Контрольні запитання. Принципи формування ефективної виробничої структури підприємства

Принципи формування ефективної виробничої структури підприємства

1. Принцип підпорядкованості приватних інтересів інтересам єдиного цілого передбачає доцільність створення будь-якої структури всередині підприємства, якщо вона буде сприяти підвищенню загальної ефективності його функціонування на ринку і не суперечити стратегічним інтересам.

2.Принцип пропорційності передбачає чіткі кількісні співвідношення між різними елементами та дільницями виробництва.

3.Принцип концентрації полягає в укрупненні підприємства в цілому, його окремих підрозділів, у формуванні оптимальної виробничої програми підприємства відповідно до сформованого на продукцію попиту.

4.Принцип спеціалізації застосовується для виокремлення певних часин технологічного процесу, окремих видів чи типорозмірів продукції, для організації спеціалізованих ліній всередині цехів. Окрім предметної і технологічної спеціалізації використовуються також функціональна спеціалізація, за допомогою якої формуються окремі бригади працівників, відділи заводоуправління тощо.

5.Принцип кооперування передбачає чітку систему зв'язків в часі і просторі між окремими підрозділами підприємства, між окремими змінами в цехах, між бригадами, між окремими робочими місцями.

6.Принцип маневреності передбачає організаційно та економічно доцільну, а також технічно виконувану швидку перебудову виробничих процесів в цілому на підприємстві чи на окремих його дільницях при виникненні такої необхідності. Саме цей принцип може забезпечити швидку адаптацію виробничої структури підприємства до швидко змінюваних ринкових умов господарювання і не призвести до втрати ринкової позиції підприємством.

7.Принцип превентивності (тобто попередження) є наслідком обов'язковості планування і передбачає необхідність підготовки виробництва (розробку варіантів нових технологічних рішень, видів нової продукції, нових виробництв).

8.Принцип керованості передбачає, що кожна дія, кожний елемент виробництва та кожна структура повинні бути керованими і контрольованими, що узгоджено з принципом зворотного зв'язку.

.

1. У чому полягає сутність процесу управління підприємством?

2. Які існують основні функції управління?

3. Які існують сучасні методи і моделі управління підприємством?

4. Які існують сучасні моделі управління підприємством?

5. Які особливості різновидів організаційних структур управління підприємствами?

6. Які принципи ефективної побудови організаційних структур управління виробництвом?

7. Що уявляє із себе виробнича структура підприємства?

8. Які особливості сучасних виробничих структур підприємства?

9. Які принципи формування ефективної виробничої структури підприємства?

10. Що таке промисловий менеджмент?

ТЕМА «ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ»

1. Вплив зовнішнього оточення на діяльність підприємств.

2. Макросередовище господарювання і його чинники.

3. Ринок і поведінка на ньому суб”єктів господарювання.

Мета: вивчення особливостей функціонування зовнішнього середовища підприємства

1. Вплив зовнішнього оточення на діяльність підприємств.

ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ(НАВКОЛИШНЄ ОТОЧЕННЯ) в широкому розумінні є сукупність господарських суб”єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних структур та інших чинників,що діють у глобальному оточенні підприємтва.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на мікро- та макросередовище.

МІКРОСЕРЕДОВИЩЕ – середовище прямого впливу на підприємство.

Його утворюють певні суб”єкти: споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи і інші зовнішні агенти і контрагенти.

МАКРОСЕРЕДОВИЩЕ охоплює матеріально-технічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники.

Найважливіші компоненти макросередовища: природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне довкілля.

Х а р а к т е р и с т и к а о к р е м и х с у б “є к т і в

м і к р о с е ре д о в и щ а

ПОСТАЧАЛЬНИКИ РЕСУРСІВ-різні суб”єкти господарювання, що забезпечують те або інше підприємство необхідними йому матеріально-технічними та енергетичними ресурсами. Кожне підприємство (фірма) мають ретельно стежити за динамікою цін на об”єктах постачання та регулярністю поставок ресурсів,їх розмірами відносно задоволення потреб виробничої програми. В іншому разі можуть з”явитися складнощі виробництва та збуту вироблюваної продукції, а в перспективі- втрачені набуті роками імідж підприємства (фірми) та прихильність до нього(неї) постійних споживачів.

