Методи інвестування та способи залучення капіталу

Залежно від механізму забезпечення суб'єктів інвестиційної діяльності інвестиційними ресурсами у фінансовій практиці розрізняють два типи фінансування інвестицій: внутрішнє; зовнішнє.

До інвестиційних ресурсів, що формуються із внутрішніх дже­рел, належать власні фінансові ресурси. Основу власних коштів, становить капіталізована частина чистого прибутку підприєм­ства та амортизаційні відрахування.

Інвестиційні ресурси, що формуються із зовнішніх джерел, характеризують ту їх частину, яка формується із-за меж під­приємства. Вона охоплює залучений зі сторони як власний, так і позиковий капітал. Склад цієї групи джерел формування інвес­тиційних ресурсів досить численний. Зовнішнє фінансування забезпечується непрямим шляхом через фінансовий ринок - ринок позичкових та залучених капіталів.

Вибір того чи іншого типу фінансування залежить від того, хто виступає в ролі інвестора і які цілі ним переслідуються при здійсненні інвестиційної діяльності.

Джерела фінансування інвестицій формуються різними мето­дами до яких належать:

- бюджетний (бюджетні інвестиції);

- самофінансування (власні кошти);

- кредитний (позичкові кошти);

-фондовий або акціонування (залучені кошти);

- комбінований.

Кожен із цих методів використовує різні способи формування та залучення коштів. Одні з них можуть мати поворотний харак­тер (надання кредитів, емісія облігацій), а інші безповоротний (бюджетні асигнування). Характерною особливістю джерел фінан­сування інвестицій є їх середньо- і довгостроковий характер ви­користання.

Рис.. Принципова схема формування інвестиційних ресурсів

Акціонування — найчастіше застосовуваний метод залучення капіталу на інвестиційній (початковій) стадії проекту. Залучаєть­ся капітал шляхом емісії простих і привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних і фізичних осіб.

Корпоратизація — це надання державним підприємствам ста­тусу акціонерних, де спочатку 100 % акцій належить державі, а потім поступово здійснюється продаж цих акцій членам трудо­вого колективу підприємства (першочергово), іншим державним і приватним підприємствам й фізичним особам.

— Самофінансування — це метод фінансування компанією влас­них дій за рахунок чистого прибутку (не розподіленого серед ак­ціонерів).

Боргове фінансування інвестицій може здійснюватися за ра­хунок:

— банківського кредиту;

— іпотечних позичок;

— державного кредиту;

— розміщення боргових зобов'язань;

— позик міжнародних кредитно-інвестиційних інституцій та закордонних банків.

Залучення капіталу шляхом банківського кредитування дає змогу підприємству придбати основні (капітальні) активи. Висо­ка вартість і довгі строки служби таких активів змушують під­приємства створювати довготерміновий чи середньотерміновий борг.

Основна відмінність між власними і позичковими ресурсами полягає у тому, що процентні виплати вираховуються до сплати податків, тобто включаються у валові витрати, тоді як дивіденди виплачуються з прибутку, що залишилася у розпорядженні під­приємства.

Отже, кредитне фінансування вигідніше для підприємства, ніж фінансування у вигляді власних фінансових ресурсів. Однак кредитне фінансування для підприємства є більш ризикованим, оскільки проценти за кредит і основну частину боргу йому потріб­но повертати за будь-яких умов.

Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. Його основою є операція обліку (дисконтування) рахунків-фактур. Вона полягає у тому, що компанія-посередник на основі договору з постачальником товару купує в нього рахунки-фактури з негайною оплатою близько 4/5 вартості поставки та оплатою частини, що залишилася, у призначений строк незалеж­но від перерахунку грошей покупцям.

Фінансування форфейтингом (від фр. a forfai — цілком, за­гальною сумою) — це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним закладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом (наприклад, простих і переказних векселів без права регресу на продавця). Повер­нення капіталу (банком) здійснюється завдяки продажу борго­вих зобов'язань на вторинному ринку. Форфейтинг використо­вується, як правило, при експорті великих капітальних активів — машин, обладнання, з тривалою відстрочкою платежу. Форфейтингування дорожче для експортера, ніж банківський кре­дит, але звільняє його від кредитних ризиків і скорочує дебі­торську заборгованість.

Іпотечні кредити — це позички під заставу нерухомості або ділянок під забудову (іпотеки). Житлові будинки, земля, виробничі будівлі та споруди можуть виступати як застава для одержання іпотечної позички. Угоди про іпотеку нотаріально завіряються та реєструються у поземельній книзі (регіональ­них органах управління). У разі несплати позички право влас­ності на іпотеку переходить до кредитора і вона має бути пе­ререєстрована.

Державне кредитування застосовується для активізації інвес­тиційної діяльності. В Україні цей вид фінансування застосову­вався з осені 1992 р. Державні довгострокові кредити надаються за рахунок централізованих ресурсів Національного банку Украї­ни через комерційні банки. Державний кредит використовується тільки для міністерств і відомств за рішенням Верховної Ради України.

