П л а н. Тема: Інші форми інтелектуальної власності

Тема: Інші форми інтелектуальної власності

Лекція 10

1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку.

3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Література [1; 5; 10–13; 15; 18–22; 31; 38; 40; 41; 47–50]

1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування. Комерційне найменування - це найменування, під яким особа виступає у цивільному обороті та яке дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Основна функція комерційного найменування - індивідуалізація суб’єкта-учасника цивільного обороту.

Суб’єктами прав на комерційне найменування можуть бути юридичні особи і фізичні особи-підприємці. Фізичні особи-підприємці мають право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я.

Що стосується юридичних осіб, то комерційні найменування можуть мати підприємницькі товариства (ч. 2 ст. 90 ЦК). При цьому можливі калька варіантів співвідношення комерційного найменування і найменування юридичної особи: 1) вони можуть збігатися (наприклад, ТОВ «Дозвілля» виступає в обороті під цим найменуванням); 2) комерційне найменування може бути частиною найменування юридичної особи (наприклад, ТОВ «Дозвілля» відкрило магазин «Дозвілля» і використовує позначення «Дозвілля» для індивідуалізації суб’єкта-учасника цивільного обороту); 3) комерційне найменування і найменування юридичної особи можуть бути різними (наприклад, ТОВ «Дозвілля» відкрило ресторан «Гурман» і використовує позначення «Гурман» для індивідуалізації суб’єкта).

Якщо ж право на найменування виникає за умови реєстрації юридичної особи під цим найменуванням, то для набуття права інтелектуальної власності на комерційне найменування не вимагається виконання формальних дій. Воно є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Господарський кодекс України (ч. 2 ст. 159) передбачає можливість створення реєстрів комерційних найменувань, однак поки що вони відсутні.

Комерційне найменування має відповідати певним вимогам, а саме бути: 1) істинним, тобто відповідати виду діяльності особи і не вводити в оману споживачів; 2) постійним, тобто воно не повинно безпідставно змінюватися; 3) виключним - відрізнятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких випадках допускається виключення з останнього правила: особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються (ч. 4 ст. 489 ЦК). Це можливо, наприклад, коли суб’єкти діють у різних сферах чи на різній території.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: 1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 490 ЦК).

Використанням комерційного найменування визнається, зокрема: нанесення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням комерційного найменування з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги; застосування його в діловій документації чи в рекламі та у мережі Інтернет, у тому числі у доменних іменах.

Оскільки функцією комерційного найменування є індивідуалізація, законодавство прямо не передбачає можливості надання права на його використання іншій особі. Дійсно, неможливо видати ліцензію на комерційне найменування. Однак право на використання комерційного найменування може входити до комплексу прав, наданих за договором комерційної концесії.

Щодо можливості відчуження майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування, то вони можуть передаватися іншій особі лише разом з єдиним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється, наприклад, у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.

2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку. Торговельна марка (знак для товарів та послуг) - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб[1].

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів та послуг, що виробляються та надаються однією особою, від товарів та послуг, що виробляються та надаються іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК).

У залежності від використовуваних позначень торговельні марки можна класифікувати на словесні, зображувальні, об'ємні, комбіновані тощо.

Словесні марки - це марки у вигляді сполучень літер, слів чи фраз. Вони набули найбільшої популярності, оскільки легко запам’ятовуються і зручні у рекламі. Це можуть бути як існуючі, так і штучно створені слова.

Серед словесних марок можна виділити два різновиди: 1) у свідоцтві позначення виконано у чорно-білому кольорі стандартним шрифтом; 2) позначення, виконане в особливій шрифтовій манері і, можливо, у певному кольорі, тобто охороні підлягає шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон, колір та інші візуальні інформативні елементи.

Зображувальні марки - це позначення у вигляді графічних композицій будь-яких форм на площині (вони втілюються в малюнок, креслення і т.п.). Для цього можуть бути використані як існуючі об’єкти, так і абстрактні зображення і всілякі символи.

