людей. Орієнтація на корисність стала пріоритетною в буржуазному суспільстві, в умовах роз'єднаності людей. Вона закріплює роз'єднаність, атомізацію людей, їх інтересів.

Пріоритет групового (загального) інтересу ціною обмеження приватних, індивідуальних інтересів може бути доцільний тільки в умовах загрози для суспільства (війна і ін)

Згідно з доктриною розумного егоїзму (мислителі Просвітництва) загальний інтерес складається з різноманітних приватних інтересів. Людина, прагнучи до власної користі, сприяє благу суспільства. (З розвитком поділу праці і товарно-грошових відносин підприємницька діяльність кожної людини може бути суспільно корисною.)

Користь не повинна замінювати чеснота. Необхідно моральне обмеження принципу корисності.

Питання 67: Моральний досвід. Вдосконалення

1. Поняття досконалості. Перфекціоністські етичні погляди
2. Духовність. Шлях вдосконалення

1) Досконалість можна розуміти як:

ۧ гармонійність;

ۧ відповідність результатів діяльності і розвитку людини найвищої мети, стандарту;

ۧ впорядкованість, одухотвореність схильностей і прагнень людини;

ۧ духовне піднесення особистості.

Перфекціоністські (орієнтовані на досконалість) етичні погляди сполучають досконалість з ідеалом і процесом його досягнення, з помірністю, духовним розумінням міри в бажаннях, потребах.

Узагальнені уявлення про досконалість. Воно полягає в:

– самообмеженні;

– підпорядкування обраної мети, виконанні обов’язку;

– свободі духу (внутрішній свободі);

– практичній реалізації ідеалу.

Аристотель стверджував, що досконалою є особистість цнотлива і діяльна, якій властиві само обмеженість, підкорення своїй діяльності розумної мети. Вона орієнтується на вище благо, ідеал і його реалізацію на практиці.

І. Кант вважав, що:

– досконалість заклечається в моральності;

– само досконалість – це розвиток в якості морального суб’єкту;

– головне завдання в житті людини – виконання обов’язку в процесі вдосконалення;

– вдосконалення не є обов’язком людини;

– моральне вдосконалення починається з вдосконалення природних або життєвих даних (фізичних, соціальних та ін.) відповідно з вимогами обов’язку.

В деяких етичних доктринах (стоїцизм, буддистка етика та ін.) досконалість розумілась як самодостатність, незалежність людини від обставин, пристрастей (внутрішня свобода). Відчуженість від світу і всього тілесного досягається за допомогою аскези.

В християнській етиці моральне вдосконалення зв’язано з:

§ спасінням душі (ціль-мета життя і діяльність людини), звільнення від влади пристрастей;

§ практичною діяльністю, що змінює світ згідно заповідей Божих;

§ діяльною любов’ю, в ім’я і в процесі якого відбувається вдосконалення.

Для спасіння душі і вдосконалення людині необхідно, за словами В. С. Соловйова, мати в собі Бога – ставитись до всього по-Божому.

2) Духовність – це:

· орієнтація людини на високі цінності, ідеал;

· свідоме прагнення до вдосконалення, натхненності;

· протистояння природнім, соціальним, матеріальним та іншим залежностям, піднесеність над повсякденністю. (Піднесеність над природнім, буденним, приймаючим форму есканізму, духовним не є).

Духовне піднесення людини, його творча реалізація повинні бути індивідуалізованими, тому що просте наслідування до духовності не веде.

Культура не у всіх своїх формах є духовною. Приєднання до масової культури, кіч не веде за собою духовного.

Важливою характеристикою духовності є свобода (незалежність, воля). Одухотворення, сила духу гарантують внутрішню свободу, свободу духу. Свобода повинна бути конструктивною. Самовираження особистості в творчості може бути духовним та вільним.

