Тема 5. Предмет і завдання освітніх технологій

- Педагогічна технологія як наука

- Предмет й завдання педагогічної технології

- Основні категорії педагогічної технології

Література

1. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989.

2. Ильевич Г.П. Технологический подход к обучению: традиции и инновации. // Педагогический альманах. № 1/2001.

3. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000. – 368 с.

4. Падалка О.С., Нісімчук А.С. Дидактично-технологічна підготовка магістрів: прикладний аспект. - Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2004.

5. Пєхота О.М. Освітні технології: Навчально-методичний посібник. К.: АСК, 2002.

6. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія: Посібник. – Х.: Основа, 1995.

7. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. Учебное пособие. - М.: Народное образование, 1998.

Термін «технологія» грецького походження й означає «знання про майстерність ».

У тлумачному словнику технологія - це сукупність виробничих методів та процесів у певній галузі виробництва, а також наукове пояснення способів виробництва.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про суть педагогічної технології віднайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій та асоціацій. Її суть зводиться до зіткнення двох різних точок зору:

- педагогічна технологія розглядається як комплекс сучасних технологічних засобів навчання;

- педагогічна технологія є процесом комунікації;

Окрему групу становлять автори, які поєднують у поняття «педагогічна технологія» засоби та процес навчання. Історичні етапи здійснення технологічного підходу, впливають і на сучасні погляди щодо розуміння поняття «педагогічна технологія». Зазначені крайні точки зору є показником того, що не має єдності в поглядах різних дослідників із цього питання, що певною мірою спирається й на їх розуміння ролі та місця технічних засобів навчання в педагогічному процесі. Кожен із зазначених підходів має обґрунтування і відповідає за часом відповідним етапам розвитку уявлень про суть технологічного підходу.

Розглянемо базові визначення, розтлумачені дослідниками зазначеної проблеми.

Із погляду М. Кларка, директора аудіовізуального центру Лондонського університету, початковий зміст педагогічної технології зводиться до «застосування в освіті винаходів, промислових виробів і процесів, що є частиною технології нашого часу». Це визначення є змістом сучасного терміна "технологія в освіті" (непедагогічні вироби та процеси, застосовувані в навчанні). Порівняння сучасного розуміння цього терміна з його первинним тлумаченням дає підстави дійти висновків про зміни у змісті в напрямі від «технології в освіті» до «технології освіти». Сучасні «технології в освіті» об'єднують спеціально створені та пристосовані до навчального процесу засоби.

Не так категорично висловлювалися Ф. Персиваль та Г. Еллінгтон. Вони вважали, що до технології освіти, крім засобів, входять «невідчутні» аспекти (чи, інакше, «супутні засоби»). До них належать «ідеї й досвід, виведені з таких різних галузей знань, як психологія, соціологія, професійний менеджмент і системний аналіз у поєднанні з удосконаленнями у більш технічних галузях, таких, як оптика, акустика, мікроелектроніка, що використовуються для розробки методик оптимального засвоєння знань». Самим терміном «технологія в освіті», із погляду цих науковців, охоплюються будь-які засоби надання інформації, тобто технологія в освіті – це можуть бути, наприклад, аудіовізуальні засоби, якими послуговуються як для унаочнення в навчанні, так і як самостійними засобами подання інформації.

Із початком третього етапу розвитку педагогічної технології прихильники технічних засобів дещо зміняли свої категоричні погляди й навіть визнали факт провідної (у деяких випадках) ролі теоретичної розробки та планування процесу навчання.

Комісія з технології навчання США 1970 року зазначила, що «технологія навчання має двоїсту природу: це – засоби, породжені технологічною революцією, і які можуть бути застосовані з навчальною метою, а також систематична діяльність із планування, здійснення оцінювання всього навчального процесу, яка викладена в термінах специфічної мети й заснована на результатах дослідження навчального процесу та комунікації й використовує поєднання людських і матеріальних ресурсів для досягнення ефективного навчання». Наведене тлумачення вже містить поєднання разом із традиційним застосуванням технічних засобів у навчанні здійснення системного підходу щодо планування та організації навчального процесу. Воно дає можливість осягнути можливості та межі впровадження педагогічної технології.

