Застосування кам’яних матеріалів, оброблених неорганічним в’яжучим, в конструкціях дорожнього одягу

Щебеневі шари дорожнього одягу, укріплені неорганічними в’яжучими, використовують в основах усіх категорій автомобільних доріг, а також покриттях доріг IV-V категорій з улаштуванням двошарової поверхневої обробки. Такі шари влаштовують в суху погоду при середньодобовій температурі повітря не нижче 5^оС.

Для приготування сумішей укріплених кам’яних матеріалів використовують: щебінь рядовий або фракціонований з природних гірських порід, шлаковий щебінь, гравій, щебінь з гравію, штучні кам’яні матеріали (керамдор і т.п.), гравійно-піщані суміші, пісок природній та з відходів подрібнення, а також інші матеріали (ракушняк, слабі вапняки, піщаники тощо) з вмістом глинистих часток не більше 5%.

Зерновий склад кам’яних матеріалів має відповідати вимогам оптимальних кривих. Вміст в кам’яному матеріалі грудок глинистих частин крупніше 5 мм не повинен перевищувати 25%. В гравійні суміші з метою підвищення міцності основ і покриттів рекомендується додавати щебінь в кількості 25-30%.

Для укріплення кам’яних матеріалі використовують: цемент, гранульовані доменні та фосфорні шлаки, золи виносу сухого відбору, золошлакові суміші.

Укріплення щебеневих шарів неорганічним в’яжучим здійснюють способами просочування та перемішування.

Спосіб просочування полягає у розподілі мінерального в’яжучого по поверхні вкладеного щебеневого шару з подальшим ущільненням. Такі основи мають значно вищу жорсткість і стійкість проти зсуву в порівнянні з неукріпленими в’яжучими щебеневими шарами, а також більшою в 1,5-2,5 рази здатністю витримувати навантаження весною.

Шари, влаштовані за способом просочування, класифікують в залежності від мінерального матеріалу, виду та стану в’яжучого, послідовності виконання робіт, методу ущільнення й вдавлювання компонентів суміші.

Найбільш часто застосовують просочення щебеню цементнопіщаною сумішшю, оскільки така конструкція мало змінює свій об’єм при тужавленні та має оптимальну жорсткість. Однак щебеневий шар може просочуватись на різну глибину внаслідок зависання цементного розчину між окремими щебінками, що знижує однорідність влаштованого шару. Навпаки, цементноводна суспензія рівномірно проникає в щебеневий шар без зависання й на більшу глибину, але в такому разі спостерігаються значні втрати суспензії.

У районах з суворими кліматичними умовами доцільно застосовувати просочування щебеню сухою цементобетонною сумішшю з послідуючим зволоженням поверхні шару. Позитивним в цьому методі є те, що суха суміш краще проникає в пустоти між окремими щебінками, а її приготування можна здійснити заздалегідь і транспортувати на значні відстані. Недолік - вимивання мінерального в’яжучого з конструкції дорожнього одягу водою в перший місяць після влаштування та в період зволоження.

Мінімальна товщина шару щебеню з просоченням мінеральним в’яжучим або обробленого в’яжучим в установці, приймається не менше ніж 10 см; грубоуламкового ґрунту й піщано-гравійних сумішей, укріплених мінеральним в’яжучим, - 15 см.

Ущільнення шару й вдавлювання в нього матеріалу просочення виконують вібраційними, кулачковими та пневмоколісними котками. Шари з маломіцного щебеню ущільнюють пневмокотками й легкими вібраційними котками масою до 6т, шари з міцного щебеню - вібраційними та гладковальцевими котками масою більше ніж 6 т.

Спосіб перемішування здійснюють з використанням стаціонарних установок примусової дії типу ДС-50 або безпосередньо на дорозі. Одержані суміші відрізняються від сумішей, влаштованих за способом просочування більшою однорідністю, міцністю та морозостійкістю. Проте технологія їх приготування складніша, оскільки передбачає застосування змішувальних установок.

Дата добавления: 2014-01-07