Етапи внутрішнього морального досвіду, які необхідно пережити людині для вдосконалення:

² осмислення свого ставлення до високих цінностей і ступінь відповідності їм, усвідомлення своєї недосконалості;

² смиренність, відсутність самовдоволення, гордині, спроб зробити ідеал самому;

² покаяння, осудження своєї недосконалості, жалкування про непорядні дії;

² рішучість не здійснювати подібних вчинків в майбутньому;

² постановка більш високої мети.

Питання 68. Професійна етика

1. Поняття професійної етики. Зміст та предмет професійної етики

2. Економічна етика

1. Професійна етика - це моральні норми, які регулюють:

• ставлення людини до своїх професійних обов'язків, обов'язку;

• стосунки людей у трудовій діяльності. Трудова діяльність (виробнича, економічна, культурна та ін) є основною сферою суспільного життя Від моральних цілей і змісту трудової діяльності залежить благополуччя суспільства і людини. У професійній діяльності існують специфічні ставлення людей один до одного і до суспільства і специфічні моральні норми, які регулюють ці взаємовідносини.

Зміст професійної етики:

• норми поведінки, що передбачають певний тип моральних відносин між людьми, необхідний для виконання свого професійного обов’язку;

• обгрунтування, тлумачення кодексів, завдань і цілей професії. Людям однієї професії виставляються схожі вимоги (журналістська, лікарська етика та ін.)

Професійна етика вивчає:

• якості особистості фахівця, необхідні для виконання професійного обов’язку;

• моральні взаємини фахівців і об'єктів їхньої діяльності (лікар і хворий, педагог і учень тощо);

• стосунки спеціаліста (колективу) із суспільством;

• стосунки людей всередині трудового колективу і норми, котрі їх регулюють;

• цілі і методи професійного навчання і виховання. Теоретичне обгрунтування моральних відносин у сфері праці передбачає:

* Визначення мети і мотивів трудової діяльності;

* визначення нормативів, засобів реалізації наміченої мети;

* оцінку результатів праці, їх суспільної значущості.

Професійна етика діє також у повсякденних уявленнях людей, в їх практичній трудової діяльності.

Мораль у сфері праці може мати соціальний характер (мораль підприємця, менеджера, найманого працівника і т. п.).

До працівників деяких професій пред'являються підвищені вимоги. Це фахівці, від яких залежать життя і здоров'я людей (медицина, транспорт і т. п.) і які мають право втручання у внутрішній світ людини (педагогіка, психіатрія та ін.) Важливими моральними характеристиками особистості є професійні якості, ставлення до праці. Моральні якості людини розглядаються як одна з умов її професійної придатності.

Професійна мораль знаходиться в тісному зв'язку із суспільною свідомістю, системою загальноприйнятих моральних норм. Порушення трудової етики спричиняє руйнування загальних моральних установ, завдає шкоди суспільству.

У період становлення інформаційної цивілізації на перший план виходять проблеми:

* кваліфікації працівників;

* професіоналізму, компетентності;

* ділових якостей, компетентності.

Професіоналізм заснований на таких моральних нормах, як чесність, обов'язок, відповідальність за результати діяльності та ін.

2. У сучасному російському суспільстві, в умовах становлення ринкових відносин, особливе значення займають проблеми економічної (ділової, підприємницької) етики. Вона включає в себе:

• норми, вимоги, що регулюють діяльність та взаємовідносини підприємців;

• етику ведення переговорів;

• етику конкурентної боротьби;

• діловий етикет (норми, що регламентують стиль спілкування, зовнішній вигляд підприємця і т. д.).

Етичний кодекс (основні вимоги, які пред'являються підприємцю):

* громадська корисність діяльності бізнесмена;

* дотримання законів держави;

* повага до інших людей;

* цивілізованість методів конкурентної боротьби;

* творчий підхід до підприємницької діяльності;

* відповідальність за рішеня що приймає;

* прагнення до інновацій тощо;

Питання 69: Прикладна етика. Розумний егоїзм

1.Егоїзм.Альтруїзм.Егоцентризм.

2.Розумний егоїзм.Принцип взаємокористі.

3.Обмеження егоїзму.

