Лекція про рушник

Рушник супроводжує людину від народження до самої смерті і колись відігравав дуже важливу роль у житті українців. І. М. Гончар велику увагу приділяв збиранню саме рушників.

Кожна родина мала свої родові рушники. У народній пісні співається:

Ця кількість говорить тільки про весільні рушники. А існували рушники для інших потреб. Тобто кількість рушників вимірювалась не одиницями чи десятком, а кількома десятками.

Розглянемо, як же рушник супроводжував людину від народження до смерті. Перший її рушник був крижмом на яке дитину брала бабка-пупорізка. Він міг бути здебільшого простим шматком полотна, що символізував прихід душі з іншого світу у цей світ.Біле чисте крижмо символізувало світлу дорогу, життєвий шлях новонародженої дитини. Коли земне життя закінчувалося, людину загортали в саван, знову ж таки у чисте біле полотно, яке символізувало чистий білий шлях у її подальших зоряних світах і мандрівках. Найбільшого розквіту здобуває рушник на весіллі. Для весільного обряду потрібно безліч рушників. Тема весільного рушника дуже важлива і хвилююча для всіх людей, особливо для дівчат, але часто і хлопці переймаються проблемою, де знайти таку дівчину, яка б хотіла вишити весільний рушник і вміла це зробити. Якщо для родин і на смерть не треба було готувати ніяких особливих рушників, лише крижмо й саван, бо смерть і родини не знають години, і необхідні для цього речі зберігались у вузлику, то до весілля готувалися заздалегідь. Дівчата з малих літ готували собі посаг. Спочатку вишивали невеликі пробні рушники, і потрібно було добре поуправлятися, щоб досягти неабиякої майстерності. На конференції у Мінську піднімалися питання про побутування рушника на теренах слов’янських народів та у Балтії. Прогалини у пластах інформації взаємозаповнювалися. Наприклад у білорусів багато інформації збереглось щодо використання обиденних (буденних) рушників для зцілення, які вишивалися “како день”, протягом одного дня по-російськи це словосполучення має значення “буденний, повсякденний”. Такі рушники вишивалися від сходу до заходу сонця протягом дня або в іншому варіанті від заходу до сходу сонця за одну ніч. Наприклад, рушник з Красноокнянського району Одеської області. Ми бачимо два рядка вишитих червоними нитками дівчаток, які взялися за руки. Подібного плану рушники є в музейних колекціях. Дівчата або жінки, взявшись за руки ведуть хоровод. Ці рушники вишивалися жінками, які збиралися в непарній кількості в одній хаті і повністю концентрувалися на роботі, заради якої вони зібралися. Якщо була якась трагедія в родині, хтось захворів невиліковно з точки зору офіційної медицини і відправлений додому вмирати, то народна медицина використовувала метод вишивання таких рушників. Такі рушники вишивалися, коли ні лікарські трави не допомагають, коли вже ніщо не допомагає. Наприклад мати разом із двома дочками могла вишити такий рушник для когось із рідних. Якщо загрожувала проблема поширення епідемії якоїсь страшної хвороби, то могла зібратись для виготовлення рушника 21 жінка, але вони обов’язково повинні були працювати в одній хаті. За роботою жінки не промовляють ні слова, частіше така робота робиться уночі. На перший погляд може здатися, що це якась магія, ворожба. Насправді, справа в тому, що нічний час перебуває під покровительством Місяця, а Місяць – це жіноча планета, яка захищає жінок, покровительствує їм, зміцнює та збільшує їх силу (саме тому й дівчата збиралися на вечорниці, де вишивали). Сонце уособлює духовне й чоловіче начало в природі, а Місяць, навпаки – жіноче, матеріальне начало. Якраз тут необхідно зрозуміти, чому ця робота робиться саме між сходом і заходом двох світил – денного й нічного. Це пояснюється тим, що з моменту сходу одне із світил повністю вступає в свої права і починає своє покровительство. Зв’язок жінки із місяцем дуже прямий і дуже сильний, це і її очищення, а через неї очищення усієї родини, бо через жінку проходять усі енергетичні потоки. Саме тому жінку називають жрицею домашнього вогнища. Не чоловік – жрець, а жінка жриця. Чоловік повинен дбати про жінку, носити її на руках, жінка повинна завжди бути в чудовій фізичній і душевній формі. Утриманню такої форми сприяє процес вишивання, бо працюючи з голкою і ниткою прочищаються енергетичні канали через кожен палець жінки. Обмін енергіями проходить саме через руки. Якщо жінка на кухні готує з поганим настроєм, у цей час сердиться, злиться, то заболить живіт в усіх домочадців, тому готувати їжу потрібно з бажанням і хорошим настроєм. Якщо енергетичні потоки в руках гальмуються через важку роботу, через постійне прання в гарячій воді, що теж порушує потік енергії, через рубання дров та інші роботи, що приводять до тремтіння рук, жінка вже не справляється зі своїми обов’язками. Тому колись такі знаряддя праці, як сокира, коса, ціп, були табуйованими для жінки. У мирний час до них жінкам не дозволялось навіть доторкатися. Жінка не повинна перебирати на себе чоловічі функції, бо через це страждає вся родина. На жаль, люди це не завжди знають і розуміють. Жінка повинна мати гарну пральну машину з повним циклом прання, машину для миття посуду. Якщо цього немає, то чоловік повинен допомагати виконувати цю домашню роботу. Особливо це стосується мешканців міст. Тому саме жінкам покладено вишивати. Звичайно є й чоловіки, які прекрасно вишивають, але це швидше виняток. Жрицею і хранителькою домашнього вогнища є в домі жінка. У вишивку жінка також вкладає свою енергетику, своє духовне єство. Справа в тому, що голка дуже сильний магічний інструмент, який використовувався у магічних практиках усіх народів світу. Ними користуються і цигани, і всякі відьми - добрі й недобрі, китайці за допомогою голкотерапії лікують усілякі хвороби, втикаючи голки у відповідні точки на енергетичних меридіанах. Чому ж голка являється таким сильним інструментом? Виявилась цікава закономірність: якщо взяти шматочки сталевого дроту і один із них залишити, як є, а другий загострити з одного кінця, а з другого зробити вушко, як у голки то провідність біоенергії після такої простої процедури зростає у сотні разів. Древні мудреці казали, що на голці перехрещується простір і час. Коли ми беремо голку в руки, то все, що ми подумали, побажали, через наше біополе стікається на кінець голки. Голка дуже сильно магнітиться, до всього чіпляється, отже на всьому, до чого вона доторкається, залишається її енергетичний слід. Якщо майстриня вишиває без настрою, думаючи якнайшвидше закінчити шиття, то все це на тому шитві і лишиться. Слава Богу, коли жінка роздратована, то вишивання у неї не йде. Починають плутатися нитки, починають в’язатися вузли, це дається знак, що треба себе вгамувати і заспокоїтись. Вишивання дуже сильний психотерапевтичний процес, воно настроює на молитовний чи медитативний стан. Чому часто вражають саме прості вишивки, з багатократним повторенням елементу? Там ніби немає ні особливої краси, ні особливої складності, але коли людина увесь час шиє одне й те саме, та ще й червоною вовняною ниткою, вона в цей момент може співати, молитися, то і її піднесений стан переходить у вишивку. При вишиванні рушників роботу ніколи не порють, бо там уже зашита молитва. Коли уважно розглядати рушники, ми ніколи не побачимо на них ідеальної симетрії, один кінець обов’язково буде відрізнятися від другого. Якщо під час вишивання думати тільки про технічну довершеність, точність стібків, чітку симетрію, щоб нею когось підкорити, вразити, то така вишивка дуже багато втрачає. Тут важливо передати дух, передати характер, внутрішню енергетику. Наш розум робить вишивку технічно ідеально бездоганною, але в духовному плані вона буде мертвою. Коли дивишся на старі речі, від них іде якийсь промінь, тепло, а нові виставочні роботи - вони ніякі, холодні, логічні, бо вишивальниця думкою своєю була сконцентрована, щоб його рівно вишити. Логіка – це чоловічий тип поведінки. Тому чоловік – голова, а жінка – серце, бо в неї інтуїція більш розвинена, вона приймає космічну інформацію, яка стосується Духа сюди на цей рівень і тільки серцем дешифрує її.