Ямайська валютна система

Основи нової світової валютної системи визначені багатосторонньою угодою країн-членів МВФ у 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка). Прийнята поправка до Статуту МВФ закріпила відмову від фіксованих валютних паритетів, що становили фундамент БВС. Міжнародна практика плавання валют була легалізована. Було визнано, що режим валютних курсів обирається кожною країною на власний розсуд. Коливання курсів обумовлювалися двома основними факторами: реальними вартісними співвідношеннями, тобто купівельними спроможностями валют на внутрішніх ринках країн, а також співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках.

Золото демонетизувалося, скасовувалася його функція як міри вартості та точки відліку валютних курсів. З одного боку, золото перетворюється у звичайний товар з встановленням вільної ціни на нього. З іншого – воно залишалося особливим товарним ліквідним активом. При потребі воно могло бути продане за цінами світового ринку, а одержана валюта могла бути використана для міжнародних розрахунків.

Вводився стандарт СДР (SDR, Special Drawing Rights – спеціальні права запозичення) з метою перетворити їх на основний резервний авуар і зменшити роль інших резервних валют. Фактично СДР, створені у 1969 р. як простий кредитний засіб, повинні були стати альтернативою як золоту, так і долару. Ямайська угода визначила їх як колективну валютну одиницю країн-членів МВФ. Спочатку одиниця СДР прирівнювалася до золота відповідно золотому вмісту долара, з 1974 р. у зв’язку з переходом до плаваючих валютних курсів ]ї золотий вміст було скасовано. Курс цієї валютної одиниці визначався на основі “валютного кошика” – середньозваженого курсу 16 валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1% світової торгівлі. З 1981 р. СДР розраховується на основі кошика з 5 валют: долара США, німецької марки, японської ієни, французького франка, англійського фунту стерлінгів. СДР приносить проценти. Країни одержують їх, якщо їх авуари в СДР перевищують їхні асигнування, і навпаки, платить проценти, якщо авуари в СДР менші, ніж асигнування. Одиниця СДР є умовною. Вона приводиться на спеціальних рахунках в МВФ на основі квот, виділених країнам-членам МВФ, використовується для безготівкових розрахунків. Квоти використовуються країнами для закупки конвертованої валюти або погашення дефіциту платіжного балансу. Щоправда, доля СДР у загальних резервах капіталістичних країн є незначною – 6 %.

На початок 90-х років в межах реалізації Ямайської угоди в цілому виникає досить складна схема організації міжнародної валютної системи:

• підбираються головні опорні одиниці, з якими окремі національні валюти зберігають свої відносини, звіряють валютний курс;

• ступінь коливань валютних курсів неоднаковий, діапазон коливань широкий, при цьому підтримується валютний курс лише відносно деяких валют в межах певного діапазону, по відношенню до інших валют він вільно змінюється.

Ця неоднозначність функціонування Ямайської валютної системи дала привід деяким економістам характеризувати ]ї як “не систему”, тобто відсутність системи як такої.

Дійсно, проголошені країнами валютні режими значно різняться. У 1988 р. 58 країн прийняли рішення про встановлення курсів своїх валют по відношенню до валюти одного з їх головних партнерів: долару США (39 країн), французького франка (14 країн зони франка) або до інших валют (5). Інші країни прив’язали свою валюту до СДР (17) або до іншого кошика валют (29). Крім того, чотири країни висловилися за режим обмеженої гнучкості по відношенню до одної-єдиної валюти, а 8 країн ЄЕС встановили для себе механізми співробітництва, спрямовані на стабілізацію їх валютних курсів. Нарешті, 44 країни висловилися за режим більшої гнучкості, в тому числі 19 країн віддали перевагу режиму незалежного плавання (США, Канада, Англія, Японія).

Вільне плавання валют, зафіксоване Ямайською угодою, не означає плавання некероване. Кожна країна зобов’язана співробітничати з МВФ та іншими країнами-членами з метою забезпечення впорядкованих валютних дій і прагнути до стабільних валютних курсів. МВФ визначив 3 основних принципи, якими повинні керуватися країни в своїй валютній політиці:

▪ заборона маніпулювання валютним курсом або міжнародною валютною системою з метою ухилитися від врегулювання;

▪ зобов’язання проведення в разі необхідності інтервенцій на валютних ринках (здійснюється центральними банками країн шляхом купівлі та продажу валюти) для зменшення коливань, особливо короткострокових, спекулятивних, валютних курсів;

▪ зобов’язання кожної країни враховувати в своїй політиці валютних інтервенцій своїх партнерів, зокрема тих, у валюті яких ці інтервенції здійснюються.

МВФ здійснює нагляд за тим, щоб кожна країна дотримувалася цих зобов’язань, і жорстко контролює політику валютних курсів.

Отже, Ямайська система забезпечує не тільки необхідну для врегулювання платіжних балансів довгострокову гнучкість валютних курсів, але й створює умови для достатньої короткострокової їх стабільності, стимулювання розвитку міжнародної торгівлі та фінансів. Ця система мала як своїх прихильників так і критиків. Перші відстоювали її надзвичайну ефективність й автоматизм щодо врегулювання платіжних балансів, незалежності країн у виборі своєї національної економічної політики. Останні висловлювали побоювання щодо здатності ринку забезпечувати автоматичне врегулювання платіжних балансів, адекватні, пов’язані з економічною й фінансовою ситуацією кожної країни валютні курси, захист національної економіки від зовнішнього впливу.

В цілому, як зазначають економісти, “гнучкі валютні курси не змогли реалізувати ні найсміливіших ідей своїх прихильників, ані найгірших побоювань своїх супротивників. Але вони допомогли провідним промислово розвиненим країнам пройти через два десятиліття вибухово небезпечних для світової економіки потрясінь”. Дійсно, коливання валютних курсів не викликали скорочення світової торгівлі, протягом 70-х рр. торгівля розвивалася вищими темпами, ніж виробництво. Більш за те, кероване плавання вистояло в умовах суворих економічних потрясінь, таких як нафтовий шок. В умовах фіксованих валютних курсів розмах порушень рівноваги зовнішніх платежів, викликаних різким підвищенням цін на нафту, зламав би цю систему, зробив неможливим розв’язання проблеми адаптації паритетів валют.

Разом з тим, система плаваючих валютних курсів виявила чимало проблем. Зміни у валютних курсах чинили значний вплив на економічну стабільність країн, особливо тих, частка експортно-імпортних операцій у ВВП яких є значною. Грошово-кредитна політика країн, валюти яких широко використовуються у міжнародних розрахунках, чинила вплив на курс цієї валюти і опосередковано – на функціонування світових ринків та економік інших країн. Останні роки продемонстрували високий ступінь залежності кредитно-грошової політики європейських країн від американської грошово-кредитної політики, вплив зміни курсу долара на міжнародну кон’юнктуру. Нарешті, плавання загострило всі фактори нестабільності: нестабільність цін на сировину та енергоносії, зміни ринків збуту, зростання заборгованості країн, що розвиваються. Усунення цих негативних наслідків вільного плавання вбачається на шляхах узгодженого управління валютними курсами.

Дата добавления: 2014-01-07