Структура та склад персоналу промислового підприємства

На якісний склад персоналу промислового підприємства визначальний вплив справляє низка макроекономічних показників, а саме чисельність населення, у тому числі працездатного віку, рівень зайнятості або рівень безробіття в регіоні, тобто структура трудових ресурсів країни.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення країни (або регіону), яка за своїм віком, освітою та фізичним станом відповідає обумовленій сфері діяльності. Відповідно стан трудових ресурсів справляє значний вплив на персонал підприємства.

Персонал підприємства - це працівники, які постійно працюють на підприємстві і мають досвід, знання та навички практичної діяльності (роботи).

На промислових підприємствах за характером участі в господарській діяльності поділяють на:

• промислово-виробничий персонал (персонал основної діяльності): промислово-виробничий персонал самостійних промислових підприємств, підпорядкованих об' єднанню; промислово-виробничий персонал промислових відокремлених підрозділів; персонал відокремлених підрозділів (науково-дослідних, конструкторських і технологічних організацій, обчислювальних центрів та інших установ); працівники управління об'єднання, у тому числі працівники відокремленого апарату об'єднання;

• невиробничий персонал, тобто зайняті у невиробничій сфері працівники підприємства: працівники транспорту, що перебуває на балансі промислового підприємства; будівельних лабораторій; груп проектування.

Для вивчення структури складу працюючих на підприємстві використовують таку класифікацію категорій працівників основної діяльності:

• учні - це особи, які набувають на виробництві тієї чи іншої робочої професії та отримують заробітну плату;

• робітники - особи, які безпосередньо зайняті виготовленням продукції, а також ті, що виконують допоміжні функції у процесі її виготовлення;

• інженерно-технічні працівники (ІТП) - особи, зайняті підготовкою технологічного процесу, керування виробничим процесом;

• службовці - працівники, які виконують адміністративні функції, що не вимагають спеціальних технічних знань;

• молодший обслуговуючий персонал (МОП) - це працівники, зайняті прибиранням і опаленням невиробничих приміщень, кур'єри, розсильні, шофери легкових машин, гардеробники;

• працівники охорони - особи, які виконують функції охорони.

Залежно від функцій, що виконуються персонал поділяють на такі категорії:

1) "робітники" - працівники, які самостійно займаються виготовленням продукції, мають середню і середню спеціальну освіту. Робітників поділяють на основних та допоміжних. Склад робітників тієї чи іншої галузі економіки розрізняють за статтю, віком, освітою і кваліфікацією;

2) "службовці" - працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування. До них належать особи переважно з середньою, середньою спеціальною освітою (касири, діловоди, секретарі та ін.);

3) "спеціалісти" - працівники, які виконують інженерно-технічні та економічні роботи. Це люди з вищою освітою, інколи мають дві та більше вищих освіти, здатні приймати неординарні інженерні рішення (інженери, технологи, економісти та ін.);

4) "керівники" - особи, які обіймають керівні посади (директори, їх заступники, начальники відділів, голови правління, менеджери та ін.) і які мають одну чи кілька вищих освіти (бажано, щоб одна з них була економічною), а також неабиякі організаторські здібності.

Кадровий склад, або персонал, підприємства має кількісні, якісні та структурні характеристики, які з найменшим або з найбільшим ступенем достовірності можуть бути визначені за такими абсолютними або відносними показниками:

• облікова і явочна чисельність працівників підприємства на конкретну дату;

• середньооблікова чисельність працівників підприємства за визначений період;

• частка працівників окремих підрозділів у загальній чисельності працівників;

• темпи зростання чисельності працівників підприємства за визначений період;

• середній розряд робітників підприємства;

• частка службовців, які мають середню або спеціальну освіту, в загальній чисельності працівників підприємства;

• середній стаж роботи за спеціальністю керівників та спеціалістів підприємства;

• плинність кадрів;

• фондоозброєність праці робітників підприємства.

Явочна чисельність включає усіх працівників, що з’явилися на роботу.

Облікова чисельність - усі постійні, тимчасові і сезонні працівники, які були прийняті на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, чи знаходяться у відпустках, відрядженнях.

Середньооблікова чисельність - сума середньомісячної чисельності, поділеної на кількість місяців у розрахунковому періоді. Плинність кадрів оцінюється наступними показниками:

- коефіцієнт вибуття:

К_в= (Р_зв/Р) × 100, (4.1)

де Р_зв - кількість звільнених за період,

Р - середньооблікова чисельність працівників за цей же період;

- коефіцієнт прийому:

(4.2)

де Р_п - кількість прийнятих працівників підприємства;

- коефіцієнт плинності:

(4.3)

де Р_виб - кількість вибулих працівників підприємства,

Р_зв - кількість звільнених працівників підприємства.

