Гідросфера, як об’єкт вивчення гідрології

Суть, завдання, предмет та об’єкти нагляду за додержанням законів у ході виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру.

Витрати на перетворення

У деяких ситуаціях вартість СКБД і додаткового апаратного забезпечення може виявитися несуттєвою в порівнянні з вартістю перетворення існуючих програм для роботи з новою СКБД і новим апаратним забезпеченням. Ці витрати також включають вартість підготовки персоналу для роботи з новою системою, а також оплату послуг фахівців, що будуть робити допомогу в перетворенні і запуску нової системи. Усе це є однією з основних причин, по якій деякі організації залишаються прихильниками колишніх систем і не хочуть переходити до більш сучасним технологіям керування базами даних. Термін традиційна система іноді використовується для позначення застарілих і, як правило, не найкращих систем.

Продуктивність

Звичайно файлова система створюється для деяких спеціалізованих програм, наприклад для оформлення рахунків, а тому її продуктивність може бути дуже висока. Однак СКБД призначені для рішення більш загальних задач і обслуговування відразу декількох програм, а не якоїсь однієї з них. У результаті багато програм у новому середовищі будуть працювати не так швидко, як колись.

Більш серйозні наслідки при виході системи з ладу

Централізація ресурсів підвищує уразливість системи. Оскільки робота всіх користувачів і програм залежить від готовності до роботи СКБД, вихід з ладу одного з її компонентів може привести до повного припинення всієї роботи організації.

Згідно зі ст. 121 Конституції України обов'язок здійснення нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у ході застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, покладено на прокуратуру.

Це ж положення було закріплене у ст. 415 КПК України 2001 року. В ч. 1 ст. 539 нового КПК України, який набрав чинності 29.11.2012, це положення викладено наступним чином: «питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора…».

Відповідно до ст. 22 КВК України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами згідно з Законом України "Про прокуратуру".

Окрім того, частиною 4 Статтею 5 Закону України «Про прокуратуру» однією із функції прокуратури закріплено нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Галузеве законодавство (кримінальне, кримінально процесуальне, кримінально-виконавче) повно і чітко визначає підстави виконання покарань, порядок і умови утримання засуджених до позбавлення волі осіб, а також тих, до котрих застосовані інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Міжнародні договори закріплюють загальновизнані норми, що характеризують виконання покарань, відносини між персоналом виправних закладів та засудженими тощо. Наголошую, що міжнародно-правові акти, які ратифіковані Україною, теж є нормативними джерелами регулювання даного напрямку діяльності.

Так, Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими встановлюють:

1) роздільне утримання різних категорій засуджених;

2) вимоги до приміщень, у яких утримуються особи, до яких застосовані обмеження особистої свободи;

3) забезпечення цих осіб одягом, харчуванням, медичним обслуговуванням;

4) порядок накладення стягнень на порушників режиму тощо.

Для здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту; для попередження, виявлення й усунення порушень закону прокурори наділені відповідними повноваженнями.

Специфічні риси цієї галузі прокурорського нагляду полягають у тому, що:

1) вона виконує роль головного гаранта дотримання прав і свобод громадян, які перебувають в органах і установах, котрі реалізовують заходи процесуального примусу та судові рішення у кримінальних провадженнях (органи і установи Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області). Ця роль гаранта обумовлена наявністю у прокуратури імунітету від місцевих та відомчих впливів, її особливим становищем у системі контролю шляхом нагляду за законністю дій та актів службових осіб названих вище органів і установ;

2) їй властивий ініціативний характер його здійснення, й такий що не вимагає обов'язкової наявності сигналів про порушення законності;

3) вона має чітко виражений владний характер повноважень прокурора, якими забезпечується його безпосередня участь у встановленні й усуненні порушень законодавства.

Дана галузь прокурорського нагляду має важливе значення для додержання норм кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, які регламентують порядок та умови утримання під вартою, виконання покарання й застосування інших заходів примусового характеру, сприяючи досягненню їх завдань.