У 60-ті роки, коли відбувалося становлення педагогічної технології, чимало авторів особливо не розрізняли технології навчання навчальної технології й педагогічної технології. Терпимість до різних формулювань простежується на тлі загальної тенденції переходу до розуміння педагогічної технології як педагогічної системи, за якої застосування засобів навчання посилає ефективність навчального процесу.

Дальші уточнення визначення терміна тривали у 70-і роки, але ще багато авторів припускаються нечіткого, двозначного тлумачення терміна.

Однією з причин такої тривалої дискусії про термін «педагогічна технологія» є непрофесійний погляд на проблему. Існують дві основні точки зору: педагоги-технологи вважають технологію процесом чи способом виконання визначеного завдання. Педагогічна громадськість уважає технологію здебільшого апаратурою для навчального процесу.

На підтвердження цього існують чимало визначень, яким властива одна істотна помилка – у них ідеться про посилання ефективності навчання й не згадується про методи досягнення цього. Автори писали про ефективність застосування нових технічних засобів; про додаткові наукові знання, про умови ефективного засвоєння навчального матеріалу; систему дій по плануванню, забезпечення й оцінювання всього процесу навчання, а також використання людських і матеріальних ресурсів для досягнення ефективного навчання.

С. Споулінг (США) дав таке визначення педагогічної технології: «обґрунтована технологія навчання охоплює цілісний процес визначення мети, постійне оновлення навчальних планів і програм; тестування альтернативних стратегій і навчального матеріалу, оцінювання педагогічних систем у цілому та постановку мети навчання заново, як тільки з'явиться нова інформація про ефективність педагогічних систем».

1978 року П.Д. Мітчел формулював на підставі аналізу понад 100 досліджень й монографій із цієї тематики таке визначення: «Педагогічна технологія є галузь досліджень і практики (у межах систем освіти), що має зв'язки (відносини) із усіма аспектами організації педагогічних систем і процедурою розподілу ресурсів для досягнення специфічних і потенційно відтворюваних педагогічних результатів».

1979 року Асоціація з педагогічних комунікацій і технології США опублікувала "офіційне" визначення педагогічної технології: «Педагогічна технологія є комплексний, інтегративний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення, оцінювання й керівництва розв’язання проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань».

Це визначення є досить загальним і виявилось таким всеосяжним, що подальші його зміни відбувались лише по лінії уточнення визначень «педагогічної технології» та її спеціалізації.

У глосарії термінів за технологією освіти (Париж, ЮНЕСКО, 1986) у первісному розумінні педагогічна технологія означає застосування з педагогічною метою засобів, породжених революцією в галузі комунікації, таких, як аудіовізуальні засоби, телебачення, комп'ютери й інші види засобів.

У новому й широкому розумінні (ЮНЕСКО) це – систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти. У цьому розумінні теоретичним інструментом педагогічної технології є системний аналіз.

У вітчизняну науку й освіту поняття «педагогічна технологія» («освітня технологія») увійшло у 70-ті роки. У її розумінні вітчизняними вченими та практиками також існують великі розбіжності. Ці розбіжності мають такий самий характер, як і ті, що були розглянуті на прикладі іноземних авторів.

Л. Фрідман, Б. Пальчевський (1973) дали таке визначення педагогічної технології – це сукупність навчальних ситуацій, що покликані реалізувати педагогічну систему.

В. Беспалько (1989) розглядав педагогічну технологію як змістовну техніку реалізації навчально-виховного процесу.

М. Кларін (1989) визначав педагогічну технологію як конструювання навчального процесу з гарантованим досягненням мети.

В. Башарин (1993) дав схоже тлумачення педагогічної технології, а саме: процес досягнення гарантованих, відтворюваних та запланованих педагогічних результатів.

В. Ліхачов (1995) визначив педагогічну технологію як систему психолого-педагогічних настанов у виховному процесі.

Г. Селевко (1999) у загальному розумінні визначив педагогічну технологію як науку вдосконалення навчання.

Л. Столяренко (2000) також розглядав педагогічну технологію в загальному плані й на цій основі визначив її як послідовний і безперервний рух компонентів, етапів педагогічного процесу.

А. Нісімчук (2000) дав таке тлумачення педагогічної технології – це наука про розвиток, освіту, навчання й виховання особистості школяра на основі позитивних загальнолюдських якостей та досягнень педагогічної думки, а також основ інформатики.

