Основні поняття соціології культури

Першоосновою культури є мова. Люди, освоюючи навколишній світ, фіксують його у визначених поняттях. І приходять до згоди, що визначеному сполученню звуків надається певне значення.

Лише людина здатна використовувати символи, за допомогою яких вона спілкується, обмінюється не тільки простими почуттями, але і складними ідеями, думками. Використовуючи символічну комунікацію, людина обмінюється цінними думками, способами спільних дій, указівками. Без настільки розробленого, багатого і різноманітного спілкування люди не злізли б з дерев і не вийшли б із печер.

Як мова відокремлює людей від тварин, так і писемність (письмова мова) прово­дить межу між примітивними культурами і цивілізацією. Людина дописемної куль­тури повинна завжди тримати в пам'яті найбільш цінні зразки культури. Але людська пам'ять обмежена. Тому і культура, що залежить від людської пам'яті й усної пере­дачі її зразків, приречена залишатися примітивною, гранично простою. Використання писемності дозволило практично безмежно ускладнювати і розвивати культуру, збе­рігати і передавати необмеженому числу людей деталі технологій, традицій, ціннос­тей, культурних норм, відтворювати загублені і зруйновані культурні цінності.

Мова настільки зливається з культурою, що кожне нове додавання в суспільну культурну спадщину обов'язково пов'язане зі змінами в мові. В результаті професійні, вікові й інші групи людей можуть мати свою специфічну мову, свою мовну субкультуру.

Не тільки культура змінює мову, але і мова може активно допомагати чи, навпа­ки, стримувати поширення культури. У ході спілкування зрозумілі і засвоєні слова є засобом для передачі традицій, норм, цінностей. Але якщо люди спілкуються на різних мовах, то передача культурних зразків стає неможливою. Іноді ідею чи концепцію буває важко перевести на іншу мову в силу того, що в ній немає адекватних слів для їх вираження. Ось, наприклад, чому такий специфічний елемент культури, як приказ­ка, жарт, анекдот, засновані часто на грі слів, утрачають свій зміст при перекладі.

В міру розвитку мови в ній з'являються слова-символи з єдиним рівнем абст­ракції. Наприклад, в українській мові є слово «сніг», а у багатьох народів немає та­кого абстрактного поняття, у них слово застосовується обов'язково з визначеним дієсловом «сніг йде», «сніг тане». В одних народів тільки людина «хто», а все інше «що». Якщо людина не знає чисел, то вона, очевидно, інакше сприймає навколишній світ. По-різному оцінюють світ грамотні і неписьменні люди, письмові і безписемні народи.

Виявляється, у кожної соціальної групи, стверджує соціолінгвістика, своя мова. У кожної людини є не тільки соціальний, але і культурно-мовний статус. Він позна­чає приналежність до конкретного типу мовної культури — високої літературної мови, просторіччя, діалекта. Дві-три фрази, що містять елементи просторіччя, злодійського жаргону чи високого літературного стилю, безпомилково свідчать не тільки про куль­турно-мовний статус розмовляючого, але й про його спосіб життя, умови виховання, соціальне походження.

Зрозуміло, культура може поширюватися і передаватися жестом, мімікою, обра­зом, танцем, обрядом, але за ємністю, точністю, доступністю вони не можуть конку­рувати з мовою. Не випадково існує вираз «мова танцю». Мова виконує функції ре­транслятора культури. Тут виникають серйозні проблеми. Чи можна зберегти культу­ру невеликого народу, не зберігаючи і не розвиваючи його мову? Наскільки припустиме запозичення з інших мов? У науці і техніці, будь-якій професійній мові це цілком припустимі речі.

Культура накопичується у певних знаннях, джерелах. Формації про навко­лишній світ: природничонаукові, технічні, політичні, соціальні тощо. Переконан­ня — це знання, освоєні людиною, ніби пропущені через її світогляд, світовідчуття. Знання існує поза окремою людиною, переконання — чуттєво-емоційна вольова сторона знання.

Між знанням і переконаннями встановлюються складні неоднозначні зв'язки. Мати визначену інформацію ще не означає діяти відповідно до цієї інформації. Усі знають про шкідливі властивості наркотиків, нікотину, алкоголю, але багато хто вживає їх з великим задоволенням. Усі розуміють важливість, більш того, необхідність фізичних вправ для збереження здоров'я, але не усі поспішають на стадіони.

Ще більш складно і драматично складається зв'язок між знаннями і переконан­нями з приводу моральних норм, соціальних процесів. Знання законів не завжди утри­мує від їх порушення. Майже завжди суперечливо складається взаємодія між паную­чими ідеями правлячої в суспільстві еліти, які нав'язуються засобами масової інфор­мації і реальною поведінкою людей.

Існує також і інший тип взаємин між знаннями і переконаннями. Знання може випереджати реальну дійсність, і якщо це прогресивне знання відповідає інтересам суспільного розвитку, то воно здатне виконувати роль свого роду прискорювача в розвитку культури, наприклад ідеї Ганді, Мартіна Лютера Кінг ат ощо.