Слід зазначити, що з плинністю кадрів пов'язані досить істотні витрати, а саме:

• прямі витрати на працівників, що звільняються;

• витрати, пов'язані зі спадом виробництва під час заміни кадрів;

• зменшення обсягів виробництва через підготовку та навчання кадрів;

• плата за позаурочні години тим працівникам, що залишилися;

• витрати на навчання персоналу;

• більш високий відсоток браку під час навчання та ін.

4.2. Набір персоналу підприємства та юридичні взаємовідносини

між підприємством та його працівниками

Визначення загальної чисельності персоналу промислового підприємства залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування, належності до певної галузі економіки. Ці розрахунки будуть різними для підприємств масового і серійного виробництва та підприємств одиничного й дослідного виробництва. Крім того, на підприємстві, яке докорінно диверсифікує свою діяльність, такі розрахунки будуть складнішими, ніж на підприємстві, що тільки розширює обсяги виробництва. Підприємству, на якому виробництво має ритмічний характер протягом усього року, не відомі проблеми виробництва сезонного характеру, у тому числі і ті, що стосуються розрахунків чисельності персоналу.

При визначенні чисельності та наборі працівників необхідно враховувати такі чинники зовнішнього середовища:

• ринкову кон'юнктуру, пов'язану з тим або іншим видом діяльності;

• циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загальноекономічного спаду;

• регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей у регіони з дешевшою робочою силою);

• державні (урядові) програми та замовлення;

• юридичні аспекти (закони, угоди з профспілками);

• можливості використання тимчасового наймання працівників для надомної праці.

Загальна чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства визначається в основному трьома методами:

1) метод коригування базової чисельності;

2) метод розрахунків на основі повної трудомісткості;

3) метод підсумовування.

Головне завдання кадрової політики підприємства - забезпечувати тепер і в майбутньому кожне робоче місце персоналом відповідної кваліфікації. Реалізація цього завдання передбачає виконання багатьох функцій, а саме:

• набір персоналу;

• підготовку кадрів;

• оцінку кваліфікації та дієздатності працівників;

• мотивацію додержання дисципліни;

• контроль додержання працівниками правил гігієни та безпеки;

• забезпечення зв'язків між керівництвом та представниками трудових колективів;

• реалізація соціальних функцій та ін.

Роботу з кадрами на підприємстві виконують усі лінійні керівники, а також деякі функціональні відділи та окремі спеціалісти і менеджери: відділ кадрів, відділ праці та заробітної плати, відділ технічної освіти, відділ управління персоналом та ін. У кадровій політиці підприємства розрізняють зовнішній і внутрішній набір персоналу.

Зовнішній набір - це набір кадрів через оголошення, бюро праце­влаштування, систему контрактів підприємств і навчальних закладів.

Внутрішній набір - це набір кадрів із внутрішніх резервів: заміщення посад у зв'язку з декретними відпустками працівників, перехід із цеху в цех, підвищення або зниження по ієрархічних сходинках.

Ефективна робота персоналу забезпечується тим, наскільки чітко регламентовані трудові взаємовідносини між робітником і роботодавцем. Ці взаємовідносини визначаються чинним соціальним і трудовим законодавством. Основними документами, які забезпечують юридичні аспекти відносин між робітником і роботодавцем, є трудовий договір та індивідуальний договір підряду.

Трудовий договір - документ, що являє собою безпосередню угоду між підприємством (в особі його адміністрації) та людиною, яка влаштовується на роботу. Терміни укладання його різні, і після підписання договору з обох сторін робітник зараховується на підприємство на підставі наказу.

Індивідуальний договір підряду - документ, у якому працівник зобов'язується виконувати роботу на замовлення підприємства за обумовлену у договорі ціну.

Крім цих двох документів, існує договір колективного підряду, де виконавцем визначеного обсягу робіт є колектив.

4.3. Баланс робочого часу працівників

Оцінка робочого часу працівника промислового підприємства включає в себе розгляд календарного та максимально можливого фондів часу.

Під календарним фондом робочого часу розуміють суму усіх явок та неявок працівників на роботу за конкретний період часу. Він включає у себе відпустки, святкові дні, дні відпочинку, у які працівник не зобов'язаний працювати:

Ф_к = Ч_сп×Д_к, (4.4)

де Ч_сп - середньооблікова чисельність,

Д_к - повна календарна кількість днів визначеного періоду.

Максимально можливим фондом робочого часу працівника промислового підприємства є час, який згідно з діючим трудовим законодавством мас бути відпрацьований за даний період:

Ф_м = Ф_к - Д_нея, (4.5)

де Д_нея - кількість людино-годин неявок у святкові та вихідні дні, у зв'язку з відпустками.