ПОСЕРЕДНИКИ – це ті фірми (організації) або окремі фізичні особи(підприємці), які допомагають продуцентам в реалізації(продажі) їх товарів на відповідних ринках.

До них відносяться:

- торгові посередники;

- фірми-спеціалісти з організації товарообігу(включаючи транспортні підприємства, складську мережу);

- агентства по наданню маркетингових послуг;

- кредитно-фінансові установи комерційної спрямованості(комерційні банки, страхові компанії).

Усі товаровиробники мають дуже ретельно вивчати своїх клієнтів, аби відстежувати кон”юнктуру ринку та оперативно реагувати на її зміни.

Таке дослідження запроваджується на різних клієнтурних ринках:

- споживчому(товари і послуги для особистого споживання);

- виробників(продукція виробничо-технічного призначення);

- проміжних продавців(товари для перепродажу з метою отримання певного зиску);

- державних та різних комерційних структур(оптові та дрібнооптові покупці);

- світовому,що охоплює усі типи клієнтурних ринків.

КОНКУРЕНЦІЯ - чи не найскладніше завдання, яке належить розв”язувати усім суб”єктам, що намагаються утриматись на відповідному ринку.

РЕГУЛЮЮЧИЙ ВПЛИВ ОРГАНІВ, установ, представницької та виконавчої влади, які наглядають за дотриманням законів і видають необхідні власні нормативні акти, місцевих адміністративних органів, а також профспілкових та інших громадських організацій і об”єднань громадян(наприклад, асоціацій споживачів, підприємців, екологів “Зелений світ” тощо).

Закони України про підприємства, підприємництво, власність, охорону праці, захист прав споживачів, про обмеження монополізму та ін., урядові декрети і постанови, нормативні документи галузевих і територіальних органів управління спрямовані на правове та організаційне закріплювання економічних відносин між державними владними структурами і господарюючими суб”єктами в економічному просторі.

2. Макросередовище господарювання і його чинники.

До основних факторів макросередовища, за якими підприємство має уважно стежити при розробці підприємницької стратегії, відносяться:

економічні, екологічні, політичні та міжнародні.

Е к о н о м і ч н і ф а к т о р и:

· рівень та темпи інфляції, зростання та спад виробництва,

· коливання курсу національної валюти відносно валют інших країн,

· оподаткування, умови одержання кредиту і процентна банківська ставка,

· рівень і динаміка цін,

· розподіл прибутків і попит покупців тощо.

Приклад: при підсилюванні інфляційних процесів і зростанні цін підприємства намагаються позбутися надлишків вільних грошових коштів. збільшити за рахунок останніх запаси швидколіквідних матеріально-технічних, сировинних і паливних ресурсів. На ці ж цілі використовують банківський кредит, сплачування якого спрощується з урахуванням наступного знецінення грошей. Разом з цим, сподіваючись на подорожчання вироблюваної продукції, підприємства накопичують її запаси, згортають (через зріст ризику) довгострокові інвестиційні програми,у тому числі – по створенню нових робочих місць і технічному переозброєнню виробництва.

В умовах несформованої економіки дестабілізуючий вплив на підприємства мають деструктивні зовнішньоекономічні фактори, пов”язані з дезінтеграцією виробничо-технологічних, торгівельних і фінансових зв”язків між країнами колишнього СРСР, обмеженням поставок нафти, газу, ядерного палива і підвищенням цін на них до світового рівня.

Для ослаблення впливу деструктивних факторів слід активніше проводити

· реформування банківської системи, перетворення її в надійний інструмент здійснення фінансово-кредитної політики;

· малу приватизацію та поступове акціонування великих підприємств;

· аукціонний продаж підприємств-банкрутів та об”єктів незавершеного будівництва з залученням іноземних інвесторів;

· створення взаємовигідного економічного союзу з країнами колишнього СРСР.

Е к о л о г і ч н і ф а к т о р и (що враховуються та прогнозуються у підприємницькій діяльності):

· обсяги викидів у середовище забруднюючих та отруйних речовин;

· рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного,теплового)впливу на середовище;

· надійність і безпека виробничих систем(гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо);

· кількість і якість вироблюваної продукції тощо.

П о л і т и ч н і ф а к т о р и.