Залучення іноземного капіталу в Україні здійснюється по лінії Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвит­ку кредитних ліній урядів західних країн та закордонних комер­ційних банків. Кредити надаються через деякі комерційні банки після ретельної експертизи техніко-економічного обгрунтування проектів та обов'язкового їх страхування.

Розміщення боргових зобов'язань дає змогу залучати капітал за допомогою облігацій та деяких інших цінних паперів.

Фінансування на консорційних засадах — це спосіб залучен­ня капіталу шляхом створення спільних підприємств або ство­рення різних видів стратегічних альянсів.

Франчайзинг — це передача або продаж ліцензії (франшизи) однієї фірми (франшизодавця) іншій — франшизоодержувачу на право реалізації продукції (послуг, робіт) чи заняття бізнесом на певній території з використанням товарного знаку франшизодав­ця та за умови суворого виконання вимог технології та якості. Франшизодавець — це звичайно лідируюча фірма з високим імі­джем, яка намагається поєднувати свої високі технології та «ноу-хау» з капіталом франшизоодержувача, внаслідок чого отримує певний дохід.

Ліцензування означає передачу прав на виробництво продукції (робіт, послуг) однієї компанії іншій. Ліцензуванню підлягає та­кож передача патентів, проектів, технологій, товарних знаків, на­укових розробок, комп'ютерних програм, іншої інтелектуальної власності. Ліцензія передається на певний строк і за певну вина­городу. Ліцензування — це спосіб залучення капіталу власника­ми патентів, проектів, товарних знаків, технологій тощо. Звичай­но одержувач ліцензії сплачує її власникові роялті одноразово за весь час користування ліцензією, або періодично у вигляді про­цента, що обумовлюється у ліцензійній угоді. Ці угоди можуть бути «ексклюзивними», тобто надавати виключне право одержу­вачу ліцензії, або надавати права кільком ліцензіатам.

3. Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

На відміну від поточної оренди, у лізингу можуть брати участь три або більше суб'єктів угоди:

Суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна (далі - продавець) - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

1. Види лізингу:

1) Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: Об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості, сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу; орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

2) оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція
фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору
оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що
підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього
Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших,
ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

2. Форми лізингу:

1) зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;

2) пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;

3) міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до цього Закону, законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.

Селенг — це окремий випадок лізингу, я кий передбачає двосторонню угоду майнового найму. Згідно з цією угодою власник передає селенг-компанії права на використання і роз­порядження своїм майном. Він залишається власником, одер­жує за це окрему плату і може за першою вимогою повернути своє майно. Селенг-компанія залучає і вільно використовує за своїм бажанням майно або окремі майнові права громадян та юридичних осіб. Предметом майна можуть виступати окремі об'єкти, права власності, земельні ділянки, підприємства, бу­дівлі, устаткування, цінні папери, гроші тощо. Від громадян селенг-компанія залучає головним чином гроні і, які спрямовує у виробничу сферу.

Стаття 806. Цивільний кодекс

Договір лізингу

1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає
або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у
користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і
було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем
(прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у
продавця (постачальника) відповідно до встановлених
лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на
певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про
найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим
параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні
положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки,
якщо інше не встановлено законом.

3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються
законом.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу)
лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця
(постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем
специфікацій та умов і передати її у користування
лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за
встановлену плату (лізингові платежі). ЗУ про фін. лізинг

Доходи від лізингу та всі інш. Пасивні фінансові доходи включ-ся у валовий дохід з оподаткування податком на прибуток

7.9.6. Оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у
такому порядку:

передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює
податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому
орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує
суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за
наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке
нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування
операцій з оренди землі та жилих приміщень;

передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей
оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої
передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі
передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання
перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює
відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними
статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує
відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового
лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або
таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового
лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового
періоду, в якому відбувається таке передання. При нарахуванні
лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар
збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка
дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість
об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового
платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості
об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в
якому здійснюється таке нарахування. У разі коли у майбутніх
податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу
орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке
передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного
продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною,
діючою на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної
вартості такого основного фонду, зменшеної на суму нарахованої
амортизації, згідно з нормами статті 8 цього Закону. У разі коли
вартість об'єкта фінансового лізингу, що вперше вводиться в
експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою вартості
витрат на його придбання або спорудження, податковий орган має
право провести позачергову перевірку для визначення рівня
звичайної ціни;

Об’єктом оподаткування ПДВ є операції фінансового лізингу. Не оподатковуються комісії та проценти, що не перевищують подвійну облікову ставку від вартості об’єкта лізингу

Дата добавления: 2014-01-07