Важливим аспектом врахування робочого часу є оцінка його використання за допомогою наступних коефіцієнтів:

- коефіцієнта використання числа днів роботи на одного працівника:

К_д = Д_пр/Д_п, (4.6)

де Д_пр - середня фактична кількість днів роботи одного працівника,

Д_п - нормативна кількість днів роботи для одного працівника;

- коефіцієнта використання тривалості робочого дня:

К_р.д. = Т_ф/ Т_н, (4.7)

де Т_ф - фактична тривалість робочого дня;

Т_н - середня нормативна тривалість робочого дня;

- інтегрального коефіцієнт використання робочого часу:

К_і = К_д ∙ К_рд, (4.8)

4.4. Поняття нормування праці, його зміст і завдання

Нормування праці - визначення максимально припустимого часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, що виготовляється в одиницю часу.

Організація виробництва будь-якого товару здійснюється у часі та матеріальному просторі та забезпечуються методами оперативно-виробничого планування і нормування праці.

На базі планового обсягу випуску продукції кожному підрозділу підприємства встановлюється в тій чи іншій формі виробниче завдання. Розрахунки календарно-планових термінів виробництва, тривалість виробничого циклу, обсяг партій запуску - випуску тощо передбачають наявність, а при їх відсутності встановлення на основі методів та прийомів нормування праці, норм живої праці, тобто:

• норми часу - тривалості робочого часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції або виконання визначеного обсягу робіт одним працівником:

Н_ч = Т_осн + Т_д + Т_об + Т_в + Т_пер + Т_пз, (4.9)

де Т_осн - основний час,

Т_д - допоміжний час,

Т_об - час на обслуговування робочого місця,

Т_в - час на відпочинок,

Т_пер - час перерв з організаційно-технічних причин,

Т_пз- підготовчо-заключний час;

• норми виробітку - кількості продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником (бригадою) за одиницю часу:

Н_вир = Т_д/Н_ч, (4.10)

де Т_д - дійсний фонд робочого часу;

Н_ч - установлена норма часу на од. продукції;

• норми обслуговування - встановленої норми кількості одиниць устаткування (робітників, місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни:

Н_обсл = Т_д/Т_обсл, (4.11)

де Т_обсл - норма часу на обслуговування устаткування;

• норми чисельності - необхідної для виконання визначеної роботи чисельності персоналу.

4.5. Продуктивність праці

Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефективності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та затратами робочого часу на її виготовлення. Продуктивність праці характеризує:

• ефективність праці в процесі виробництва;

• здатність працівника випускати кількість продукції за одиницю часу. Продуктивність праці визначається:

1) показником рівня продуктивності праці, який характеризує кількість продукції, що виготовлено за одиницю часу або приходиться на одного працівника - виробітком (В):

В = О/Т_ж, (4.12)

де О - обсяг виробництва продукції;

Т_ж - затрати живої праці на випуск відповідного обсягу продукції;

2) сумою усіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві - трудомісткістю (Т)\

Т = Т_ж/О, (4.13)

Чинники підвищення продуктивності праці поділяють на:

• зовнішні: стан науково-технічного прогресу; рівень освіти та кваліфікація робітників; зміна рівня цін і рівня інфляції;

• внутрішні: технологічні та організаційні умови виробництва; рівень кооперації, спеціалізації; економічні умови діяльності підприємства; прогресивність норм виробітку, форми оптимізації використання робочого часу.

Зміна продуктивності праці працівників промислового підприємства може мати як позитивні так і негативні наслідки для підприємства (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Наслідки зміни продуктивності праці

Показник	Зниження продуктивності праці	Підвищення продуктивності праці
Конкурентоспроможність підприємства та його продукції на ринку	зменшується	зростає
Ефективність використання ресурсів	зменшується	зростає
Рівень використання виробничої потужності	зменшується	зростає
Обсяги виробництва і реалізації продукції	зменшується	зростає
Собівартість продукції	зростає	зменшується
Рентабельність господарської діяльності підприємства, трудових ресурсів	зменшується	зростає

4.6. Поняття, види та принципи оплати праці

Ефективність функціонування та соціальний розвиток суб'єктів підприємницької діяльності забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

Під «заробітною платою» розуміють грошову винагороду, яка спла­чується організацією працівникові за виконану роботу. Заробітна плата має бути направлена не тільки на саму винагороду, а й на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності. Оплата праці може розглядатися як форма ціни робочої сили відповідної професії та кваліфікації в обумовленому виді виробництва у даний період часу.

Диференціація заробітної плати відбувається в умовах втручання держави в процес регулювання зарплати згідно з чинним законодавством, яке об'єднало у собі основні законодавчі норми, що стосуються оплати праці, розкриває основи і чітко розмежовує сфери договірного і державного регулювання оплати праці, визначені з урахуванням міжнародних норм права працюючих на оплату праці залежно від їх результатів та їхній захист.

