Мета, завдання земельної реформи, її правовий механізм здійснення

Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.

Підставами виникнення земельних правовідносин зумовлені формою власності на землю або землекористування. Ці підстави можна класифікувати в залежності від суб’єктів та форм власності чи землекористування.

За формами власності підстави виникнення земельних правовідносин визначені Земельним Кодексом України у ст.ст.81 – 91 та гл 15 (ст.ст. 92-97). Підстави набуття і реалізація прав на землю визначені розділом ІУ ЗК України.

Зміни та припинення земельних правовідносин визначені гл. 22 ЗК України (ст.ст.14 – 151).

Набутий в процесі реформи досвід переконливо свідчить, що суть, глибина, якість і темпи земельної та аграрної реформ знаходяться у прямій залежності від вдосконалення земельних відносин, які були однією з основних причин занепаду сільського господарства. Державна монополія на землю і адміністративно-командні методи керівництва виявилися згубними не тільки для селянства і сільського господарства, але й для держави в цілому.

У визначенні мети аграрної політики було єдине прагнення – створити на селі високоефективний багатоукладний ринково спроможний сектор виробництва, що зможе забезпечити населення дешевими та якісними продуктами харчування, реалізувати на ділі потенційні можливості та конкурентні переваги України в розвитку сільського господарства, а також істотно розширити експортний потенціал країни. Реалізувати цю мету можна було лише за умов проведення радикальної земельної реформи, яка є фундаментом всієї системи виробничих відносин на селі.

Основною метою земельної реформи було – утвердити на селі такі економічні відносини, які б забезпечили на ділі формування дбайливого господаря на землі. Для цього був обраний шлях максимального використання потенційних можливостей різних форм власності – державної, комунальної, приватної з врахуванням особливостей регіонів України. Йдеться про те, що при розв‘язанні корінного завдання земельної реформи – питання власності на землю – не можна керуватися суто політичними та ідеологічними догмами правового чи ділового характеру. Тут має бути, з одного боку, виважений підхід, з іншого – розуміння того, що в здійсненні реформування власності на землю не існує уніфікованих рішень.

Приватна власність на землю є домінуючою базою аграрних перетворень. Світовий досвід доводить, що для вирішення аграрної проблеми іншого шляху немає і бути не може. Реалізація цього стратегічного напрямку передбачає, з одного боку, активне використання перехідних форм, з іншого – збереження жорстких регуляторів стосовно реалізації права приватної власності на землю.

Стаття 1 Земельного Кодексу України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Земельний Кодекс визначає, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до законодавства України, приватизація сільськогосподарських земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснювалась двома шляхами. По-перше, держава започаткувала передачу громадянам у приватну власність сільськогосподарських угідь із земель запасу та земель резервного фонду для ведення фермерського господарства. По-друге, держава ініціювала здійснення комплексу заходів з надання членам сільськогосподарських підприємств статусу власників земель, що знаходились у користуванні цих підприємств.

Приватизація сільськогосподарських земель, що знаходились у користуванні сільськогосподарських підприємств, стала основною метою земельної реформи в Україні. В основу приватизації таких сільськогосподарських земель було покладено ідею організації сільського господарства на основі поєднання переваг крупно товарного сільськогосподарського виробництва (тобто такого, яке здійснюється на великих земельних масивах) з перевагами, що випливають з надання селянинові статусу власника землі та передачі йому засобів виробництва.

Дата добавления: 2014-01-07