Ефективність інституційного середовища та його вплив на національну економіку тісно пов'язаний з поняттям «трансакційні витрати»

Інституційне середовище: сутність та елементи

Інституційне середовище - це чіткий упорядкований набір інститутів, що визначає обмеження для економічних суб'єктів, які формуються в межах тієї чи іншої системи координації господарської діяльності. В структурі інституційного середовища виділяють інституційний суб’єкт, об’єкт та механізм.

Інституційний суб’єкт – це сукупність індивідів, об’єднаних в асоціацію на основі погодженого прийняття і спільного використання низки вимог, що обмежують масштаби, форми, засоби і методи здійснення господарських взаємодій (підприємство, інтегровані структури, держава).

Об’єктами інституційних взаємодій є правила і норми, що регламентують, обмежують і регулюють діяльність суб’єктів госпо­дарювання.

Інституційний механізм – процес реалізації та дотримання інститутів. Інституційний механізм використовують, щоб установити правила гри, а інституційні суб’єкти (організації) використовують, щоб забез­печити дотримання цих правил.

Вважають, що будь-який відомий інститут виникає саме як реакція на присутність трансакційних витрат, щоб мінімізувати їхній вплив, збільшивши тим самим вигоди обміну.

Трансакційні витрати у вузькому розумінні – це витрати, які виникають на передконтрактній стадії (ex ante) та післяконтрактній стадії (ex post). У широкому розумінні трансакційні витрати - ціна, яку сплачує будь-яка економічна система за інституційну недосконалість власних ринків. Трансакційні витрати є наслідком складності навколишнього світу й обмеженої раціональності економічних суб'єктів. Вони залежать від того, у якій координаційній системі (тип економічної системи) проводяться економічні операції.

У перехідній економічній системі трансакційні витрати зростають, що зумов­лено тим, що відмирають старі й формуються нові інститути, унас­лідок чого може виникати невизначеність, «розмитість» системи економічних і соціальних координат.

3. Формування базисних інститутів в умовах трансформаційного періоду

Базисні інститути національної економіки:

- спільні для усіх економік, проте конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різних моделей національної економіки;

- визначають домінуючий тип економічної системи, оскільки вони визначають ключові «правила гри»;

- економічні, політичні (в т.ч. правові) та соціальні інститути: інститут держави, права, грошей, податків, власності.

Своє формальне закріплення базисні інститути отримують в правових інститутах.

Ґрунтовний підхід до аналізу базисних інститутів дає концеп­ція інституціональних матриць.

Інституціональна матриця – стійка, що історично склалась, система базових суспільних інститутів. Розрізняють два ідеальних типи інституціональних матриць: X та Y-матриці, що відрізняються комплексами базисних інститутів, що їх формують.

Для Х - матриці характерними є такі інститути:

- в економічній сфері - інститути перерозподільчої (редистрибутивної) економіки;

- в політичній сфері - інститути унітарного державного устрою;

- в ідеологічній сфері - інститути комунітарної ідеології.

Y-матриця має такі базисні інститути:

- в економічній сфері - інститути ринкової економіки;

- в політичній сфері - інститути федеративного державного устрою;

- в ідеологічній сфері - інститути субсидіарної ідеології.

Для транзитивної економіки зміни інституціональної структури (перехід з Х-матриці до Y-матриці) є першочерговими умовами створення ефективного ринку.

Інститути з одного боку є як породження влади, так з іншого - йо­го підґрунтям. Таким чином, інститути і влада є взаємозалеж­ними та взаємообумовлюють існування один одного, тобто інститути віддзеркалюють владу, а влада - інституційну струк­туру (рис. 2.1).

Специфікою переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки в Україні було наступне:

- формальні закони можуть бути змінені у відносно короткий термін, тоді як неформальні норми змінюються поступово.

- функціонування економіки визначається державним устроєм, що формує економічні закони, які створюють та забезпечують ефективні права власності та визначають політику розвитку.

Ефективні політико-економічні системи формують гнучкі інституціональні структури, здатні переживати шоки та ставати фактором успішного розвитку.

В Україні сформовано базисні інститути національної економіки: інститут держави; інститут права; координаційний інститут; інститут власності, грошова система, податкова система; в ідеологічній сфері піддається корекції процес формування інституту громадянського суспільства.

4. Базисні інститути економічної сфери

До базисних економічних інститутів ринкової економіки відносять: інститут ринку, інститут приватної власності та її захисту, інститут конкуренції та її забезпечення, інститут контрактації тощо.

Інститут україн­ського ринку характеризується складною, суперечливою комбінацією формаль­них свобод і неформальних деструктивних обмежень (бюрократичних, інфраструктурних, монополістичних, кримінальних), що роблять чинні ринкові відносини деякою моделлю «псевдоринку».

На початку трансформаційних пе­ретворень урядові аналітики справедливо вважали, що інститут приватної власності має ключове значення і звідси дійшли ви­сновку про прискорення процесу роздержавлення і приватизації. Проте приватна власність - це не стільки приватизація, скільки ефективний розвиток підприємництва і контрактного права, які дозволять реалізувати переваги ринкової економіки над адмініс­тративно-командною.

Інститут приватного підприємництва також не виконує своїх «суспільних обов'язків», насамперед обов'язку бути генератором економічного зростання, виразником єдиної довгострокової стратегії піднесення економіки країни та її входження у світове економічне й політичне співтовариство.

В Україні у перехідний період владою приймались рішення не на користь підприємни­цтва, а концентрувались зусилля на перерозподілі державної влас­ності та відтворенні бюрократичного механізму протидії бізнесу. За умов інституційної кризи спостерігається різке погіршення якості захисту прав власності, що є потужним чинником невизначеності в очікуваннях суб’єктів господарювання: реприватизація 2005 р., «рейдерство».

Недосконалість судової системи України де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення стратегій конкурентної боротьби у позаекономічну сферу. За таких умов відбувається об’єктивне посилення зацікавленості представників бізнесу у відстоюванні своїх інтересів шляхом безпосередньої присутності в органах законодавчої і виконавчої влади.

Процес контрактації представляє собою необхідні формальні правила (правова інфраструктура), що дозволяють окреслити умови контрактів, процедури їхнього виконання, створюють можливості для розв'язання суперечок, встановлюють потенційні можливості відшкодування у разі по­рушення контрактів та розв'язання конфліктів у випадках непередбачуваних ситуацій ex post.

За Дж. Хіксом, основною потребою, яка є характерною для торгівельної еконо­міки є потреба у захисті власності і її потрібно розуміти не стіль­ки як захист власності від насильства, скільки необхідністю чіт­кого визначення прав власності.

Специфікація прав власності – це визначення суб’єкта власності (хто володіє?), об’єкта власності (що є предмет власності?) та спосіб наділення власності. До причин, які заважають розвиватися механізму специфікації і захисту прав власності в Україні відносять неефективне законодавство та розрізненість правового регулювання.

Дата добавления: 2014-01-07