Питання 5

Нормативно-правові гарантії місцевого самоврядування. Залежно від форми своєї нормативної фіксації гарантії місцевого самоврядування поділяють на конституційно-правові, законодавчі, міжнародно-правові, локальні, а також ті, що містяться в інших соціальних нормах.

Питання 4.

За означеним критерієм до гарантій місцевого самоврядування передусім відносять конституційно-правові гаранти. Значною мірою ми вже розглянули їх раніше. Тут зазначимо лише те, що вони передбачені Конституцією України і безпосередньо реалізують загальні принципи організації та діяльності місцевого самоврядування. Основний Закон України містить ряд норм і окремий розділ про місцеве самоврядування. Значна кількість норм закріплена у першому розділі, який визначає основи конституційного ладу. Такий підхід означає, що місцеве самоврядування є одним з інститутів, які складають підвалини конституційного ладу України. Це надає місцевому самоврядуванню стійкого характеру в суспільстві. Як акт вищої юридичної сили й основоположна нормативно-правова гарантія місцевого самоврядування Конституція закладає певний стабілізуючий фактор у правовий механізм функціонування місцевого самоврядування. Усі конституційні норми про місцеве самоврядування можна поділити на норми, якими:

1) визнається місцеве самоврядування в Україні;

2) визначається призначення місцевого самоврядування;

3) закріплюється механізм і регулюється організація та діяльність місцевого самоврядування;

4) встановлюється економічна основа місцевого самоврядування;

5) закріплюються територіальні межі місцевого самоврядування;

6) встановлюється компетенція місцевого самоврядування з деяких питань;

7) встановлюються інші гарантії місцевого самоврядування;

8) встановлюються права жителів на місцеве самоврядування і забороняється обмеження прав на місцеве самоврядування.

Виділення законодавчих гарантій місцевого самоврядування зумовлене тим, що норми Конституції не можуть охопити своїм регулюванням усієї багатоманітності суспільних відносин, які виникають у сфері місцевого самоврядування. Для цього потрібні ще закони з найважливіших питань організації і діяльності суб'єктів місцевого самоврядування. До них слід віднести базовий Закон "Про місцеве самоврядування в Україні", закони про місцеві вибори, референдуми, інші форми безпосередньої демократії, про місцеві податки і збори, про комунальну власність і т. ін. Окремі аспекти функціонування місцевого самоврядування регулюються нормами екологічного, фінансового та інших галузей права, що встановлюють певні стандарти, дотримання яких необхідне на території всієї країни.

Виділення міжнародно-правових гарантій місцевого самоврядування зумовлене тим, що у сфері місцевого самоврядування існують певні міжнародні стандарти, які регламентують спільно розроблені державами принципові підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав. Міжнародні стандарти місцевого самоврядування зазначені в міжнародних конвенціях спеціального порядку, що встановлюють правила, визнані більшістю держав.

Гарантії місцевого самоврядування закріплені в ряді інших міжнародно-правових документів, зокрема в Європейській конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади, Європейській хартії урбанізму, Європейській декларації місцевих прав, Європейській хартії про участь молоді в муніципальному і регіональному житті, Європейській хартії регіонального самоврядування, Конвенції про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні тощо.

Особливість локальних (місцевих) гарантій полягає в тому, що вони передбачаються як на рівні нормативно-правового закріплення (статути територіальних громад, регламенти місцевих рад, положення про органи самоорганізації населення тощо), так і на рівні їх практичної реалізації. Питання про правові акти місцевого самоврядування набуває особливої актуальності, оскільки йдеться про формування дійсно демократичної системи правотворчості. Акти місцевого самоврядування поряд з Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, актами місцевих органів виконавчої влади виступають важливим і необхідним елементом механізму гарантування місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що найважливішою нормативною гарантією функціонування місцевого самоврядування має стати статут територіальної громади як необхідний елемент правової основи муніципальної демократії. Саме орієнтація на прийняття власних "комунальних конституцій" найбільш оптимально відповідає ідеї розмаїття й свободи вибору напрямів і видів локальної діяльності населення за місцем проживання. Оцінюючи роль хартій самоврядування, слід сказати, що вони дають територіальним громадам можливість самостійно обрати структуру свого управління, забезпечуючи "плюралізм форм місцевої демократії". Статути "відтворюють і адаптують до місцевих умов численні законоположення, впорядковують їх в логічному викладенні, супроводжують необхідними коментарями, сприяють виникненню в населення правильних і досить повних уявлень про структуру та роботу механізму місцевого самоврядування", створюють легальні умови для формування і впровадження додаткових прав і свобод членів територіальних громад на основі того, що конституційні права не є вичерпними.