Більшість чинних визначень мають спільним те, що зміст наукового терміна «педагогічна технологія» містить у собі проект (модель) обґрунтованої в логічній послідовності педагогічної системи, що реалізується в практичній діяльності викладачів. Поняття «педагогічна система» є продуктом здійснення в педагогічному процесі системного підходу. Педагогічна система вміщує взаємозв'язок певних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого, наперед заданого впливу на навчальну аудиторію для досягнення наперед заданих цілей процесу навчання.

Досвід показує, що складне явище «педагогічна технологія» функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регуляторів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання.

У загальнопедагогічному розумінні педагогічна технологія характеризує цілісний освітній процес із його метою, змістом і методами навчання.

Педагогічні технології відображають прийняту в різних країнах систему освіти, її загальну цільову та змістову спрямованість, організаційні структури і форму, що відображені в державних нормативних документах, зокрема – в освітніх стандартах. Освітні технології є стратегіями розвитку національного, державного, регіонального й муніципального освітнього простору. Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи «педагог – середовище – учень» у визначених умовах навчання (індивідуального, групового, колективного, масового). Їй властиві загальні риси й закономірності реалізації навчально-виховного процесу незалежно від конкретного навчального предмета.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах визначеного предмета, теми, питання в межах цієї технології. Вона близька до окремої методики. Її ще можна назвати дидактичною технологією. Діяльність педагогів-новаторів можна віднести до персоніфікованих технологій, які тиражувати складно, а іноді й не можливо. Проте вивчення передового педагогічного досвіду дає можливість віднаходити нові шляхи та підходи щодо ефективної організації процесу навчання. Практичний досвід педагогів-новаторів є прикладом правильно побудованого алгоритму дій, що дає запланований результат.

Окрема предметна педагогічна технологія – це сукупність методів і способів для реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання предмета).

Локальна технологія являє собою вирішення окремих дидактичних і виховних завдань. Із огляду на проблеми, що тривалий час залишаються в розряді невирішених (робота зі складними підлітками, навчання обдарованих та неуспішних учнів тощо), стає зрозумілою сфера впровадження локальних технологій. Через брак однозначних ефективних шляхів розв'язання багатьох локальних педагогічних проблем переконання в необхідності подальшого розвитку педагогічних технологій. Широке здійснення педагогічним суспільством технологічного підходу й розробка на цій основі відповідних нових авторських технологій дасть можливість із плином часу істотно покращити ситуацію з розв’язанням актуальних проблем, що порушуються вітчизняною системою освіти.

Отже, інтерес учених і практиків до педагогічної технології викликаний тим, що вона вважається засобом розв’язання більшості педагогічних проблем. Це новий етап перегляду підходів до забезпечення процесу природного розвитку дитини. Існує загальна тенденція на посилення моральної безпеки, духовної екологічності чинних педагогічних технологій. Нові погляди пов'язані з необхідністю формування такої особистості, яка усвідомлює єдність природи й людини, не має схильності до авторитарного стилю мислення, а шукає компромісу, терпимо й шанобливо ставиться до чужої думки, інших культур, цінностей та віри.

На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної думки характерною є тенденція розглядати людину як складну біосоціальну систему. Гуманізація освіти, визначення в межах цілей національної системи освіти її орієнтації на розвиток особистісного потенціалу учня вимагають від педагогіки як прикладної дисципліни створення необхідних педагогічних умов. Практичним наповненням цього процесу є реалізація технологічного підходу в освіті, призначенням якого є саме забезпечення виконання конкретних завдань, виходячи з реальних умов і вимог. Процес становлення державної школи України характеризується пошуками таких педагогічних технологій, які максимально сприяли б формуванню соціально активної, творчої особистості, здатної до самостійної регуляції власної життєдіяльності. В основі нової моделі навчально-виховного процесу мають бути науково обґрунтовані й чітко визначені цілі, завдання освіти, методи педагогічної співпраці учасників освітнього процесу.

