Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Екранізації

Твори

оповідання («Лихий попутав», автобіографічне оповідання «Ганнуся», цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться», «Пасічник», «Яків Бородай», «Замчище», «Визвол», «Морозенко»)

повісті («П'яниця», «Лихі люди», «Лихо давнє й согочасне», «Голодна воля», «За водою»)

романи («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»)

новела «Лови»

п'єса «Лимерівна»

За його п'єсою В.Лапокниш поставив кінокартину «Лимерівна» (1954), а за однойменним романом письменника І.Кавалерідзе створив фільм «Повія» (1961).

Роман, написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом

у 1875 році.

Історія написання

Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відрядженні. Під час поїздки з Полтави до Гадяча хлопчик-візник розповів Мирному жахливу історію селянина Василя Гнидки, який вирізав сім'ю заможного козака, та що був засуджений до каторжних робіт.

Особа Гнидки особливо зацікавила митця як «дуже цікавий суб'єкт» як задля етнографа, так І психолога. «Далі я вже не пам'ятаю.— писав він у «Подоріжжі од Полтави до Гадячого»,— що ми балакали з маш-таліром; знаю тільки, що цілу дорогу балакали, але все те Гнидка собою затер, зарівняв у моїй пам'яті; тільки сам зостався, як здоровенний іржавий цвях, забитий у білу гладеньку стіну мого спомину; ломив він мою голову і поривав думку розгадати його чудовну появу». 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману.

Панас Мирний, задумуючись над вчинками цієї людини, робить висновок: «На мій погляд, Гнидка — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту,— пригніченого усяким панством...— де все стало і стоїть нерухомо на однім місці, стояло, поки зачало гнити у самому корні. Де одно загнива, там починається інше заражатись, і при вонючій духоті, яку розносить усе гниле, тяжке стає життя народженому, гірке воловодіння з цвіллю. І от починає воно боротьбу за своє місце за життя; почина розшукувати шляху. Де ж ти знайдеш його без освіти, де ти знайдеш його у тому широкоглядному мороці, який сповива усе й усіх? А тут устає таке питання: не я задавлю — мене задавлять!.. І кидається чоловік, як звірина, на все, купається в крові людській і знаходить в тім свою утіху, пораду для свого серця».

Почутий письменником випадок з життя ліг в основу повісті «Чіпка», над якою він працював протягом літа й осені 1872 року. Описаний цей випадок і в його нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого».

Повість «Чіпка» — перша редакція майбутнього великого соціально-економічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де автор зосередив головну увагу на постаті центрального героя твору — Чіпки Варениченка. В повісті ще не були чітко окреслені сюжетні ходи — історичні екскурси, розповіді про земство, царський суд, досить побіжно змальовувалося життя селян: Максима Ґудзя, Явдохи, Грицька, Христі.

Панас Мирний, здійснюючи намір показати, як соціальні умови руйнують особистість, творять із чесних людей «пропащу силу», описував історію життя свого героя шляхом художнього узагальнення. Митець так добирав життєвий матеріал і на цій основі так його переосмислював, що створені ним картини стали достовірним художнім відтворенням епохи панування феодалізму, жорстокого гноблення народу і зародження стихійного протесту знедолених.

Закінчивши повість, Панас Мирний надіслав її для рецензування братові Івану Білику — відомому українському критику, який прихильно, доброзичливо, але й вимогливо поставився до оцінки твору, висловив ряд слушних зауважень.

Одержавши рецензію на початку 1N 1.4 року, Панас Якович переглянув текст повісті, виправив деякі суперечності в образі головного героя, дещо деталізував, накидав штрихами нову сюжетну лінію про Грицька тощо. І відклав на певний час: за своїм творчим принципом: «Нехай вилежиться та достигне, як та овоч на дереві». Коли ж навесні того ж року він знову повернувся до твору, то почав писати заново — розгортати повість у багатоплановий соціальне—психологічний роман, який назвав «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Твір зазнав ще двох редакцій, що велися головним чином по лінії поглиблення окремих образів та ситуацій, ще двічі пересилався за маршрутом Полтава — Житомир (саме там жив тоді І. Білик), а потім був начисто переписаний, читався серед київської творчої інтелігенції і, нарешті, в листопаді 1875 року був поданий до цензури, яку порівняно швидко і щасливо пройшов.

Панас Мирний вирішив видавати роман під прізвищами обох авторів, адже Іван Білик в процесі роботи над книгою виступав не лише як критик і порадник, а й як співавтор.

Але далі над романом повис якийсь фатум. Почалося з того, що київські друкарні твір чомусь не взяли. Можливо, вони були перевантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петербурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко, — то виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожному аркуші рукопису. Роман повертається в Київ, розшукують звільненого з роботи цензора. Той підписує рукопис, і роман знову іде до Петербурга. Друк його почався тільки наприкінці травня 1876 року. І тут по цензурних відомствах пройшов горезвісний циркуляр від 5 червня 1876 року про заборону українських видань, який і припинив друк роману.

Прогресивні діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. Вперше він був надрукований М. П. Драгомановим у Женеві в 1880 році, але ж відразу потрапив до списку заборонених видань і проникав до читачів у Росію таємно, як підпільна література. Поодинокі примірники перебували в нелегальних бібліотеках гуртків самоосвіти в університетах, гімназіях та інших навчальних закладах на західних і східних землях України.

Дата добавления: 2014-01-07