Поглиблення політизації суспільних процесів, наростаюче протистояння політичних сил і владних структур, відсутність протягом останніх років конкретної програми побудови незалежної демократичної держави і здійснення економічних реформ посилюють хаотичність і стихійність соціально-економічного розвитку України.

В такому нестабільному середовищі практично неможливо забезпечити надійний захист підприємств від можливих потрясінь, які викликаються раптовими змінами(через політичні мотиви) в умовах господарювання і призводять до підвищення ресурсних витрат та втрати прибутку.

Причини можливих втрат:

· збільшення податків і кредитних ставок;

· відміна або скорочення пільгового оподаткування;

· введення спеціальних обов”язкових відрахувань;

· трансформація форм та відносин власності тощо

Для захисту суб”єктів господарювання від правової експансії, нормального створення правового середовища важливе значення має обов"язкова державна реєстрація в Міністерстві юстиції України нормативних актів, які приймаються органами господарського управління і контролю і зачіпають права, свободу і законні інтереси громадян, підприємств. організацій та установ або мають міжвідомчий характер.

М і ж н а р о д н і ф а к т о р и.

Основні завдання України в ході інтеграції у світове господарство:

· розробка довгострокової збалансованої зовнішньоекономічної політики;

· розширення міжнародних науково-технічних зв”язків;

· поступове відмовлення від переважно сировинної орієнтації в експорті товарів на світовий ринок;

· прискорене нарощування експорту готових наукомістких машинно-технічних виробів(у т.ч. новоосвоєних в результаті конверсії оборонних галузей);

· форсоване розширення експортної бази АПК;

· розширення спільного підприємництва та ін.

3.Ринок і поведінка на ньому суб”єктів господарювання.

РИНОК- появ економічних відносин між людьми,які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання;

а б о

РИНОК-це сфера товарного обігу і пов”язана з ним сукупність товарно-грошових відносин,яка виникає поміж продавцями та покупцями у процесі купівлі-продажу товарів.

Суб”єктами ринкових відносин виступають ПРОДУЦЕНТИ ТА АГЕНТИ РУХУ ТОВАРІВ,тобто державні, кооперативні, акціонерні, приватні підприємства і їх об”єднання, спільні підприємства та іноземні фірми, державні і громадські організації, маркетингові посередники. споживачі продукції та громадяни.

ОСНОВНІ ТИПИ РИНКІВ

1) РИНОК СПОЖИВАЧІВ-окремих осіб і домашніх господарств, що купують товари чи отримують послуги для особистого використання;

2) РИНОК ВИРОБНИКІВ- сукупність осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

3) РИНОК ПОМІЖНИХ ПРОДАВЦІВ(посередників)- сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здачі їх в аренду іншим споживачам із зиском для себе;

4) РИНОК ДЕРЖАВНИХ І ГРОМАДСЬКИХ УСТАНОВ, які здобувають товари і послуги для використання їх у вигляді комунальних послуг або для передавання тим, хто має в цих послугах потребу;

5) МІЖНАРОДНИЙ РИНОК зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

ПРИНЦИПИ ПОВЕДІНКИ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ”ЄКТІВ

1) Принцип соціального партнерства: підприємство разом з чисто економічними функціями по виробництву продукції та послуг і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку повинне постійно вирішувати питання соціального розвитку не лише власного трудового колективу, але й місцевого та державного значення.

2) Принцип свободи підприємництва:

- можливість самостійної економічної діяльності громадян або групи громадян для колективного підприємництва;

- самостійність в організації виробництва(вибір напрямків діяльності, постачальників, посередників, споживачів вироблюваної продукції й послуг) та його ресурсному забезпечуванні;

- суверенність у прийнятті господарських рішень, комерційною свободою у ціноутворенні;

- реальне право у розпорядженні майном та прибутком, який залишається після внесення податків та обов”язкових платежів.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

1) Спільність комерційних інтересів і постійного пошуку шляхів і засобів максимального задоволення потреб і вимог споживачів;

2) Взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;

3) рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди;

4) відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх господарюючих суб”єктів (виробників, продавців, торгових посередників);

5) досягнення комерційної переваги виключно завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.

Контрольні запитання

1. Що таке зовнішнє середовище господарювання?

