Сучасні системи нотаріату

У наш час існує два типи нотаріальних систем, де форми організації нотаріату є різними залежно від то­го, яку роль і значення у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша держава.

Першу групу складають нотаріальні органи англо­саксонських країн (Англія, США тощо), до компетен­ції яких входить лише посвідчення документів і під­писів. Наприклад, в англійських судах посвідчений нотаріусом документ не має повної юридичної сили до­казу й потребує перевірки фактів, викладених в угоді. Система англосаксонського типу характеризується тим, що кодифіковані закони тут нечисленні, джере­лами правових норм є переважно традиції та преце­денти, утворені юридичною практикою. З метою забез­печення основного принципу цивільного обігу — сво­боди угод — передбачена можливість користуватися будь-якими доказами. Сторони, що укладають кон­тракт, перебувають «віч-на-віч» і, навіть передбачаю­чи заздалегідь можливі конфлікти з приводу виконан­ня такої угоди, покладаються на суд, який повинен буде вирішити спір, що виникне.

Другу групу складають нотаріальні органи країн ла­тинського, так званого писаного права, де з метою ско­рочення чисельності справ, що розглядаються судами, визнається особлива важливість письмових доказів, в яких фіксуються юридичні умови укладення різних правочинів. Щоб забезпечити превентивний захист прав окремих осіб і юридичної сили контрактів, що укладаються, в цих країнах уповноважують (призна­чають і контролюють) кваліфікованих професіоналів посвідчувати достовірність вчинюваних юридичних дій з тим, щоб гарантувати ефективність різних прав. При цьому мається на увазі, що вирішення конфлік­тів, що виникають у подальшому, з допомогою судо­вих органів має бути виключенням, оскільки при укладенні угоди створюються всі умови для її подаль­шої реалізації згідно із законом та інтересами сторін.

Довгий час існування англосаксонської системи но­таріату виправдовувалося вимогами прагматизму, швидкості й ефективності. її прибічники об'являли систему латинського права джерелом формалізму, зво­лікань і труднощів. Останнім часом усе більша кіль­кість країн визнає переваги системи латинського нота­ріату. Для суб'єктів права, й особливо для суб'єктів цивільного обігу, важливим є той факт, що звернутися до нотаріуса набагато дешевше і швидше, аніж у по­дальшому ставати стороною в судовому спорі, сплачу­ючи досить дорогі послуги адвокатів і витрачаючи час та зусилля на доведення фактів, які могли б вважати­ся безспірними.

Таким чином, система нотаріату як засобу попере­дження судових спорів, у тому числі й таких, що ви­никають з контрактів, стає сьогодні найпоширенішою.

Однак і серед системи латинського права існує різна організація органів нотаріату. У більшості західноєв­ропейських країн, а також у Латинській Америці та Японії функціонує нотаріат, де нотаріус є особою віль­ної юридичної професії, не входить до державного апа­рату і не є державним службовцем. Однак свої повно­важення він отримує від державної влади, держава делегує йому право посвідчувати документи, що ним редагуються або складаються, з метою надання їм пуб­лічної сили та доказовості, яку можна оспорити тіль­ки в судовому порядку.

Існує ряд країн, де нотаріуси є тільки державними службовцями (наприклад, Португалія). Донедавна до таких належали Україна та Росія. Аналіз Закону «Про нотаріат» дозволяє виснувати, що він орієнтований на латинську модель нотаріату. Цей факт є ре­зультатом усвідомлення того, що реорганізація нота­ріату (якому досить довго не приділялося достатньої уваги) сьогодні має розглядатися як необхідна умова ефективної взаємодії держави та права в межах еконо­мічного ринку. Одним з першочергових заходів, вжи­тих країнами, що намагаються ввести ринкову еконо­міку, стала реставрація нотаріального інституту за типом країн латинського права.

Дата добавления: 2014-01-07