Заробітна плата: сутність, форми та організація

Одне з центральних місць в системі трудових відносин посідає категорія “заробітна плата”.

Заробітна плата – це плата за працю, тобто ціна праці (таке її трактування склалося ще за часів В.Петті); це грошовий вираз життєвих благ, які забезпечують нормальні умови для відтворення робочої сили, тобто дають змогу підтримувати стан постійної працездатності трудівника та утримувати членів сім’ї.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну і відрядну.

Погодинна зарплата – це форма оплати праці за певний період відпрацьованого часу (годину, робочий день, тиждень). Вона застосовується на тих виробництвах, де технологічно чітко визначені обсяги виробництва продукту.

Відрядна зарплата – це форма оплати праці залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або виконаних робіт). ЇЇ застосування доцільно з метою підвищення інтенсивності праці.

Функцією заробітної плати є відтворення розумових і фізичних здібностей робітника. Законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати слугує державною гарантією забезпечення простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації і є обов’язковим нормативом нижньої межі оплати праці для підприємств усіх форм власності.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник за відповідний період (годину, день, місяць). Вона не дає чіткого уявлення про життєвий рівень робітника, оскільки не враховує рівень цін на товари і послуги.

Реальна заробітна плата виражається в кількості споживчих благ (товарів і послуг), що їх працівник може придбати за свою номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної зарплати; рівня цін на товари та послуги; розміру особистих податків.

Заходи державного регулювання зайнятості:

- сукупність заходів спрямованих на стимулювання розвитку виробництва;

- гарантування від­творення робочої си­ли на основі вста­новлення мінімаль­ного рівня доходу;

- розвиток системи професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

- формування розгалуженої система органів працевлаштування;

- централізовані й місцеві банки даних попиту на ро­бочу силу та її пропозиції;

- спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах;

- забезпечення зайнятості для соціально вразливих верств населення;

- правовий захист від безпідставного звільнення;

- забезпечення належних умов праці і дотримання безпеки праці;

- стимулювання створення нових робочих місць;

- організація громадських робіт;

- сприяння мобільності робочої сили.

Концепції зайнятості та безробіття:

· Неокласична концепція зайнятості (представники: неокласики П.Самуельсон, М.Фелдтайн, Р.Холл; теоретики концепції пропозиції Д.Гілдер, А.Лаффер): регулятором зайнятості служить ринковий механізм попиту і пропозиції через встановлення рівноважної ціни на робочу силу. Сукупний попит на робочу силу визначає рівень цін, а сукупна пропозиція робочої сили – рівень реального обсягу виробництва. Безробіття можна уникнути, якщо заробітна плата (W) та ціни гнучкі до зниження (W → A S → AS>AD → W ↓).

· Теорія раціональних очікувань: згідно даної теорії пропозиція праці завжди стабільна, оскільки визначається кількістю економічно активного населення (тобто пропозиція робочої сили має вигляд вертикальної лінії і негнучка, а ціни на робочу силу і інші ціни - гнучкі). Як і неокласична концепція, теорія раціональних очікувань обґрунтовує можливість самоналагодження рівноваги на ринку праці. Існування безробіття пояснюється недосконалістю ринку праці через вплив профспілок, держави, що робить заробітну плату негнучкою до зниження, відсутністю поінформованості учасників ринку.

· Кейнсіанська теорія зайнятості: Дж.М.Кейнсом обґрунтовується необхідність державного регулювання зайнятості, оскільки для ринку праці, на його думку, характерним є наявність постійної неврівноваженості. Тобто, ринок взагалі не має механізму регулювання зайнятості через те, що ціни на робочу силу, як і інші ціни, стійкі до зниження і не виконують функцію регулятора ринку. Дж.Кейнс прогнозує наступні варіанти розвитку подій на ринку праці: І варіант: в умовах, коли пропозиція робочої сили (AS) зростає, а заробітна плата стійка до зниження, пропозиція робочої сили перевищує попит на неї (AS>AD). Формується надлишок робочої сили, тобто, вимушене безробіття. II варіант: конкуруючі між собою роботодавці намагаються знизити витрати виробництва, в тому числі і заробітну плату. Але оскільки заробітна плата негнучка до зниження, то це компенсується підвищенням інтенсивності праці. Частина робітників, що не погоджуються на нові умови праці, звільняються. Виникає добровільне безробіття. III варіант: причина існування безробіття – нестача сукупного попиту. Зниження сукупного попитупризводить донадлишку пропозиції продукції над попитом на неї. Нереалізована продукція продукує зниження прибутку, зниження інвестування і, як наслідок, зниження потреб в праці, тобто зниження попиту на працю.

· Неокейнсіанська концепція Філліпса. А.Філліпс встановив зворотну залежність між рівнем цін і рівнем безробіття. Чим більший рівень безробіття тим менший темп інфляції. Рівень зайнятості можна регулювати за допомогою рівня цін. І, навпаки, рівень інфляції можна приборкати збільшивши рівень безробіття.

· Монетарна концепція М.Фрідмена: природний рівень безробіття є основою для вивільнення попиту і пропозиції. Державне регулювання, у вигляді встановлення мінімального рівня заробітної плати, непотрібне. Тиск з боку профспілок тільки поглиблює проблему дисбалансу. Для врівноваження ринку праці пропонується застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання: маніпулювання обліковою ставкою Центробанку, нормою обов’язкових банківських резервів. Таким чином, регулювання зайнятості здійснюється через стимулювання інвестиційної і ділової активності.

· Інституціональна концепція функціонування ринку праці (Дж.Данлоп, Л.Ульман). Основну увагу приділено професійним та галузевим особливостям структури ринку праці та відповідним рівням заробітної плати. Механізм функціонування ринку праці інституціоналісти намагаються пояснити особливостями динаміки окремих галузей та окремих професійних груп робітників.

Дата добавления: 2014-01-07