А якщо постійно працює мозок то інформація не пропускається по інтуїтивному каналу. Але серце може дешифрувати те, що отримує мозок. Мозок, як комп’ютер, перемелює те, що в нього закладено. Коли ми запитуємо у Господа щось, то Він завжди дає нам відповідь. Можна плакати, ридати, а можна впустити в себе енергетику, щоб її прийняло серце. Тоді коли хвилі вгамуються можна включити свій мозок., який почне переводити інформацію на мову думки, на мову земну. У цей момент можна подумки звернутися до мозку і чекати відповіді. Не можна аналізувати в цей момент, краще записати думки, які приходять ніби з боку, але вашою мовою, ви пишете, пишете, і раптом настає такий момент, що думки покінчались. Коли записуєте, інформація може здатися чужою з незрозумілими книжними словами, але це не має значення, потрібно писати все. Врешті думки покінчалися, можна відкласти ручку і починати аналізувати написане як завгодно, вздовж, упоперек. Якщо щось взагалі незрозуміле, то можна записувати ще і ще. Так можна навчитися вирішувати багато різних питань навіть під час поїздки у транспорті. У Бога є ієрархія службових духів, які проводять інформацію як знизу вверх, так і зверху вниз. Ця ієрархія відображена на рушниках найчастіше у стрічкових орнаментах, по яких і проходить інформація у два боки. Це відбувається миттєво, а не так, що запит послали і чекаєте півдня на відповідь. Для нас це незбагненно. Тому в давнину рушники й убруси розвішували у гаях та дібровах, щоб спілкуватися з Богом. І дійсно це так, бо на природі контакти з духами кращі. А якщо врахувати наше жахливе міське середовище з його електромагнітними полями, липким смогом, постійною ізоляцією через асфальт, через бетон, наше гумове взуття, синтетичний одяг, то не важко собі уявити наскільки ми відірвані від усього, нас ніби у капсули якісь позакладали. Тому вириваючись на природу ми так швидко відновлюємося. Спілкування з Богом – це і зустріч сходу сонця, який є дуже сильним енергетичним процесом. Наші предки арії - сонцепоклонники, вогнепоклонники вишивали рушники на чисто вибіленому полотні. Білий колір – є одним із атрибутів арійської цивілізації. Вони чисто вибілювали хати ззовні і зсередини, носили білий одяг. Довга біла сорочка, білі полотняні штани – це елементи архаїчного слов’янського одягу. Білими були також і свити, і, навіть, шапки шилися з білого хутра. Тобто білому кольору у давнину надавалося великого значення. Повернемось до жрецької функції жінки. Жінками вишивались обидені рушники під час епідемій хвороб. Рушник, виготовлений за одну ніч, на світанку з певними молитвами і замовляннями обносився кілька разів навколо церкви, а вже після цього його заносили у саму церкву. Після цього хвороба або епідемія відступала. Існує багато прикладів лікування такими рушниками людей, від яких уже відмовилась офіційна медицина. Обидені рушники робилися жінками усього села під час проводів чоловіків на війну, щоб вони повернулися живими і неушкодженими. Під час такого дійства необхідна повна концентрація. Коли жінка тримає у руках голку й нитку, вона не думає ні про що стороннє, вона бути сконцентрована на тому, заради чого вона це робить. Тепер можна перейти до теми весільних рушників. Найважливішим, найсильнішим з усього набору весільних рушників, а їх може бути близько двадцяти, є один – це той, ставання на який є кульмінацією усього весільного обряду. Весільний обряд триває цілий тиждень і недарма. Починається він із заручин, а закінчується дякуванням. Кожен день тижня відведений певній планеті. І весільна пара у космічному плані програє цілу містерію, спілкуючись із сімкою планет. Понеділок – день Місяця, купують голки, щоб було добре ними вишивати. Запам’ятайте, що набір голок, призначений для вишивання ви не маєте права нікуди діти. Для кожної голки відразу призначається свій колір нитки. Цими голками ніщо інше не вишивається, доки не закінчиться почата робота. Борони Боже загубити голку, якою вишивається весільний рушник, це вважається недобрим знаком. Вівторок – день Марса, чоловіча планета. Тому чоловічі сорочки треба починати вишивати у вівторок, щоб чоловік був у них здоровий. Колись у вівторок починалися війни. Вишивати всякі речі починають зранку, коли сонце йде вгору, а не з обіду коли воно спадає, щоб ухопити саме ту ранкову зростаючу енергетику. Взагалі астрологічна доба змінюється о 12 дня, а не о 12 ночі. Зачин – це дуже важливий процес і робити його потрібно на піку енергетики. Середа – день Меркурія. У день Меркурія добре сприймається інформація. Він дає велику швидкість, бо недарма є посланцем богів. Це планета найближча до Сонця і найшвидше бігає. У нього крилаті сандалії або крилатий шолом і він передавав волю богів. Він є покровителем торгівлі. Четвер– день Юпітера. Саме у четвер треба починати вишивати весільні рушники. Середа і четвер – це пік енергетичних можливостей тижня. У стародавній слов’янській міфології – це день Перуна, Верховного Бога. Тому у цей день починаються усі важливі весільні та ритуальні рушники. У четвер відбувалися також і заручини. П’ятниця- день Венери, покровительки кохання. Це більш-менш вільний день і на нього планують багато мистецьких заходів. Субота– Сатурн, планета злої карми. У суботу починають вишивати рушники на смерть, поминальні рушники. У цей день панує дух воздаяння. Неділя – день Сонця. Оскільки Сонце – наше центральне світило і податель всякого тепла, і благ, і життя. То саме весілля повинне відбуватися саме у цей день. Колись це було загальним правилом. Зараз панує невігластво, а існуюча думка, що незнання позбавляє від відповідальності, є гріхом, бо невігластво – це також гріх. . Приказка: “Знання – це сила”, є актуальною завжди. Але я веду мову не про знання шкільної програми, де забивають голови теоремами, математичними формулами, законами фізики, які більшості людей ніколи в житті не згодяться, і лежать ці знання увесь вік баластом. Я вважаю що програму освіти необхідно змінити і дати дітям ті знання, які їм знадобляться в житті. Глибокі спеціальні знання, точні науки повинні, на мою думку, вивчатись у спецшколах талановитими дітьми, які до цього призвані, а ми повинні давати дітям знання про природу, про мистецтво, про культуру, про історію, але нормальну, а не на замовлення, про рукоділля і для дівчат і для хлопців, щоб майбутній чоловік не сидів на дивані з газетою, не вміючи забити в домі цвяха. Освіту треба перебудовувати кардинально. За одинадцять років навчання дітям необхідно дати повний курс народних ремесел, щоб вони перепробували все: і писанкарство, і розпис, і вишивку, і ткацтво, при чому для цього повинна бути дуже гарна матеріальна база. Тому ми не повинні нюняти, а вірити у те, що колись настануть переміни, думати про це і про це говорити. Наша думка – матеріальна, і ми не повинні про це забувати. Наприклад, яка сила в тостах? У келих наливається вино, але можна й інший напій, навіть компот, головне, щоб там була вода, яка зчитує і запам’ятовує інформацію. Над келихом проказали, задали певну програму, ви його випили, і ця програма вже в вас працює на здоров’я, на щастя, на благополуччя. Коли ви даруєте людині будь-який сувенір чи подарунок, то програма побажань також у ньому працює. Колись дівчата виходили заміж дуже рано у 14 -15 років, 17 років – було в самий раз, а коли дівчині минало 20, то вважалося, що вона засиділась у дівках. Тому вишивати свій посаг вони починали з 11 –12 років. Тому свій найважливіший у житті