Релігія та церква в Україні за литовсько-польської доби

Освіта.

Архітектура та образотворче мистецтво

Релігія та церква в Україні за литовсько-польської доби.

Закріплення вивченого матеріалу

1. Вміти давати відповіді:

1. Які держави вели боротьбу за українські землі.

2. Як проходив процес входження українських земель до складу ВКЛ.

3. Причини Кревської унії та її наслідки.

4. Причини та наслідки Берестейської унії.

5. Схарактеризуйте польську політику щодо українських земель.

6. Магдебурзьке право на українських землях.

7. Озкрити процес закріпачення селянства.

8. Розвиток освіти та книгодрукарства.

9. Роль брацтв в процесі національного відродження.

10. Коли виникло українське козацтво. Його заняття.

11. Устрій Запорізької Січі.

12. Причини та наслідки козацько – селянських повстань кінця XVI – першої половини XVII ст.

1. Вміти аналізувати: Чим було входження українських земель до складу ВКЛ: добовільним приєднанням, чи загарбанням?

Як змінилось становище українських земель після Люблінської унії.

Причини виникнення українського козацтва.

В чьому полягало національне відродження на українських землях.

1. Робити доповіді: «Роль та місце козацтва в українській історії».

«Українська культура у XV – на початку XVII століть».

Література:

Основна:

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. - К., 2002.

Історія України: Навчальний посібник / Під ред. В.А. Смолія. - К., 2000.

Остафійчук В. Ф. Історія України:сучасне бачення.-К.,2008

Світлична В.В. Історія України. – К.; Л., 2003.

Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997.

Додаткова:

Андрущенко В. Л., Федосов В. М. Запорозька Січ як український феномен. — К., 1995.

Винокур О., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України, — К., 1996.

Культура українського народу: Навчальний посібник. — К., 1994.

Ульяновський В., Крижанівський О., Плохій С. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн. — К., 1994.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - Т.1. - Львів, 1992

2. Література та письменництво.

Вступне слово про вплив культурної спадщини Давньої Русі на культуру ВКЛ (і відповідних українських земель) у XIV-XV ст.. У чому конкретно проявлявся цей вплив.

Починаючи з ХІV ст. розвиток української культури стримувався тим, що етнічні землі українців були розчленовані, опинилися під владою різних держав.

У 1387 р. Галичину, а в 1434 р. Західне Поділля поневолило Польське королівство. З ХІІ ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці ХІІІ — на початку ХІV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років ХІV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров’я; на початку ХVІ ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом. Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об’єднання Польщі й Литви 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту.

Віра була основою світогляду, ознакою належності людини до певної культури та народу. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька, православний люд виключався з громадського та суспільного життя. Страшного удару по українській культурі завдала Берестейська церковна унія 1596 р., яка проголосила єдність православної та католицької церков під верховенством папи римського, призвела до поділу українців на православних та уніатів.

Чвари й незгоди між ними не вщухають і донині. Якщо окремі українські феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого історичного коріння та культури, яка здавалася їм “мужицькою”, то козацтво, дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ’я. Обурені нестерпним становищем “глупих русинів”, вони не хотіли миритися з примусовою полонізацією та покатоличенням, розуміючи, що це загрожує самому існуванню народу та його культури. В освічених колах українців визрівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовувати українські школи і друкарні, створювати підручники тощо.

Боротьба українців проти асиміляції значно посилюється в останній чверті ХVІ ст. із появою братств. Вони згуртували навколо себе прогресивні сили, які рішуче виступили за розвиток національної культури. Велику роль у цьому відігравали братські школи та друкарні. Саме для шкіл І. Федоров видав у 1574 р. “Буквар”, а в друкарні князя К. Острозького — славнозвісну Острозьку Біблію. Усього в Україні діяло 25 друкарень, 17 з них видавали книги старослов’янською мовою.

Особливе місце в боротьбі проти нівелювання української культури посідала полемічна література, яка виникла в ході дискусій з прихильниками унії та католицизму.

Важливим центром православної культури була Острозька школа. Вона стала першим світським навчальним закладом нового типу на зразок європейських.

На початку ХVII ст. основним культурним центром стає Київ. Тут велику просвітницьку та культурну роботу виконували братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі. Продовжуючи традиції Львова та Острога, вони невтомно боролися проти асиміляторських заходів католиків та уніатів: українською мовою друкувалися букварі, граматики, словники, історична та полемічна література. Гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний 1620 р. здійснив у Києві історичний акт: відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому було скасовано — замінено на уніатську.

БРАТСТВА

Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134–1159 рр. є згадка про “братчини”, але до ХV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у ХV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення. Їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).

Стан православної церкви на той час був не найкращий. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан — мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь. Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом.

Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув’язненим, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси. При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури.

2. Література та письменництво.

Перші книги слов’янського кириличного алфавіту було видано у Кракові близько 1491 р. Точно датовані дві з них — “Октоїх” та “Часослов”, у кінці названий їх видавець — краківський міщанин Швайпольт Фіоль. У лютому 1491 р. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, що Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля “руський шрифт”.

