Мета й завдання технології. Концептуальні положення технології

Концептуальні положення технології

- розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декількома етапами. Перший із них – це народження фізичного тіла. У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя. У віці 14 років «народжується друге духовне тіло», що створює умови для самостійного емоційного життя й мислення, а у 21 рік відбувається народження людського «Я». Кожним із зазначених циклів життя висуваються у процесі виховання й навчання свої завдання, цілком специфічні вимоги.

- Природовідповідність – розвиток дитини відбувається заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню й визначає його; спонтанність вільного розвитку природних задатків; створення максимально сприятливих умов для виявлення й розвитку здібностей дитини. Учителі повинні враховувати, що розвиток людини відбувається в ритмі семи років, визнання індивідуальності дитини, таємничого в кожному.

- Вільне виховання й навчання, без примусу, насильства духовного й тілесного, відмова від влади над дітьми.

- Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, виховання та творчості.

- Виховання й навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

- Дитина в процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства, тому не треба забирати «дитинства», інтелектуалізовати розвиток завчасно.

- Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є воднораз і вихованням певних якостей особистості.

- Екологія та культ здоров'я.

- Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності засобами мистецтва.

- Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8-9 років (щоб уникнути стресів).

- Важливість не результату, а процесу.

- Велика увага естетичному розвиткові та трудовому вихованню.

В основі Вальдорфської педагогіки лежить антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої – це тіло, душа й дух. Рудольф Штейнер писав про чотири могутні галузі цивілізації: пізнання, мистецтво, релігію й моральність, що можуть гармонійно поєднуватися в людському «Я». «Я» виступає у трьох головних функціях людської душі – волі, почуттях і мисленні, що перебувають у стані безперервного руху.

Незвичним є поєднання релігійних і філософських поглядів на сутність людини й особливості її розвитку. Із одного боку, існування душі вказує на релігійні витоки антропософії. Із іншого, - виокремлення складовими тіло й дух вказує на прогресивність цієї педагогіки. Розвиток тіла повертає нас до ідей давньогрецьких міст-полісів і давнього Риму. Необхідність розвитку духу ставить Вальдорфську педагогіку на новий щабель.

Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання. Для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, а людина – істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, іще й душу. Рудольф Штейнер надавав особливого значення розвиткові «духу» та «душі», а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті. Завдання вальдорфської школи в тому, щоб упродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо – це відмова від влади над дітьми.

Із точки зору сучасної термінології, метою Вальдорфської педагогіки є забезпечення гармонійного, усебічного розвитку особистості. Конкретизуючи цю мету слід наголосити на повноцінному фізичному розвитку, на створенні умов для опанування учнем гармонійної прагматичної системи знань і тренування волі.

Головне завдання вчителя Вальдорфської школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку й утвердження її індивідуальності. Дитина – це поєднання матеріального, душевного й духовного. Її «Я» – це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний із макрокосмом. Їй потрібна допомога в осягненні духовного, що надходить у вічній істині, доброті, любові. Учителі цих шкіл прагнуть допомогти своїм вихованцям оволодіти антропософським мисленням.

Зміст технології

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи – дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. Організація життя дитини має бути максимально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі – ритм дихання, сну й денної діяльності, голоду й ситості, ритм тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається від самого народження (ритм дихання, ритм сну й відпочинку). Дитина поступово пристосовується до земного ритму.

Отже, як уважав Рудольф Штейнер, життя людини має будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем і часу, коли діти надані самі собі («вдих і видих»). Ритмів не можна абсолютизувати для всіх і на всі часи. Вихователь повинен уміти обирати такий ритм життя, що максимально підходить саме цій групі та цій дитині. Домашнє життя дитини теж вибудовується на основі дотримування ритмів. Оптимальний ритм уселяє дитині почуття впевненості. Ритму не можна плутати з режимом: це складніші відносин людини з довкіллям.

Перший період життя дитини Рудольф Штейнер визначав як «імітацію і приклад» – у неспокійної людини діти будуть неспокійними. Дитина в цей період учиться тільки шляхом імітації. Вона імітує дорослих, які потрапляють у її коло зору. Типові словосполучення, що властиві одному чи обом батькам, ставлення до людей, до порядку, власної гігієни поступово стають власними переконаннями та стратегією поведінки дитини. Звикнувши до безладу в квартирі батьків, вона підтримуватиме його у власній оселі впродовж усього життя й не помічатиме його. Цим вона дратуватиме іншу людину, яка звикла до ідеального порядку.

