Управління дебіторською заборгованістю

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частина загальної політики управління оборотними активами і маркетинговою політикою підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції і цієї заборгованості, що полягає в оптимізації загального розміру, і забезпеченні своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства (або його кредитної політики стосовно покупців продукції) здійснюється по наступних основних етапах:.

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді.

2. Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції.

Консервативний (або твердий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу. Агресивний (або м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.

Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових коштів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в остаточному підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

3. Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиті. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані обсяги реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочки платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочення платежів виходячи зі сформованої господарської практики (він визначається за результатами аналізу дебіторської заборгованості в попередньому періоді); коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.

Розрахунок необхідної суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, здійснюється по наступній формулі:

де І_дз — необхідна сума фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість; ОР_К— планований обсяг реалізації продукції в кредит; К_с/_ц — коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, виражений десятковим дробом; ППК— середній період надання кредиту покупцям, у днях; ПР — середній період прострочення платежів по наданому кредиті, у днях.

4. Формування системи кредитних умов. До складу цих умов входять наступні елементи: • термін надання кредиту (кредитний період); • розмір наданого кредиту (кредитний ліміт); • вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію); • система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.

Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію. У сполученні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному вирахуванні.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний час, є: • факторинг; • облік векселів, виданих покупцями продукції; • форфейтинг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, що полягає в поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії — „фактор-компании", що приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця визначену комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до тре» днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу в залежності від фактора ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).

Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат по цій операції із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню. Методику здійснення такого порівняння розглянемо на наступному прикладі:

Приклад: Визначити ефективність факторингової операції для підприємства-продавця по наступним даним: підприємство продало банкові право стягнення дебіторської заборгованості на суму 6000 ум. гр. од. на таких умовах: комісійна плата за здійснення факторингової операції стягується банком у розмірі 2% від суми боргу; банк надає підприємству-продавцеві кредит У формі попередньої оплати його боргових вимог У розмірі 75% від суми боргу - процентна ставка за наданий банком кредит складає 20% у рік; середній рівень процентної ставки на ринку грошей складає 25% у рік.

Виходячи з цих даних у першу чергу визначимо додаткові витрати підприємства по здійсненню факторингової операції. Вони складають:

А)комісійна плата=6000х2%=120 ум.гр.од.

Б)плата за користування кредитом=6000х0,75х20%=900 ум.гр.од.

Разом витрати — 7020 ум. гр.од. З урахуванням розрахованої суми додаткових витрат визначимо їхній рівень стосовно додатково отриманих грошових активів. Він складе:

Зіставляючи отриманий показник із середнім рівнем процентної ставки на ринку грошей ми бачимо, що здійснення факторингової операції для підприємства-продавця більш вигідно, чим одержання фінансового кредиту на період оплати боргу покупцем продукції.

Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їхньому продажі банкові (або іншому фінансовому інститутові, іншому суб'єктові, що хазяює,) по визначеній (дисконтної) ціні, встановлюваної в залежності від їхнього номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з перекладним векселем.

Облікова (дисконтна) ціна векселя визначається по наступній формулі:

де ОЦ_В — облікова (дисконтна) ціна векселя на момент його продажу (обліку банком); НС— номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений у ньому термін; Д — кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем; ОС_В — річна облікова вексельна ставка, по якій здійснюється дисконтування суми векселя, %.

Приклад: Визначити облікову (дисконтну) ціну векселя при наступних умовах: номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем — 1000 ум.гр.од.; вексель підлягає облікові за два місяці до його погашення векселедавцем; річна облікова вексельна ставка складає 30%.

Підставляючи ці дані у вищенаведену формулу, одержимо:

Облікова ціна векселя = ум.гр.од.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному (комерційному) кредиті шляхом передачі (індосаменту) перекладного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, що гарантується наданням авалю банку країни імпортера.

У результаті форфетингу заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиті трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку).

По своїй суті форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери прибігають у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку), форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних постачань і дозволяє експортерові негайно діставати грошові кошти шляхом обліку векселів.

Однак його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортерові варто проконсультуватися з банком (факторингової компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість уключити витрати по форфейтинговой операції у вартість контракту.

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості. Критерієм оптимальності розробленої і здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і по будь-яких формах наданого кредиту, а відповідно і середнього розміру дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає наступна умова:

Д3_о > ОПк > ОВдз + ВКдз,

де Д3₀ — оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані; ОПк — додатковий операційний прибуток, одержуваний підприємством від збільшення продажу продукції в кредит; ОВ_ДЗ— додаткові операційні витрати підприємства по обслуговуванню дебіторської заборгованості; ВКдз — розмір втрат коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість, через несумлінність (неплатоспроможності) покупців.

Подібним чином визначається ефект від надання відстрочки платежу за товари і послуги – від відволікання чи інвестування коштів у дебіторську заборгованість.

Дата добавления: 2014-01-07