1. Егоїзм (від лат.ego – я) – життєва концепція, коли людина вважає задоволення свого інтересу найвищщим благом и одночасно игнорує інтереси інших людей і спільноти(або обмежує їх)

Альтруїзм – це безкорисність, дії, направлені на досягнення загального блага,задоволення потреб інших людей.

Егоцентризм – відношення людини до себе як ло безумовної цінності, а до інших людей – як до засобу для досягнення власних цілей.

Егоїзм може вкладатися в рамки, які задаються заповіддю «не нашкодь».Людина може реалізувати власний інтерес, якщо він не обмежує інтереси інших людей.

2. Егоїзм вважається аморальною моральною позицією: людина, яка прагне реалізувати власний інтерес, не вважає значущими вимоги моралі і в деяких випадках може підти на порушення основних заборон.

Разом з тим багато етичних мислителів(Т.Гоббс і ін.) стверджували, що егоїзм:

· є важливим мотивом суспільного життя и діяльності(економічної, політичної і ін.);

· зумовлений характером суспільних відносин, які грунтуються на взаємній користі;

· співдіє загальному благу, оскільки загальний інтерес складається із різних особистих інтересів;

В особистий інтерес людини можуть входити інтереси інших людей, загальний інтерес, виконання норм моральності. Таку позицію називають «розумним егоїзмом».

Згідно з етичними вченнями розумного егоїзму людина в першу чергу прагне задовольнити власні інтереси. До числа інтересів входять інтереси, які не протирічать спільному благу аба допомагає йому.

Прихильники розумного егоїзму вважають, що:

- економічні,господарські відносини можуть будуватися тільки на принципі взаємної користі;

- відносини, які виникають в господарській діяльності, являються вираженням суспільної моральності;

Позицій розумного егоїзму дотримується індивід, який включений в систему взаємних прав і обов'язків(суспільний договір)

Однак в суспільстві співіснують конкуруючі групи(в тому числі кримінальні) і морально відчуджені одні від інших люди. В таких умовах можливе нехтування регулятивними системами, антисоціальні, аморальні дії людей.

Проблеми мотивів розумного егоїзму були розглянуті Т.Гоббсом, Д.Ролзом і ін. Серед них виділяється так звана «проблема безбілетника», яка заключається в наступному:

1. в умовах колективної діяльності по виробництву благ неучасть 1 людини(«безбілетника») в цьму процесі не помітна;

2. зусилля 1 людини в умовах колективної бездіяльності не принесли б результатів;

3. неучасть невеликої кількості людей в колективних зусилляхї не наносить прямої шкоди, але підриває відносини співпраці.

Ідеї розумного егоїзму поширені в буденній свідомості людей, як пргматична орієнтація – в моральності(особисте благо – мета;користь, успіх, ефективність – найвищі цінності). Практична орієнтація на розумний егоїзм може привести до примусового утвердження суспільного інтереса як інтереса кожного, до прихованого пріорітету інтересів правлячої групи і ін.

Принцип взвємокористі. В умовах ринкової економіки автономна людина являється володарем товарів і послуг, корисних для інших людей і суспільства. В таких умовах егоцентризм обмежується і регулюється принципом рівності і правом.Принцип взаємокористі зглажує конфлікт особистих інтересів і дозволяє людині визнати значущість інтересів інших людей, не порушуючи пріоритету своїх інтересів.

Справедливість заключається в тому,що кожен член суспільства робить посильний вклад в загальне благо. Однак сприяння загальному благу не входить в особисті інтереси індивідів.

В наслідок цього здійснення справедливості, викорінення соціального паразитизму повинні здійснюватися силами керуючих органів і закладів на основі обмеження егоїзму. Обмеження егоїзму повинно носити правовий (накладання на людей певних обов'язків) і моральний (наприклад, альтруїз) характер.

Питання 70: Перекладна етика. Держава і насильство. Проблема страти.

1.У суспільній свідомості насильство викликає принципово негативне відношення. Проте допускається виправдання насильства як виняток з негативного відношення до нього. Під насильством розуміються:

· Придушення людини, обмеження умов особистого розвитку;

· Нанесення фізичного і економічного збитку.