Одночасно, закріплення інших локальних гарантій має стати обов'язковою вимогою саме для статутів територіальних громад. Локальні гарантії забезпечуються повсякденною діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування над створенням належних політичних, матеріально-технічних, соціальних умов реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні.

Важливе значення в механізмі гарантування місцевого самоврядування мають й інші соціальні норми, зокрема релігійні норми, місцеві традиції, звичаї тощо.

Технологічні гарантії місцевого самоврядування. Неодмінною та найважливішою умовою визнання та здійснення місцевого самоврядування є наявність таких спеціальних гарантій, які забезпечують одночасну реалізацію всіх муніципальних прав і свобод і "обслуговують" місцеве самоврядування на всіх стадіях процесу вирішення питань місцевого значення.

Інформаційна гарантія місцевого самоврядування реалізується через обов'язковість оприлюднення нормативно-правових актів щодо місцевого самоврядування у спеціальних виданнях.

Нормотворчі гарантії місцевого самоврядування передбачають наявність у місцевого самоврядування власної системи нормативно-правових актів. Соціальна цінність локального регулювання проявляється в гармонізації інтересів держави, суспільства, територіальних громад, а також жителів-членів цих громад. Так, рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території і мають вагомішу юридичну силу, аніж рішення рад, їх виконавчих органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливою формою безпосередньої нормотворчості територіальної громади є також загальні збори громадян, що провадяться на рівні "мікрогромад" будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів тощо. Рішення загальних зборів з питань місцевого значення, які стосуються суто внутрішніх питань самоорганізації територіальної громади, її членів і прийняті в межах законодавства, є обов'язковими для виконання органами самоорганізації населення, окремими членами територіальної громади.

Спеціальними формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад є місцеві ініціативи та громадські слухання. Так, місцева ініціатива, внесена на розгляд органу місцевого самоврядування, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Під час громадських слухань можуть порушуватися питання та вноситися пропозиції щодо питань місцевого значення, які підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Серед місцевих актів безпосередньої демократії мають місце рішення з рекомендаційними приписами, декларативні акти, які містять заклики, оцінні формулювання, що виражають ставлення жителів до тих чи інших подій, проектів нормативних актів тощо.

Відповідно до Конституції України, територіальні громади здійснюють місцеве самоврядування не тільки безпосередньо, а й через форми представницької демократії. Суб'єктами, що репрезентують територіальні громади та від їх імені і в їх інтересах приймають відповідні рішення, є сільські, селищні, міські ради, їх виконавчі органи, посадові особи місцевого самоврядування. Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування спрямовані на встановлення загальних правил поведінки (норм права) або на виникнення, зміну, припинення конкретних правовідносин. До компетенції цих суб'єктів місцевого самоврядування належить прийняття рішень з таких питань місцевого життя, як встановлення загальнообов'язкових правил з предметів відання територіальних громад, місцевих податків і зборів, порядку управління й розпорядження комунальною власністю тощо.

Безумовно, важливою нормотворчою гарантією функціонування територіальної громади та органів місцевого самоврядування є (за умовою його прийняття) статут територіальної громади. Відсутність таких документів сьогодні породжує численні конфлікти, призводить до неузгодженостей, які значною мірою перешкоджають налагодженню нормального життя громади й розвитку самоврядних процесів. Тому, безперечно, подальший розвиток локальної нормотворчості територіальних громад як основних суб'єктів місцевого самоврядування сприятиме зміцненню правового статусу цих інститутів, удосконаленню механізму реалізації їх функцій, гарантуватиме ефективний розвиток і функціонування місцевого самоврядування.

