Види податків

Податки є досить складною фінансовою категорією і потребують певної класифікації.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції останніх, показати їхню роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Більшість авторів класифікують податки за економічним змістом, формою оподаткування, державними структурами, які встановлюють і стягують ті чи інші податки й збори. Розглянемо класифікацію податків за такими критеріями:

1. За економічним змістом:

а) на доходи;

б) на споживання;

в) на майно.

Податки на доходи стягуються відповідно з доходів фізичних осіб, якими виступають заробітна плата, різні виплати громадянам за цивільно-правовими договорами, прибуток фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, а також із прибутку юридичних осіб. Прикладами цих податків є податок на прибуток підприємств (ППП) і податок з доходів фізичних осіб (ПДФО).

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Справляються вони, як правило, у формі непрямих податків (ПДВ, акцизний збір).

Податки на майно відповідним чином стягуються з одиниці рухомого чи нерухомого майна (податок з власників транспортних засобів).

2. Залежно від рівня державних структур:

а) загальнодержавні;

б) місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади і стягуються у межах всієї країни. Вони в свою чергу поділяються наступним чином між ланками бюджетної системи:

- податки, які спрямовуються безпосередньо до державного бюджету;

- податки, що поповнюють місцеві бюджети;

- податки, надходження з яких розподіляють між державним та місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади, яким надано право на території певної адміністративної територіальної одиниці запроваджувати види податків та встановлювати конкретні ставки оподаткування, пільги тощо. Існує кілька варіантів повноважень названих органів щодо встановлення цих податків:

1) місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

2) встановлення місцевими органами місцевих податків у межах переліку, затвердженого вищими органами влади;

3) встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, на практиці він не застосовується.

3. За формою оподаткування:

а) прямі;

б) непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Слід зауважити, що прямі податки поділяються на дві групи: особисті й реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками (земельний, домовий, промисловий).

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Видами непрямих податків є універсальні й специфічні акцизи. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерні їх риси – обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарі. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів і ширшою базою оподаткування. Типовим прикладом універсального акцизу в Україні є ПДВ, специфічних акцизів – акцизний збір і мито.

Характеризуючи переваги й недоліки прямих і непрямих форм оподаткування, необхідно зазначити, що прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників, тим самим впливаючи на обсяг її інвестиційного і споживацького попиту. У той же час вони не змінюють структури попиту на відміну від деяких непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходів сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. Проте з фіскального погляду вони поступаються непрямим у стабільності надходжень, рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, наявності більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати. Отже, непрямі податки є ефективнішими у фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке є більш сталим і менш гнучкі, ніж прибутки підприємств і доходи громадян. Від цих податків важче ухилятися і їх сплату досить легко можна контролювати, наприклад, за допомогою реєстраторів розрахункових операцій. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, вони мають регресивний характер, оскільки істотно впливають на ціноутворення і лягають важким тягарем на бідні і соціально незахищені верстви населення.

4. За способом стягнення:

а) розкладні;

б) окладні.

Розкладні податки встановлюються у загальній сумі відповідно до потреб у доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

5. За співвідношенням між ставкою податку та величиною об’єкта оподаткування:

а) прогресивні;

б) пропорційні;

в) регресивні.

Прогресивні податки – це податки, середня ставка яких зростає за зростанням об’єкта оподаткування. Такі податки передбачають не тільки більшу абсолютну суму, а й більш значну частину податку внаслідок зростання суми доходу.

Пропорційні податки – це податки, ставка яких не залежить від розміру об’єкта оподаткування.

Регресивні – це податки, середня ставка яких знижується зі зростанням об’єкта оподаткування.

6. За суб’єктом оподаткування:

а) податки, які сплачують юридичні особи (підприємства, організації);

б) податки, які сплачують фізичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності, так і звичайні громадяни.

Дата добавления: 2014-01-06