Архітектура

Мистецтво Київської Русі ІX-XI ст.

Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став «Ізборник» митрополита Ілларіона (1073 р.).

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були

· настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту,

· а також молитви і взагалі вплив словом на хворого — те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат «Мазі».

Треба виділити такі принципи, характерні риси вітчизняної освіти і науки доби, яка розглядається.

· Це відкритість до світу,

· активне запозичення і використання набутків інших народів, що виражалося у вживанні грецької та латинської мов, широкій перекладацькій діяльності освітніх центрів.

· Чітко простежується європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей. У освіті поряд з домінуючими церковними існували сильні світські компоненти.

· При високому рівні історико-літописної, релігійно-філософської думки сфера природничих наук ще не розвинена.

та періоду феодальної роздробленості (XII - середина XIII ст.)

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва.

Найбільш характерними рисами мистецтва Київської Русі були:

- розвиток в загальному руслі середньовічної культури, тому за змістом воно залишалося переважно церковним, культовим;

- свій шлях розвитку (воно не було ані аналогом візантійського, ані західного), в якому візантійські художні традиції швидко трансформувалися в напрямку демократичності, простоти і простонародності;

- більша усталеність у своїй іконографії з опорою на народний епос (на відміну від драматизму мистецтва готики).

На початку XI століття Київ був одним з найбагатших і найбільших міст Русі. Князь Ярослав Мудрий, сприяючи забудові «стольного града», намагався зробити Київ суперником Цареграда. При ньому місто значно розширило свої межі – його територія збільшилася майже в десять разів. Навколо виросли укріплення у вигляді велетенських валів і ровів. Проїзд до Києва здійснювався через четверо воріт, головні з них, як і в Константинополі, називались «Золотими». Центр міста – «князівський двір» – височів на пагорбі і являв собою досить солідний комплекс: громади монастирських храмів Ірини та Георгія змінювалися кам'яними палацами князя, в західній частині виростав мальовничий силует центрального храму Київської Русі – Софійського собору, якого було споруджено на місці перемоги киян над печенігами. У спорудженні храму, у створенні декоративних прикрас його інтер'єру брали участь як грецькі, так і місцеві майстри.

Візантійські архітектори й художники, які протягом багатьох віків обслуговували християнську церкву, створили у відповідності з релігійними догматами струнку і відшліфовану систему мистецтва.

Ця художня система регламентувала характер церковної архітектури, зміст і порядок розміщення на стінах храмів релігійних сцен, іконографію святих. Особливий тип храму, що склався у Візантії (так званий хрестовокупольний), набув досить широкого розповсюдження на Русі.

З запровадженням християнства розпочався якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.

· Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення.

- Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію.

- Кутові частини покривалися також купольними склепіннями.

- Зі східного боку, у вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння.

- Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

· Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення — концентрувати духовну енергію людей, «молитовне горіння» і направляти в небо. Вважалося, якщо молитва окремої людини може «не дійти» до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов'язково почута.

· Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори золотистий і зелений — вважалися у Візантії священними.

Церква Успення Богородиці (Десятинна).

Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успення Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок.

Дата добавления: 2014-01-07