Важливу роль відіграють і матеріально-технічні та бюджетно-фінансові гарантії місцевого самоврядування. Практика доводить, що досягнення мети самоврядування можливе лише за наявності в територіальної громади можливостей щодо володіння, користування та вільного розпорядження матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами, необхідними для здійснення муніципальної діяльності. Матеріально-технічні гарантії передбачають наявність комунальної, у тому числі земельної власності, об'єкти якої визначаються виходячи з їхньої значущості для обслуговування населення відповідної території. Своє соціальне призначення місцеве самоврядування може справдити, лише ефективно управляючи комунальним майном, формуючи та раціонально використовуючи місцеві фінанси. Як зазначала Прем'єр-міністр України Ю. В. Тимошенко, поставити на ноги місцеве самоврядування можна, якщо "збалансувати місцеві фінанси, дати можливість місцевим громадам заробляти власні кошти, зняти руку з постійного контролю за тим, як живе місцеве самоврядування і дати їм хоч трішки самостійності".

Конституювання територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування, роздержавлення рад зумовлювало необхідність створення необхідної матеріальної бази локальної демократії, виділення комунальної власності в окремий вид публічної власності, право володіння, користування і розпорядження якою має належати виключно суб'єктам місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Задоволення потреб населення залежить безпосередньо від фінансової самодостатності території. По суті, це "стрижнева ідея" для забезпечення нормального функціонування місцевого самоврядування. Тому важливе місце в системі технологічних гарантій місцевого самоврядування посідає їх бюджетно-фінансова база. Всесвітньою декларацією місцевого самоврядування (ст. 8) та Європейською хартією про місцеве самоврядування (ст. 9) проголошено право місцевого самоврядування володіти та вільно розпоряджатися при здійсненні своїх функцій відокремленими від коштів інших рівнів влади достатніми фінансовими коштами. Фінансовими ресурсами територіальних громад слід вважати сукупність фінансових коштів, які складаються з коштів місцевого бюджету, позабюджетних фондів, фінансових ресурсів комунальних підприємств, позик, коштів від продажу комунальної власності, цінних паперів тощо.

Основною гарантією фінансової основи місцевого самоврядування є його право самостійно формувати, затверджувати і поповнювати місцевий бюджет. До місцевих бюджетів належать міські, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети характеризуються широкою сферою впливу, оскільки бюджетні відносини пронизують усі сторони життєдіяльності територіальних утворень населення, бюджетні методи являють собою "динамічну систему важелів", які постійно розвиваються відповідно до "зміни цілей і завдань регіонального розвитку"1. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел і закріплених у встановленому порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Територіальні громади можуть об'єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Територіальні громади можуть мати й позабюджетні цільові (в тому числі валютні) кошти, які утворюються за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, штрафів за забруднення довкілля, нераціональне використання природних ресурсів та інші порушення природоохоронного законодавства, санітарних норм і правил, штрафів за пошкодження пам'яток історії і культури, які перебувають у комунальній власності, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, благодійних внесків, грантів міжнародних організацій, грошово-речових лотерей тощо. Саме за рахунок позабюджетних коштів фінансується значна частина місцевих програм.

Важливою гарантією фінансової самостійності територіальних громад є надання їм права створювати комунальні (місцеві) банки, страхові компанії та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати частку від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням її до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Здійснюючи бюджетно-фінансову політику, територіальні громади встановлюють також місцеві податки і збори відповідно до законодавства. Територіальна громада забезпечує надходження до бюджету, необхідні для виконання нею своїх завдань за рахунок запровадження власних зборів і спеціальних платежів за послуги, що надаються ними, а також за рахунок місцевих податків. За рішенням територіальної громади або зборів громадян за місцем проживання можуть запроваджуватися місцеві збори на засадах самооподаткування.

Окреме місце в системі технологічних гарантій місцевого самоврядування займають організаційні та кадрові гарантії. Дане місце визначається, насамперед, наявністю у територіальних громад системи органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Здатність мати органи й посадових осіб місцевого самоврядування — це гарантія децентралізації, організації та здійснення влади на місцях, яка забезпечує самостійне вирішення територіальними громадами питань місцевого життя, організаційне відокремлення управління місцевими справами в системі управління суспільством і державою. Органи місцевого самоврядування - це його основні структурно-організаційні форми, які не є структурним підрозділом механізму державного управління і являють собою самостійну форму реалізації народом своєї влади.