весільний рушник дівчина вишивала таємно у цілковитій тиші і в гармонії. На вечорницях та досвітках дівчата такі речі не вишивали. На вечорницях скоріше була демонстрація їхніх вмінь і навичок перед хлопцями. Але коли приходили хлопці, то вишивання на цьому закінчувалося. Але хлопці уже по цих якостях дівчини, тобто вправності її у вишиванні могли судити, яка з неї вийде жриця домашнього вогнища. Сьогоднішні “жриці” ходять у заголених спідницях, з голим пупом. Такі “жриці” навряд чи справляться зі своєю жрецькою функцією. Повернемось до весільного рушника. Отже дівчина вишивала його тільки вдома, подалі від сторонніх очей. Коли хтось чужий заходив у хату, вишивання ховалося. Той весільний рушник ніхто не мав права бачити. Але перш, ніж приступити до цієї роботи, дівчина повинна була мати власноручно, або в сім’ї вироблене і вибілене льняне чи конопляне полотно, бо його енергетика буде рідною. Куповане полотно для весільних рушників не використовувалось. Далі на цьому полотні рукою дівчини вишивалась уся програма її подальшого життя. Полотно має бути правдивим, суцільним, необрізаним. Сучасні полотна мають ширину півтора метри, ми для рушника врізаємо десь третину, 50 см і тоді мусимо підрубити один поздовжній край. Але рушник – це уособлення шляху, дороги, і коли ткач тче полотно по основі човником піткання оцю саму дорогу, то дійсно нитка не переривається, вона проходить серпантином, суцільною стежкою. Рушники з обрізаного полотна годяться для використання тільки як декоративні, а для обряду вони повинні вишиватись на спеціальному цільному полотні. Обрізане полотно не буде дорогою – це буде, скоріше, драбина, бо кожна нитка піткання обрізана і треба карабкатися по тій драбині, перескакуючи з кожною новою ниткою на інший щабель. Але така ситуація, це ще півбіди, ні в якому разі не можна зшивати рушник упоперек з двох або кількох частин. Я розповім вам дуже сумну історію про жінку з Донецька, яка зробила дві дуже грубі помилки, вишиваючи весільний рушник для свого сина. Вона його зробила зшитим із двох частин посередині, дуже гарно їх змереживши, а потім вишила з журналу “Радянська жінка” брокарівські рози, призначені для вишивки сорочки і зубчатий край з китицями, орнамент перевернула, букетики роз розсипала на тлі рушника. Їй цього здалось мало, вона захотіла зробити рушник багатшим і вишила таку саму смугу ще вище, на букетиками роз. Але у цій справі важливе не багатство, а правильність. Вона ж міркувала лише з суто декоративних позицій, Весілля відбулося, нормальний хлопець, нормальна дівчина, стали на рушник, як і годиться. Спільне життя не заладилося з самого початку. Вони ніяк не могли зачати дитину, а коли зачали, то дитя народилося мертве, потім попали в автокатастрофу, потім син позбувся роботи, проблеми сипались одна за одною, як із рогу достатку. Потім врешті решт хлопець витяг із шафи того рушника і приніс його до матері, з проханням, щоб вона його десь поділа. Мама до цього часу теж думала, що таке трапилось, чого так усе складається? Коли людина звертається до Бога з запитанням, то завжди отримує на нього відповідь, але не завжди спроможна прочитати, усвідомити її. Тоді Бог підкидає ситуації з різних боків, використовує різні засоби інформації, щоб до людини нарешті дійшло. Наприклад, хтось до вас приходить і починає розповідати якусь інформацію про рушники, чи, наприклад, ви включаєте телевізор і перша фраза, яку ви там чуєте, дає вам відповідь на запитання, яке давно сидить у вас в голові. Чи навіть по вулиці ви чуєте від сторонніх людей якісь фрази, що вони говорять між собою, і отримуєте відповідь на своє запитання. Отак працює Всевишній з нами, якщо ми інакше його не сприймаємо. Я вже не пам’ятаю, як така інформація, якими шляхами дійшла до тієї жінки, але їй було сказано і показано дві грубі помилки, допущені у вишиванні цього рушника. Перша – це та, що в неї не було такого довгого шматка тканини і вона врізала два шматки по метру з чимось, посередині красиво їх змережила, але ця красивість не рятує, і як би їх не змережували, два шматки є два шматки. Красиво змережували таким чином рушники-божники, бо вони були вузенькими і дуже довгими, щоб покрити декілька ікон, але у цьому випадку вони відіграють більш декоративну роль. Особливо такі рушники робились на Чернігівщині, хоча, як на мене, то я думаю, що і для божника теж краще взяти суцільний шматок полотна. Взагалі з речами декоративними можна робити які завгодно експерименти, що ж стосується речей ритуальних, то тут потрібно дотримуватися усіх норм, усіх правил і всіх, як кажуть пунктів. Вона цього не знала і вийшло те, що спільний шлях подружжя перерубаний, краще вже не треба було ставати ні на який рушник, ніж стати на той, що символізує перерубаний, перерізаний шлях. Друга проблема з композицією орнаменту. На рушниках з деревом життя є три плани - підземний, земний і небесний, символічною смугою відділяється тільки підземний план, композиція спрямована уверх, до неба, до Бога, а на тому рушникові жінка другою смугою вишивки перекрила Божу благодать. Небеса перекриті, не сходить Божа благодать на Родове дерево, ні на Його дерево ні на Її дерево. Два кінця рушника символізують два родових дерева – Його і Її. До речі, кожне з цих дерев повинно стати ще й на свій кінець. На свій кінець повинні стати і наречений і наречена. Бо коли кінці поміняти, то чоловік-добутчик буде добувати тільки інформацію з газет, лежачи на дивані. Коли у жінки нещаслива доля, коли вона всю сім’ю тягне на своїй шиї, то часто кажуть, що вона не на той кінець рушника стала. Ця історія закінчилася тим, що мама забрала цей рушник, знищила його і вишила їм другий. Друга жінка на конференції розповідала, що стояла теж з чоловіком на рушнику, зшитому з двох кінців, і через три роки з ним розлучилась. Хоча вони любили один одного, просто не заладиться дорога спільного життя. Обряд весілля продовжується сім днів, який складається з окремих ритуалів – ритуал ставання на рушник, ритуал роздачі короваю, ритуал скривання молодої і т. д. Отже ритуал – це поняття конкретне, значно вужче за обряд. Вишивка у техніці “хрестик” створює дуже цікаве енергетичне поле, воно є дуже сильним, бо складається із багатьох хрестів. Але старовинні рушники завжди вишивались двосторонніми техніками, що дуже важливо. Видима й невидима сторони вишитого виробу повинні бути однаковими. Ясновидющі коли бачать закохану пару, то бачать дві світлі нитки, що тягнуться одна до одної. Цю ситуацію необхідно відобразити і на рушнику. Кохання повинне бути взаємним, інакше щастя не буде. Коли дівчина починає вишивати рушник, то робити це потрібно у четвер, зранку, сидячи лицем, або хоча б боком до сонця, але ні в якому разі не спиною. Перш ніж почати таку річ, то потрібно, як це роблять іконописці, поститись, молитись, причащатись, настроїтись на молитовний лад, так і тут, якщо починати таку важливу річ, то до неї треба настроїтися, треба помолиться, треба підготуватися, треба купити ті голочки, щоб вони вже лежали, нитки, все, що має бути. Треба те полотно мати, зрештою можна використати і гуцульське полотно бо воно виткане за всіма правилами. Починати треба благоговійно з молитвою. Дівчина бере голку, заселяє в неї червону нитку і проказує молитву, проказує оту ментальну програму, заради якої вишиває цей рушник. Спочатку просить благословення, а потім просить все, що вона хоче, все, що вона бажає. І з першим уколом голки та інформація вже у рушник вшита. Бо все що накопичилось на вістрі голки, відразу входить у полотно. Уявіть, скільки тисяч разів проколює та голка полотно рушника, і якби ми мали яснобачення, то побачили б, як енергетично світиться той рушник, скільки в ньому закладено інформації, який там калейдоскоп думок і почуттів. Це видовище не йде ні в яке порівняння з тим, що ми бачимо фізичними очима. Машинна вишивка того ж орнаменту дає холодну, сіру картинку, бо енергетика там відсутня.