Регіональна структура

Територіальне розміщення суб’єктів господарювання, різноманітність цих суб’єктів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни формують економічну основу регіональної структури економіки.

Регіональні економічні пропорції відображають особливості концентрації виробництва продукції, які склалися в результаті дії територіального поділу праці.

У національній економіці існують два типи регіональних систем:

1. територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, 24 області, райони, міста, селища міського типу та села.

2. територія України поділяється на територіально-виробничі одиниці різних рівнів. До них належать: промисловий пункт; промисловий центр; промисловий вузол; територіально-виробничий комплекс; агломерація, спеціалізований район (зона); інтегральний економічний район.

Великими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчого рангу. Ці регіональні одиниці — результат високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Найкрупнішою одиницею поділу національної економіки за регіональними формами організації господарства є інтегральні економічні райони. Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об’єктами економічного аналізу, прогнозування і державного регулювання регіонального розвитку.

В Україні виділено вісім економічних районів, у які інтегруються адміністративно-територіальні одиниці:

- Донецький – Донецька і Луганська області;

- Придніпровський – Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області;

- Східний – Полтавська, Сумська, Харківська області;

- Центральний – м. Київ Київська, Черкаська області;

- Поліський – Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області;

- Подільський – Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області;

- Карпатський – Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області;

- Причорноморський – Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.

В окрему групу територіальних одиниць виділяють регіони, які виникли в результаті формування транснаціональних економічних відносин: єврорегіони «Буг» та «Карпатський», прикордонні регіони з Російською Федерацією, спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ)[8], території пріоритетного розвитку (ТПР)[9], проблемні території.

Аналіз регіональної структури національної економіки вказує на значну диференціацію інтегральних економічних районів як за структурою видів діяльності, так і за рівнем економічного розвитку (табл. 13.7).

Таблиця 13.7

Структура регіонального ВВП (2009 р.)

ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ	Питома вага	Захід	Центр	Схід	Південь
Донецький	15,6%			15,6%
Придніпровський	15,8%			15,8%
Східний	11,9%			11,9%
Центральний	24,7%		24,7%
Поліський	6,0%	6,0%
Причорноморський	12,7%				12,7%
Подільський	5,1%		5,1%
Карпатський	8,1%	8,0%
Всього	100,0%	14,1%	29,8%	43,3%	12,7%

Тема 14. Інституціональні форми інтеграції національної економіки України у світове господарство

1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки

2. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство

3. Участь України у Європейських та Євразійських інтеграційних процесах

4. Міжнародні економічні організації

Дата добавления: 2014-01-07