У системі органів місцевого самоврядування провідна роль належить виборним органам — місцевим радам, які по суті, виступають основним організаційним гарантом місцевого самоврядування, головною формою самоорганізації територіальних громад. Наявність виборних органів місцевого самоврядування — важливіша організаційна гарантія його реальності й ефективності. Ради вирішують усі питання, що стосуються місцевих інтересів і потреб місцевих жителів, і відповідно наділені повноваженнями в межах функцій і компетенції територіальної громади.

Важливе місце в системі організаційних гарантій місцевого самоврядування відведене головній посадовій особі територіальної громади — сільському, селищному, міському голові. Він очолює виконавчий комітет відповідної місцевої ради, головує на її засіданнях. Таке потрійне функціональне призначення місцевого голови зумовлене, передусім, його роллю як гаранта муніципальних прав і свобод жителів-членів територіальної громади, як арбітра між особою та органами місцевого самоврядування, по-друге — завдяки поєднанню в його особі властивостей керівника виконавчого органу ради та спікера ради, повинна досягатися розумна гармонія в роботі ради та її виконавчих органів, по-третє — надається можливість в майбутньому реалізувати концепцію "сильного голови" ради, що на практиці стало би гарантією посилення керованості місцевими справами.

Для реалізації рішень органів місцевого самоврядування та здійснення інших завдань створюються відповідні виконавчі структури. Виконавчі органи місцевого самоврядування є формою здійснення територіальною громадою функцій самоврядування та основними організаційними гарантіями виконання управлінських рішень у місцевому самоврядуванні.

Не останню роль серед організаційних гарантій місцевого самоврядування відіграють обласні та районні ради, які, по суті, виступають інтегративним рівнем місцевого самоврядування, покликаним на демократичних засадах гарантувати презентацію та реалізацію спільних інтересів територіальних громад відповідних районів і областей.

Одним з організаційних гарантів місцевого самоврядування є також органи самоорганізації населення. Вони є представницькими органами населення і складовою частиною системи місцевого самоврядування, та в перспективі гратимуть велику роль в процесі вирішення питань місцевого значення.

Окреме місце в системі організаційних гарантій місцевого самоврядування посідають добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування. Асоціації (спілки, об'єднання) створюються для "більш ефективного здійснення завдань місцевого значення, для забезпечення координації діяльності в рішенні міжтериторіальних завдань". Однак асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування. Тому такі структури не здійснюють безпосередньо функції територіальних громад. Але разом з цим їх діяльність гарантує більш ефективне здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування.

Велике практичне значення для гарантування місцевого самоврядування мають ще кадрові гарантії, зокрема інститут комунальної служби, тобто професійної діяльності по забезпеченню реалізації цілей і функцій обраних або сформованих іншим чином органів місцевого самоврядування, установ і організацій, створених згідно із статутами територіальних колективів, які фінансуються з коштів місцевого бюджету й наділені повноваженнями з вирішення питань місцевого значення. Завдання комунальної служби зумовлюються функціями місцевої демократії і полягають у гарантуванні оптимального функціонування системи місцевого самоврядування та захисті прав і інтересів жителів-членів територіальних громад.

Професійна і психологічна непідготовленість кадрів органів самоврядування, недосконале знання сучасних управлінських технологій є однією з найбільш суттєвих причин гальмування муніципальних реформ. Тому важливою кадровою гарантією місцевого самоврядування є впровадження механізмів спеціалізованого навчання посадових осіб і депутатського корпусу місцевого самоврядування, періодичне складання ними кваліфікаційних іспитів перед комісіями з представників органів влади, освіти та виборців1.

Певні кроки у даному напрямі вже зроблено, зокрема створена та діє Національна Академія державного управління при Президентові України, відкриті її філії в деяких містах України, діє Академія муніципального управління. Однак дані установи не в змозі вирішити всі потреби кадрової політики нашої держави. Тому важливим на сучасному етапі є здійснення першорядних заходів, зокрема слід активізувати підготовку професійних програм підвищення кваліфікації з залученням позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду, сприяти розширенню та зміцненню матеріальної бази центрів підвищення кваліфікації і збільшенню кількості службовців, які мають змогу підвищити свій професійний рівень, виробити критерії для визначення щорічних потреб у підвищенні кваліфікації комунальних службовців тощо.