Об’ємні марки - це марки у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах - довжині, висоті і ширині (наприклад, оригінальна форма виробу або його упаковка). Однак об'ємні торговельні марки, по-перше, не можуть просто повторювати зовнішній вигляд відомого предмета та форма виробу не повинна визначатися винятково його функціональним призначенням.

Комбіновані марки - це марки, які поєднують у собі кілька із зазначених вище позначень (найчастіше це слово і малюнок).

Нетрадиційні торговельні марки - світлові, звукові, ароматичні та інші. Зазначені марки реєструються Держдепартаментом за наявності технічної можливості внесення їх до Реєстру та оприлюднення інформації стосовно їх реєстрації (для звукового позначення - це фонограма на аудіокасеті, для світлового позначення - це відеозапис на відеокасеті тощо)[2].

Торговельній марці буде надана правова охорона, якщо: 1) вона не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та 2) на неї не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не одержують правову охорону позначення, що:

1) не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені в знак як неохоронювані елементи, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав (наприклад «Україна»); емблеми, скорочені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки;

2) у силу об’єктивних причин не зможуть виконувати функції торговельної марки, оскільки: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання (наприклад, позначення «Чиста вода» щодо води); складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду (наприклад, позначення «Меблі» щодо меблів); складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв’язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть увести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу (наприклад, український виробник обрав позначення «Париж» щодо духів); складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності;

3) тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати із: марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг (наприклад, “Adidas” і “Abiba”, «Жемчуг» і «Новый Жемчуг»); марками інших осіб, якщо вони охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються згідно з Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку;

4) відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників (наприклад, персонаж «Капітошка»); прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Для набуття права на торговельну марку на території України, достатньо, щоб зазначені вимоги до позначення були дотримані на території України. Тобто якщо навіть таке ж позначення зареєстровано на території іншої держави іншою особою, це не є перешкодою для отримання свідоцтва України. При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше, торговельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охоронювані на її території в силу міжнародних договорів.

Новизна марки визначається на дату подання заявки або дату пріоритету (конвенційного чи виставочного), якщо особа повідомила про нього не пізніше, ніж через три місяці після дати подання заявки. Конвенційним пріоритетом можна скористатися, якщо заявник до подання заявки до Держдепартаменту України уже подав на марку в іншій країні-учасниці Паризької конвенції по охороні промислової власності, однак не пізніше шести місяців тому. Виставочний пріоритет може встановлюватися по даті початку відкритого показу експоната на виставці, якщо до Держдепартаменту України заявка на марку надійшла протягом шести місяців із зазначеної дати.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Тут законодавець України не пов’язує права на торговельну марку з зайняттям підприємницькою діяльністю. Не існує обмеження і стосовно кількості осіб, які можуть мати права на марку - право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку відповідно до ст. 495 ЦК України є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом[3].

Використанням торговельної марки визнається: 1) нанесення її на будь-який товар, для якого марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) застосування марки під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування марки в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої марки лише окремими елементами, якщо це не змінює у цілому відмітності торговельної марки[4].

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і переліком товарів і послуг, внесених до Реєстру. Отже, якщо особа зареєструвала марку для певної групи товарів і послуг, то її виключні права поширюються лише на використання цієї марки щодо зазначених товарів та послуг. Що ж стосується інших груп товарів і послуг, то таке позначення вправі використовувати будь-яка особа.