Від доби К. Ушинського істотно змінилися погляди щодо статусу педагогіки. Зберегли актуальність ідеї класика про необхідність усебічного дослідження особистості з метою здійснення майбутнього обґрунтованого впливу на неї. Проте нині провідною ідеєю є те, що будь-яка діяльність може бути або технологією, або мистецтвом. Мистецтво ґрунтується на інтуїції, технологія – на закономірностях науки. Педагогічна наука вже давно відійшла від інтуїтивних розробок (методів, форм тощо) і перейшла на технологічний етап розвитку. Відносно не так давно словосполучення «педагогічна технологія» вважалося неприпустимим у вживанні щодо трактування таких творчих та індивідуально-психологічних процесів, як навчання й виховання. Виникали питання щодо місця педагогічної технології: поряд чи замість педагогіки? Чи є підстави виокремлювати педагогічну технологію як напрям дослідження? А в цей час тисячі вчителів створювали плани уроків, екскурсій, виховних заходів і тим самим протистояли експромтам, творчій інтуїції, що є початком педагогічної технології. Успішна праця педагогів-практиків зажди базувалася на заздалегідь розроблених планах дій, тобто на педагогічній технології. За останні чотири десятиліття поступово в педагогічній науці сформувалося сучасне розуміння педагогічної технологій як систематичного та послідовного втілення на практиці наперед спроектованого навчально-виховного процесу й базується воно саме на досвіді вчителів – практиків як на прикладі ефективної (раціональної) організації педагогічної праці.

Описання навчально-виховного процесу є ні чим іншим, як описанням педагогічної системи. По-іншому, – педагогічна технологія є проектом певної педагогічної системи, що реалізується на практиці. Системний підхід є основою будь-якої педагогічної технології, ефективність якої цілком залежить саме від її системності та структурованості.

Розглянемо докладніше суть педагогічної системи сучасної школи.

За словами В.П. Беспалько, педагогічною системою є певна сукупність взаємопов'язаних засобів, методів і процесів, що потрібні для створення організованого, цілеспрямованого педагогічного впливу на формування особистості з наперед заданими якостями. (В.П. Беспалько Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989).

Добре відомо, що ціннісні орієнтації суспільства визначають цілі формування особистості (комплекс особистісних якостей, що відповідають створеному в конкретному суспільстві ідеалу). Суспільне замовлення стає першим етапом у наступному процесі побудування цілісної педагогічної системи, функціонування якої дало б очікуваний і бажаний, із огляду на суспільні вимоги, результат. Логічним продовженням цього ланцюга міркувань є висновки, що суспільні зміни в уявленні про цілі виховання мають супроводжуватись і змінами педагогічної системи. Тобто, освітній процес теоретично має бути цілісною системою, що чітко реагує на зміни чинників, які визначають його характер та якості очікуваного результату. Як реалізується це на практиці?

Щоб простежити механізм цього явища, необхідно звернутися до розробленої науковцями структури педагогічної системи. Основними її структурними елементами є учні, цілі виховання, зміст виховання, процеси виховання, учителі (або технічні засоби навчання); організаційні форми виховної роботи. Зазначені елементи мають постійний взаємозв'язок і здійснюють взаємний вплив, що обумовлює функціонування освітнього процесу як цілісної педагогічної системи. Показані на рисунку 1 та рисунку 2 схеми реалізації технологічного підходу є настільки загальними, що не дають чіткого розуміння внутрішніх причин, які забезпечують позитивний ефект від упровадження педагогічної технології. Наочно можна розкрити взаємовпливи окремих елементів за допомогою схеми, показаної на рис. 3.

Рис. 3. Педагогічна система (за В.П. Беспалько).

Умовно педагогічну систему на рис.3 зображено прямокутником, усередині якого розміщені основні її елементи. Пунктиром прямокутник розділено на дві частини. Кожна з них містить свої логічно визначені елементи.

Ліва частина прямокутника (дидактичне завдання) та його права частина (технологія навчання) відбивають два вихідних поняття будь-якої наукової теорії: задачі й технологію їх розв'язання. Обидві частини разом складають педагогічну систему, яка має здійснювати цілеспрямований й наперед визначений педагогічний вплив на абітурієнтів відповідно до соціального замовлення з метою виховання особистостей випускників, які відповідають загальним критеріям, визначеним суспільством.

Розглянемо докладніше означені частини педагогічної системи.