Перші сім років життя дитини – виховання волі дитини та ключове слово для вихователів, батьків і вчителів – «Я сам». Рудольф Штейнер навчав обережно ставитись у цей період до її психофізичного ресурсу й категорично забороняв до виконання семи років інтелектуальне навантаження – математику, читання, письмо. Воднораз слід уважно ставитись до бажань дитини виконати якусь дію самостійно. Якщо дитина починає наводити навколо себе порядок, прагне саме взяти ложку в руки та їсти – для дорослого це має бути сигналом для створення умов щодо вироблення дитиною відповідних умінь. Необхідно набратися терпіння й дати можливість дитині навчитися прибирати кімнату, зав’язувати шнурки, мити чашку. Це позбавить у майбутньому від пошуку необхідних і достатній прийомів привчання (примушування, тренування, заохочення та покарання) до виконання цих дій по самообслуговуванню, що в ранньому дитинстві були несформовані через придушування прагнень дитини.

Знайомство педагогів з дітьми відбувається ще перед вступом їх до школи – у дитячому садку, де вони разом займаються музикою, малюванням, ліпленням із глини, воску, танцями. Заняття в дитячому садку проводяться з групами по 12-20 дітей, тривають півдня, що є оптимальним.

До школи діти приймаються тільки в сім років. З 7 до 14 років – інший період у житті дитини, коли відбувається інтенсивний процес формування почуттів, і тут ключове слово – «Світ прекрасний!». Для педагога цей девіз означає необхідність забезпечення такого рівня викладання, що сприятиме виникненню й розвитку в учня пізнавального інтересу, прагнення дізнатись якомога більше про явища та процеси, що вивчаються.

Розклад у Вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих, орієнтованих, зазвичай, "вертикально". У звичайних школах щодня проводяться різні уроки. Учнів довільно перекидають із одного предмета на інший, а це перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту. Звичайний учень змушений п’ять-шість разів перемикати власну увагу з одного навчального предмета на інший і вивчати кожний із них (новий матеріал) упродовж часового відрізку – 15-20 хвилин.

Розклад дня у Вальдорфській школі ритмічно повторюється та складається з трьох частин. Перша частина "головний урок", та дисципліна, що вивчається поглиблено й охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визначається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (література, фізика, історія), її вивчають 3-4 тижні поспіль як цілісну «епоху». Коли закінчується цей період («епоха»), діти починають вивчати інший предмет.

У другій частині дня школярі займаються такими предметами, що активізують дихання й будуються як процес вправ: іноземна мова, музика, евритмія. Із першого класу діти вивчають дві іноземні мови. Організація вивчення іноземної мови у формі вправ сприяє погляду, що випускник цієї школи вільно володіє двома іноземними мовами.

Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. Із першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організуються оркестри й різноманітні ансамблі.

Заняття з евритмії – це мистецтво руху, яке розробив Рудольф Штейнер. У ній мова й музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх, залучає діяти разом. Евритмія служить для налагодження гармонії душі й організму, який росте.

Підсумкова частина шкільного дня – це виховання ремеслом. Учні молодших класів учаться в'язати спицями, гачком, шити, виготовляти одяг.

Третій період – із 14 до 21 року. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихованні – «пошук істини, рух до правди».

Один учитель веде дітей від 1 по 8-й клас майже з усіх предметів. Немає традиційного розкладу уроків, за яким кожні 45 хвилин – новий предмет. Викладання кожної теми здійснюється упродовж 3-4 тижнів щоденно (з 7.45 до 9.45). За цей час учні практично вивчають весь матеріал із певного предмета. Це змушує вчителя дуже ретельно добирати матеріал, відсіяти непотрібне, визначити те, що підлягає обов'язковому засвоєнню. Здійснюється такий підхід: спершу концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі – його розгортання й закріплення.

Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть дитині «ні» та «не можна». Вони ніколи не критикують, не фіксують уваги на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим є процес, а не результат, тому що дитина пізнає світ. У Вальдорфських школах ніколи не виставляють оцінок, не принижують дитини порівняннями. А наприкінці року діти пишуть творчу роботу, що є характеристикою їхнього розуму й душі.

Одна з особливостей в організації школи – роль батьків, тому що фундаторами школи звичайно є вони. У спільних учительсько-батьківських об'єднаннях вирішуються питання будівництва, проведення спільних свят, відносин із державними організаціями тощо. У багатьох школах один день на тиждень – батьківський. Батьки приходять сюди, щоб займатися евритмією в залах, ручною працею – у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, невеличкий концерт спільними зусиллями батьків і дітей.

Випускники вальдорфської школи легко адаптуються до умов ринкової економіки та швидко вдосконалюються в професійному плані. Вони вчаться разом із учителями, і питання "як жити в цьому світі?" їх мало бентежить.

Дата добавления: 2014-01-07