Права володільця торговельної марки забороняти іншим особам використовувати без його згоди марку не поширюються на: 1) здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; 2) використання марки для товару, введеного під цим знаком у цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; 3) використання географічного зазначення походження товару; 4) некомерційне використання марки; 5) усі форми повідомлення новин і коментарів новин; 6) добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Право попереднього користувача на торговельну марку є одним із таких виключень із майнових прав володільця торговельної марки. Відповідно до ст. 500 ЦК України будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або якщо було заявлено пріоритет до дати пріоритету заявки, в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Майнові права на торговельну марку засвідчуються свідоцтвом України і є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Однак на відміну від прав на інші об'єкти зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років шляхом подання клопотання про це та сплати встановленого законодавством збору.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути припинені з таких підстав: 1) у зв’язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг (так, нейлон, целофан, термос, гематоген - це колишні торговельні марки, що втратили розрізняльну здатність; тепер аналогічний процес відбувається стосовно торговельної марки «Ксерокс»); 2) за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору (шляхом подання заяви про це до Держдепартаменту); 3) у разі несплати збору за продовження строку його дії (по закінченні десяти років); 4) якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації. У першому і останньому випадках рішення про припинення прав може бути прийнято лише судом.

Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано ліцензію, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом. Достроково припинені виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення, можуть бути відновлені у порядку, встановленому законом.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути визнані у судовому порядку недійсними повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованої марки умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Правова охорона добре відомих торговельних марок передбачена ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Визнати торговельну марку добре відомою може суд або Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, рішення якої може бути оскаржене у судовому порядку.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» при визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи обнародування та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що вона використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстоювання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з маркою.

Із дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається така сама правова охорона, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв’язок між ними та власником добре відомої марки і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.

У залежності від того, який орган буде визнавати торговельну марку добре відомою суд чи Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, дещо відрізняється процедура і необхідні докази для прийняття рішення. Так, Апеляційна палата визнає знак добре відомим за відсутності спору і додатково до Закону керується Порядком визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 228 від 15 квіт. 2005 р.

Для вирішення питання відомості марки проводиться опитування, яке має охопити принаймні шість населених пунктів різних географічних регіонів України з кількістю населення не менше 500 тис. При цьому переважним є опитування у трьох містах, таких, як Київ, Харків, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Севастополь. Інші населені пункти визначаються виходячи з характеру діяльності власника знака з виробництва товарів і/ або надання послуг. Кількість опитуваних повинна відповідати цілям об’єктивності опитування, у зв’язку з чим їх максимальна кількість не обмежується, а мінімальна має бути не менше 500 опитуваних у будь-яких двох населених пунктах і не менше 125-у кожному іншому населеному пункті. Опитування щодо доброї відомості знака повинно бути репрезентативним для населення всієї України та проводитися з урахуванням «цільової аудиторії». Опитування щодо доброї відомості знака, застосовуваного для продукції виробничо-технічного призначення, має проводитися серед фахівців, які є споживачами продукції цього виду і належать до виробничих, торгових та інших ділових кіл. Опитування стосовно доброї відомості знака, призначеного для товарів народного споживання, має проводитися серед так званих середніх споживачів за ознаками віку, статі, освіти, соціального та матеріального стану, а також серед фахівців відповідних галузей промисловості, торгівлі. Результати опитування певного кола респондентів - споживачів і фахівців мають дати відповіді хоча б на такі запитання: чи відомий їм знак; для яких товарів і/або послуг застосовується знак; яка саме особа, на їх думку, є власником знака або виробником товарів, маркованих знаком, і/або надавачем послуг, для яких знак застосовується; з якого часу їм відомий знак; що для них є джерелом інформації про знак.

Що стосується можливості визнання торговельної марки добре відомою господарським судом, то вона існує лише за наявності спору і реалізовується в позовному провадженні. Як правило, йдеться про позови про визнання свідоцтва на знак для товарів та послуг іншої особи недійсним чи про припинення порушення прав інтелектуальної власності на знак. У цьому випадку вирішення питання, чи є знак позивача добре відомим, необхідно для вирішення існуючого спору. Так, господарським судом, зокрема, визнано добре відомими: знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України № 4959, 4960, 4963 Макдональдс Корпорейшн та позначення «Європа Плюс», “Europa Plus” як знаки товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Європа Плюс Київ».

3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення. У зв’язку з об’єктивним існуванням географічного об’єкта (країни, населеного пункту, регіону і т.п.) будь-яка особа вправі користуватися ним за умови, що результати її праці (товари чи послуги) зв’язані з цим географічним місцем. Виконання будь-яких формальностей щодо до цього права не потрібно, оскільки дане зазначення є об’єктом загального користування, і права на нього не можуть монопольне належати певній особі.