Абітурієнти потрапляють до педагогічної системи і стають першим її елементом – студентами. Завдяки визначених студентів першим елементом педагогічного завдання стає можливою наступна робота зі створення алгоритму послідовних обґрунтованих дій, що в майбутньому забезпечать очікуваний результат. Досягається це завдяки стартовій діагностиці знань, умінь, пізнавальних можливостей за допомогою різних форм стартового (попереднього) контролю. На підставі цих даних можна планувати відповідні види, форми роботи з вивчення відповідного змісту освіти.

Другим базовим чинником, що визначає зміст дидактичного завдання в межах педагогічної системи, є соціальне замовлення. Суспільство визначає свої очікування й висував вимоги до випускників системи освіти, а система освіти має чітко їм слідувати. Зрозуміти практичний механізм процесу прийняття зовнішніх цілей і перетворення їх на власні (дидактичні, виховні, розвивальні) допоможе рис. 3. У лівій частині прямокутника два визначених нами базових елементи (учні, цілі навчання) є усвідомленими в прийнятими системою факторами, урахування яких обумовлює оригінальність (а головне – ефективність) відповідної технології.

Цілі (дидактичні, виховні, розвивальні) формулюються виключно в середині педагогічної системи (а не ззовні) на підставі результатів стартової діагностики знань та пізнавальних можливостей учнів і соціального замовлення (із зовні визначених загальних цілей).

Відповідно відбувається визначення змісту навчання й виховання. Завдяки цьому педагогічна технологія створюється виходячи з певних початкових характеристик й об'єктивно поставлених завдань, що й забезпечує позитивний ефект від її застосування.

Є очевидним, що кожне педагогічне завдання має вирішуватись за допомогою адекватної педагогічної технології навчання, цілісність якої забезпечується розробкою трьох її компонентів: організаційної форми, дидактичного процесу та кваліфікованого вчителя (або виконання його функції якісних технічних засобів навчання). Гармонійний педагогічний процес – це відтворення наперед спроектованої педагогічної технології, необхідними складовими якої є чіткі дидактичні завдання й адекватні шляхи їх виконання. Реальністю доведено, що вимоги до якісного рівня навчання й виховання особистості неухильно посилаються і цей процес триватиме. Це вказує на необхідність постійного оновлення інструментарію педагогіки, що реалізується шляхом переходу до методів і засобів педагогічної технології.

Реалізація системного підходу для планування й організації навчально-виховного процесу, що набуває форми конкретної педагогічної технології, є актуальною сучасною тенденцією.

По-перше, завдяки педагогічній технології виникає можливість мінімізувати педагогічні експромти у викладанні. На зміну цьому небажаному явищу має прийти попереднє проектування навчально-виховного процесу й наступне відтворення запланованого проекту в класі. Успішна реалізація цієї процедури можлива за умов розуміння функціонування педагогічної системи й урахування взаємозв'язків між «педагогічним завданням» та «педагогічною технологією».

По-друге, педагогічною технологією передбачається проект навчально-виховного процесу, у якому визначено структуру та зміст навчально-пізнавальної діяльності учня. Якісною зміною є перенесення акценту з методичних поурочних розробок учителя на проект навчально-пізнавальної діяльності учня. Позитивним моментом є те, що за такого підходу очікується значне посилення ефективності навчального процесу завдяки спрямування навчально-пізнавальної діяльності учня на запрограмовані стабільні успіхи. Цього не можна досягти, спираючись лише на педагогічний досвід та майстерність учителя, бо відтворення методичної поурочної розробки в кожному окремому випадку відбувається з не однаковою ефективністю.

По-третє, особливою властивістю педагогічної технології є процес цілевстановлення. Тривалий час традиційна педагогіка визначає цілі навчання й виховання узагальнено, і їх конкретизація на кожному конкретному уроці має формальний характер, а контроль за виконанням відбувається також досить приблизно й узагальнено. Реалізація системного підходу як основи педагогічної технології, веде до якісно нового підходу до визначення цілей навчання й виховання. Проблема розглядається в двох аспектах: діагностичного цілевстановлення й об'єктивного контролю за якістю знань учнів; розвитку особистості загалом.

Педагогічна технологія, як і будь-яка інша наука, має свої темпи, а головне – етапи розвитку. Визначення етапів розвитку науки є важливим етапом її становлення, оскільки сам факт періодизації є показником становлення, самоусвідомлення, а головне – окреслює перспективи розвитку, актуальні завдання, що підлягають якомога скорішому вирішенню.