Прокурорам належить провідна роль у припиненні, усуненні й попередженні порушень законів при затриманні осіб, в місцях утримання їх під вартою, а також тих, щодо котрих застосовані примусові заходи медичного характеру.

Окрім цього, діяльність прокурора слугує справі реального забезпечення прав і свобод специфічної категорії осіб, які утримуються у кримінально-забезпечувальних та кримінально-виконавчих органах і установах. Адже можливості цих громадян щодо забезпечення ними свого захисту обмежені.

Можна також наголосити на значущості наглядової діяльності прокурорів щодо охорони законних інтересів співробітників кримінально-виконавчої системи, праця котрих, значною мірою, проходить у складних і важких умовах.

Предмет цієї галузі прокурорського нагляду визначено статтею 44 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 18.09.2012), як:

а) законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом;

b) додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

с) додержання встановлених законодавством прав осіб, що перебувають у цих установах і виконання ними своїх обов'язків;

d) законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання або заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, прокурор користується повноваженнями владно-розпорядчого характеру. Закон України "Про прокуратуру" визначає, що постанови та вказівки прокурора щодо додержання законності й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими та підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону), такі ж вимоги містяться в ст. 22 (КВК).

Відповідно до предмету завдання цієї галузі прокурорського нагляду полягають у наступному:

1) не допускати незаконних і безпідставних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2) поновлювати порушені права громадян, усувати допущені незаконні та безпідставні обмеження особистої свободи громадян,

3) систематично здійснювати нагляд з тим, щоб обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4) щоби примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно-небезпечних осіб за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав1.

Мета нагляду - сприяти законному виконанню кримінального рішення; контролювати, щоб визначені засоби впливу діяли за своїм призначенням; забезпечити координацію та уніфікацію практики різних органів, які беруть участь у виконанні покарань та інших примусових заходів, що обмежують особисту свободу особи.

Прокурор, здійснюючи цей нагляд, зобов'язаний:

• забезпечити, щоб своєчасно і правильно зверталися до виконання і виконувалися відповідно до закону судові рішення у кримінальних справах;

• забезпечувати, щоб на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових та в інших органах і установах, які виконують кримінальні покарання або реалізують застосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

• слідкувати, щоб забезпечувалось додержання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засуджених, виконання ними обов'язків, а також додержання порядку, умов утримання цих осіб та відбування покарання;

• слідкувати за виконанням законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання та за іншими питаннями, пов'язаними з виконанням вироків.

До органів і установ виконання покарань відносяться:

1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії).

3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).

4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

7. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

8. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Пунктом 9 наказі Генерального прокурора України від 02.04.2012 №7-гн (зі змінами від 20.12.2012 №7-гн-2) «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» передбачено систематичність проведення перевірок прокурорами додержання законодавства щодо виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів.

Зокрема, в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених чергових частин, спеціальних приймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, органів внутрішніх справ, у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України, пунктах тимчасового тримання осіб та спеціальних приміщеннях для тримання затриманих в адміністративному порядку прикордонних загонів – щодекадно;

- у слідчих ізоляторах, арештних домах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, багатопрофільних лікарнях при слідчих ізоляторах, спеціальних палатах протитуберкульозних та територіальних медичних закладів, у яких проходять стаціонарне лікування взяті під варту та засуджені особи, закладах для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи особам, які тримаються під вартою, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, – щомісячно;

- у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, органах внутрішніх справ, що проводять індивідуально-профілактичну роботу з особами, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі, та звільненими від відбування покарань, спостережних комісіях місцевих органів влади, державної виконавчої служби, Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень із звичайним та
посиленим наглядом – щоквартально.

Окрім того, п 9.1.передбачено проведення комплексних перевірок установ попереднього ув’язнення і виконання покарань Державної пенітенціарної служби України та у місцях застосування інших заходів примусового характеру Міністерства внутрішніх справ України проводити із залученням відповідних спеціалістів, а також працівників інших структурних підрозділів органів прокуратури обласного рівня - один раз на півріччя.

Також, не рідше одного разу на півріччя перевіряти стан додержання законів у діяльності оперативних підрозділів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України під час здійснення ними оперативно-розшукової діяльності, керуючись вимогами галузевого наказу Генерального прокурора України, що регламентує питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність.