Також на формування величини заробітної плати впливають наступні фактори, а саме зовнішні фактори (співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці, рівень безробіття; динаміка цін на споживчі товари та послуги, рівень інфляції; рівень та стан економічного розвитку країни; життєвий рівень населення; податкова політика господарства; рівень правового та державного регулювання) та внутрішні фактори (загальна продуктивність організації; фінансові можливості роботодавця (підприємства); рентабельність виробництва; діяльність профспілок).

Основними принципами організації заробітної плати на промисловому підприємстві є:

1) забезпечення відтворювальної функції оплати праці. Реалізація цього принципу передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та, водночас дає змогу застосувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власникові отримання необхідного результату господарської діяльності;

2) адекватне відображення потенційних здібностей працівника на підставі оцінки його професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, а також складності виконаних робіт та результативності праці. Цей принцип пов'язаний з регулюючої функцією заробітної плати, відповідно до якого заробітна плата має бути диференційована за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань;

3) залежність грошової винагороди від індивідуальних та колективних результатів праці;

4) забезпечення гнучкості оплати праці, сприйнятливість щодо змін у ділової кон'юнктурі підприємства;

5) персоніфікація оплати праці.

На підставі вищеназваних принципів можна сформулювати ос­новоположний принцип організації заробітної плати, а саме: підприємство не може набрати та утримати робочу силу, якщо воно не сплачує винагороду за конкурентоспроможними ставками та не має шкали оплати, яка стимулює людей до роботи на даному підприємстві. Структура заробітної плати працівника промислового підприємства визначається Законом України «Про оплату праці». Відповідно заробітна плата має наступні складові:

• основну заробітну плату - винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

• додаткову заробітну плату - винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці: доплати, надбавки, гарантії та компенсаційні виплати передбачені законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

• інші заохочувальні та компенсаційні виплати - винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами.

Основою організації заробітної платні на підприємствах є тарифна система - сукупність нормативів, які забезпечують можливість здійснювати диференціацію та регулювання заробітної платні різних груп і категорій працівників залежно від якісних характеристик їх праці.

Елементами тарифної системи оплати праці є:

• тарифна сітка - шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифні сітки використовуються для врахування в оплаті праці рівня їх кваліфікації. Приклад тарифної сітки наведено у таблиці 4.2. За першим розрядом тарифікуються прості роботи, виконання яких не потребує професійної підготовки;

• тарифна ставка - визначає абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу, який виражений у вартісній форма. Тарифна ставка є основною нормативною величиною, яка визначає розмір оплати праці всіх категорій працівників. Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної платні, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану працівником норму праці.

Тарифні ставки інших розрядів (С_р) визначаються множенням тарифної ставки першого розряду (С_р) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (К_і):

С_р = С_Рі ∙ К_і, (4.14)

Таблиця 4.2. Тарифна сітка

Умови праці	Форма оплати праці	Годинні тарифні ставки по розрядах, грн.
1р	2р	3р	4р	5р	6р
Тарифний коефіцієнт		1,0	1,09	1,2	1,33	1,5	1,72
Нормальні	погодинна	1,0	1,09	1,2	1,33	1,5	1,72
відрядна	1,2	1.31	1,44	1,6	1,8	2,06
Важкі та шкідливі	годинна	1,25	1,36	1,5	1,66	1,8	2,06
відрядна	1,4	1,53	1,68	1,86	2,10	2,41
Особливо важкі та особливо шкідливі	погодинна	1,5	1,64	1,8	1,99	2.25	2,58
відрядна	1,8	1,96	2,16	2,39	2,7	3,1

• тарифно-кваліфікаційний довідник - збірник нормативних документів, який містить вимоги, яким повинні відповідати працівники визначеної професії і кваліфікації (Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій).

4.7. Форми й системи заробітної плати

Розрізняють три форми оплати праці:

• погодинну, яка передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу та рівня кваліфікації;

• відрядну, яка передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за визначений період часу;

• змішану, яка передбачає використання елементів як погодинної так і відрядної форми оплати праці.

При погодинній формі оплати праці на підприємстві є можливим використання наступних систем оплати праці:

- прямої погодинної:

З_пп = Ф_міс ∙ С, (4.15)

де Ф_міс - фактично відпрацьований за місяць час,

С - годинна тарифна ставка відповідного кваліфікаційного розряду;

- погодинно-преміальної:

З_{пог.прем} = З_пп + Д, Д = З × %_доплат/100, (4.16)

де Д - сума преміальних доплат за досягнення визначених якісних або кількісних показників;

- оплати праці керівників, спеціалістів та службовців конкретних підприємств - погодинників за встановленими державою посадовими окладами згідно штатного розкладу з урахуванням застосовуваної системи стимулювання високоефективної роботи чи контрактною (договірною) системою роздержавлених підприємств (організацій).

