Семінар 4. Психологічні засади розслідувань злочинів

Організація виховання умовно засудженого неповнолітнього в колективі, де він навчається чи працює, здійснюється у співпраці педагогів цих колективів з працівниками органів у справах неповнолітніх та безпосередньо через колектив. Така форма роботи з правопорушником обумовлена специфікою самого колективу, його основною діяльністю, особовим складом, чисельністю членів колективу. У роботі з такими неповнолітніми необхідна психологічна корекція їхніх поглядів, свідомості, а можливо і руйнування помилкових уявлень про моральні й правові норми.

Застосування покарання з випробуванням можливе за наявності таких умов: незначної суспільної небезпеки вчиненого злочину та небезпечності особи правопорушника стосовно суспільства.

Можна виділити такі принципові положення у роботі з з неповнолітніми засудженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі:

по-перше, комплексне вивчення особистості для її вдосконалення;

по-друге, вивчення соціального оточення вихованця;

по-третє, на цій основі індивідуальний підхід до виховання особистості. Важливим є виховання за системою "перспективних ліній", у якій розробляються для кожного неповнолітнього конкретні завдання, сприяння в їх реалізації, допомога в подоланні труднощів.

Попередження правопорушень повинне починатися з подолання педагогічної занедбаності неповнолітнього як результату різних відхилень у розвитку його особистості. Складність перевиховного процесу в тому, що на певному етапі наступає "душевна криза" в неповнолітнього, коли руйнуються стійкі неправильні погляди й переконання, ідеали, втрачається мета життя. Жити по-старому підліток уже не може, а по-новому ще не вміє.

Необхідно розмежовувати поняття перевиховання і виправлення. Перевиховання — це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів та інших її учасників, спрямований на подолання недоліків особистості неповнолітнього, розвиток наявних у нього позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значущих корисних рис і властивостей. Виправлення — це складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми.

Між процесами виховання і перевиховання є певний взаємозв'язок. У процесі перевиховання і виправлення усуваються негативні властивості неповнолітніх правопорушників, що створює ґрунт для формування позитивних. Тому процес перевиховання і виправлення є органічною частиною і знаходиться в тісному взаємозв'язку з процесом виховання. Подолання негативних властивостей особистості і формування позитивних якостей здійснюється паралельно і є двома сторонами єдиного пронесу виховання неповнолітніх правопорушників, тобто формування особистості неповнолітнього здійснюється завдяки розвитку його позитивних рис із одночасним подоланням негативних. Виховання і перевиховання стосовно умовно засуджених неповнолітніх - єдиний виховний процес.

Розділяючи функції профілактики як діагностичну, реабілітаційну, координаційну, прогностичну, можливо визначити їх суть:

діагностична — це виявлення причин і факторів відхилень у поведінці; реабілітаційна –подолання негативних проявів у поведінці;

координаційна — координація усіх у подоланні асоціальної поведінки;

прогностична – передбачення можливих негативних явиш у поведінці.

У виховній роботі з умовно засудженими важливими є правильне співвідношення застосовуваних форм, методів і засобів педагогічного впливу. Виховання повинне передбачати розумну єдність та виконання раціонального і емоційного, словесного і практичного, ділового і розважального в житті неповнолітніх, а також свободи і покірливості, вимогливості і поваги. Необхідний збір інформації про зв'язки неповнолітнього з метою виявлення джерела педагогічного впливу і вбереження від небажаних контактів.

До умов ефективності індивідуальної роботи відносять: визначення мети профілактичної роботи з вихованцем, його позитивних рис, на які можна спиратися у виховній роботі з ним, постійний аналіз ефективності родинних виливів, єдність колективного та індивідуального впливів.

До індивідуального проекту виправлення особистості входить:

- організація пізнавальної активності, спрямованої на розвиток волі;

- зміцнення позитивних комунікаційних зв'язків;

- заходи з усунення конфліктних стосунків і створення позитивного психологічного мікроклімату в сім'ї;

- організація вільного часу, ураховуючи позитивні інтереси.

Необхідною умовою виправлення правопорушників с розуміння ними перспективи свого життя та шляхи її досягнення. Важливим аспектом виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками є допомога їм бачити свою життєву перспективу відповідно до їх реальних можливостей, але без несправедливого ущемлення їх прав і законних інтересів.

У виховній роботі з неповнолітніми правопорушниками слід ураховувати явище конформізму, який по відношенню до групи, в яку вони входять, виражається більш чітко. Вивчивши вплив на виховання однолітків, ровесників, групи, можливо детально розкрити механізм цього впливу на особистість неповнолітнього: асоціальні дії, вчинені в групі, впливають на її норми й поведінку; закоренілі групові норми можуть витісняти особистісну установку, місце якої займає ситуаційна антигромадська установка.

