Концептуальні положення

Історія виникнення технології

Тема 13. «Школа для життя через життя» Ж.-О. Декролі.

- Історія виникнення технології

- Концептуальні положення

- Мета й завдання технології

- Зміст технології

Література

1. Ліхачов Б. Педагогічні технології. – К., 1998. – С.148-157.

2. Москаленко П. Педагогічні технології. – К., 2001. – С.115-117.

3. Артемова Л. Педагогічні технології. – К., 2000. – С.197-200.

4. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

5. Г.К. Селевко Современные образовательные технологии. – М., 1998).

Засновником технології є бельгійський лікар, педагог і психолог Жан-Овід Декролі (1871 —1932) – представник медико-антропологічної течії реформаторської педагогіки, у якій утілилася в конкретній педагогічній технології ідея гуманізації навчання і виховання, методологічно зблизила педагогіку з медициною, сформувала засади медичної педагогіки та рефлексології, обґрунтувала феномен психолого-педагогічної діагностики, розробила ефективний методичний і психотехнічний інструментарій.

1901 року Ж.-О. Декролі відкрив поблизу Брюсселя (Бельгія) інститут для дітей із проблемами розвитку, де на основі власних досліджень запровадив нові методи навчання й виховання. Зокрема, Ж.-О. Декролі розробив власний оригінальний метод навчання читання, тести для дослідження уявлень дітей, опитувальник для батьків із метою психологічного спостереження дітей тощо.

Невдовзі Ж.-О. Декролі зацікавився проблемами виховання здорових дітей, заснувавши 1907 року навчально-виховний заклад «Школа для життя, через життя». Цією назвою репрезентувалася формула, кредо педагогічної діяльності. Заклад отримав визнання, однак у роки Першої світової війни значна кількість заможних сімей разом із дітьми виїхала з Бельгії, а тому школу закрили. 1917 року з допомогою батьківського комітету йому вдалося відновити діяльність школи.

Розробляючи свою технологію, Ж.-О. Декролі спирався на досягнення природничих наук останніх десятиліть XIX ст., філософію віталізму (лат. життєвий), якою визнавалася наявність в організмах нематеріальної надприродної сили, що впливає на життєві явища. Він уважав, що педагогічна діяльність має сприяти усвідомленню дитиною самої себе, пізнанню середовища існування, де їй належить реалізувати свої ідеали, цілі.

Результати педагогічної діяльності Ж.-О. Декролі оформились у цілісну новаторську педагогічну технологію, що привернула до себе неабиякий науковий, професійний інтерес педагогічної громадськості.

Основою педагогічної технології Ж.-О. Декролі є принцип антропоцентризму, який наприкінці XIX – початку XX ст. сприяв новому осмисленню поняття «виховання». Відповідно до нього виховання розглядалося як процес розвитку дитини, якого враховуються її індивідуальні потреби, можливості, мотиви та інтереси. Ж.-О. Декролі проголосив дитину центром своєї системи навчання й виховання.

Ж.-О. Декролі ліквідував дроблення й відтриваність окремих галузей знань, запровадивши принцип концентрації освітньої програми навколо центрів інтересів, згідно з якими вся педагогічна робота концентрувалася навколо дитини та її потреб. Основними потребами він уважав потребу в їжі, самозбереженні, самозахисті, спілкуванні, спільній діяльності, відпочинку, самовдосконаленні. Кожна з них, із його погляду, є генератором уваги й думок дитини, своєрідним «центром інтересу». Дитину цікавить, які засоби самозахисту є в неї, у тварин, рослин; які небезпеки можуть бути від води, вогню, землетрусів, отруйних газів; яку допомогу можна надати (отримати) у разі небезпеки тощо.

Аналогічно формується комплекс інтересів на основі кожної потреби. Отже, центрами інтересів передбачається комплексна робота на основі врахування основних фізичних і духовних потреб дитини. У цьому процесі вибудовується цілісна система, яку Ж.-О. Декролі назвав програмою асоційованих ідей. Вона утворена з двох великих розділів:

1. Дитина та її потреби.

2. Дитина й середовище (дитина та природне середовище, дитина та соціальне середовище).

Особливо значущим у цій програмі є соціальний аспект, спільна праця як логічний результат елементарних потреб (потреба в їжі, боротьба з негараздами, захист від небезпеки та ворогів). Це розкриває широкі можливості для морального виховання, зокрема для розвитку суспільних прагнень. Найкращими уроками моралі є ті, що «приводять учителя й учня до формування як законів висновків із явищ, спостереження упродовж попередньої роботи».