Коли роботу переривають, бо такий рушник вишивається не один день, то її складають акуратно, не зминаючи, бо й життя буде таким зім’ятим, голку можна втикати в роботу, але ні в якому разі не втикати її без нитки. Якщо червона нитка закінчилась, а ви не хочете більше вишивати, то потрібно втягти нову нитку, і тільки після цього втикати її в рушник. Гола голка ніколи в рушник не втикається. Так само поступають і з другою голкою, у якій синя нитка. Все це акуратно складається. Моя мама ховала роботу в білу полотняну хустинку. У неї була чистота і фізична, і енергетична. Коли ви приступаєте до вишивання будь-чого, то обов’язково миєте руки, щоб змити з рук енергетичний бруд. Чужорідна інформація налипає на руки, як волохата рукавиця. Ще краще – стати під душ і очиститися повністю. Мило вживати не обов’язково. Роботу дівчина не показує нікому, крім своїх рідних. Кожен раз робота починається з молитви, з проказування побажання. По закінченню усієї роботи дівчина знову молиться, проказує ще раз остаточно свої побажання і свої молитви і дякує Господу і всім ангелам, архангелам за поміч в роботі. Тобто повинна прозвучати молитва-подяка, бо коли дівчина вишиває, то вона знаходиться на потоці, на енергетичному каналі, як кожна творча особистість. Коли йде процес вишивання, то вишивальниця концентрується на передачі інформації згори і якщо лінія пішла якось не так, трохи криво, то ні в якому разі не можна її пороти. Бо це вносить хаос, деструкцію у вашу роботу, так як не можна заново прожити вчорашній день. Виходить, що це бажання відшліфувати, підправити ваше життя, але це вносить хаос, який позначиться на вашому подальшому житті. Тепер зупинимось на самому таїнстві шлюбу. Таїнство тому і називається таїнством, що воно передбачає ставання молодих на вишитий рушник для благословення молодят батьками на тому головному вишитому рушникові. Цей обряд описаний багатьма етнографами. Церква також залучилася до цього обряду, але туди під час вінчання приходять родичі, друзі, знайомі, чужі люди, що були на службі. На мою думку, для церковного таїнства треба вибрати тиху церкву, яка вам до душі, а не великий храм, і там тихо скромно повінчатися без присутності дядьків і тіток. Дядьки й тітки нехай приходять до вас у хату на весілля, а туди ніхто хай не йде. Коли відійде весільний поїзд, і молодий веде молоду, батьки зустрічають дітей хлібом-сіллю на рушникові. Від порогу до Престолу розстеляється довгий до 6 м. рушник з чистим білим тлом, і на ньому можуть бути вишиті невеликі деревця. Такі рушники не призначені для висіння на стінах,бо їх кінці волочитимуться по землі, а в музеях є вдосталь зразків таких рушників. Батьки проводять по такому рушникові або по чистому білому полотну, або по доріжці, яку вже пізніше почали стелити. За молодими ніхто не чалапає по тому рушникові, а свідки – старший боярин і старша дружка стоять на порозі перед входом у хату і нікого туди не пускають, бо в хаті, як у храмі, відбувається таїнство шлюбу. Там присутні отець, мати і син (віднині син складається із двох половинок: його самого і своєї дружини). Як сказано у Біблії: ”Да прилепится муж к жене своей, да будут двое – плоть едина”. Ще з дохристиянських часів батько благословляв молодих двома хлібами, а мати - двома свічками і іконою Богородиці. На знак цього батько стуляє денцями один до другого випечений у печі хліб, що символізує ці дві половинки, обв’язує їх рушником у єдине ціле і благословляє молодят. Молодята повинні стати навколішки на рушник, який вишила дівчина. Ні в якому разі не можна ходити по ньому у взутті, бо це велика неповага до святих речей. Рушник простеляє мати, орієнтуючи його кінці, де повинен стояти наречений і наречена (справа - наречений, зліва – наречена). Енергетично права сторона (+), ліва (-). Нагадаю, що чоловік – це (+), духовне начало, чоловіче начало, Сонце, а (-) жіноче матеріальне начало, Місяць. От оце Сонце й Місяць поєднуються. Кожен рушник без винятку має один кінець (+), а другий (-), це не раз замірялося біорамкою чи маятником. Посередині рушника значення нейтральне, там найчастіше чисте біле полотно. Це є класичний рушник. Пізніше під впливом бароко рушники стали дуже густо зашитими. Раніше рушники часто замовляли в монастирях, бо монахині їх шили з молитвами і з чистим серцем. Більшовики закрили монастирі, вигнавши усіх монахів на вулицю. Вони розбрелись і розселились межи людьми і продовжували вишиттям заробляти собі на хліб. Монастирські рушники відрізнялись певними мотивами в орнаментиці, наприклад було поширене дерево-крин, це лілея - квітка духовності і чистоти, але символізує вогонь. Часто траплялись у вишивці і корони. Яким же чином дівчина могла відрізнити кінці рушника, саме на якому з них повинна вона стояти. Зрозуміло, що на кінці зі знаком (+) стоїть чоловік, а зі знаком (-) - жінка. Коли ми заряджаємо батарейками будь-який прилад, то дуже чітко слідкуємо за тим, як їх зорієнтувати згідно позначок. Тому обов’язково необхідно правильно стати на кінці рушника, бо від цього залежить наше життя, якого ще залишилось ¾. Для цього, щоб усе відбулося правильно, дівчина вишивала у певному порядку. Починається вишивка знизу з одного кінця аж до самої середини, а потім вишивається другий кінець. Не можна перескакувати під час вишивання з одного кінця на другий. Ми дослідили багато весільних рушників і виявили, що всі вони мають асиметрію і дуже багато позначок. Відрізняються між собою центральні квітки, деякі деталі, які не дуже впадають у око сторонній людині, але їх дуже чітко видно. Чим старіші рушники, тим більше позначок, це як у грі “Знайди 10 відмінностей”. Дівчина робила ці позначки для матері, яка повинна стелити рушник. Наприклад, в одному з кінців центральна квітка була червоною, а в другому з синьою серединою. Іноді, вишиваючи ці позначки, дівчина ще щось і примовляла, приказувала. Як правило, після того, як вишитий один кінець, другий кінець уже не цікаво вишивати, для багатьох повтор – це нудна, неприємна, не творча робота, тому в багатьох дівчат створювався відповідний настрій на вишивку другого кінця, хоча технічно другий кінець виконати вже значно легше. Це відчуття можна порівняти зі спуском з гори на санчатах, Спускатися було приємно й цікаво, а от піднімати саночки вгору не дуже... Отже, для гармонії обов’язково треба довишивати і минуле. Зважаючи на це, перший кінець (+) вишивався для нареченого, а вже другий (-) – для самої молодої. На першому кінці вишивається дерево Його. Тут уже дівчина планує, яким Він повинен бути, як вони будуть добре жити, які гарні в них будуть діти і т.