Позичений капітал підприємства, його сутність та вартість

Позичений К, використовуваний підприємством, характеризує в сукупності об’єм його зобов’язань, які можна диференціювати наступним чином:

1) довгострокові зобов’язання (всі форми функціонуючого запозиченого К зі строком його використання більше 1 року. Основними формами цих зобов’язань є довгострокові кредити банків і довгострокові запозичені кошти, строк погашення яких ще не наступив або не погашені в передбачений строк);

2) короткострокові зобов’язання (всі форми залученого запозиченого К зі строком його використання до 1 року. Основними формами є короткострокові кредити банків і короткострокові запозичені кошти, різні форми кредиторської заборгованості підприємства та інші короткострокові зобов’язання).

На залучення позичкових К впливають об’єктивні фактори, які пов’язані з сезонними коливаннями виробництва продукції, періодом обертання, тривалістю виробничого циклу, нерівномірним формуванням витрат; до необ’єктивних (але і не суб’єктивних) факторів відносяться форми розрахунків, діюча система оподаткування, тимчасові ускладнення діяльності підприємств.

Позичковий К, що його використовують підприємства, це їх зобов’язання, які визначаються на певну дату. В процесі розвитку підприємства по мірі погашення його зобов’язань виникає потреба в залученні нових позикових коштів. Позичені кошти є значною частиною К підприємства, а тому можуть суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність підприємства.

При управлінні позичковим К важливе значення має забезпечення найбільш ефективних форм його залучення з різних джерел. При управлінні залученими коштами необхідно здійснювати їх класифікацію за ознаками:

1) за метою залучення (залучення на відтворення основних фондів; на поповнення оборотних активів; для задоволення інших потреб);

2) за джерелом залучення позичкових коштів (зовнішні джерела залучених коштів; внутрішні джерела (внутрішня кредиторська заборгованість));

3) період залучення (кошти залучені на довготерміновий період (понад 1 рік); короткотерміновий період (до 1 року));

4) форми залучення позичкових коштів (грошова (у вигляді кредитів); у формі обладнання (з лізингом); товарна форма (товарний і ком кредит); інші матеріальні та нематеріальні форми;

5) за формою забезпечення позичкових коштів (незабезпечені; забезпечені під гарантію; шляхом страхування позичкових коштів).

Управління позичковими коштами передбачає виділення кількох етапів розробки політики залучення під-м позичених коштів:

1) аналіз залучення і використання позичкових коштів в попередньому періоді (аналіз обсягів, складу і форм залучення позичкових коштів, а також оцінка ефективності їх використання);

2) визначення цілей залучення позичкових коштів в плановому (поточному) періоді (поповнення обсягу постійної частини оборотних активів; забезпечення формування перемінної частини оборотних активів; формування додатково необхідної частини ресурсів для здійснення інвестицій; залучення коштів з метою забезпечення соціальних потреб та тимчасових);

3) визначення граничного розміру обсягу залучення позичкових коштів (забезпечення ефективності використання позичених коштів на рівні не нижче ефективності використання власного К; забезпечення достатньої стійкості підприємства);

4) оцінка вартості залучення позиченого К із різних джерел (здійснюється для знаходження альтернативних варіантів залучення позичених коштів);

5) визначення співвідношення об’єму позичкових коштів, залучених на коротко - і довгостроковій основі (визначаються: повний строк – період часу з початку надходження коштів до кінцевого погашення всієї суми боргу. Середній строк – розрахунковий період, протягом якого кошти знаходяться у користуванні на підприємстві);

6) визначення складу основних кредиторів (постійні постачальники, з якими встановлені тривалі ком зв’язки, КБ);

7) створення ефективних умов отримання кредиту, що пов’язані з: терміном надання кредиту; процентною ставкою за кредит, їх розміром та особливостями застосування (% ставки, облікові ставки;

8) умови виплати % ставок: виплата всієї суми % в момент отримання кредиту; виплата основної суми % здійснених при поверненні кредиту.

Порівняльна оцінка ефективності формування позиченого капіталу в розрізі окремих його видів і форм має важливе значення при управлінні К.

Особливості визначення вартості позиченого капіталу наступні:

1) відносна простота формування базового показника оцінки вартості ПК. Тобто ця вартість визначається у вигляді суми сплачених процентів за кредит або по облігаціям. Цей показник прямо обговорюється умовами кредитного договору, умовами емісії або іншими формами контрактних зобов’язань підприємства;

2) залежність вартості ПК від кредитоспроможності підприємства, яку оцінюють кредитори;

3) залучені ПК завжди пов’язані з формуванням вихідного грошового потоку, який включає оплату обслуговування боргу і його погашення;

4) врахування в процесі оцінки вартості запозичених коштів податкового коректора. Так як виплати по обслуговуванню боргу (процентів за кредит і інших форм цього обслуговування) відносяться на витрати (собівартість) продукції, вони зменшують розмір оподатковуваної бази підприємства.

Визначення вартості ПК оцінюється окремо з урахуванням двох джерел його залучення:

що стосується банківського кредиту;

що стосується фінансового лізингу.

Вартість банківського кредиту для позичальника визначається на основі %-х ставок, які формують основну частину витрат по обслуговуванню отриманого кредиту. Крім того, при визначенні витрат на обслуговування кредиту необхідно враховувати і інші витрати: по страхуванню кредиту позичальника. На вартість обслуговування кредиту також впливає податкова політика держави, оподаткування прибутку.

Вартість лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. При цьому враховується поступове повернення основного боргу, визначається виходячи з річної норми амортизації активів (основні фонди), залучених на умовах лізингу, та вартість безпосереднього обслуговування лізингового боргу. При визначенні вартості лізингу необхідно враховувати:

1) вартість лізингу не повинна перевищувати вартість банківського кредиту, який міг би бути отриманий на відповідний період для придбання основних фондів;

2) використання фінансового лізингу повинно супроводжуватись зменшенням витрат підприємства з метою підвищення прибутку.

Оцінка вартості і управління залученням позиченого капіталу у формі облігацій позики. Оцінюється на базі ставки купонного проценту за нею, який формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту за нею, що виплачується при погашенні.

В першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

ВОЗк = (СК * (1 - Спп)) / (1 - ЕВо),

де ВОЗк – вартість запозиченого капіталу, залученого за рахунок емісії облігацій, %; СК – ставка купонного процента по облігаціях, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; ЕВо – рівень емісійних витрат по відношенню до об’єму емісії, виражений десятковим дробом.

У другому випадку розрахунок вартості здійснюється за формулою:

ВОЗд = (Др * (1 - Спп) * 100) / ((Но -Др) * (1 - ЕВо)),

де ВОЗд – вартість запозиченого К, який залучається за рахунок емісії облігацій, %; Др – середньорічна сума дисконту по облігаціях; Но – номінал облігації, що підлягає погашенню; ЕВо – рівень емісійних витрат по відношенню до суми залучених за рахунок емісії коштів, виражений десятковим дробом. Управління вартістю залученого К в цьому випадку призводить до розробки відповідної емісійної політики, яка забезпечує повну реалізацію емітованих облігацій на умовах, не вище середньоринкових.

Дата добавления: 2014-01-07