При відрядній формі оплати праці на підприємстві є можливим використання наступних систем оплати праці:

- прямої відрядної:

, , (4.17)

де Р_і - відрядно розцінка за виготовлення одного виробу і-го виробу,

N_фі - фактична кількість виробів і-го виробу, виготовлених працівником за визначений час, шт.,

n - кількість видів виробів,

Т_шт - час на виготовлення одного виробу і-го виду;

- відрядно-преміальної:

З_в.прем = З_тар + Д_с, (4.18)

, , (4.19)

де З_тар - тарифний заробіток працівника при прямій відрядній системі оплати праці,

Д_с - сума преміальних доплат,

П₁ - відсоток доплат за виконання плану,

П₂ - відсоток доплат за кожен відсоток перевиконання плану,

П_пп - відсоток перевиконання плану,

N_ф, N_пл - відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць,

шт./міс;

- відрядно-прогресивної, яка передбачає, що праця робітника в межах установлених норм оплачується за прямими відрядними розцінками, а виробіток понад норму - за підвищеними;

- непрямої відрядної, яка використовується для оплати праці допоміжних працівників. Заробітна плата яких залежить від результативності праці тих робітників, яких він обслуговує;

- акордної системи, яка передбачає встановлення розцінки не на одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із встановленням терміну його виконання;

- колективної системи оплати праці (бригадної) Передбачає спочатку розрахунок зарплати всієї бригади як при відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок, а потім заробіток розподіляється між членами бригади використанням методу годино-коефіцієнтів або коефіцієнту виконання норм.

При змішаній формі оплати праці на підприємстві є можливим використання наступних систем оплати праці:

- безтарифної системи оплати праці, яка враховує, що фактична заробітна платня кожного працівника підприємства є частиною усього фонду оплати праці колективу й окремого підрозділу та залежить від кваліфікаційного рівня працівника (К), коефіцієнта трудової участі {КТУ) і фактично відпрацьованого часу. Кваліфікаційний рівень встановлюється залежно від виконуваних функцій та рівня кваліфікації;

- контрактної системи оплати праці, яка ґрунтується на укладанні договору між роботодавцем і виконавцем, у якому обговорюються режим та умови оплати праці, права та обов'язки сторін, рівень оплати праці тощо. Договір може оплачувати час перебування виконавця на підприємстві (погодинна форма оплати праці) або конкретне виконане завдання (відрядна оплата)

- системи участі в прибутках, яка передбачає розподіл визначеної частини прибутку підприємства між його працівниками.

4.8. Системи надбавок, доплат та премій працівникам

Система надбавок, доплат та премій на підприємстві носить або компенсаційний або стимулюючий характер.

Доплати та надбавки нараховують та виплачують за:

• умови праці;

• виконання виробничих завдань стабільно та з високою якістю;

• професійну майстерність (залежить від розряду працівника: працівники І та II розряду не мають відповідних доплат та надбавок; III розряду - до 12%; IV розряду - до 16%; V розряду - до 20%; VI розряду - до 24% від тарифної ставки);

• роботу у важких умовах (до 24% тарифної ставки);

• суміщення професій - посад і виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника;

• роботу в нічний час (від 20% за кожну годину роботи);

• роботу в наднормовий час. Наднормовані роботи не можуть перевищувати 120 годин в рік і 4 годин протягом двох днів підряд, не можуть залучатися вагітні жінки, матері, які годують дітей грудьми, підлітки (складають від 50 до 100% тарифної ставки).

Премії нараховуються у відсотках від основної заробітної плати або у вигляді конкретної суми. Можуть бути виплачені за:

• результати роботи робочих місць, що обслуговуються працівниками;

• виконання нормованих завдань;

• економію матеріальних цінностей;

• освоєння проектного рівня виробничих потужностей, зниження браку;

• підвищення якості продукції;

• підвищення продуктивності праці та збільшення обсягів виробництва;

• за підсумком року.

Нарахування премій є необов'язковим на відміну від доплат та надбавок.

4.9. Фонд оплати праці на підприємстві

Фонд оплати праці працівників підприємства є загальною сумою витрат на оплату праці працівників підприємства та виплат соціального характеру.