2. Що таке макросередовище господарювання?

3. Що таке мікросередовище господарювання?

4. Хто такі постачальники?

5. Хто такі посередники?

6. Що таке конкуренція?

7. Який вплив на діяльність підприємства органів влади?

8. Який зміст економічних факторів макросередовища?

9. Який зміст екологічних факторів макросередовища?

10. Який зміст політичних факторів макросередовища?

11. Який зміст міжнародних факторів макросередовища?

12. Які основні типи ринків?

13. Які основні принципи поведінки господарюючих суб»єктів?

14. Які основні принципи саморегуляції господарської поведінки?

ТЕМА «ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ»

1. Принципи державного регулювання економіки.

2. Економічні функції держави

3. Індикативне макроекономічне планування.

Мета: вивчення особливостей державного впливу на діяльність підприємства

1. Принципи державного регулювання економіки.

Економіка сучасних розвинутих країн стала планомірно керованою. Діючі ринкові механізми певною мірою потрібно доповнювати системою державного втручання, якій властива управлінсько-планова та контрольна діяльність органів влади.Регулювання економіки відбиває ступінь втручання держави в формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому та його окремих підрозділів (підприємств та ін. суб”єктів господарювання).

Мета державного регулювання-досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового і культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами.

О с н о в н і п р и н ц и п и д е р ж а в н о г о р е г у л ю в а н н я

е к о н о м і к и:

- мінімальне втручання державних органів в економічні процеси;

- вплив владних структур на розвиток соціально-економічних процесів

за допомогою встановлених державою економічних регуляторів і нормативів.

2. Економічні функції держави:

1. СТВОРЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ПРАВОВОЇ БАЗИ- обов”язкова передумова державного регулювання економіки.

Правова основа такого регулювання-законодавчі і нормативні акти,що визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства.Господарюючі суб”єкти у своїй діяльності спираються на ряд діючих цілеспрямованих законів - про економічну самостійність,власність,підприемництво, підприємства,зайнятість населення,інвестиційну і зовнішньоекономічну діяльність,ціни і ціноутворення,бюджетну систему,систему оподаткування,приватизацію майна тощо.

2.ВИЗНАЧЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КРАЇНИ.

Макроекономічне планування- центральна ланка державного регулювання:

1) досягнення цілей та розв”язання завдань,які не можуть бути вирішені

нижчими структурними ланками;

2) перехід від галузевого до територіального комплексного управління;

3) сприяння формуванню нового господарського механізму з метою реалізації інтересів суб”єктів усіх форм власності;

4) формування плану сукупності цільових комплексних програм.

1. РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

З урахуванням першочергових завдань структурної перебудови України пріоритети інновацій повинні надаватись великомасштабним програмам,спрямованим на вирішення завдань по забезпеченню населення продуктами харчування,товарами народного вжитку, медикаментами, житлом,паливно-енергетичними ресурсами, транспортними засобами та засобами зв”язку.

П р і о р и т е т и і н н о в а ц і й:

• переведення існуючого виробництва на технології з меншою потребою сировини та матеріалів,що імпортуються;
• максимально можливий перехід до “високих” технологій (лазерної технології,

нових технологій зварювання і напилення, порошкової металургії тощо);

• зведення до мінімуму шкідливих екологічних наслідків виробничо-господарської діяльності підприємства.

Пряме державне управління інвестиціями в Україні охоплює прогнозування і планування державних інвестицій,визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних коштів і позабюджетних фондів.

Ф о р м и д е р ж а в н о г о р е г у л ю в а н н я з боку уряду України:

- система фінансування, кредитування і ціноутворення;

- нормування амортизаційних відрахувань;

- експертиза інвестиційних проектів;

- порядок видачі дозволів на капітальне будівництво виробничих і соціаль-

них об”єктів;

- система оподаткування тощо.