Працюючи з неповнолітніми, засудженими без позбавлення волі, необхідно зовнішні ознаки зіставити з внутрішнім ставленням їх до своїх дій. При цьому можливо виділити вісім критеріїв, які дають можливість оцінити ступінь виправлення засудженого: ставлення до праці; участь в громадському житті; ставлення до навчання; ставлення до вчиненого злочину; дотримання вимог; ставлення до референтної групи; соціальна адаптація; психологічний стан за експериментально-психологічною оцінкою.

Застосування до правопорушника звільнення від відбування покарання з випробуванням має примусовий, виховний аспекти і такі цілі: виховний вплив на неповнолітнього, профілактика рецидиву злочину, нагляд і контроль за неповнолітнім, вплив на правосвідомість правопорушника, неповнолітніх, що його оточують, демонстрування діяльності законів держави, справедливості і неминучості покарання, захищеність громадян суспільства, в тому числі й самого правопорушника.

Серед форм діяльності з координування зусиль міліції, суду й інших державних органів і громадських формувань, спрямованих на попередження рецидивної злочинності та її причин, можна виділити такі:

спільне вивчення стану і динаміки рецидивної злочинності неповнолітніх, розробка і здійснення заходів у боротьбі з нею; підвищення рівня спеціальної підготовки працівників, які беруть участь у боротьбі з рецидивом; узгоджене ведення правової пропаганди.

Вирішальна роль сім'ї у вихованні умовно засудженого неповнолітнього визначається такими факторами: більшість свого часу він проводить у сімейному колі; батьки мають змогу постійно бути поруч, допомагати йому, здійснювати за ним нагляд, контролювати; впливом сімейних стосунків, матеріальною залежністю; впливом специфічної емоційно-почуттєвої атмосфери між батьками і дітьми.

У педагогічно неспроможній сім'ї батьки намагаються виховувати дітей в міру своїх можливостей. До таких сімей можна віднести й деякі неповні сім'ї умовно засуджених неповнолітніх. Відсутність батьківського впливу негативно позначається на вмінні хлопців-правопорушників аналізувати свою поведінку, правильно обирати друзів, знайомих, на їх дисциплінованості, нормах поведінки.

Педагогічно пасивними є ті сім'ї, в яких позиція батьків щодо виховання дітей є нестійкою чи невизначеною. А в цілому — помилковою. Такий тип сімей характеризується: суперечливістю батьківських вимог; відчуженістю стосунків між членами родини; недостатнім контролем за поведінкою дітей з боку батьків. Сім'ями цього типу є і такі, в яких упущення мають тимчасовий характер.

Антипедагогічними є сім'ї тих умовно засуджених неповнолітніх, батьки яких функціонально неспроможні забезпечити нормальні умови для виховання й розвитку своїх дітей. Проявом неблагополуччя даної категорії є пияцтво, постійні чвари, дебоші, аморальний спосіб життя батьків або одного з них. Ті з умовно засуджених неповнолітніх, які виросли в несприятливих для виховання й розвитку умовах, мають дещо деформований характер зв'язку з навколишнім середовищем, важче налагоджують нормальні, морально ціннісні зв'язки з ровесниками, характеризуються заниженою самооцінкою. У ставленні батьків до дітей у таких сім'ях простежуються: недбалість, байдужість, відсутність контролю за поведінкою дітей, грубість, цинізм, жорстокість і т. ін.

Напрямками виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми в навчальному колективі протягом випробувального терміну є: вирішення питання продовження навчання у разі незайнятості, допомога у навчальній діяльності, корекція поведінки неповнолітнього в колективі, вплив на покращання стану відвідування ним занять, залучення до активної громадської діяльності в колективі.

Практика виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми переконує, що основними вадами, які допускають педагоги та наставники у роботі з ними є: поверхове вивчення особистості вихованця, недостатнє виявлення мотивів негативних проявів його поведінки; відірваність навчання, праці від виховання; адміністрування; відсутність індивідуального підходу; недостатня взаємодія осіб, які відповідають за виховання правопорушника. Тому так гостро постає проблема підбору вихователів для роботи з цією категорією осіб.

Виховання умовно засуджених неповнолітніх також може здійснюватися в умовах їх участі в неформальних об'єднаннях. З'ясування спрямованості групи та місця вихованця в ній здійснюється для вибору оптимальних методів виховного впливу:

— умовно засуджений неповнолітній — лідер. Найефективнішим у даному випадку є переорієнтація чи корекція інтересів групи, якщо вони негативні, та підтримання інтересів, якщо позитивні;

— умовно засуджений неповнолітній — виконавець. У виховній роботі з таким правопорушником увагу звертають на розвиток таких психологічних особливостей, як сила волі, вміння відстояти свою думку;

— умовно засуджений неповнолітній з відособленою позицією. Зусилля спрямовують на оптимізацію індивідуально-профілактичної роботи.