Фонд тарифної заробітної плати працівників - погодинників визначають із врахуванням чисельності погодинників, що працюють у певних умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих), дійсного фонду часу роботи одного працівника - погодинника за відповідних умов праці, годинної тарифної ставки погодинника першого розряду та середнього тарифного коефіцієнту погодинників за відповідних умов праці:

, (4.20)

, (4.21)

де Ч_і - чисельність погодинників, що працюють у і-тих умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих),

Ф_ді - дійсний фонд часу роботи одного погодинника за і-х умов праці;

С_пі - годинна тарифна ставка погодинника першого розряду за і-х умов праці,

К_сері - середній тарифний коефіцієнт погодинників за і-их умов праці;

Ч_j - чисельність погодинників j-го розряду;

К_j - тарифний коефіцієнт j-го розряду.

Фонд тарифної заробітної плати працівників - відрядників визначають із врахуванням сумарної трудомісткості робіт за відповідних умов праці, годинної тарифної ставки відрядника першого розряду за відповідних умов праці та середнього тарифного коефіцієнта відрядників у відповідних умовах праці:

, (4.22)

, (4.23)

де Т_і - сумарна трудомісткість робіт за і-их умов праці,

С_ві - годинна тарифна ставка відрядника першого розряду за і-их умов праці,

К’_сер.і - середній тарифний коефіцієнт відрядників у і-их умовах праці,

Т_j - трудомісткість робіт по j-му розряду.

Просумувавши фонди тарифної заробітної платні погодинників і відрядників і доплати по преміальних системах, одержують фонд основної заробітної плати. Додавши до цього фонду інші види доплат, одержують годинний, денний, місячний і річний фонд оплати праці.

Тема 5

ФІНАНСОВІ ТА НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ ПРОМИСЛОВОГО

ПІДПРИЄМСТВА

5.1. Поняття фінансових ресурсів промислового підприємства, джерела їх формування

Для забезпечення господарської діяльності підприємство використовує різноманітні ресурси. Ресурси, контрольовані підприємством, сформовані за рахунок інвестованого капіталу, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод (потенційної можливості отримання підприємством грошових коштів) у майбутньому, називають активами підприємства. За характером участі у господарському процесі з позиції особливостей їх обороту та вираження (натурального або вартісного) ресурси, активи підприємства поділяють на два основі види: оборотні та необоротні.

Оборотні (поточні) активи або ресурси підприємства обслуговують поточний господарський процес і повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу, складаються із запасів, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій, грошових коштів та їхніх еквівалентів, інших оборотні активи.

Необоротні ресурси або активи підприємства багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства, на практиці до них відносять активи, термін корисної експлуатації яких, як очікується становлять понад один рік: основні засоби (фонди), незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи та інші необоротні активи у матеріальній формі, а нематеріальні активи у нематеріальній формі.

Водночас не усі ресурси підприємства є фінансовими, тобто наявними у матеріальному вираженні. Відповідно фінансові ресурси підприємства - це сукупність грошових прибутків та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємства для виконання фінансових зобов'язань, покриття витрат на відтворення підприємства та стимулювання трудової діяльності працівників. Вони є важливими як вихідний вид ресурсів для забезпечення діяльності підприємства і безперервності процесу.

5.2. Внутрішнє й зовнішнє фінансування промислойого підприємства

Фінансування підприємства складається з власного та боргового фінансування. Власні джерела фінансування підприємства відповідають власним та прирівняним до них джерелам фінансування оборотних коштів промислового підприємства, які детально розглянуто у 3.2.

Водночас основними джерелами фінансування підприємств сьогодні стають банківські кредити, інші види позик (взаємне кредитування підприємств), облігації та акції, лізингове та факторингове кредитування.

Кредит як важлива форма фінансування є найпоширенішою формою зовнішнього кредитування діяльності підприємства. На ринку позикового капіталу залучають кошти для тимчасового користування. Банківські кредити є одним із основних джерел фінансування підприємства та диференціюються залежно строку та механізму погашення, виду забезпечення (табл. 5.1).

Використання лізингового та факторингового кредитування передбачає, що підприємству надають безоплатно в тимчасове користування, в оренду будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар сировину тощо.

Таблиця 5.1. Класифікація кредитування діяльності промислового підприємства

Мета позики	За строком погашення	За механізмом погашення	За видом забезпечення
Для фінансування оборотних активів	Короткострокові	Рівними періодами	Забезпечені нерухомістю
Для фінансування необоротних активів	Середньострокові	Нерівними періодами	Забезпечені іншими активами
Для фінансування інвестиційних проектів	Довгострокові	Одночасне погашення	Гарантовані
Лізинг	Середньо- та довгостроковий	Рівними періодами	Небезпечний

Господарські товариства мають змогу використовувати випуск і продаж акцій та облігацій як форму фінансування своєї діяльності. Власний капітал господарських товариств виступає у двох формах - реального капіталу (основні та оборотні фонди) та капіталу, представленого корпоративними правами у вигляді цінних паперів. Власником реального капіталу є акціонерні товариства, а власником цінних паперів - акціонери. За рахунок емісії акцій та випуску облігацій підприємства можуть збільшити власні фінансові ресурси, відповідно:

• акція - це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства;

• облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодовувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). В Україні акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій, не дають їх власникам право на участь в управлінні господарським товариством. По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом та сплати інших обов'язкових платежів.