Оформлення всіх виданих Ш. Фіолем книг доволі скромне. В “Основогласнику” вміщено досить традиційне розп’яття з двома фігурами

по боках, використано заставки та герб Кракова. Усі гравюри виготовлені на високому художньому рівні. Шрифт видань чіткий, декоративний, має окремі готичні риси, друк двопрогонний з однієї форми.

На замовлення православної церкви книги слов’янською мовою друкувалися на Балканах: глаголицею — з 1483 р., а кирилицею —з 1494 р. Оскільки глаголиця в Україні не була вживана, для нас інтерес становить друга група. Ці книги дуже близькі до видань Ш. Фіоля. Вони були надруковані “священиком Мніхом Макарієм от Чорної гори”.

Всі ці видання не мають такого значення, як книги Франциска Скорини (до 1490 — не пізніше 1551) — першого білоруського просвітника, визначного діяча всього слов’янського книгодрукування. Свою видавничу діяльність він розпочав у Празі в 1517 р. і всього за три роки випустив 23 книги. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані малі книжечки, практичні в користуванні. Але найцінніше в усіх виданнях Ф. Скорини те, що він сам зробив переклади кожної книжки, супроводжував її коментарями, роблячи особливий наголос на просвітницьких елементах.

Ф. Скорина одним з перших вивів білоруську мову на рівень літературної норми.

Іван Федоров (1510–1583) — засновник книгодрукування в Росії та Україні. За окремими даними, навчався у Краківському університеті, де одержав ступінь бакалавра. Свою діяльність розпочав у 1563 р. у Москві, де видрукував першу датовану російську книгу “Апостол”. У ній він виступив не лише як друкар, а й як редактор. Видання багато ілюстроване: на фронтиспісі зображено апостола Луку. Заставки та кінцівки, а їх 48, виконані на високому художньому рівні. Шрифт розроблено на базі московського півуставу. Окрім “Апостола” у Москві вийшло два видання “Часовника”.

Але в 1566 р. І. Федоров залишив Москву і переїхав в Україну. За однією версією, це було зумовлено гонінням ортодоксальної верхівки церкви, за іншою — культурна місія.

Свою діяльність в Україні він почав в Заблудові у маєтку гетьмана князівства Литовського Г. Ходкевича, де друкує “Учительноє Євангеліє”. Із Заблудова він переїхав до Львова, де в 1573 р. заснував першу в Україні друкарню, а вже в 1574 р. виходить “Апостол”. В книзі є післямова “Повесть... откуда начася и како свершися друкарня сия”, — це перший зразок української мемуарної літератури. 1574 рік знаменний тим, що цього року вийшла “Азбука” — перша українська граматика. Четверта його друкарня почала діяти в 1578 р. в Острозі, у маєтку князя К. Острозького, де було ще раз перевидано абетку. Вона призначалася для навчання дітей у школі, заснованій у місті. Тут же, в Острозі, І. Федоров випустив першу повну слов’янську Біблію кириличного шрифту, так звану Острозьку Біблію. Нині відомо близько 250 її примірників. Це одна з найвизначніших пам’яток історії та культури слов’янського народу.

ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА

Підтримуючи ідею об’єднання католицької і православної церков під верховенством Папи Римського, Польща протягом усього ХVІ ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки.

Унію підтримувала найвища православна ієрархія: Кирило Терлецький, Іпатій Потій, Михайло Рогоза. Основна маса православного духовенства, українська шляхта, міщани і особливо селяни не припускали думки про об’єднання церков, вбачаючи в цьому замах на батьківську віру.

У католиків пропаганду унії взяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши талановитих проповідників, таких як Венедикт Гербест та Петро Скарга. Перший закидав православному духовенству неуцтво, другий у творі “Про єдність Божої церкви” доводив вищість католицизму щодо православ’я, виступав проти подружнього життя у середовищі священиків, ведення служб слов’янською мовою, втручання світських людей у церковні справи та проголошував спасіння православних через унію.

Центром православної літератури спочатку був Острог, де під опікою видатного діяча просвіти та культури князя К. Острозького були зібрані найкращі літературні сили. Тут видано твори двох талановитих авторів Христофора Філалета та Клірика Острозького. Х. Філалет у творі “Апокрисис” (1597) наводить документи, в яких розкриває історію унії, махінації єпископів, обороняє правосильність православної церкви. К. Острозький у творі “Пересторога” (1604) висміює католицькі догмати. Автором цього твору І. Франко вважав відомого діяча Львівського братства Ю. Рогатинця.

Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця Івана родом з Вишні, у літературі І. Вишенський (1545–1620). Його послання до єпископів, які зрадили віру предків, до всіх земляків, “що живуть у лядській землі”, пристрасні таврування злочинів і провин можновладців не були надруковані (крім одного) й ходили в численних рукописах серед української людності. У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній (Кукіль), який розвивав ідею про “папу-Антихриста”. Уніатський собор виніс йому смерт-ний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.

Величезний смуток та відчай, що охопили ревнителів старої батьківської віри, змалював Мелетій Смотрицький у своєму “Треносі” (1608), тобто плачі, де показано скрутне становище православної церкви у Польщі. Автор наводить десятки прізвищ сімей, де батьки були православними українцями, а діти зрадили свій народ і віру, спольщилися й окатоличились.

Дата добавления: 2014-01-07