1. ПЕРЕРОЗПОДІЛ ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ ДОХОДІВ І РЕСУРСІВ,СТАБІЛІЗАЦІЯ

ЕКОНОМІКИ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ:

- встановлення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій;

- трансфертні платежі(допомога багатодітним сім”ям,по безробіттю тощо);

- надання неподільних суспільних благі послуг(шляхи сполучення,зв”язок,

комунальні послуги тощо);

- регулювання цін;

- надання податкових пільг і застосування особливих податків(відрахувань);

- регулювання гранично допустимих розмірів інфляції і безробіття;

- забезпечення функціонування на належному рівні освіти,науки,культури,

охорони здоров”я,збройних сил,владних структур тощо шляхом бюджетно-

го фінансування і матеріально-технічного постачання.

1. РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ОХОРОНИ І ВІДТВОРЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО

СЕРЕДОВИЩА.

3. Індикативне макроекономічне планування.

.Розвиток ринкових відносин в економіці України має супроводжуватись

об”єктивно обумолвленим переходом від директивного до індикативного ма-

кроекономічного планування зї збереженням державних контрактів і замовлень на певні види продукції(робіт,послуг) для задоволення сусупільних потреб та

стимулювання збільшення обсягів їх виробництва,виконання чи надання.

ІНДИКАТИВНИЙ ПЛАН охоплює систему необов”язкових для ринкових відносин рекомендацій,а також засобів непрямого впливу на суспільне вироб-

ництво через фінансово-кредитний і податковий механізм та прямого впливу за допомогою державного підприємництва і розробки цільових комплексних

програм.

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРАКТ- засіб забезпечення потреб споживачів, що фінансу-

ються за рахунок державного бюджету та поповнення державного резерву.При

цьому оплата поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) гарантує-

ться державою.Фінансування за державними контрактами здійснюється замов-

никами в межах коштів бюджету, передбачених на ці цілі.

Державний контракт визначає права та обов”язки сторін при виконанні поста-

вок продукції(робіт,послуг). В ньому міститяться показники:

- найменування продукції;

- обсяг в натуральному виразі;

- якісна характеристика;

- прийнятна для обох сторін ціна;

- термін поставки продукції(виконання робіт,надання послуг);

- порядок відшкодування збитків за умови господарського ризику тощо.

Державні контракти у промисловості укладаються на кінцеві продукти споживання.Замовниками у державних контрактах є уповноважені Кабінетом Міністрів (Урядом) України відповідні органи державної виконавчої влади- га-

лузеві та функціональні міністерства,державні комітети,обласні державні адміністрації тощо.

ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ – засіб стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції,впровадження нових технологій,розв”язання соціальних

проблем,державної підтримки найважливіших наукових досліджень.при якому держава надає певні пільги виконавцям,але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.Фінансування державного замовлення здійснюється за рахунок власних коштів підприємств(організацій).

До державного замовлення включається певна сукупність видів продукції(робіт,послуг), перелік якої (яких) визначається Кабінетом Міністрів України.Цей перелік формується на основі прийнятих державних програм,законодавчо встановлених пріоритетів вивчення кон”юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків. він не є постійним,може звужуватись чи розширюватись залежно від економічної ситуації,що складається в суспільстві.Впродовж декількох останніх років в Україні державне замовлення поширювалось приблизно на 600 видів продукції.

Існує певний порядок формування та розміщення обсгів поставок продукції(робіт,послуг) для виконання державних контрактів і державного замовлення.виходячи з заявок від замовників,державна корпорація “Укрресурси” формує обсяги державних контрактів і замовлень з продукції,баланси виробництва і споживання якої вона розробляє.Щодо іншої номенклатури продукції(робіт,послуг) замовники подають свої пропозиції відповідним міністерствам і відомствам для розміщення державних контрактів та державного замовлення на підприємствах-виконавцях,які входять до сфери їх управління.

Державні контракти та замовлення після аналізу і допрацювання з участю корпорації “Укрресурси” доводяться відповідними міністерствами і відомствами до конкретних підприємств. Якщо є можливість вибору виконавців,завдання за державними контрактами розміщуються замовниками на конкурсній основі.

Підприємства – монополісти не мають права відмовлятися від укладання державного контракту і виконання державного замовлення.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями.

Виняток становлять окремі види ресурсів,виробництво і споживання яких контролюється державою.Їх розподіл контролюється відповідними міністерствами і відомствами.У забезпеченні цими видами ресурсів може бути відмовленно тим підприємствам,котрі не дали згоди на укладення державних контрактів.

Дата добавления: 2014-01-07