Потреби дитини задовольняються за рахунок навколишнього середовища (природного й соціального), яке діє на неї, і на яке вона постійно впливає власною діяльністю. Крім вивчення природного й соціального середовища, із яким дитина постійно взаємодіє, матеріалом для визначення змісту «програми асоційованих ідей» є самовивчення дитини. Із приводу цього Ж.-О. Декролі зазначав: «Дитині найважливіше знати саму себе: яка в неї будова, як працюють її органи, як вона їсть, спить, дихає, працює; чому вона боїться або гнівається, які в неї вади й чесноти...».

Центральною педагогічною проблемою Ж.-О. Декролі вважав проблему інтересів особистості. Центрами інтересів є спостереження, асоціація, вираження. Кожний із них має «домішку» іншого (наприклад, процес вираження неможливий без спостереження й асоціації). Окрім того, кожним елементом ставиться свої педагогічні завдання. Так, спостереження має привчити дитину свідомо сприймати явища, виявляти їх причини, констатувати наслідки, доходити висновків; асоціацією мається на меті підвести дитину до асоціювання знань, здобутих у процесі спостережень, зі знаннями з інших джерел; вираження має репрезентувати думки дитини у зрозумілих для інших формах.

Для того, щоб організувати спостереження, педагог насамперед повинен з'ясувати, якими реальними уявленнями володіє дитина, аналізуючи її відповіді на різноманітні запитання, а також під час вільної бесіди з дітьми. Спостереженням є не лише зорове сприймання, а залучення всіх органів чуття в процесі пізнання навколишнього світу. Уточнення й поглиблення знань від спостережень досягається експериментом, який передбачає: установлення причинності (детермінізму) явища, що спостерігається; технологію; вимірювання; мовленнєве вираження.

Ж.-О. Декролі рекомендував супроводжувати спостереження ручними роботами дітей із метою формування в них уявлень про предметний світ. Завдяки цьому вони встановлюють причинність подій і явищ, отримують перші уявлення про міру й лічбу. Результати спостереження фіксують мовними засобами, тому спостереження пов'язане з комплексом роботи, де воно є лише переважною діяльністю. Цей принцип поширюється також і на інші елементи технології – асоціацію та вираження.

Передумовою виникнення асоціації є міждисциплінарна інтеграція, що охоплює актуальну ситуацію в мікросередовищі, ситуацію інших країн і народів, ситуацію минулого аж до витоків людської історії. Цей краєзнавчо-географічний та історико-етнологічний аспект у поєднанні з дитячим досвідом таїть у собі неабиякі можливості для соціального виховання. Асоціація є продуктом мислення дитини, у розвитку якого Ж.-О. Декролі важливу роль відводив методу порівняння за подібністю й відмінністю. Особливо важливим для розумової діяльності дитини він уважав порівняння за відмінністю. У розвитку асоціативного мислення дитини високої ефективності досягли створенню Ж.-О. Декролі оригінальною методикою класифікування та колекціонування. До того ж вона є досить простою й доступною в запровадженні. Наприклад, діти приносять у дитячий садок усе, що знаходять на вулиці, під час екскурсії і розкладають за видами (тварини, мінерали, рослини). Якщо дитина вагається щодо класифікації якогось предмета, то кладе його в один із ящиків для колекціонування. Для ілюстрацій і картинок передбачені спеціальні конверти, у кожному з яких укладається матеріал за однією з тем «центру інтересу» (їжа, житло, одяг, засоби спілкування тощо).

Вираженням як елементом навчальної діяльності дитини є все те, що представляє думку в зрозумілій для інших формі. Форма вираження може бути конкретною (малювання, ліплення, плетіння, вирізування) й абстрактною (читання, письмо, бесіда, конспектування та аналіз літератури). У школі Ж.-О. Декролі для таких дитячих робіт заводили «зошити-зразки». Стосовно навчального матеріалу вираження може бути програмним (стосується систематичного програмного матеріалу) та епізодичним (пов'язане зі спонтанними, актуальними питаннями).

Отже, вивчення матеріалу охоплює послідовні етапи: спостереження за явищами життя з метою встановлення причинно-наслідкових зв'язків; асоціація за місцем і часом; вираження засвоєного через розвиток мовлення.

Завдяки унаочненню та особистому досвіду в дітей формуються поняття, що різноманітними вправами закріплюються в пам'яті й засвоюються в єдності з виробленням навичками й уміннями.

Під час комплексного вивчення теми дитина розвивається завдяки безпосередньому набуттю соціального досвіду. Організація навчання й виховання дітей дошкільного й молодшого шкільного віку має чітко виражену краєзнавчу і трудову спрямованість (вивчення природи, історії й економіки рідного краю, створення майстерень).

Дата добавления: 2014-01-07