Адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості

Орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності.

Значущість освіти для суспільства та індивіда.

Іще Я.А. Коменський наголошував на необхідності створення мережі освітніх закладів, що, із його погляду, сприятиме розвитку торгівлі, ремесел, збагаченню міст і держави. На сучасному етапі розвитку суспільства ці слова залишаються актуальними й набувають іще більшого значення. Рівень освіти значною мірою визначає характер праці людини, рівень її заробітної платні, а для країни в цілому рівень освіти її громадян визначається загальним економічним рівнем розвитку.

Світова практика є показником того, що в країнах-експортерах високих технологій рівень життя та доходів громадян значно вищий, аніж у країнах, що експортують сировину. Вкладання коштів у розвиток освітніх центрів стало передовим світовим досвідом наукового, економічного та культурного розвитку держави.

Неперервністю освіти як новою якістю одночасно передбачається необхідність створення сприятливих умов для набуття людиною досвіду самоосвітньої діяльності. Інтенсивні темпи оновлення змісту освіти прямо вказують на неможливість за сучасних умов якісної підготовки фахівців, що залишатиметься відповідною актуальним вимогам до професійної підготовки впродовж усього життя людини. Знання поступово оновлюються, їх зміст розширюється та уточнюється з різними темпами в різних галузях науки, але навіть найповільніші темпи окреслюються межами кількох років. Отже, сьогоднішній випускник через 2-5 років стане людиною з застарілими знаннями та поглядами, що потребуватимуть суттєвого оновлення.

Наявність у людини готовності до самоосвітньої діяльності, що підкріплюється комплексом відповідних сформованих умінь, забезпечує їй можливість постійно оновлювати свої знання, підтримувати їх на високому сучасному рівні. Із метою забезпечення зазначеного процесу професійного самовдосконалення ще на етапах навчання в навчальних закладах різного рівня особистість повинна виробить всі необхідні для ефективної самоосвітньої діяльності вміння й навички.

Ця тенденція значною мірою обумовлена посиленням ідей гуманістичної педагогіки в науці та практиці. Цінність особистості, необхідність створення умов для її вільного та повноцінного розвитку прямо вказує на необхідність створення в освітньому просторі сприятливих умов для виявлення й розвитку обдаровань, можливості здійснювати власний вибір під час вибору майбутньої професії, способів і часу її здобуття.

Забезпечення можливості для саморозкриття особистості має глибокий сенс і неабияку користь для економічного, наукового та культурного розвитку держави. Це посилює на актуальність і надзвичайну важливість повноцінної реалізації на практиці зазначеної тенденції.

Вищеописані тенденції дають підстави свідчити, що головною функцією освіти є розвиток людини. Вона має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості умов розвитку та підготовки до життя:

- знань про людину, природу й суспільство, формування наукової картини світу як основи світогляду й орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності;

- досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті для участі в суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти;

- досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості й забезпечує її підготовку до життя за умов соціально-економічного та науково-технічного прогресу;

- досвіду суспільних й особистісних відносин, які готують молодь до активної участі в житті країни, створення сім'ї, планування особистого життя на основі ідеалів, моральних та естетичних цінностей сучасного суспільства.

У зв’язку з постійним покращенням якості життя й паралельними з цим процесом змінами в суспільстві висуваються нові вимоги щодо якості освіти людини. Забезпечити відповідність кожного зазначеним вимогам виявляється можливим лише на короткий проміжок часу з моменту випуску з відповідного закладу освіти. Із плином часу знання стають застарілими й такими, що потребують негайної корекції, розширення, доповнення тощо. Пріоритетними завданнями сучасної освіти стають: удосконалення умінь навчатися, працювати, співіснувати, жити.

Розвиток навчальних умінь полягає у виробленні насамперед уміння оволодівати й оперувати найрізноманітнішою інформацією. На практиці ці вміння втілюються у свідомі послідовні дії людини для пошуку необхідної інформації під час опрацювання різних джерел, аналізу й узагальнення всіх доступних фактів, вироблення висновків і корекції своїх дій відповідно до нових, самостійно здобутих знань.

Розвиток умінь працювати має на меті формування здатності ефективно оволодівати професійними навичками, уміння віднаходити вихід у найбільш непередбачуваних виробничих ситуаціях, співпрацювати в колективі, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати.

Розвиток умінь співіснувати полягає в розвитку здібностей до налагоджування соціальних та інших міжособистісних стосунків. На практиці зазначені вміння значною мірою сприяють становленню особистості, визначенню її місця в соціумі, самореалізації тощо.

Розвиток умінь жити об’єднує в собі низку актуальних напрямів щодо формування цілісного світогляду та світосприйняття, уміння осмислено бачити особистісний сенс життя, прагнути до духовної зрілості, усвідомлювати відповідальність за долю людства.

Система освіти є частиною суспільної системи, а тому перебуває під впливом багатьох чинників. Стан освіти й перспективи її розвитку значною мірою залежать від політики держави в цій сфері. У багатьох країнах державна освітньою політикою вважається високий професійний і загальнокультурний рівень населення важливою умовою економічного розвитку, збереження й підвищення конкурентоспроможності національної економіки на світових ринках, безпеки й соціальної стабільності. У нашій країні проголошуються саме такі перспективи розвитку освіти, що матимуть результатом збагачення держави, підняття наукового, культурного, соціального рівня розвитку до рівнів розвинутих країн світу.

Воднораз із прямим впливом суспільства на зміни в національній системі освіти слід виокремлювати й ті зміни, що відбуваються внаслідок зміни політики контролю й регламентації інноваційних процесів. Так, суттєві позитивні зміни в педагогічній теорії та практиці мають результатом розроблення різних варіантів змісту освіти, використання можливості сучасної дидактики в підвищенні ефективності освітніх структур.

Водночас сучасний стан системи освіти не вдовольняє багатьох, хто в ній працює. Прагнення до змін, зняття певних обмежень на інноваційну діяльність стало передумовою зародження широкого інноваційного руху в системі освіти, інтенсивного розвитку засобів комунікації та інформаційних технологій. Становленням оновленої освіти передбачаєються природні процеси розвитку педагогічної практики, цілеспрямований управлінський вплив на систему підготовки, перепідготовку педагогічних кадрів, суттєві корективи змісту, стилю діяльності педагогічних установ, педагогів (вихователя, учителя, викладача), тобто перехід освітньої системи до функціонування на нових засадах.

Із розвитком цивілізації (продукуванням нових знань, створенням нових технологій, систем комунікацій, ускладненням соціальних зв'язків) постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.

Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування й запровадження нового, а насамперед як відкритість. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

1. відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями на засадах рівності психологічних позицій обох сторін;

2. відкритість культурі й суспільству, що виявляється в прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми й обрати оптимальні способи їх розв'язання;

3. відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню й розвитку образу «Я».

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Дата добавления: 2014-01-07