1.3. Поняття і склад нематеріальних ресурсів підприємства. Правовий захист нематеріальних ресурсів

Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів.

До нематеріальних ресурсів (активів) належать ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству.

За своєю природою нематеріальні ресурси виникають як наслідок нових унікальних знань, досвіду рідкісного використання певних видів ресурсів. Використання нематеріальних ресурсів забезпечує їх власників недосяжними для конкурентів можливостями, тобто підвищує конкурентоспроможність підприємства на ринку. Наприклад, володіння ліцензією дає власникові право використовувати певне технічне досягнення. Зареєстрований товарний знак гарантує споживачеві унікальні властивості товару та його високу якість. Нематеріальні ресурси часто називають інтелектуальною власністю підприємства. До неї належать об'єкти промислової власності, об'єкти, що охороняються авторським правом та суміжними правами, інші (нетрадиційні) об'єкти.

До об'єктів промислової власності відносять: винаходи; промислові зразки; корисні моделі; знаки для товарів та послуг; позначки про походження товару; "фірмове ім'я"; способи захисту від нечесної конкуренції.

Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства.

Промисловий зразок - це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на даному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для демонстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету.

Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може стати конструктивне рішення пристосування чи його частин. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою та промислово придатною.

"Фірмове ім'я", позначки про походження товару, товарні знаки та товарні марки - це оригінальні символи, якими товар даної фірми відрізняється від товарів конкурентів.

Елементами знака для товарів та послуг, логотипа компанії можуть бути літери, слова, поєднання літер і слів, фігури будь-яких форм, поєднання кольорів, комбінації ліній, фігур, кольорів тощо. Товарний знак є об'єктом промислової власності, його юридичний захист здійснюється на основі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», прийнятого 15 грудня 1993 р. Офіційну реєстрацію товарних знаків (ТЗ) виконує Держпатент України. Зареєстрований товарний знак, як звичайно, супроводжується буквою R у колі, іноді - позначенням ТМ (від англійської назви ТM - «trade mark», що часом дослівно перекладають як «торгова марка»).

Елементами ТЗ не можуть бути: герби і прапори держав; емблеми, скорочення чи повні найменування міжнародних організацій; родові назви товарів; знаки, що дуже подібні до ТЗ відомих фірм. Сьогодні доволі часто вживають таке поняття як «бренд» - впізнавану торгову марку на підставі фірмового імені, стилю, його елементів, іміджу фірми та просування його на ринку.

До об'єктів, що охороняються авторським правом та іншими суміжними правами належать: наукові, літературні, мистецькі твори; комп'ютерні програми; бази даних: топології інтегральних мікросхем: права виконавців: виробників фонограм та організацій мовлення.

До наукових, літературних, мистецьких творів відносять як опубліковані, так і неопубліковані твори; промови; лекції, крім офіційних документів, державних символів та знаків, творів народного мистецтва; ідеї; концепції; твори, на які термін дії авторського права вже вийшов.

Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, що необхідні для забезпечення функціонування комп'ютерів.

Топологією інтегральної мікросхеми називають зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

До нетрадиційних об'єктів відносять: раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, гудвіл, комерційну таємницю.

Раціоналізаторська пропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки та технології, які використовуються на даному підприємстві. На відміну від винаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в інших галузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись уперше. Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, що використовується, поліпшенні якості продукції, способів контролю, умов праці, техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо.

Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлінській, комерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "знати, як зробити".

Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого є досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

Комерційна таємниця - сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може завдати йому шкоди.

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.

Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патентовласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.

Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство. Дозвіл на використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).

Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, або до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (паушальна виплата). Фактично паушальна виплата є платою за ліцензію.

Існують різні види ліцензій залежно від таких класифікаційних ознак як:

• обґрунтування дозволу на використання об'єкта ліцензії: добровільні ліцензії та примусові. При цьому, як правило, примусові ліцензії видаються дуже рідко;

• обсяги прав щодо використання ліцензії: звичайні, ексклюзивні та повні;

• характер об’єкта, що передається за ліцензійною угодою: патентна, безпатентна.