д. На ментальному полі вона вже сплела свою ситуацію. Ми знаємо, що думки матеріалізуються, а коли вони ще й зашиті, то це вже могутня програма, згідно якої притягується до цієї сакральної тканини партнер, який максимально відповідає бажанням дівчини, та зашифрованій, зашитій у цьому рушникові криптограмі – інформації. Є ще цікава перевірена інформація. Коли у жінки не заладилося життя, а вона, ще не стара і бажає знайти свою половину, а познайомитися з відповідною людиною немає де, та й нема коли, їй пропонується почати вишивати рушник. І буває таке, що вона не встигла ще вишити того рушника, а вже вискочила заміж. Тобто під час роботи вона входить в те поле, де починає працювати сильна, потужна програма на шлюб. Наш інститут сім’ї має страшенні проблеми, тотальні розлучення, ніхто нікого не терпить, випадкові зв’язки, “мимолетные увлечения”. Все це закінчується і що... А було весілля і всі той город городили, гроші витратили - в борги повлізали..., а все це на рік-два. А колись усе йшло правильно, крок за кроком, згідно тієї прадавньої інформації, закріплюючись, а не просто випадково, не просто як-небудь, а дійсно так, як це мало бути. Коли батьки благословляють на тому рушникові, все, що вони проказують, рушник записує, як диск, як касета, як дискета. Тобто крім програми, яку заклала у вишивку дівчина, починає працювати ще й батьківське благословення, яке навіки лишається у тому рушникові. Після цього молоді встають, дівчина складає удвоє рушник і скручує його в сувій, потім його ховають у скриню чи у шафу і більше ніколи нікому не показують до кінця їхнього життя. Ніхто не має права бачити той рушник, аж поки подружжя не помре. Навіть священики кажуть, що рушники, які використовувались в обряді вінчання не можна прати. Це робиться для того, щоб не змити інформацію. Ви цей рушник нікому не показуєте, бо це тільки ваш спільний шлях, спільне життя, спільна дорога. Побачать уже цей рушник, мабуть, тільки онуки, щоб дізнатися про подружній шлях своїх дідуся й бабусі. Онуки і правнуки правильно зроблять, якщо перешиють цей рушник на нову тканину, збережуть родове дерево. Старий рушник використовувати в обряді молодих не можна, хоч це й наші предки, наші рідні, але то був їх шлях, їхнє життя. Вздовж кайми на полтавських рушниках іноді вишиваються рогатенькі пташки, туроподібні елементи. Рогаті елементи залишилися в головних уборах українців, росіян та інших слов’янських народів у очіпках “рогатих кічках”, у способах пов’язування хусток “з ріжками”. З одного боку – це охорона, захист від зурочення. Молоду коли покривають у перший день весілля вив’язують поряд з вінком китайчану хустину “з ріжками” від “вроків” щоб ніхто її не зурочив, не завдав їй шкоди.З другого боку ці “ріжки” слугують антенами і говорять усім, що перед ними заміжня жінка, яку не можна зачіпати. На Київщині є цікаві конструкції очіпків, з виступаючими на чільній частині конструкціями, які сигналізують те ж саме. У Київ часто приїжджають майстри вишивальниці на різні свята. Одного разу з с. Решетилівка привезли цікавий вишитий рушник. Він був вузенький, маленький, але на ньому була нашита вся необхідна атрибутика – червоне дерево життя, кайма. Постало питання для чого цей рушник, може щоб руки в’язати? А жінки відповіли, щоб на нього ставати у церкві під час вінчання. Така відповідь викликала здивування, бо рушники для цього обряду мають довжину понад 3 м і ширину – 0,5 м. Але розповіли, що на великий рушник іноді любить наступити якась бабера, ніби ненароком, щоб зняти з нього собі Божественну благодать, яка сходить під час шлюбу на молоду пару. Це вже зветься чорною магією. Тоді давайте замислимось для чого таке псевдо таїнство шлюбу, нащо робити той карнавал, щоб усе так сумно закінчилось. Таїнство повинно бути таїнством – без свідків, без дядьків і тіток, без нікого. Прийдіть у церкву вінчатися без нікого, вишийте для цього таїнства другий, церковний рушник, а той перший, на якому батьки благословили, залишається вдома. Батьківське благословення сильніше від церковного. Дуже страшно, коли батьки не дають свого благословення на шлюб, або навпаки, діють наперекір бажанням молодих. Від таких слів іде дуже неприємна енергетика, і ця молода пара приречена на розлучення. За це батьки також отримають великі неприємності, бо не мають права не благословляти молодих. Якщо хтось комусь не подобається тесть чи теща зятю, невістка свекрусі чи ще якісь вимальовуються небажані зв’язки, батьки повинні відокремити молодих, щоб вони жили на свій розсуд, якщо притягнулися в силу якихось нам невідомих причин один до одного, а не бажати їм зла, розлучення і не робити пекла у своїй хаті. Інститут сім’ї був дуже чітко вироблений у нашому народі. Колись давно батькам здебільшого подобався вибір дітей, вони були задоволені. Батьків радувало те життя, яке прийшло до їхньої дитини. У свою чергу дітям подобалися батьки, вони не мали нічого проти них і усе йшло на лад. У вишитих рушниках такі відносини теж програмувалися, бо, вишиваючи “Його дерево роду”, дівчина думала про своїх майбутніх свекра та свекруху. Батьки заздалегідь не повинні думати, що їх син приведе невістку-кралю, що мотатиме з них нерви, а вони будуть їй відповідати тим же. Для чого робити таке програмування? Бо ця думка втілюється, а сила такої думки надзвичайна. Сила думки, закладеної в рушник, піднімає на ноги безнадійно хворих. Запитання із залу: Чи можна користуватися купованими рушниками, що вони несуть у собі і який мають вплив на людей, які ними користуються? Куповані рушники можна використовувати в усіх обрядах, крім обряду ставання на рушник. Цей рушник повинен бути виготовлений самою дівчиною. Якщо з якоїсь причини дівчина не може його вишити, хай їй вишиє мама, баба, хрещена мати, сестра, хто вміє вишивати, але на цьому рушнику бодай центральну квітку потрібно, щоб дівчина вишила сама. Під час вишивки нехай внесе сюди своє енергетикою оту свою молитву, прикладе до нього свою руку. Є ще й деякі небезпеки у вишитих рушниках. Наприклад вишивається рушник на продаж, щоб було гарно, щоб було яскраво. Останнім часом для вишивання використовується акрил. Акрил для вишивки абсолютно неприпустимий. Іноді баби вишивають рушнички, ставлячи на них дешеву ціну, зашиваючи у них свої хвороби. Людина може зцілитися через вишивання. Вишивання має не тільки психотерапевтичний, а й терапевтичний ефект. Щоб зцілитися від хвороби необхідно, попросивши у Бога благословення, помолитися, щоб одужати через вишивання. Звичайно, такий рушник ніхто удома не тримає, його відносять на кладовище і пов’язують на могильному хресті. У такому випадку піде заземлення і вся погана енергетика, вся та хвороба піде в землю, очиститься. Такий рушник ніхто ніколи з хреста не знімає, борони Боже, поки вітер, дощі, морози не знищать його. Якщо хтось і зніме, то собі на горе. Другий варіант – спалити такий рушник, як спалюють ікони. Може другий варіант у даному випадку є кращим, щоб ніхто його не тягав. Третій варіант – пустити такий рушник по воді, бо вода теж знімає погану інформацію, але краще все-таки на вогонь, тоді вже ніхто його не зніме. Запитання: Якщо зашивають болячки і продають рушники, то хіба це не гріх? Звичайно, гріх, то є чорна магія, але таке мислення у тих людей відстале, замість того, щоб звернутися до Бога, вони звертаються до якихось потойбічних сил. Запитання: Якщо хочеться вишити якийсь рушник, то як краще вибрати орнамент серед безлічі візерунків? Найкраще вишити те, що найбільше сподобалось. Ви входите в резонанс з орнаментом, символікою, кольором. Так само обираються і коштовні камені. Усім жінкам подобаються діаманти, бо вони мають величезну силу, цей камінь – білий, прозорий, а в білому найкраще відновлюються сили. Так само і свою хату не треба оклеювати яскравими шпалерами, зробивши з неї картонну коробку, найкраще мати чисті білі стіни, з одного боку це найкращий фон для меблів і картин, а з другого ви ще й матимете енергетичне підживлення. Білими шпалерами можна оклеювати кімнату. Якщо ви йдете у незнайоме, в людне середовище, то найкраще вдягати білий або червоний одяг. Це два кольори, які нам допомагають, які вас захищають. Але повернемось до діамантів, той самий принцип входження в резонанс. Якщо внучка і перешиє бабин рушник, то він все одно буде іншим. Інші матеріали, полотно, нитки, інша рука, інше бачення, інша енергетика. Але конструкція залишиться, так і залишились зразки дивовижних речей до нашого часу, хоч їм багато сотень років. Так сталося тому, що було табуйоване розміщення і подача символів, знаків, елементів, конструкції, композиції як рушників, так і сорочок. Вільне поводження з орнаментом було заборонено, не можна було вишивати той чи інший орнамент де попало на власний розсуд, за власним бажанням. Все мало під собою сакральне підґрунтя.

