Показники використання основних виробничих фондів

В сучасних умовах функціонування підприємств особливого значення набуває поліпшення використання виробничого потенціалу. Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів і удосконалення планування капітальних вкладень потрібен аналіз показників, які характеризують рівень використання засобів праці на промисловому підприємстві.

Розрізняють такі основні загальні показники ефективності використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність, рентабельності основних фондів.

У випадку, якщо кількість продукції і виробничих фондів задана в натуральній формі, ці показники мають натуральну форму, якщо ж дані у грошовій - вартісну.

Узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача, яка відображає ту кількість продукції, яка виробляється однієї гривнею вартості основних виробничих фондів та визначається відношенням обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

де, ВП – обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн.;

ОФср.р – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів визначається за формулою:

де, ОФпоч – вартість основних фондів на початок року, грн.;

ОФвв, ОФвив – вартість введених протягом року та виведених основних фондів відповідно, грн.;

Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонували введені основні фонди;

Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Як бачимо, показник фондовіддачі показує ефективність вкладання коштів в основні виробничі фонди. Оберненим до нього є показник фондомісткості, який показує яка вартість основних фондів припадає на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. Визначається фондомісткість за формулою:

Економічний зв’язок між фондовіддачею і фондоозброєністю знаходить відображення в показнику продуктивності праці (ПП) і розраховується за формулою:

Тут відображається інтенсивна і екстенсивна залежність і вплив факторів виробництва на ПП.

За нормальних умов функціонування підприємств фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість – до зменшення. Збільшення Ф_в – наслідок підвищення інтенсивності завантаження обладнання, підвищення ПП, ВП без вводу додаткових фондів. Збільшення Ф_озб – екстенсивний шлях розвитку.

Фондоозброєність, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими фондами та розраховується як відношення середньорічної вартості основних фондів до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу:

де, Ч_ПВП – середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу.

Рентабельність (прибутковість) основних фондів – є показником ефективності використання основних фондів, який може бути визначений як за валовим так і за чистим прибутком, за формулою:

де, П – прибуток за звітний період, грн.;

ОФср – середня вартість основних фондів за той же період, грн.

Іншою групою показників, що характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, є часткові показники.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування, характеризує рівень використання його в часі й визначається за формулою:

де, Т_ф - час фактичної роботи устаткування, год;

Т_н - час можливого використання устаткування (номінальний фонд), год/рік.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається за формулою:

де, О_ф, О_н – фактична та нормативна (визначена паспортними даними) кількість виготовленої продукції за одиницю часу відповідно;

Т_ф.пр, Т_н.пр – фактично витрачений та нормативний час на виготовлення одиниці продукції відповідно, н-год.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування ще один показник екстенсивного використання засобів праці, який можна обчислити не лише за кількість працюючого, але й наявного (встановленого) устаткування за формулою:

де, ΣК_в-зм - сума фактично відпрацьованих верстато-змін;

n – загальна кількість одиниць обладнання;

N₁, N₂, N₃ – кількість одиниць обладнання, що працювало відповідно в першу, другу та третю зміну;

N_max - кількість обладнання, що працювало в максимально завантажену зміну, або кількість наявного обладнання.

Коефіцієнт змінності може бути також розрахований з урахуванням вартості обладнання:

де, - коефіцієнт змінності роботи і-ї групи обладнання;

В_і – балансова вартість і-ї групи обладнання;

- балансова вартість всіх груп обладнання.

Коефіцієнт фактичного використання обладнання – характеризує рівень використання устаткування з врахуванням його вартості.

В_{обл.факт.}– вартість обладнання, що фактично використовується;

В_{обл. всього} – вартість всього обладнання.

Показник напруженості використання устаткування показує обсяг випуску продукції в розрахунку на одиницю устаткування.

Q – обсяг продукції;

n – кількість устаткування.

Інтегральний коефіцієнт використання відображає рівень використання устаткування як у часі, так і щодо продуктивності й визначається за формулою:

Обладнання використовується на підприємстві певний час, в зв’язку з цим розраховується календарний, номінальний (режимний) і ефективний фонд часу роботи обладнання.

Календарний фонд визначається за місяць, квартал, рік за формулою:

24 – кількість годин в добі;

D_кал – кількість календарних днів за місяць, квартал, рік.

Номінальний (режимний) залежить від числа календарних і неробочих днів в періоді і прийнятого режиму змінності роботи.

d_кл – кількість днів в періоді;

d_вих – кількість вихідних і святкових днів в періоді;

t_зм – тривалість зміни;

d_ск – кількість передвихідних і передсвяткових днів, що мають скорочувати час роботи;

t_ск – тривалість скороченої зміни;

n_зм – кількість змін.

Ефективний (дійсний, плановий) враховує, крім номінального фонду, затрати часу на ремонт, наладку тощо.

t_рм, t_нал – затрати часу на ремонт і наладку засобів праці у % до номінального фонду.

Резерви і темпи зростання виробництва значною мірою визначаються рівнем використання основних виробничих фондів. Разом з цим, чим вищий ступінь використання основних фондів, тим менше потрібно капітальних вкладень для розвитку галузі і забезпечення потреб суспільства у певних видах продукції. Виходячи з цього, пошук резервів покращення використання основних фондів, є пріоритетним напрямом роботи керівників промислових підприємств.