В установах попереднього ув’язнення та виконання покарань Державної пенітенціарної служби України щомісячно перевіряти повноту реєстрації, додержання вимог законодавства при розгляді та вирішенні заяв і повідомлень про злочини, а також поміщенні ув’язнених і засуджених до дисциплінарного ізолятора, карцеру, переведенні до приміщень камерного типу (одиночних камер).

Повноваження прокурора в даній сфері та особливості їх реалізації відрізняються такими рисами:

• підвищений рівень можливостей оперативного виявлення й усунення прокурором порушень закону, допущених органами та установами, які виконують судові рішення й реалізують застосування інших заходів процесуального примусу;

• безпосередність впливу правових засобів прокурорського нагляду на додержання законів вищезазначеними органами та установами;

• безальтернативний характер прокурорських рішень та дій, що мають за мету виявити й усунути порушення закону.

Ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» передбачено права прокурора при здійсненні даного виду наглядової діяльності:

1) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ та в разі їх невідповідності законодавству зупиняти виконання таких актів або скасовувати їх, вимагати від посадових чи службових осіб усунення порушень або надання пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Кириленко Є.В.

Стаття 44 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 11, 39-1, 44, 81-1, 82-1, 82-3 (хоча дві останні не повинні б діяти) та ін. ВТК України передбачає такі повноваження прокурора:

1) відвідувати безперешкодно в будь-який час, установи, що виконують покарання, а також місця тримання затриманих та місця попереднього ув'язнення;

2) право безперешкодного доступу до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3) опитувати затриманих, заарештованих і засуджених (щомісяця проводити прийом заарештованих, засуджених до позбавлення волі та осіб, котрі тримаються у лікувально-трудових профілакторіях, дисциплінарних батальйонах (ротах) тощо);

4) знайомитися з документами, на пі

дставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту;

5) у встановлених законом випадках узгоджувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання (наприклад, у статті 39-1 ВТК передбачено погодження з прокурором дозволу засудженим на короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі, а в статті 81-1 ВТК - рішення про введення особливого режиму в місцях позбавлення волі);

6) перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання;

7) вимагати від службових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;

8) проводити відповідні перевірки додержання законодавства під час застосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

9) звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб, які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув'язнення, у виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу та в інших місцях тримання під вартою;

10) вимагати скасування незаконних і необґрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання;

11) негайно припиняти незаконне і безпідставне застосування до громадян спеціальних засобів примусу (наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів, передбачених ст. 14 Закону України "Про міліцію");

12)вимагати від відповідних органів та посадових осіб скасування рішень про адміністративні арешти, затримання, застосування заходів примусового лікування та інших примусових заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 13) скасовувати незаконно встановлений адміністративний нагляд та інші.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

Прокурор, за наявності передбачених законом підстав, дає санкцію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України.

Право на дачу санкції належить Генеральному прокурору України, його заступникам, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 Закону України "Про прокуратуру").

ОСОБЛИВОСТІ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ПОЗБАВЛЕННЯ АБО ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ

Виправно-трудові установи - це місця ув'язнення, оскільки в них ізолюються особи, яких позбавлено волі.

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця про­живання (ст.106 ВТК).

Нагляд прокурора за ними реалізується шляхом здійснення: а) періодичних (інколи комплексних) планових перевірок установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі (комплексні мають місце тоді, коли у разі необхідності до перевірки залучають відповідних спеціалістів та працівників інших підрозділів прокуратур), і б) перевірок за сигналом (скаргами, повідомленнями спостережних комісій, інформацією із засобів масової інформації тощо) про факти порушень закону або надзвичайні події.

Відповідно до пункту 3.2. вищеназваного наказу Генерального прокурора комплексні планові перевірки додержання законів у місцях виконання покарання та інших заходів примусового характеру, що призначаються судом повинні проводитись не рідше одного разу на півріччя.

Під час планових перевірок прокурор з'ясовує комплекс питань:

1. Законність утримання засуджених у колонії (іншій виправній установі) (ст.4 ВТК).

