Техніко-економічні фактори зниження собівартості продукції

Зниження загального рівня витрат виробництва дозволяє збільшити прибуток і рівень рентабельності виробництва.

Умовно приймаючи величину витрат як добуток кількості витрачених факторів виробництва та цін, можна виділити:

- реальні способи, використання яких приводить до зменшення витрат в натуральних вимірниках,

- формальні способи, спрямовані на зниження витрат у вартісних вимірниках.

Реальні способи сприяють зниженню відповідних показників витрат факторів виробництва на одиницю продукції (фондо-, матеріало-, трудомісткість) і включають:

- впровадження нової техніки;

- модернізацію обладнання;

- виготовлення основних фондів власними силами (господарським способом);

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- мінімізацію відходів і ліквідацію браку;

- використання нових матеріалів і їх замінників;

- підвищення технічної озброєності праці;

- створення сприятливого психологічного клімату;

- підвищення професійного рівня працівників і т.ін.

Особливо необхідно виділити такий фактор зниження собівартості, як збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, що дозволяє знизити собівартість одиниці продукції за рахунок структурної зміни постійних і змінних витрат.

Основою для використання формальних способів є наявність розриву між вартістю матеріалів на момент їх придбання і ціною на них у момент використання у виробництві. Існує декілька методів оцінки матеріалів для включення їх до собівартості:

1. Оцінка за вартістю кожної одиниці закуплених матеріалів (specific identification method). Тобто кожний матеріал включається в собівартість продукції за фактичною ціною придбання. Застосування цього методу передбачає фізичну ідентифікацію всієї закупівлі. Тому використовується на підприємствах, що спеціалізується на виконанні спеціальних замовлень, або виконанні операцій з відносно невеликих партій матеріалів, що дорого коштують.

2. Оцінка за середньозваженою вартістю матеріалів (weighed average cost – WAC). У цьому випадку вартість одиниці матеріалу визначається як відношення сумарної вартості матеріалів на початок періоду і матеріалів, що поступили за період до аналогічної суми в натуральних вимірниках.

3. Оцінка за вартістю першої в часі закупівлі ФІФО (first-in-first-out – FIFO). Передбачає, що матеріали використовуються у виробництві в тій же послідовності, що і закуповувалися. Тому вартість матеріалів, що використовуються у виробництві, визначається ціною більш ранньої за часом закупівлі, а величина залишків матеріалів на кінець періоду – більш пізньої.

4. Оцінка за вартістю останньої в часі закупівлі ЛІФО (last-in-first-out – LIFO). Передбачає, що запаси використовуються у виробництві в порядку, зворотному до послідовності їх придбання. Тому вартість матеріалів, що використовуються у виробництві, визначається ціною останньої закупівлі, а величина залишків матеріалів на кінець періоду – більш ранньої закупівлі.

Питання для самоконтролю

1. Порядок обчислення собівартості окремих виробів.

2. Стратегія та шляхи зниження поточних витрат.

3. Ціна на продукцію (послуги): сутність характеристики, види, методи встановлення та регулювання.

4. Прогнозування собівартості нових виробів на етапі їх проектування.

5. Як обґрунтувати доцільність використання певного методу прогнозування собівартості нових видів продукції?

6. Чи можна визначити доцільність використання того чи іншого методу встановлення ціни на продукцію (послуги)?

Дата добавления: 2014-01-07