Однак інколи місце походження товару впливає на вибір споживачів, які надають переваги товару, виготовленому саме на певній території, оскільки його особливі властивості обумовлені, зокрема, природним впливом чи майстерністю осіб, які проживають на цій території. Саме такі географічні зазначення стосовно таких товарів держави намагаються захистити як об’єкти інтелектуальної власності. Так, хоча для українських споживачів такі назви, як шампанське і коньяк асоціюються з видовою назвою товару, світова спільнота сприймає їх і охороняє як географічні зазначення.

Для того, щоб назва певної території стосовно певного товару стала об’єктом інтелектуальної власності, необхідно, щоб Держдепартамент кваліфікував її як такий і вніс до відповідного реєстру. На жаль, в Україні поки що відсутні реєстрації географічних зазначень, однак подано кілька заявок, які стосуються мінеральних вод, серед яких і «Миргородська».

Від географічних зазначень слід відрізняти видову назву товару, тобто застосовувану в назві товару назву географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, але яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, швейцарський сир, ковбаса «Одеська» тощо).

Стосовно географічних зазначень законодавство України не приведено у відповідність. Так, ЦК у гл. 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення. У той же час Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. (далі - Закон) під зазначенням товару розуміє просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Основна функція простого зазначення походження товару - інформативна - визначити географічне місце, де вироблений товар чи надана послуга. Тому його можна використовувати будь-якій особі, якщо це не вводить в оману споживачів щодо дійсного географічного місця походження товару.

Кваліфіковане зазначення походження товару включає до себе назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару — назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Як бачимо, до географічного зазначення походження товару висуваються більш лояльні вимоги, ніж до назви місця походження товару.

З позиції Закону до об’єктів інтелектуальної власності відносять лише кваліфіковане зазначення товару. Термін ЦК «географічне зазначення» за змістом відповідає передбаченому Законом поняттю «кваліфіковане зазначення походження товару». Отже, якщо Закон розглядав географічне зазначення походження товару поряд з назвою місця походження товару як різновид кваліфікованого зазначення походження товару, то можна констатувати, що у зв’язку з прийняттям ЦК відбулося розширення поняття географічного зазначення.

При зіткненні прав на географічне зазначення і торговельну марку законодавство перевагу віддає першому з указаних. Так, не може бути підставою для відмови у наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.

Оскільки географічне зазначення є об’єктивно існуючою реальністю, то, безумовно, право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг не може належати лише одній особі. Відповідно до ст. 501 ЦК право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом. У зв’язку з цим спочатку необхідно кваліфікувати географічне зазначення як об’єкт інтелектуальної власності, внести відомості про це до Державного Реєстру України і тільки потім зацікавленим особам при наявності необхідних умов може бути видане свідоцтво на право використання географічного зазначення[5].

Отже, існує два етапи в одержанні зацікавленими особами прав на географічне зазначення: 1) реєстрація географічного зазначення та 2) надання права на використання зареєстрованого географічного зазначення.

Закон розрізняє суб’єктів права на реєстрацію і суб’єктів права на його використання. Так, право на реєстрацію географічного зазначення мають: особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого і пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Відповідно право на використання зареєстрованого географічного зазначення мають (за умови його реєстрації) виробники, які в зазначеному в Реєстрі місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

ЦК до суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення відносить виробників товарів, асоціації споживачів, інших осіб, визначених законом.

Обидва етапи реєстрації можуть бути здійснені одночасно, якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається особою, яка виробляє товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення (п. 1 ст. 10 Закону).

Реєстрація географічного зазначення проводиться шляхом внесення до Реєстру необхідних відомостей про географічне зазначення та/або осіб, що мають право на використання зареєстрованого зазначення походження товару. Ці дані також обов’язково публікуються у бюлетені «Промислова власність».