Перший її рушник символізував прихід душі з іншого світу у цей світ. Коли земне життя закінчувалося, людину загортали в саван, символізувало чистий білий шлях у її подальших зоряних світах і мандрівках. рушник на весіллі. у білорусів багато інформації збереглось щодо використання обиденних (буденних) рушників для зцілення Такі рушники вишивалися від сходу до заходу сонця протягом дня або в іншому варіанті від заходу до сходу сонця за одну ніч. Магія під час епідемії Чому вечером? Утриманню такої форми сприяє процес вишивання, бо працюючи з голкою і ниткою прочищаються енергетичні канали через кожен палець жінки. Обмін енергіями проходить саме через руки. все, що порушує потік енергії жриці - щкодить всій сім_’ї, голка дуже сильний магічний інструмент, який використовувався у магічних практиках усіх народів світу. Чому ж голка являється таким сильним інструментом? Якщо з дротика зробити голку- провідність біоенергії зростає у сотні разів. Вишивання дуже сильний психотерапевтичний процес, воно настроює на молитовний чи медитативний стан. Чому часто вражають саме прості вишивки, з багатократним повторенням елементу? -Там зашити молитва важливо передати дух, передати характер, внутрішню енергетику. Цікава думка автора під час епідемій хвороб Весільний тиждень Незнання законів не звільняє нас від відповідальності. Космічні закони були, є і будуть, доки Сам Творець їх не змінить. Тоді увесь світ зникне і настане щось інше. Поки–що ці закони працюють незалежно від нашого знання, не нами вони встановлені і не нам їх змінювати Важлива думка автора Наша думка – матеріальна дівчина вишивала його тільки вдома, подалі від сторонніх очей Рушники з обрізаного полотна годяться для використання тільки як декоративні не можна зшивати рушник упоперек з двох або кількох частин Коли людина звертається до Бога з запитанням, то завжди отримує на нього відповідь, але не завжди спроможна прочитати, усвідомити її. Тоді Бог підкидає ситуації з різних боків, використовує різні засоби інформації, щоб до людини нарешті дійшло. На рушниках з деревом життя є три плани - підземний, земний і небесний, символічною смугою відділяється тільки підземний план, композиція спрямована уверх, до неба весілля продовжується сім днів, який складається з окремих ритуалів – ритуал ставання на рушник, ритуал роздачі короваю, ритуал скривання молодої Машинна вишивка того ж орнаменту дає холодну, сіру картинку, бо енергетика там відсутня.

, Лекція про українську сорочку

Чим пишніші рукави, тим нижче вони опускаються. Їх призбирують пухликами, щоб підняти. На Полтавщині вишивають поділки, коли носили плахти, їх виставляють, а при спідницях – ні. На Правобережжі мало вишивали поділки, а на Лівобережжі їх дуже любили. Прислів’я “Видно дівку по поділках” Сорочки були по кісточки і, колі дівка десь гуляла не на вулиці, а по кущах та бур’янах, то й поділки ставали брудними та задрипаними; тому дівчата завше на це зважали. Полтавщина любить біле шитво, хоча білим по білому вишивали по всій Україні. Щоб біле шитво було цікавішим та виразнішим, поєднували поряд прозорі і непрозорі техніки - вирізування, настилування, довбанки виколювання, але були й так звані “сліпі сорочки”, у яких немає отворів, немає очей – вирізування, виколювання, а є одне тільки двобічне насилування., яке на Полтавщині називали “лиштва”. Цим словом “лиштва” на Київщині називали вишиті поділки. Казали з-під плахти визирає лиштва. Дуже популярні орнаменти на рукавах вертикальні деревця – ламані гілки. Н а Полтавщині люблять подати цілий узор на рукаві і півузора на уставці. Дуже часто вживаються S-мотиви як на розшивці рукавів так і на подолі. На верхній частині рукава вишивається цілий узор, а нижче м. б. різні варіанти – або це розкидка дрібних елементів, або шахоподібна решітка, яка ділить всю площину рукава на ромби і певні елементи, які заповнюють ці ромби, а також класичні варіанти ламаних гілець. Місця з’єднання рукава з уставкою часто змережуються різними мережками або S-мотивами або штапівкою чорним і червоним. Коли з’явилися брокарівські узори, почали зшивати хрестиком. На Правобережжі вишивали нитками, пофарбованими природними барвниками, які з кожним пранням линяли і ставали майже білими. На Лівобережжі в основному шили сорочки додільні, на Правобережжі більш любили шити до підточки.. Низ грубий конопляний і бамбаковий На півдні вишивали білим із золотом. верх. Вінницькі сорочки дуже довгі. Носили так для великого напуску. Жінки були схожі на скіфські баби, а також носили за пазухою багато чого. Дівки насипали туди насіння. Потрібно було вміння носити такий одяг. Одягалися часто за допомогою подруг. На Півдні вишивали білим із золотом. Це мало сакральне значення. У похованнях царських осіб, знаті, а то й просто заможних людей знаходили багато золота; його кладуть зліва, справа, у головах, у ногах, нагрудні нашийні прикраси – це не тільки шана оцієї особи, а, насамперед, це благородні метали – золото і срібло, які є провідниками космічної енергії і космічної інформаціі. Колись царі і цариці були жерцями – великими посвяченими, тому вони носили на собі багато золота не для того, щоб похитуватись, а щоб отримувати ту інформацію. Зараз священнослужителі обвішуються мішурою і блищать, як мідний тазик, а насправді потрібне справжнє щире золото, щоб мати контакт. Зараз залишилась тільки форма, порожній блиск мішури. Мішура – це синтетична нитка і вона діє навпаки. Залишилось тільки підтримання зовнішньої форми, атрибутики. Чому такі довгі сорочки, чому їх не вкоротити, щоб було зручніше, не вставляти клини для вільного руху. Чому жіночий одяг не тільки український, а й у багатьох країнах має дуже подовжений силует. Наприклад, в Індії носять сарі, японці носять кімоно, яке взагалі волочиться по землі, вся Європа носила довгі широкі спідниці. Всі народи мають подовжений жіночий силует. Чи це мода, чи це так гарно чи є якась інша причина. Споконвіку жінка була продовжувачкою роду людського, і щоб народити здорове потомство, вона завжди захищала свій низ. Навіть туземні народи, не завжди прикриваючи груди, завжди прикривали пальмовим листям низ. Це говорить про те, що дітородне лоно від сонячного сплетіння вниз жінка повинна всіляко захищати. Навіть старі бабці ніколи не виходили за ворота без фартуха. Краще захищав вовняний фартух, він не пропускав проникнення чужорідної енергії, проникненню сили зла, яка б зашкодила жінці. Ми бачимо на подолі вишиті мотиви, змійки, вужики – символи материнської вологи.Такі мотиви вишиваються також на рукавах, але тільки жіночих сорочок. Ці елементи жорстко тримають енергетичний каркас і не дозволяють розтікатися енергетиці. Через те зумовлене таке активне його використання у жіночих поясах та сорочках. Поясний одяг – обгортки, плахти завжди виготовлялися з вовни, і жінки їх носили навіть у літню спеку, таким чином захищаючи дітородне лоно. Якщо дівчина у такому одязі сяде на якесь холодне чи сире місце, то її здоров’ю не буде завдано ніякої шкоди. А зараз одяг вкорочується до такого мінімуму, що невідомо, чи це спідничка, чи це широкий пояс або облягаючі еластичні брючки, джинси. Моду придумують для жінок чоловіки і за порушення законів платять своєю імпотенцією, яка стала сьогодні проблемою. Колись варто було показати чоловікові “ножку по щиколотку” і він уже був готовий. То тепер уже його не прошибає і ”ножка” вище коліна. Жінки дають себе одурити, сприймаючи масову культуру. Коли така дівчина йде по вулиці, то жінки старшого віку плюють їй у слід та посилають різні погані посили, а чоловіча половина посилає думки хтивого змісту, але ясно, що серед вулиці ніхто нікого не заловить і ті посили застряють чорними стрілами у нижній природно незахищеній частині. Ці стріли призводять до великих проблем зі здоров’ям; під час пологів ці проблеми проявляються більш гостро. Молодь повинна задуматися над цим, бо ці факти незаперечні.