Гарантії захисту місцевого самоврядування посідають особливе місце у системі гарантій місцевого самоврядування взагалі та його технологічних гарантій зокрема. Право місцевих влад на звернення по допомогу до засобів юридичного захисту дістало своє закріплення у Конституції (ст. 145) та законах України, а також у міжнародно-правових актах, зокрема у ст. 11 Європейської хартії місцевого самоврядування. За змістом гарантії юридичного захисту місцевого самоврядування являють собою сукупність правових умов і організаційних заходів щодо забезпечення реалізації різних інтересів відповідних територій, захисту гарантованих Конституцією і законодавством України прав жителів-членів територіальних громаді проведенні заходів стосовно зміцнення громадського порядку.

Охорона, захист, припинення порушень і поновлення порушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися з допомогою багатьох засобів правового захисту. Пріоритетним серед цих засобів є судовий захист прав та інтересів місцевого самоврядування. На важливість судового захисту в системі гарантій прав місцевого самоврядування вказує багато факторів, наприклад посилення адміністративного тиску на органи й посадових осіб місцевого самоврядування, наявність значної кількості актів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що порушують права територіальних громад, права громадян на участь у здійсненні місцевого самоврядування, права органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Звертатися до суду для захисту своїх прав у галузі місцевого самоврядування можуть громадяни, органи та посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, якщо їх діяльність пов'язана з вирішенням питань місцевого значення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі в галузі місцевого самоврядування. Суди фактично встановлюють, відповідно до Конституції і законів України, правові межі муніципальної політики. Треба ще нагадати, що і спори між органами державної влади та місцевого самоврядування також вирішуються судом.

Передбачене ст. 145 Конституції України право органів місцевого самоврядування на захист своїх прав у суді є важливим засобом виконання їх рішень, які, відповідно до ст. 144 Конституції, є обов'язковими на відповідній території, якщо вони прийняті в межах, визначених законом. Це пояснюється тим, що невиконання або неналежне виконання законних рішень органів місцевого самоврядування з боку органів і посадових осіб державної влади, інших органів і посадових осіб місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій є порушенням прав і свобод у сфері місцевого самоврядування. Чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність тих суб'єктів, які порушують права місцевого самоврядування. Так, виходячи з норм Конституції конституційно-правову відповідальність несе держава, коли вона не виконує офіційно прийнятих на себе зобов'язань, якщо внаслідок цього було нанесено шкоду будь-кому. Передусім усе це стосується діяльності по захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий висновок корелює із ст. З Конституції України, в якій закріплено, що установлення і забезпечення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі — і права на місцеве самоврядування) є головним обов'язком держави. Тому невиконання покладених на себе державою обов'язків у цій галузі тягне за собою її конституційно-правову відповідальність.

Згідно із ст. 56 Конституції, кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Держава відповідає також за рішення судів, які прийняті з порушенням законів і завдали шкоди громадянам. У руслі даного підходу п. З ст. 73 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлює, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. Крім того, відповідно до чинного законодавства, передбачається, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з приводу визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 71). Процедура звернення до суду посадових осіб місцевого самоврядування, окремих громадян встановлюється у відповідних процесуальних кодексах (Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному та Кримінально-процесуальному).

Слід зазначити, що судовий захист прав місцевого самоврядування здійснюють всі органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Правосуддя в Україні здійснюється у формі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського та кримінального судочинства. Так, при застосуванні нормативних актів органами державної влади й органами місцевого самоврядування часто трапляються ситуації, коли один і той самий припис за однакових і різних обставин тлумачиться неоднозначно. Вітчизняна практика свідчить про порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності нормативними актами, невідповідності їх Конституції або перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. Розгляд цих питань віднесено до компетенції Конституційного Суду України. У тих випадках, коли відповідність правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України є сумнівною, ці акти можуть бути визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції. Рішення та висновки Конституційного Суду України є одним з найефективніших способів охорони і захисту прав і законних інтересів місцевого самоврядування.