Цінності. Переконання як єдність знань, емоцій, волі виявляються в різних фор­мах: ціннісні орієнтації, соціальні установки, норми, принципи поведінки, мотиви дій, учинків. Але в основі всіх цих проявів — орієнтація на цінності.

Цінності - визначальний елемент культури, її ядро. Для того щоб оцінити, що значуще і корисне, а що — ні, що є добро, а що є зло, і людина, і суспільство постійно застосовують певні мірки, критерії. Культура в ціннісному аспекті — це своєрідний соціальний механізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, зберігає, передає цінності в суспільстві. Іншими словами, цінності орієнтують людину, співтовариство в навколишньому світі, спонукають до конкретних дій чи бездіяльності.

Соціологію цікавлять, насамперед, соціальні цінності. Вони існують завжди у вигляді певної системи і виражаються в менталітеті людини, співтовариства. Фунда­ментом системи цінностей є моральні цінності. Наприклад, заповіді Христа.

У рамках одного співтовариства провідні цінності в основному єдині, якщо, зви­чайно, воно не знаходиться в якомусь екстремальному стані — міжнаціональний чи міжрелігійний розкол, громадянська війна, перехідний стан тощо. Однак навіть при стабільному стані суспільства можливий конфлікт із приводу сформованої системи цінностей. Політичні цінності можуть не стикатися з економічними, економічні — з соціальними, економічні —з екологічними, колективістські —з індивідуальними.

Чималі відмінності можуть мати системи цінностей соціальних груп і класів. У на­роді говорять: «У багатих свої примхи». Особливо помітна така відмінність у поведінці так званих «нових українців»: криміналізація бізнесу, фінансові махінації, престижне споживання тощо. Соціокультурні відмінності можуть бути і між окремими покоління­ми в одному суспільстві, чи явища субкультури і навіть контркультури.

Молодіжна демографічна група, наприклад, має свій специфічний стиль поведін­ки, що виражається в одязі, певній мові спілкування, яку дорослі не завжди можуть зрозуміти. У такий спосіб формується молодіжна субкультура.

В силу специфіки соціальних, політичних чи економічних умов субкультура може породжувати зразки поведінки, протилежні пануючій у суспільстві культурі. Термін «контркультура» застосуємо до субкультури тих соціальних чи демографічних груп, що кидають виклик домінуючій в суспільстві культурі. Мафіозна група, група злодіїв у законі, не позбавлена моральних принципів, навпроти, вона має свої стандарти поведінки, норм, найчастіше, протилежні загальноприйнятим у даному суспільстві. Субкультура таких груп вступає в конфлікт із культурою суспільства, в якому вона паразитує.

Особливо показовим було протиставлення культурним цінностям суспільства субкультури руху хіппі, дуже популярного на Заході в 1960-70 рр. Молоді люди, часто з цілком благополучних респектабельних сімей, проповідували культуру, в якій пра­ця представлялася небажаною, статева помірність — непотрібною, патріотизм — не­нормальним, прагнення до матеріального благополуччя — недостойним. Таким чи­ном, рух хіппі сформував свою контркультуру, цілком протилежну основним мораль­ним нормам, прийнятим у західних країнах.

Цілісність культури завжди припускає відомий синтез між загальнолюдськими цінностями і національною культурою. Для України вже протягом кількох століть характерний конфлікт між колективістською, общинною орієнтацією, моральними принципами і ставкою на індивідуалізм західного, протестантського типу.

Ідеологія. Світ цінностей у суспільстві також організований певним чином. Якщо основні цінності вибудовані у визначену доктрину, теоретично аргументовані, то ми маємо справу з ідеологією. Крім того, цінності виражаються й у стихійно сформова­них уявленнях, думках людей, що знаходять висвітлення в звичаях, традиціях, обря­дах. Будь-яке досить розвинуте суспільство має визначену ідеологію. Інша справа, що цю ідеологію частина суспільства може не сприймати і навіть боротися проти неї. Це особливо характерно для суспільств перехідного типу.

Будь-яка ідеологія має кілька ярусів: загальнолюдський зміст, національний зміст, наприклад, конституція, групові соціально-класові цінності.

Соціокультурні процеси. Одна з найдивніших властивостей культури полягає в тому, що при будь-якому прогресі, при будь-якому залученні до загальнолюдських цінностей вона здатна, розвиваючись, зберігати свою національну самобутність. В умовах сучасних інтеграційних процесів зберігаються західна культура, в основі якої лежить християнська релігія, а також ісламська, східна культура тощо.

Функціонування культури як соціального явища має дві основні тенденції: роз­виток, модернізація і збереження, стійкість, наступність.

Слід звернути увагу на те, що будь-яка нація вимірює іншу культуру своєю мірою, дивується іншій манері поведінки, стилю життя. Наприклад, звичай кровної помсти в деяких народів. При певному темпераменті, емоційній збудливості принцип: «Чим менше народ, тим довший ніж», мав вести до численних убивств з дрібниць. Але в умо­вах відсутності сильної правової держави звичай кровної помсти саме і стримує гарячих джигітів, тому що усі знають про можливі наслідки.

Дата добавления: 2014-01-07