Архітектурний регіоналізм. Творчість О.Німейера

ЛеКорбюзьє був учителем ще одного відомого майстра архітектури ХХ ст. бразильця Німейєра. Засвоїв О.Німейєр п’ять принципів ще в пору власного учнівства, а в середині 50 –х років він був вже достатньо зрілим майстром, щоб вирішити важке й почесне завдання - забудовунової столиці країни - міста Бразилії. Перший камінь нового міста було закладено в 1956 р. Місто Бразиліа було результатом організаційних зусиль демократичного президента Жузеліну Кубічека й видатного бразильського планувальника – містобудівника Лусіу Коста (саме його планувальна ідея перемогла в міжнародному конкурсі). Оскарові Німейєру було доручено реалізацію забудови центральної вісі: комплексу загальноміського центру столиці.

Виконаний у вигляді велетенського “птаха" план Бразиліа (з головною віссю в 10 км довжиною та розмахом" крил" - житлових районів у 14 км кожне) водночас втілював сучасну містобудівну концепцію, символізував устремління нової Бразилії углиб неосвоєних ще нових територій. Ця ж єдність символічного, традиційного в архітектурі з послідовним застосуванням ідей сучасної архітектури характерна й для втілення О. Німейєром планувальної ідеї Л.Коста. Зведений уздовж десятикілометрової осі ланцюг ансамблів побудовано, на перший погляд, на простих геометричних просторових зіставленнях, на темі парних композиційних елементів (подібних і контрастних), але у власній глибинній сутності він сходить до доколумбової архітектурно – містобудівної традиції. Головні об’єми головного ансамблю центру Бразиліа - площі Трьох Влад, які піднято над площиною природної поверхні землі на високі подіуми-тераси, створюють ядро й початок композиції центру. Президентський палац ("Алворада”, Палац Світанку), Палац Національного конгресу (1960), з протиставленням піднесених на двохсотметрової довжини подіум купола й чаші залів Сенату й Палати депутатів, а також - Палац Плоскогір'я (“Планалту"), будівель Верховного Суду Бразилії (І960), поклали початок просторових ансамблів міста й започаткували тематизм всього урядового центру Бразилії. О.Німейєр, вільно оперує темою просторового “периптеру” сформованого залізобетонними, облицьованими мармуром пластичними опорами, що складають своєрідний новий ордер. Водночас простота й монументальність зі зверненнямдо стародавньої місцевої архітектурної традиції - ось основа архітектурного регіоналізму О.Німейєра, новий регіоналізм, що його було підхоплено не тільки в Бразилії, але й в інших країнах Латинської Америки, перш за все в Мексиці з ії самобутньою архітектурно-пластичною традицією та яскравою поліхромією монументального образотворчого мистецтва. Архітектурний регіоналізм Латинської Америки продемонстрував могутній синтез архітектури й монументального мистецтва (живопису й скульптури), але водночас виявився розвитком ідей функціоналізму у формуванні національних шкіл сучасної архітектури Латинської Америки; проте цей процес вже виходить за межі суто “інтернаціонального стилю".

Багато в чому реалізація Бразилії виявилася містобудівною утопією. Розраховане на півмільйонне населення місто ще 1990 р. досягло рівня населення в 2 млн. жителів (разом з населенням вісьмох міст-супутників). Несанкціонований надлишок населення відсіюється зі столиці до "фавелів" міст-супутників; їм протиставлений “едем" головного міста Бразилії - чудові абстрактні композиції ансамблів О.Німейєра серед тропічного буяння ландшафтної архітектури. Виникненню несанкціонованої трущобної забудови запобігає недешевий вертолітний патруль. Кожна випадкова будівля зноситься. 1988 р. твір О.Німейєра і Л.Коста увійшов до списку “Світової Спадщини” ООН-ЮНЕСКО.

Дата добавления: 2014-01-07