2. Виконання вироку у частині застосування примусових заходів медичного характеру (ст.77 ВТК).

3. Додержання адміністрацією вимог тримання засуджених, їх прав і створення умов для виконання засудженими обов'язків, передбачених законодавством. Ці вимоги та обов'язки встановлюються Виправно

-трудовим кодексом України, законом України "Про ви­конавчу службу України", "Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань", "Інструкцією про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань", "Типовими правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ",

"Інструкцією про організацію виконання покарання у вигляді арешту в установах кримінально-виконавчої системи", "Тимчасовою інструкцією про охорону та нагляд за засудженими у виховно-трудових колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань" тощо.

4. Виконання вимог закону до проведення із засудженими виховної роботи за правилами ст. ст. 55 - 58 ВТК.

5. Законність застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення (ст. ст. 65 - 71 ВТК), своєчасність та правильність розгляду й вирішення адміністрацією місць позбавлення волі скарг, заяв і пропозицій засуджених (ст. 44 ВТК) тощо.

Перевірка законності перебування у виправній чи виховній установі передбачає з'ясування таких питань:

• чи є судове рішення (вирок, що набрав законної сили), відповідно до якого призначено покарання, щодо застосування до засудженого заходів виправно-, та виховно-трудового впливу?

• чи відповідає вид виправної установи тому покаранню, яке випливає із судового рішення?

• чи не спливли строки покарання?

• чи немає випадків зволікань із звільненням осіб, після відбуття ними покарання?

Щодо перевірки виконання примусового лікування, прокурор з'ясовує:

- чи пройшли повний курс лікування засуджені до позбавлення волі, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб і щодо яких судом призначені примусові заходи медичного характеру або примусове лікування?

- чи у відповідності із законом адміністрація колонії реагує у разі відмови від лікування особи, яка має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших або захворіла на неї під час відбування покарання? (У таких випадках адміністрація повинна внести до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування).

Перевірка встановленого законом порядку тримання засуджених у виправних установах зачіпає, в основному, виконання адміністрацією вимог ст. ст.15, 18, 21 ВТК, які регламентують:

- роздільне тримання чоловіків і жінок;

- роздільне тримання неповнолітніх і дорослих;

- вперше засуджених до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, хто раніше відбував позбавлення волі;

- вперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини;

- засуджених, хворих різними інфекційними захворюваннями, утримують окремо між собою й ізольовано від здорових;

- засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства тримають, як правило, окремо від засуджених громадян України.

Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримають: а)засуджених за особливо небезпечні державні злочини; б) засуджених, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі, або яким довічне позбавлення волі замі­нено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії тощо.

Вимоги щодо роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і виправно-трудові колонії, призначені для тримання й лікування інфекційних хворих засуджених.

Окрім цього прокурор перевіряє додержання вимог статей 22 -27 (розміщення засуджених до позбавлення волі), 108 - 114 (підстави і порядок звільнення від відбування покарання) ВТК, а саме, чи є випадки незаконного звільнення від відбування покарання, незаконних переведень засуджених з одних виправних установ до інших, необгрунтованого подання до суду матеріалів щодо засто­сування умовно-дострокового звільнення у зв'язку з хворобою, інвалідністю та з інших підстав тощо.

Особливу увагу звертає прокурор на додержання адміністрацією прав засуджених, передбачених виправно-трудовим законодавством: на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку, літератури, письмового приладдя, на одержання посилок, передач, відправлення листів, на побачення із родичами, адвокатами тощо (ст.ст. 28-39, 40-43 ВТК).

Прокурор перевіряє законність рішень адміністрації виправної установи щодо надання або відмови у наданні певним категоріям засуджених можливості короткострокових виїздів за межі місць позбавлення волі (ст. 391 ВТК), перевіряє підстави та порядок надання засудженому дозволу на пересування без конвою (ст.78 - 79 ВТК). Перевірка, що проводиться прокурором у виправно-трудовій уста­нові, може обмежуватись і вужчим колом питань, однак у кожному разі він: а) відвідує штрафні чи дисциплінарні ізолятори, карцери, приміщення камерного типу; б) з'ясовує законність застосування щодо засуджених дисциплінарних і матеріальних стягнень (ст.ст. 67 - 73 ВТК).