Процедура захисту прав і охоронюваних законом інтересів місцевого самоврядування в системі судів загальної юрисдикції регламентується Кримінально-процесуальним кодексом України (1960 p.), Господарським процесуальним кодексом України (1991 р.) та Цивільним процесуальним кодексом України (2004 р.). Так, при розгляді справи у кримінальному процесі питання щодо захисту прав і законних інтересів місцевого самоврядування виникають переважно у випадках, коли: орган місцевого самоврядування або його посадова особа бере участь у процесі як цивільний позивач, оскільки раніше при вчиненні злочину були порушені права місцевого самоврядування; посадова особа місцевого самоврядування виступає у процесі як потерпілий, оскільки раніше ця особа зазнала майнової, фізичної або моральної шкоди від особи, в діяннях якої є ознаки злочину, а вчинене діяння може бути пов'язано із виконанням цією особою службових обов'язків; посадова особа органу місцевого самоврядування виступає в процесі як обвинувачений (підсудний).

На відміну від господарського процесу, в якому здебільшого сторонами є суб'єкти підприємницької діяльності, в цивільному процесі сторонами можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. Так, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, прокурор, а також фізичні й юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ст. 45 ЦП К України). Зокрема, органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або вступати у справу за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Надзвичайно важливу роль у захисті прав та інтересів місцевого самоврядування відіграють господарські суди. Основним напрямом діяльності господарських судів є розгляд справ про визнання недійсними актів органами виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, якими порушуються права та ущемляються інтереси місцевого самоврядування.

З часом провідну роль у захисті прав і законних інтересів місцевого самоврядування має відігравати адміністративне судочинство. Судами, які здійснюватимуть його, мають стати адміністративні суди, або так звана адміністративна юстиція1.

Важливу роль у механізмі захисту прав місцевого самоврядування відіграє можливість утворення служб охорони громадського порядку: повнокровне самоврядування важко уявити без можливості задоволення потреб населення в необхідному громадському порядку. Інтереси місцевого самоврядування в означеній галузі пов'язані поперед усього з можливістю реалізації конкретних потреб населення у забезпеченні особистої безпеки, підтримки атмосфери громадського спокою, створенні сприятливих умов для нормального функціонування підприємств, організацій, праці та відпочинку громадян, поваги їх гідності та громадської моральності.

До системи гарантій захисту місцевого самоврядування належить ще можливість жителів:

брати участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху (розбудова та утримання доріг, транспортних магістралей);

сприяти органам суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ, адвокатури в їх роботі з забезпечення законності на території муніципального організму;

здійснювати громадській контроль в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

При органах і закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні чи наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності й забезпечуватимуть поінформованість населення і громадський контроль у галузі охорони здоров'я.

Розглянута система технологічних гарантій місцевого самоврядування в кінцевому підсумку сприяє реальному функціонуванню місцевого самоврядування. Цільове призначення цих гарантій полягає в тому, щоб створити необхідні інформаційні, нормативні, організаційні і економічні умови життєдіяльності територіальної громади та забезпечити правовими засобами інформаційну, організаційну і матеріально-фінансову самостійність місцевого самоврядування в рішенні питань місцевого значення, захист прав місцевого самоврядування і створення сприятливих можливостей для якнайповнішої реалізації.

Слід зазначити, що не виключно здійснення поділу гарантій місцевого самоврядування і за іншими критеріями, наприклад за суб'єктною ознакою, тобто залежно від того, хто виступає гарантом місцевого самоврядування. Аналіз Конституції України дає підстави зробити висновок про те, що вона закріпила відносно цілісну систему суб'єктів гарантування місцевого самоврядування. Основними з них є: Український народ, українська держава в цілому і в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб); Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції; прокуратура та інші контрольно-наглядові органи; територіальні громади та органи й посадові особи місцевого самоврядування; політичні партії і громадські організації; підприємства, установи, організації; міжнародні органи та організації тощо. Тобто гарантами місцевого самоврядування є практично всі основні суб'єкти муніципально-правових відносин.

Дата добавления: 2014-01-07