Для захисту носили й пояси. Тепер відкриті просвердлені прошпилені пупи із сережками Це просто дикість. Роль жінки бути жрицею домашнього вогнища. Яка жриця вийде з цієї жінки, яка на енергетичному рівні вся пробита покремсана й прошпилена. Арабські танці живота виконувались в гаремі як еротичні, а на вулицю вони виходили геть закутані у покривала. Зараз із цих танців роблять концертні номери. Зараз стилізовані костюми роблять вище колін, щоб було зручно у них виступати, танцювати, але то не є народне, то перекручення підтасовка до сьогодення. Ніхто не хоче мати погане здоров’я, стояти на обліку у лікарів, тому не треба сліпо наслідувати моду і потурати її примхам. Максі мода була дуже гарною. жіночною і корисною, хоч і коштувала дорожче. Жіноча мода зараз стала дуже подібною до чоловічої. Брючні костюми, піджаки, блузи типу чоловічої сорочки без бантиків, оборочок та інших прикрас. Зараз використовуються брошки. Жінки борються за рівність прав, але це не значить, що жінка має набути й зовнішньої чоловічої подоби. Рівність – це коли жінка виконує свої жіночі обов’язки, а чоловік чоловічі. Кожен повинен виконувати свою функцію і не перебирати іншу. Зараз це розуміння вже повільно повертається до свідомості людей. Раніше й чоловіки не носили штанів, вдягали на сорочку кілька шарів одягу. Добре спати не в піжамах, а в нічних сорочках, щоб ноги не були розділені білизною, а мали контакт одна з другою, доторкалися. Жінкам це потрібно в першу чергу. Те, що жінки вдягли штани просто з енергетичної точки зору, не тільки не правильно, а й неприпустимо. Треба носити тільки подовжене вбрання. У домотканих сорочках влітку не жарко, а зимою не холодно. Раніше жінки не носили бюстгальтерів, а зараз через них є великі проблеми з жіночими хворобами грудей, порушується енергетика. Енергетично наше тіло повинно не мати перетисків, енергія проходить вільно вздовж меридіанів, а тут коли вдягаються труси на резинці на поясі і на ногах, потім бюстгальтер – усе це перетискає, передавлює енергетичні потоки, стискає їх лещатами. В результаті цього енергія не циркулює нормально. Існують речі комфортні, а існують і ті, що лещатами впиваються в тіло. У американців є приказка: “Що краще – краще виглядати чи краще почуватися? Це вибір”. Високі підбори, затягтися в резинки, ґудзики. А потім хочеться все з себе скинути і ходити в комфортному одязі. Корсети теж погано впливають на здоров’я. Найтрудомісткіші вишивки з Клембівки і Покуття, де ювелірні техніки, що викликають подив і за які платили золотом. Ці вишивки вражають, бо повторити їх сьогодні навряд чи хто зважиться. На просвіт вони виглядають теж напрочуд гарно Семантика, повинні усвідомити, - це значення, яке вкладено. Її варто розглядати у трьох площинах - екзотерично, понятійно та езотерично. Екзотеричне розглядається зовнішній план, те, що ми бачимо очима. Це колір, лінії, геометричні знаки і позначки, весь масив народних назв - жучки, павучки, гадючки і т. д. Народ називав морфологічно, по формі, а з другого боку збереглись більш давні назви, як то на свастику кажуть – павук, хоча там немає ніякого павука. Павук – символ творця, що тче павутину по спіралі. Понятійний рівень – це інформація, яка пошарово накладається на певні знаки і символи і яку ми можемо черпати, як криницю без дна. Це залежить від ерудиціі, науковості, обізнаності з предметом. Наприклад, коло з крапкою – символ сонця, інший рівень понять – це символ Творця, це сфера діяльності Духа, центр, з якого він почав свою дію, яку він свідомо обмежує, щоб вона не розповзалась, не розтікалась, а організовувалась у конкретні форми. Тобто символ Логоса, Творця. Ми можемо говорити про це дуже довго. Це криниця без дна. Третій рівень езотеричний, прихований від фізичних очей, і інформацію про нього ми можемо отримати із наших духовних центрів або чакр. Цей рівень передбачає невимовність, прихованість почуттів, які неможливо висловити словами. У кожній людині орнамент викликає індивідуальні асоціації. Сорочка, яка має певний орнамент. Бабця вишила для онука сорочку зміючками, гадючками, яка вилікувала у нього гемофілію. Не можна бути категоричними у трактуванні символів. Символіка багатогранна, як кристал. Зміїна отрута – це життя чи смерть. Символіка та семантика кольорів і чисел. Сьогоднішня вишивка поліхромна, різнобарвна, виготовлена крамними нитками, бо у людей з’явилося бажання не обмежуватися білим чи червоно-чорним вишиттям, а зробити його більш яскравим. Ці експерименти не завжди вдалі. Поліхромність більш присутня при вишивці вовняними нитками, бо при фарбуванні білкові нитки краще вбирають барвник. Рослинні волокна фарбувати важче. У середині 19 ст. з’явилися анілінові барвники. Вони дали змогу розширити спектр кольорів. Природні фарбники не мають такої насиченості та яскравості кольорів. У всіх районах України вишивали біллю, білим по білому. Біль – це добре вибілені нитки. Якщо робляться нитки для ткання, то біль пряли якомога рівніше, потім спрядали удвоє, щоб не так розшурхувалася і розкручувалась нитка. Якщо крутка нитки одинарна, то нитка швидко розлазиться. Нитки вибілювали на сонці, на морозі, на росі, тут процес магічний, у якому беруть участь всі стихії. Звичайно нитку ще й золили у жлукті попелом і гарячою водою. Так само вибілювали й полотно сорочки, інші ужиткові речі. Білим по білому вишивали не тільки по всій території України, а й у багатьох країнах світу, зокрема у Європі. Шитво білим по білому Усі наші духовні центри забарвлені у певні кольори. Білий знаходиться зверху над головою, об’єднує усі кольори. Чорний колір, як його антипод, знаходиться внизу. Між ними лежить увесь спектр кольорів. Перший центр, центр життя (піч) кореневий – червоний, пупочний - оранжевий, сонячне сплетіння – жовтий, серце – зелений і також рожевий, горловий блакитний, третє око – синій. Чакра корона – фіолетовий. Над головою починається біле світло. Різнокольорова вишивка дає вітальне насичення для всіх чакр, особливо для нижніх. Кожна людина потребує того чи іншого кольору для насичення чакр. Хворі на онкологію потребують багато зеленого. Білий колір сприймають не всі, для декого ці вишивки не мають сенсу, вони бачать і не бачать. Ці вишивки для споглядання духовного – це високий план, висока енергетика, тонка енергетика. Але ті, хто живе низом, поїсти, випити, поспати та задовольнити інші інстинкти, – ці речі не сприймають, їм давай “веселенькое”. Сорочка “Попугай на вечеринці”, щоб усі кольори були там присутні. Люди, вітально сильні, як у Карпатах, потребують поліхромності на генетичному рівні. Вони не сприймають біле шитво. Чорний колір вишивки нагадує комп’ютерну графіку, в якій закладені життєві матриці і, наприклад, японцям вкраплення інших кольорів уже заважає, вони не розуміють, для чого там зайві “мухи”. Найбільше білих вишивок залишилося на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині, на Поділлі, у Поліссі та в Південних районах. Гуцули мають білі вишивки – бойки, лемки, Покуття. З одного боку це святкові речі для весілля. Риса вишивати білим по білому притаманна нашим предкам аріям, які звалися синами світла. Вони хотіли передати цим свою приналежність до світла. Для цього використовувалась також відповідна символіка, знаки, поклоніння вогню, сонцю. Білі рушники, білі сорочки, білі штани, білі свити, білі хати ззовні і зсередини - усе біле. Це є наближенням до світу світла Отця. Його іпостась – це білий колір. Золотий і жовтий колір – це кольори Богородиці. Сповідування. У