Вадами роботи в організації виховання правопорушника через неформальне об'єднання, що призводять до повторного вчинення ким злочину, є: недостатня поінформованість про зв'язки неповнолітнього; недостатнє взаєморозуміння та контроль з боку батьків щодо проведення неповнолітнім вільного часу, вибору друзів; відсутність співпраці працівників органів у справах неповнолітніх, педагогів і батьків.

Для результативної організації виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми необхідно з'ясувати, що є причиною вчинення повторних злочинів. Рецидивна злочинність має прямі і зворотні зв'язки з первинною. Вона повинна вивчатися з іншими і, передусім, з проблемою профілактики злочинів серед неповнолітніх.

Отже, можна вказати на ряд вад, які спричинюють вчинення неповнолітніми повторних злочинів: недостатня організаційна робота з усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень та злочинів; недостатній рівень сформованості у правопорушників почуття відповідальності за вчинки; невиконання батьками своїх функцій з виховання дітей; негативний вплив оточуючого їх середовища, друзів; неналежна організація проведення неповнолітніми дозвілля. Причини, які породжені соціально-економічним станом суспільства: платність послуг у сфері дозвілля; погіршення матеріального добробуту населення; високий рівень незайнятості молоді через відсутність робочих місць; платність навчання; виїзд батьків за межі України з метою отримання заробітку.

Тематика семінарських занять:

Семінар 1. Юридична психологія в системі наукових знань. Соціально-психологічні основи юридичної психології. (ст..1-31)

1.Предмет дослідження та задачі юридичної психології.

Основні етапи розвитку науки.

2.Загальнопсихологічні основи юридичної психологіїїї методологія.

3.Соціалізація та розвиток особистості. Правова соціалізація та

психологія нормативної поведінки.

4.Феномен конформізму. Психологічні умови дієвості правових норм.

5.Соціально-психологічні особливості діяльності юриста

(потреби, мотиви, цілі, засоби, кінцевий результат).

Семінар 2. Психологічні основи процесуальної діяльності. (ст.32-50)

1. Психологічні основи процесуальної діяльності.

2.Психологічні основи доказування, планування та організації

процесуальної діяльності.

3. Види слідчої (судової) діяльності (пізнавальної,

конструктивної, комунікативної та посвідчувальної).

4.Психологічні аспекти цивільного процесу.

Психологія міжособистісної взаємодії у цивільному процесі

5.Психологія діяльності судді у цивільному судочинстві.

Проблема справедливості судових рішень.

Семінар 3. Кримінальна психологія.

Психологічні особливості суб'єктів злочинності. (ст.51- 67)

1 Психологія особистості правопорушниката класифікації злочинців.

2. Психологічні причини злочинної поведінки та психологічна структура злочинного діяння.

3. Психологія співучасті у злочині.

4.Типи та структура злочинних формувань.

5.Психологічно - правова оцінка організованих злочинних груп,

їхньої протиправної діяльності.

Психологія потерпілого та свідка. (ст.68 - 89)

1.Загальна характеристика психологічних особливостей слідчої

діяльності, Психологія обвинуваченого. Поняття захисної домінанти.

2. Психологія допиту та очної ставки.

3.Психологічні особливості огляду місця події, обшуку та виїмки.

4. Психологія слідчого експерименту.

5. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка,

види віктимності.

Семінар 5. Психологічна консультація і судово-психологічна експертиза. Психологія судового процесу (ст.90 - 105)

1.Використання психолога як консультанта на попередньому слідстві.

Загальний предмет судово-психологічної експертизи (СПЕ).*

2.Методика та організація провадження СПЕ.

3.Психологічна структура судової діяльності. Психологічні особливості судового допиту.

4.Судова мова, вимоги до неї. Психологія судових дебатів.

5.Психологічні особливості прийняття рішення суддею та

психологічні ефекти, що на них впливають.

Семінар 6. Психологічні особливості пенітенціарної системи. Психологічні методи виховного впливу в процесі ре соціалізації (ст.106- -126)

1.Психологія особистості засудженогота вивчення його особистості.

2.Соціально-психологічна характеристика груп засуджених. Стереотипи тюремної поведінки та їх вплив на особистість.

3.Психологічні особливості відбування покарань жінками-засудженими.

4.Методи психологічного впливу на засуджених та агальні закономірності впливу на зміну їх психічних станів.

5.Конфліктність у колективах засуджених.

Соціальна реадаптація звільненого.

Дата добавления: 2014-01-07