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов’язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні (ст. 16 Закону).

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) право на використання географічного зазначення; 3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, у тому числі забороняти таке використання (ст. 503 ЦК).

З урахуванням специфіки географічного зазначення повноваження користувача зазначеного об’єкта інтелектуальної власності більш обмежені: 1) реєстрація чи надання права користування географічним зазначенням одній особі не позбавляє права інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання; 2) особа, що одержала право на користування географічним зазначенням, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам; 3) володілець свідоцтва на використання географічного зазначення не може перешкоджати спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення та/або право на його використання.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Потрібно розрізняти строк чинності права на географічне зазначення і права на використання географічного зазначення. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстрокова за умови збереження характеристик товару чи послуги, позначених цим зазначенням (ст. 503 ЦК).

Щодо права на використання зареєстрованого зазначення походження товару, то воно засвідчується свідоцтвом про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару і обмежено у часі строком дії свідоцтва - десять років з дати подання заявки. Термін дії свідоцтва може бути продовжений Держдепартаментом на наступні десть років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року його дії, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у зазначеному в Реєстрі географічному місці, а характеристики товару відповідають внесеним до Реєстру характеристикам.

Підстави припинення дії реєстрації географічного зазначення в судовому порядку: 1) втрата характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі; 2) визнання географічного зазначення видовою назвою товару. Чинність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов’язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв’язку з припиненням правової охорони цього зазначення у країні походження.

Підстави припинення права на використання зареєстрованого географічного зазначення: а) втрата товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі (за рішенням суду); б) ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи, що є власником свідоцтва; в) подання власником свідоцтва заяви до Держдепартаменту про відмову від права на використання географічного зазначення (право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це); г) несплата збору за продовження строку дії свідоцтва.

Суд може визнати недійсною реєстрацію географічного зазначення у випадку його невідповідності умовам надання правової охорони. Підставою визнання недійсним права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що його посвідчує, може бути порушення вимог законодавства при їх реєстрації. Визнані недійсними реєстрація географічного зазначення чи свідоцтво на його використання вважаються такими, що не набрали чинності.

[1] Можна констатувати високу активність заявників саме щодо набуття прав на торговельні марки. Так, станом на 01.01.2007 р. видано 70 845 свідоцтв на знаки для товарів та послуг. Лише у 2006 р. Держдепартаментом України зареєстровано 13 134 торговельних марок, а також здійснено 9 396 міжнародних реєстрацій торговельних марок за Мадридською угодою (див.: Промислова власність у цифрах. Основні показники діяльності Державного департаменту інтелектуальної власності та Державного підприємства // Укр. ін-т промислової власності за 2006 р. - К., 2006. - С. 32).

[2] Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116 (в ред. наказу Держпатенту № 72 від 20.08.1997 р.) // Офіц. вісн. України. - 1997 - № 39. -С. 269.

[3] Майнові права на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва; володільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

[4] Слід враховувати, що правоволоділець торговельної марки має виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено законодавством: 1) зареєстровану марку стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; 2) зареєстровану марку стосовно товарів і послуг, споріднених із наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману особу, яка виробляє товари чи надає послуги; 3) позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і марку можна сплутати; 4) позначення, схоже із зареєстрованою маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і марку можна сплутати.

Позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах. Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним у цілому, незважаючи на різницю елементів.

[5] Процедура набуття прав на географічне зазначення передбачена Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17 серп. 2001 р. № 598.

Національні заявники до заявки на реєстрацію географічного зазначення повинні додати: 1) документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати географічне зазначення чи право на його використання; 2) висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов’язані з природними умовами та/або людським фактором указаного географічного місця виготовлення товару; 3) висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.

Іноземні заявники до заявки додають належним чином засвідчені документи, що підтверджують: 1) правову охорону заявленого географічного зазначення у відповідній іноземній державі; 2) право іноземного заявника на використання відповідного географічного зазначення.

Дата добавления: 2014-01-07