білому кольорі люди найкраще себе почувають, найшвидше відновлюють свій енергетичний потенціал. Не варто фарбувати стіни у темні кольори. Білий використовується також і як жалібний колір. В Індії жінка в жалобі носить білий колір, знімає із себе всі прикраси. В регіонах, де були тільки ткані рушники, як ритуальні весільні використовувались відрізки білого полотна, або молоді ставали для благословення навколішки на кожух на хутро. Чисте біле полотно уже може служити як ритуальне не тільки на весіллі, а й на родинах, як крижмо під час хрестин, у поховальних обрядах. Поминальні рушники часто теж тільки білого кольору, або з невеликим додатком чорного. Білий випромінює. Якщо ми йдемо у незнайому обстановку, то найкраще одягтися у біле. Ми будемо цілковито захищені і будемо найкомфортніше себе почувати. Наші предки це дуже добре знали. Чорний колір погано позначається на самопочутті і здоров’ї. Він є антиподом білого. Він не випромінює, він усе вбирає. Чорні вишивки, як і білі поширені по всій Україні і використовуються залежно від ситуації. Не тільки як колір смерті чи жалоби. Є регіони, де чорним кольором вишиваються навіть весільні сорочки. Рушники самим чорним не вишиваються. Хоч вишивка й чорна, але тло біле. Монохромна вишивка включає і колір полотна У низинних подільських узорах вживалась в основному монохромна вишивка. Вона є дуже графічною, якщо візьмемо для прикладу монограму Лао-цзи, то рибка біла має чорне око, а чорна біле. Так само й з вишивкою. Все, що зашите й не зашите, сплітається і творить єдину площину, тобто гармонію. Разом це створює мозаїку, це – два кольори графіки. Це зразки найпрадавнішого шитва, у якому закодовані матриці світотворення. Якщо довго з ними працювати, то починає боліти голова. Це дуже енергетичне шитво. Спочатку, щоб щось створити, потрібно накласти контур, це є роль творця, обдумування ідеї, її компоновка, композиція, матриця схем, планування, начерки, математичні розрахунки, тобто вся ідея, як у проектуванні. Є такі духовні поняття, як ткань мира, матриця-схема, службові духи. Вони опускають ці ідеї до матерії. Основна ідея матриці-схеми обростає кольорами. Низинні узори на сорочках прикрашають, але в першу чергу іде сакральне наповнення. Будь-який орнамент можна розгорнути у просторі й у часі як матрицю, як схему, як повторення гармонізуючої основи для того, щоб нас не розривало, тобто в орнаментиці схеми підтримують, як камертон, енергетичний рівень, енергетику життя, тобто людина, зайнята увесь час роботою, повинна мати оберегові орнаменти. Але до цього відносяться і колір і інші чинники, що утворюють і структурують навколо нас, гармонізуючи енергетичне поле. Всі контактери вживають тільки чорний колір для записування послань з космосу. З цього виходить, що чорний колір утримує в собі інформацію. Це камені- амулети, талісмани, камені-учителі, які увібрали в себе дуже великий масив інформації і тримають її. Чим старші люди, тим більше чорного кольору у їх вишивках, в їх одязі, тому що саме старші люди і є хранителями інформації. Відшуміли молоді енергії, минув дітородний період, настав час передачі інформації, вони хранителі і передавачі мудрості. Поділля у цьому плані є показовим. Езотерична здатність чорного – це символ полярності світу. На цьому плані йде боротьба добра зі злом. Як м’ячик відбивається між двома ракетками через хвильову природу матерії іде прогрес. І в знаках, і в знакових системах все це відображається в повній мірі. Це приклад двох свастик. Червоний колірна рушниках і сорочках притаманний для всієї України. Це і пояси, і плахти, і спідниці, і чоботи. Але у вишивці він домінує на рушниках на сорочках, на предметах побуту. Особливо славиться червоними багатими рушниками Полтавщина. Якщо взяти сорочки то на червоне багате Полісся. Якщо Поділля – це чорний колір, Полтавщина - білий, то Полісся – це домінанта червоного в одязі. Червона низь є в гуцулів. На Закарпатті є сорочки, вишиті тільки червоним кольором. І в першу чергу домінує червоний на весільних рушниках. Червоний колір у палітрі кольорів перший. Він відповідає нижній кореневій чакрі, чакрі тембру життя, імпульсу життя. Він найактивніший, найагресивніший, його роль – енергетичне підживлення, утвердження життя, захисту, тобто оберегова функція просто неперевершена . Біла вишивка, а на комірі вишита червоним. Це колір весільний для подачі подальшого подружнього життя. Червоні нитки колись були дуже дорогими. Щоб мати гарний колір, потрібно було дуже багато пігменту з червецю або кошенілі. Колись при сплаті податків з кожного подвір’я давали мед, хутро і ложку червецю. Тобто ложку фарбувального порошку. Цим фарбували тільки вельможі. В дитячому та юнацькому одязі червоний колір був обов’язковим. Чому у поліському одязі так багато червоного? Є зразки зашиті дуже багато. Контур часто був чорним або синім. В лісах малий рух енергії. У степах, полях біля моря більше динаміки, тому більші потоки енергії. Там, де ліс, там тиша, болота застійні, сирі місця, тому енергія циркулює гірше. Негативні чинники для життя нейтралізуються багатством червоного вишиття. Люди насичуються енергією. Червоний колір у літніх людей потребується менше. Червоний колір вживається у поєднанні із синім, де перевага віддана звичайно червоному. Синій колір пісний використовується тільки як контур. У поєднанні з червоним він як антипод. Якщо червоний – активний, гарячий, вогненний, то синій – холодний пасивний, як вода. Це символ стихії, протилежної вогню. Як є поєднання чоловічого й жіночого начала, так є поєднання червоного з синім. Небесні вогонь і вода з переважанням вогню, з переважанням активного духовного начала, як імпульс життя. Серед процесів, які направлені на ентропію чинників, більш ніж достатньо. Старі рушники завжди червоні з синім. Сталася підміна синього чорним через відсутність синіх ниток. Але ця підміна порушила зв’язки, вона виражає вже інші відносини, іншу діючу енергетику. Крамні нитки й полотна. Червоний і синій кольори гармонізуючі, але синій повинен бути тільки індиго. Полотно підчас прання синіє і сама нитка линяє. Можливо, синя фарба зникла і через це. В теперішньому весільному вбранні більше вживається білого у суміші з блакитним і синім. Коли дівчина вплітала в косу синю або блакитну стрічку, то було видно, що йшла сирота. То виходить, що зараз на весілля вдягають сирітський одяг. Весілля повинно бути сплеском енергій. Синій з білим поєднання дійсно красиве, але годиться не для кожного випадку. В своїй практиці треба пояснювати, що і як треба робити. Жовтий колірвживається у поліхромних вишивках. Жовтим зроблена розшивка у подільському мереживі, жовтий буває у якомусь з ярусів орнаменту сорочки, а також на краю манжетів. Колір повинен бути благородним, густим, кукурудзяного відтінку, не лимонним. Тоді він вплітається у гаму червоно-чорних або червоно-синіх вишивок. Національні кольори індиго синій, а не акрилові їдкі кольори. Можна зробити це поєднання благородним. Жовта гама природних кольорів. Сам по собі він відповідає другому-третьому центру сонячному сплетінню, він жовто-оранжевий, - це центр Ангела-Хранителя. Коли люди втрачають захист в цьому центрі і тоді бувають навіть болі в животі, у таких випадках потрібно читати молитви Ангелу-Хранителю, бо він відповідає за той центр. За другий центр відповідає Богородиця і потрібно читати Богородице Діво радуйся. Це сонячні кольори, які дають вітальне підживлення. У наро

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Вступна лекція про історію вишивки та її значення в минулому і сьогоденні	\|

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1670; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.013 сек.