Прокурором вивчаються випадки виробничого травматизму, документи медико-санітарної частини щодо випадків звернення засуджених з приводу заподіяння їм тілесних ушкоджень.

Одночасно з цим прокурор перевіряє законність відмов у порушенні кримінальних справ начальником виправно-трудової установи як органом дізнання, законність виконання оперативно-розшукових заходів, хоч кримінально-процесуальна і оперативно-розшукова діяльність є об'єктами іншого напряму прокурорського нагляду.

Коли встановлюються факти порушення закону, прокурор, використовуючи свої повноваження, зупиняє незаконну діяльність, вирішує питання про притягнення винних до відповідальності, забезпечує додержання тих чи інших правових настанов у подальшій діяльності піднаглядної виправної установи.

План

1. Об’єкт вивчення дисципліни. Історія розвитку гідрології, як науки.

2. Сучасна гідрологія, її місце серед інших наук.

3. Мета та методи дослідження геосфери

4. Види водних об’єктів та їх гідрологічний режим.

1. Об’єкт вивчення дисципліни. Історія розвитку гідрології як науки.

Земна куля - складна матеріальна система, що має шарувату будову. Складається вона з ряду оболонок, або сфер, які пов’язані між собою, але характеризуються відмінними функціями. Ці оболонки (сфери) називають геосферами. Існують зовнішні та внутрішні геосфери. До зовнішніх геосфер відносяться повітряна (атмосфера), водна (гідросфера), сфера існування живих організмів (біосфера), і тверда оболонка землі (літосфера). Оболонки та їх частини перебувають у складних взаємозв’язках і в сукупності утворюють географічну оболонку.

Наука, що вивчає гідросферу, її властивості, процеси які в ній відбуваються і явища її взаємодії з атмосферою, літосферою, біосферою називаються гідрологією.

Термін “гідрологія” походить від сполучення двох грецьких слів: гідро –; логос–наука, у перекладі на українську мову воно означає “наука про воду”.

Гідрологія відноситься до комплексу наук, які вивчають фізичні та географічні властивості, зокрема її гідросферу.

Вода - це не випадкова речовина яка з’явилась на Землі вона приймала активну участь в її розвитку.

Існує декілька гіпотез, які пояснюють походження води на земній кулі. Всі вони належать до космогонічних теорій утворення нашої планети. На теперішній час найбільш визначними є гіпотеза О.Ю.Шмідта в якої припускається що вода була у складі галактичної газопилової хмари з якої створилась Земля та гіпотеза О.П. Виноградова в якої припускалося що на початкової стадії нагрівання Землі яке відбувалося за рахунок теплової енергії радіоактивного розпаду з’являлися леткі хімічні сполуки в тому числі вода яка є складовою частиною мантії (більш детальніше гіпотезі описані в підручнику «Загальна гідрологія».

Вода найбільш поширена речовина земної кулі. Вона займає більшу частину земної поверхні і зосереджена в океанах, морях, озерах, річках, льодовиках, болотах, ґрунтах і гірських породах, тому предметом вивчення гідрології являються вищеназвані водні об’єкти. Усі вони характеризуються певними типовими властивостями і в сукупності утворюють єдину безперервну водну оболонку земної кулі - гідросферу.

Верхня межа гідросфери - це поверхня океанів і морів, річок, озер, льодовиків, боліт. Вона виражена досить чітко і збігається з поверхнею земної кулі та нижньою межею атмосфери. Нижня межа гідросфери - ґрунтові води, чітко не виділяється, тому що в ряді випадків вона проникає в літосферу (земну кору).

Предметом вивчення загальної гідрології є не вода як фізична речовина, а гідросфера в цілому. Вона вивчає властивості гідросфери та її складових частин, процеси і явища, яки в них відбуваються, закономірності за якими вони розвиваються, а також взаємозв’язок і взаємодію природних вод із земною корою й атмосферою.