Можна виділити насильство пряме і непряме, фізичне, економічне, психологічне, політичне і ін.

Насильство є засобом забезпечення влади людини над людиною.

Влада - це посилення волі людини за рахунок волі інших людей, ухвалення рішення за інших.

Влада може бути заснована на:

· перевага волі;

· взаємному договорі (влада закону і ін.);

· насильстві.

Насильство є порушенням свободи волі людини, оскільки полягає в підпорядкуванні однієї волі інший або її припиненні, здійснюється шляхом зовнішньої дії, примусу.

Насильство було властиве природному стану людини, коли кожному природному співтовариству людей відповідав свій критерій правоти. Історичний розвиток людства пов'язаний з подоланням насильства в процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності.

Першою формою етичного відношення до насильства, його обмеження в первісному суспільстві був таліон. Він:

*був заснований на взаємному визнанні права сили, пошані один одного як людей, здатних захистити свої права силоміць;

* передбачав відплату дорогою нанесення рівного збитку («око за око»).

Виникнення держави стало вищим рівнем обмеження насильства.

Держава:

ü набуває монопольного права на насильство;

ü створює спеціальні інститути, що здійснюють насильство;

ü замінює насильство непрямими формами (маніпулювання громадською

думкою, свідомістю і ін.).

Основним завданням держави є забезпечення життя і безпеки людей. У державі:

право на насильство закріплене законом;

кожному випадку вживання насильства передує об'єктивне і неупереджене

розслідування, обговорення;

здійснюються профілактика насильства, дія на умови і обставини, здатні привести до насильства. Державне обмеження насильства передбачає остаточне подолання насильства, перехід до принципово нового, ненасильницького пристрою суспільства.

Багато моральних і політичних філософів вважали, що:

Ø насильство держави залишається насильством, нормам моралі, що перечать;

Ø монополія на насильство може привести до його надмірності і безкарності; Ф інстітуциональность насильства додає йому анонімність і ін.

2.Страта - це вбивство, здійснене за вироком суду в рамках права держави на легітимне насильство.

Держава зобов'язана забезпечити життя і безпеку громадян. Воно має виняткове право розпоряджатися життям громадян у випадку порушення ним норм, що передбачають страту, і з цією метою створює каральну систему. У сучасному суспільстві виникло негативне відношення до страти, обгрунтоване етичними аргументами, скорочується коло осіб, до яких може бути застосована страта, зменшується число країн, де застосовується страта.

Етичні аргументи, оправдівающие страту:

v Страта є відплатою за вбивство, актом справедливості;

v Є актом залякування, запобігає повторенню подібних злочинів;

v Звільняє суспільство від небезпечних злочинців;

v Позбавляє злочинця від мук довічного висновку.

Проте страта:

§ Як акт державної діяльності не є еквівалентом злочину;

§ Перевищує вбивство по своїй психологічній дії;

§ Не враховує нюансів вини злочинця;

§ Не зменшує кількості злочинів;

§ Не відшкодовує нанесеного злочинцем збитку;

§ Не передбачає права злочинця на вибір (між стратою і довічним висновком);

Є простим і здешевлюємо способом позбавитися від злочинця.

Етичні аргументи проти страти.

Страта етично розбещує суспільство:

*Стверджує в думці, що вбивство може бути благом;

*Може провокувати самосуд;

*Сприймається як порок, супроводиться жахом і відразою.

Страта є анти правовим актом:

♦ Порушує рівновагу блага суспільства і свободи особи; Карає не лише винного але і його близьких;

♦ Необратіма, не компенсується в разі судової помилки.

Страту заперечує принцип само цінності особи чоловік, заповідь «не убій».

Страта знаходиться в не компетенції людини:

♦ Людина не може безумовно судити про винність і непоправність злочинця;

♦ Діяльність людини повинна обмежуватися межами необхідності.

Дата добавления: 2014-01-07