Відома класифікація й аналіз основних етапів розвитку педагогічної технології (А.С. Нісімчук, О.С. Падалка, О.Т. Шпак Сучасні педагогічні технології. - К., "Просвіта". 2000.) дає підстави виокремити ці етапи:

- Початковий (електичний) етап, на якому педагогічна технологія як наука отримала поверхові, описові уявлення про свій предмет, його складові.

- Класифікаційний – другий етап, на якому вже відомі уявлення пов'язуються між собою, але зовнішньо й частково.

- Частково-системний – третій етап, на якому пояснюються частково внутрішні зв'язки наукових понять, категорій, закономірностей.

- Цілісно-системний - четвертий етап, якому властивий повний, цілісний, загальний внутрішній зв'язок у поняттях, категоріях, закономірностях. Поняття об'єднуються в категорії, категорії поєднуються з категоріями, взаємоперевтілюються й разом через свою систему (взаємодію) адекватно відображають природу предмета педагогічної технології, зв'язки його складових у їх безпосередньому й опосередкованому русі, взаєморозвитку.

Сучасна теорія педагогічних технологій на початку ХХІ століття знаходиться на третьому частково-системному етапі свого розвитку. Майже всі її поняття вже класифіковані (зовнішньо пов'язані між собою й із категоріями), поняття й категорії співвідносні, але всі вони ще поверхові, вузькі або узагальнені, мають зміст частковий, не набули всезагального характеру й тому працездатні, але частково, обмежено. Прогнозується, що найближчим часом за сучасного темпу розвитку педагогічні технології вийдуть на більш високий динамічний рівень. Характерними ознаками цього рівня стане вживання єдиного термінологічного апарату, дослідники дійдуть згоди й у трактуванні самого терміна «педагогічна технологія», що дасть можливість перенести зусилля на розробку нових прогресивних освітніх технологій на основі єдиної загальної теоретичної бази. Про це свідчить значна кількість вітчизняних і зарубіжних учених, які працюють у цьому напрямі науково-теоретичних і науково-методичних досліджень: робота ведеться в напрямах теоретичного забезпечення, а також практичного створення нових технологій навчання й виховання.

Нині науково-понятійний апарат педагогічної технології складають кілька категорій.

Педагогічна технологія – це наука про розвиток, освіту, навчання й виховання особистості школяра на основі позитивних загальнолюдських якостей і досягнень педагогічної думки. Це цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, вироблення умінь, навичок, що характеризується оптимальною комбінацією основних навчальних компонентів (зміст, прийоми, методи, форми, засоби) із урахуванням вимог наукової організації праці, збереження та зміцнення здоров'я суб'єктів навчання й забезпечує досягнення запланованих навчально-виховних результатів.

Предмет педагогічної технології – це навчально-виховний процес у сучасній школі.

Саме таке визначення предмета педагогічної технології є досить широким. Звузити його дають можливість провідні завдання педагогічної технології. У межах цієї науки поставлені такі завдання:

- виховувати інтелектуально розвинену особистість (цінити людину за розум, її ділові та людські якості);

- виховувати свідомих громадян держави;

- формувати творчу особистість для праці в майбутніх ринкових відносинах, із почуттям гідності, розуміння суті приватної та державної власності;

- виховувати почуття потреби для формування високих професійних якостей у майбутньому, уміння за необхідності змінювати професію.

Завдання педагогічної технології є критеріями вибору системи методів науково-педагогічного дослідження та дидактичних методів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у межах чинних закладів освіти. Вони визначають загальні напрями, за якими має розвиватися науково-практична думка щодо створення та впровадження освітніх технологій.

Водночас джерелом постановки актуальних завдань педагогічної технології є чинна законодавча база України, що визначає пріоритети розвитку національної системи освіти. Так, завданнями загальної середньої освіти є:

- виховання громадянина України;

- формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей та обдаровань, наукового світогляду;

- виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина;

- реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань;

- виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй;

- формування свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів.

Ці завдання, що стоять перед вітчизняної системою середньої освіти визначають основні напрями роботи по удосконаленню організації процесу навчання й тим самим обумовлюють провідні завдання педагогічних технологій.