1.4. Оцінка й амортизація нематеріальних ресурсів

Всі нематеріальні активи підприємства підлягають оцінюванню вартості та амортизації, що регулюється чинним законодавством України та Міжнародними стандартами. Норми амортизаційних відрахувань на нематеріальні активи підприємство визначає самостійно залежно від терміну використання, але не більше 20 років. При визначенні строку корисного використання такого об'єкта враховують строки корисного використання подібних активів, моральний знос, правові та інші обмеження щодо строків використання. У разі неможливості встановлення періоду використання нематеріальних активів норма амортизації визначається з розрахунку на 10 років, тобто 10% щорічно. Для амортизації використовується прямолінійний метод нарахування амортизації, відповідно кожен вид активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується при визначенні валових витрат підприємства.

Тема 6

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

6.1. Поняття та види собівартості продукції підприємства

Собівартість продукції як економічна категорія є грошовим виразом витрат на виробництво та реалізацію продукції. Витрати підприємства відображають обсяг спожитих виробничих факторів (матеріальних, фінансових, трудових ресурсів), необхідних для здійснення підприємством господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та максимізацію добробуту власників у грошовому вираженні. Водночас собівартість продукції промислового підприємства - це:

· комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну платню робітників? працівників підприємства, а також частину чистого прибутку суспільства, яка при­значена на соціальне страхування, утримання пенсіо­нерів, безробітних та медичне страхування.

· важливий узагальнювальний показник, який характеризує ефективність роботи підприємства. У ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства.

· слугує базою ціни товару та її нижньою межею для ви­робника, щоб забезпечити процес відтворення вироб­ництва.

Розрізняють індивідуальну собівартість продукції підприємства та галузеву собівартість продукції. Індивідуальна собівартість продукції підприємства характеризує витрати на виробництво та реалізацію продукції конкретного підприємства. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції. Для проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства розрізняють нормативну, планову, фактичну та кошторисну собівартість продукції:

· нормативна собівартість продукції формується з витрат на виробництво та реалізацію продукції, визначених на підставі діючих витрат ресурсів;

· планова собівартість визначається перед початком планового періоду на підставі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін на ресурси у момент складання плану;

· фактична собівартість відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку;

· кошторисна собівартість відображає витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуальному) виробництві або в разовому порядку.

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво та збут продукції розрізняють цехову, виробничу та повну собівартість продукції підприємства:

· цехова собівартість продукції містить усі прямі поточні витрати, пов’язані з виробництвом продукції в межах цеху підприємства;

· виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства, а саме: прямі матеріальні витрати (вартість си­ровини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо від­несені до конкретного об'єкта витрат); прямі витрати на оплату праці (заробіт­на платня та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві проду­кції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, які мо­жуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зо­крема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо);

· повна собівартість продукції підприємства. Сукупність виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, позавиробничих витрат та наднормованих виробничих витрат. Постійні загальновиробничі витрати складаються з: витрат на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизації основних фондів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрат на вдосконалення технології й організа­ції виробництва; витрати на обігрівання, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрат на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо. Позавиробничі витрати складаються з: адміністративних витрат (загальногосподарських витрат на обслуговування та управління підприємством; корпоративних витрат; витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством; винагород за професійні послуги; витрати на зв'язок, амортизації нематеріальних активів; плати за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; витрат на врегулювання зборів у судових органах); витрат на збут (витрат, пов'язаних з реалізацією (збутом) продукції: витрат на пакувальні матеріали; витрат на ремонт тари, оплату праці продавців та торгових агентів; витрат на рекламу та дослідження ринку; витрат на транспортування готової продукції; витрат на ремонт та гарантійне обслуговування) та інших операційних витрат (собівартості реалізованої іноземної валюти та витрат пов’язаних із її продажем; безнадійної дебіторської заборгованості; втрат від операційної курсової різниці; втрат від знецінення запасів; нестач та втрат від псування цінностей; визнаних штрафів, пені, неустойки та витрат на утримання об’єктів соціально-культурного призначення).

Водночас особливої уваги для промислового підприємства потребує розгляд та оцінювання логістичних витрат, які відносяться до повної собівартості продукції і пов’язані з рухом та зберіганням товарно-матеріальних цінностей від первинного джерела до кінцевого споживача. Абсолютно точний їх розрахунок дуже складний, оскільки сучасна економічна теорія не пропонує рекомендацій щодо їх структури та методики розрахунку. В основі класифікації логістичних витрат є дві групи витрат:

· перша – пов’язана з рухом (транспортуванням) продукції, що враховує: транспортні тарифи; витрати на страхування вантажу; адміністративні витрати для здійснення транспортування;

· друга – пов’язана зі зберіганням продукції, що враховує: витрати по зберіганню продукції на складі; інвестиції у розвиток складського господарства; витрати на страхування товарних запасів; втрати підприємства внаслідок псування продукції; витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи; витрати на складське пакування товару; витрати на управління запасами.

Дата добавления: 2014-01-07