Гідрологія як самостійна наука сформувалась наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя, однак зародження її відноситься до найранішого періоду існування людського суспільства. Води суши (річки,озера, підземні води) завжди мали велике значення в житті людини. Відшукування водних джерел, біля яких створювалися поселення, вже представляло собою зародкову форму тої дослідницької роботи яка поступово розвиваючись, привела спочатку до використання річок а потім і прокладання від них примітивних зрошувальних каналів.

В початковий період свого існування людство накопичувало знання про водні об’єкти спостерігаючи за їх режимом та властивостями. До найкращих гідрологічних спостережень відносяться спостереження древніх єгиптян за коливанням рівнів води у річки Ніл (перші гідрологічні пости). В старовинному пам’ятнику російської культури - Літопису Нестора є свідоцтва про річки та їх притоки з відзначенням особистих явищ на них (паводків, повінь і т.д.).

В історії досліджень водних об’єктів Росії значне місце займає період царювання Петра І. Розвиток промисловості, розширення торгівлі, створення морського флоту вимагали вивчення внутрішніх водних шляхів і будівництво сполучних каналів. У цей період була описана найбільша кількість річок з метою використання їх для судноплавства. Слід відмітити, що у 1715 році був організований перший водомірний пост на річці Нева.

Із гідрологічних наукових праць середини XVIII ст. необхідно відзначити дослідження, які були організовані великим вченим Михайло Васильовичем Ломоносовим, котрий в зв’язку з складанням Академією наук атласу Росії зібрав та систематизував дослідження гідрологічного режиму річок. Ідеї Ломоносова про взаємозв’язок підземних і поверхневих вод, режиму вод і факторами, що його зумовлюють, позначилися на подальшому планомірному вивченні водних об’єктів.

У ХІІ - ХІХ сторіччі проводились експедиційні дослідження Світового океану (експедиції В.Беринга, Х.П.Лаптєва, Дж. Кука, І.Ф. Крузенштейна, та багатьох інших). За даними експедицій уточнювались карти і накопичувались відомості про властивості морських вод.

В 70 -х роках ХІХ ст. почалися великомасштабні водні дослідження Росії, коли для вантажних перевезень стало потрібно поряд з залізницями і гужовими дорогами розвивати водні шліхи. Поступово засуха та неврожаї змусили приступити до зрошення та обводнення земель Поволжя, Криму, Кавказу, а також осушення земель Полісся.

На початку ХХ постала необхідність більш детального вивчення водних об'єктив як для вузьковідомчих цілях (в основному у зв’язку з запитами водного транспорту та сільського господарства), так і для задоволення інтересів усіх зацікавлених у воді галузей.

У колишньому СРСР велике значення в організації планомірних досліджень водних об’єктів і розвитку гідрології як науки мав план ГОЕРЛО (1920 р.) що передбачив широке використання водних ресурсів країни і будівництво гідроелектростанцій. Здійснення плану вимагало не тільки всебічного вивчення природного режиму водних об'єктів, а й оцінки майбутнього штучного зміненя їх режиму.

В 1929 році був організований гідрометеорологічний комітет для рішення питань, що відносяться до гідрології, гідрографії, метеорології геофізики.

У 1931 році був опублікований Водний кадастр - систематизований звід даних про режими річок, морів, озер, підземних вод, льодовиків. Основними матеріалами водного кадастру є районні довідники по водним ресурсам, відомості про рівень води в річках та їх режим, кадастр озер, боліт і морський кадастр.

Узагальнюючи викладене вище, можна констатувати, що у 20-30 роки ХХ ст. гідрологія суши сформувалась як самостійна наука, в розробці теоретичних основ якої приймали участь В.Г. Глушков, Д.І Кочерін, Б.В.Поляков та інші.

В 60 -ті роки значного розвитку набуло міжнародне співробітництво в галузі гідрології суши. Так з 1965 р. працює постійно діюча Міжнародна гідрологічна програма, в якій беруть участь учені - гідрологи різних країн світу.

Дата добавления: 2014-01-07