Провідними категоріями, якими послуговується в педагогічній технології, залишаються провідні педагогічні категорії, а саме:

- навчання;

- виховання;

- освіта.

До цього переліку слід додати розвиток особистості учня.

Навчання – це спільна цілеспрямована діяльність учителів та учнів, за якої учні здобувають знання, виробляють уміння, навички, формується світогляд, розвиваються пізнавальні та творчі сили.

Виховання – це процес впливу вихователя на учня з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, що визначатимуть особистість школяра як майбутнього свідомого громадянина.

Освіта – це процес і результат засвоєння систематизованих знань, вироблення умінь і навичок, які потрібний особистості для загальнолюдської та професійної діяльності.

Розвиток особистості учня – це рух від незнання до знання учня, зміцнення його моральних та фізичних сил, набуття певного життєвого досвіду, відмирання старих якостей і зародження нових.

Із огляду на принципи побудови освітньої технології (специфічні й такі, що прямо пов'язані із загальними принципами навчання та виховання), її предмет, можна стверджувати, що нове для багатьох явище – «педагогічна технологія» – є практичною відповіддю на сучасні реалії, сподівання та очікування на посилання ефективності процесу навчання в сучасній загальноосвітній школі. Педагогічна технологія покликана узагальнити та конкретизувати передовий педагогічний досвід організації навчально-виховного процесу з метою виокремлення основних, системоутворювальних елементів побудування науково обґрунтованої професійної діяльності педагогічних працівників, тому, без перебільшення можна стверджувати, що соціальними та теоретичними основами сучасної педагогічної технології є:

- закони діалектики;

- реалізація системного підходу;

- закони розвитку природи, суспільства, людини та її мислення;

- систематизація передового педагогічного досвіду;

- збереження та збагачення національних традицій.

Поряд із зазначеними основами розвитку педагогічної технології існує низка факторів, що об'єктивно визначають якість педагогічних технологій. Сформулювати їх можна, звернувшись до особливостей організації та функціонування навчально-виховного процесу за умов національної системи освіти. Умовно виокремлюють такі групи:

- провідні підходи до визначення прийомів і методів педагогічного впливу, уявлення про ідеал особистості, методична підготовка учителів;

- національний науковий потенціал;

- матеріально-технічне забезпечення закладів системи освіти.

Акцентування уваги на групи факторів, що, із першого погляду, не мають прямого впливу на результат упровадження педагогічної технології (матеріально-технічне забезпечення, менталітет тощо), є необхідною умовою досягнення позитивного результату особливо у випадках перенесення педагогічної технології з системи освіти іншої країни в національну систему освіти.

Зазначені провідні фактори, що визначають ефективність освітньої технології, застерігають від спокуси механічного перенесення в неї будь-яких ефективних в інших системах освіти педагогічних технологій. Існує ймовірність того, що окремі з відомих педагогічних технологій за умов національної системи освіти вимагатимуть додаткового опрацювання з огляду на національні культурні традиції, погляди, накопичений науково-практичний досвід, реальне матеріально-технічне забезпечення реалізації освітньої технології. Такі зміни є цілком природними й відповідають суті й призначенню педагогічної технології, її спрямованості на загальні перспективи розвитку.

Завдання й запитання для самоконтролю

1. Порівняйте предмет педагогіки та предмет педагогічної технології. Якого висновку можна дійти?

2. Що є джерелом визначення завдань педагогічної технології?

3. Назвіть основні завдання педагогічної технології.

4. Проаналізуйте визначення педагогічної технології та основні спільні риси в поглядах:

а) вітчизняних учених;

б) зарубіжних учених.

5. На підставі порівняльного аналізу визначте основні розбіжності в розумінні педагогічної технології:

а) вітчизняними вченими;

б) зарубіжними вченими.

6. Як можна сформулювати провідну тенденцію розвитку освітніх технологій на сучасному історичному етапі?

7. Назвіть основні структурні елементи педагогічної системи педагогічного завдання; педагогічної технології.

8. Як педагогічна система реагує на зовнішні зміни: рівень наукової підготовленості абітурієнтів, якість соціального замовлення?

9. У чому полягає необхідність реалізації системного підходу для планування й організації навчально-виховного процесу?

Дата добавления: 2014-01-07