Рис.__ Шляхи збільшення ефективності використання основних виробничих фондів

Окрім цього можна виділити:

• рівень завантаження обладнання підвищується, коли робітники-верстатники володіють одночасно декількома суміжними спеціальностями;
• при завчасному отриманні змінно-добових завдань робітник може заздалегідь продумати план роботи, вивчити креслення, підібрати технологічне оснащення;
• для покращення використання виробничих площ застарілі засоби праці потрібно замінювати на нові, більш продуктивні;
• необхідно здійснювати раціональне планування розміщення обладнання, впроваджувати техніку, яка краще використовує площі тощо.

4. Відтворення основних виробничих фондів та їх амортизація.

Функціонуючи у виробництві, основні фонди з часом втрачають свої властивості, стають непридатними для подальшого використання. Тому виробничий процес потребує постійного відтворення основних фондів.

Безперервне оновлення зношених засобів праці та нагромадження основних фондів, зумовлене прискореним розвитком виробництва, називається відтворенням основних фондів.

Відтворення основних виробничих фондів відбувається при здійсненні ремонту, модернізації, технічного переозброєння, реконструкції, при спорудженні нових виробничих об’єктів тощо.

Протягом тривалого використання в господарській діяльності підприємства основні фонди зазнають:

• фізичного спрацювання – це втрата основними фондами своїх первинних фізичних якостей, погіршення техніко–експлуатаційних характеристик, зниження продуктивності, підвищення експлуатаційних витрат, зміна режимів роботи тощо;
• морального спрацювання – погіршення характеристик основних фондів у порівнянні з аналогічними основними фондами, що випускаються в даний період.

Швидкість фізичного зносу залежить від своєчасності і якості ремонтів, дотримання правил експлуатації, від режиму роботи (завантаження обладнання), кваліфікація робітників, особливостей технічного процесу та ступеню захисту від впливу зовнішніх умов тощо.

Фізичне спрацювання (знос) визначається на основі термінів служби основних фондів за декількома методами:

• за терміном служби:

де, Тф, Тн – фактичний та нормативний термін служби устаткування відповідно, років;

Вл – ліквідаційна вартість основних фондів у відсотках від балансової вартості.

• експертне обстеження технічних характеристик елементів основних фондів використовується для більш точного визначення зношення:

,

де, Ві – вартість і-того елементу основних фондів;

Р – відсоток фізичного спрацювання і–того елементу;

В_б – загальна балансова вартість об’єкту.

• залежно від обсягу продукції необхідної якості:

,

де, Qф - фактичний випуск продукції за рік;

Qн - нормативна потужність ОВФ (максимальний обсяг виробництва).

Моральне спрацювання – це передчасне, до закінчення терміну фізичної служби, знецінення основних фондів. Воно настає раніше, ніж фізичне, тобто основні фонди, що ще можуть використовуватись вже економічно неефективні. При моральному зношенні споживча вартість основних фондів не змінюється, а змінюється лише їх вартість.

Моральне спрацювання буває двох видів:

• втрата частини вартості машин без відповідного фізичного старіння в результаті здешевлення виготовлення цих машин.

де, Вп, Вв, Вб – первісна, відновлена та балансова вартість засобів праці.

• скорочення тривалості дії наявних машин, обладнання, зумовлене не зменшенням їх продуктивності чи потужності, а тим, що подальша експлуатація старих машин порівняно з новими приведе до затрат виробництва.

,

де, Мо,М₁, - продуктивність нової і старої машини.

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Для відновлення основних фондів необхідною умовою є їх вартісне відшкодування, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація – процес перенесення частинами вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою їхнього повного відновлення.

Після реалізації продукції від одержаної виручки відокремлюють вартість основних фондів, які використовуються для її створення. Ці відрахування включаються до собівартості продукції. Далі вони нагромаджуються в амортизаційні фонди підприємства, які є джерелом відновлення зношених основних фондів.

На сьогоднішній день підприємства можуть нараховувати амортизацію основних фондів за такими методами:

• прямолінійним – полягає в тому, що вартість об’єкта основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період корисного використання об’єкта основних засобів:

де, Вп – первісна вартість основних фондів;

Вл – ліквідаційна вартість основних фондів;

Т – період корисного використання основних фондів.

• зменшення залишкової вартості – ґрунтується на тому, що новий об’єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації і тому економічно обґрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

де, Вп(зал) – первинна або залишкова вартість об’єкту;

Na – норма амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

• прискореного зменшення залишкової вартості – за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвоєної річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи із строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

• кумулятивним – річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт визначається діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Сума числа років знаходиться таким чином: наприклад, якщо строк корисного використання об'єкта 3 роки, то сума числа років дорівнюватиме 1+2+3=6.

де, Тк - кількість років, до закінчення терміну використання об’єкта основних засобів;

Тn – кількість років корисного використання об’єкту основних засобів (наприклад, число років 4, сума чисел років дорівнює: 1+2+3+4= 10).

• виробничим – місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується на загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

де, С_ам^вир – виробнича ставка амортизації;

Q – загальний обсяг продукції, який планується випустити на даному об'єкті основних засобів.

де, Ам_міс – сума амортизаційних відрахувань за місяць;

Qм – обсяг продукції, випущеної за місяць на даному об'єкті основних засобів.

Дата добавления: 2014-01-07