Сутність фінансово-монополістичного капіталу

Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері. Великим корпораціям потрібні були великі кредитори. Почала зростати концентрація банківського капіталу. На рубежі ХІХ—ХХ ст. на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.

Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Банки одержали можливість у значній, а часто й у вирішальній мірі впливати на спрямованість господарського розвитку промислових та інших корпорацій; вони перетворились у розрахунково-кредитні центри національної економіки. Банківський кредит почав відігравати важливу роль у фінансуванні відтворення і нарощуванні грошового капіталу, необхідного будь-якому капіталістичному підприємству для безперервного відновлення і розширення виробництва.

Водночас із підвищенням ролі банків у економіці виникають нові форми зв’язків між банками і промисловими корпораціями. Крім власне кредиту ці форми зв’язків включають систему участі в капіталі, особисту унію, управління капіталом за довіреністю і т. д. Форми і характер зв’язків банків із промисловістю та іншими галузями розкривають суть фінансового капіталу.

Вирішальне значення має система участі в капіталі — взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу. Створюється багатоступенева система володіння великими пакетами акцій, яка дозволяє обплутати сіткою фінансової залежності цілі сфери економіки.

Розвиток системи участі веде до прямого зрощування банківських і нефінансових корпорацій — промислових, транспортних, торговельних, будівельних тощо. Іноді відбувається пряме злиття великих промислових корпорацій із кредитними установами.

Система участі в капіталі доповнюється особистою унією банкірів і промисловців, що вже на початку монополістичного капіталізму одержало широке розповсюдження. Її найбільш важливою формою є так звані «перехресні директорати», коли представники однієї корпорації входять у директорати інших, а ті, у свою чергу мають представників у першій.

Між нефінансовими корпораціями і кредитними організаціями існують стійкі й тривалі ділові зв’язки. Банки та інші кредитні установи надають своїм клієнтам різні позики на пільгових умовах, допомагають корпораціям розпродувати нові випуски цінних паперів.

Яким же чином визначити сутність фінансово-монополістичного капіталу? Р. Гільфердинг, який першим в економічній літературі розробив теорію фінансового капіталу, дав у книзі «Фінансовий капітал» (1910) таке визначення його сутності: «Банківський капітал, тобто капітал у грошовій формі, який таким способом у дійсності перетворений у промисловий капітал, я називаю фінансовим капіталом» (див.: Гильфердинг Р. Финансовый капитал: Исследование новейшей фазы в развитии капитализма: Пер. с нем. — М.: Соцекгиз, 1959. — С. 301).

У радянській літературі було популярним визначення сутності фінансово-монополістичного капіталу, дане В. І. Леніним у праці «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму»: «Фінансовий капітал є банківський капітал монополістично-небагатьох найбільших банків, що злилися з капіталом монополістичних союзів промисловців» (див.: Ленин В. И. Соч. — Т. 22. — С. 253). Щодо цитат, то можна сперичатися, проте, суть проблеми зрозуміла.

Отже, фінансово-монополістичний капітал — це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Дата добавления: 2014-01-07