Лекція 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки

Лекція 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки

1. Предмет та методи дослідження історії економіки та економічної думки.

2. Періодизація економічної думки. Критерії періодизаціїю

3. Історія економіки та економічної думки як наука, її місце серед економічних наук та значення.

Мета:

Література:

1. Предмет та методи дослідження історії економіки та економічної думки.

Економічна історія, або історія народного господарства, виникла як самостійна наука в середині XІХ ст. Їй належить важливе фундаментальне місце у вищій економічній освіті.

Курс економічної історії поряд з політичною економією та історією економічних учень формує економічне мислення майбутнього спеціаліста-економіста, прищеплюючи навички систематизації оцінок основних економічних подій. Вивчення історії економіки істотно розширює економічну ерудицію майбутніх спеціалістів, підводить до розуміння основ порівняльного аналізу економічного розвитку окремих країн світу, сприяє формуванню вміння правильно орієнтуватися у виборі економічних рішень. Як джерело фактичного матеріалу для всіх економічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Галузеві та функціональні економічні науки без обгрунтування історико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень. Іншими словами, головною функцією економічної історії є формування в економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому дослідники можуть найти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем, побачити та вивчити аналогічні ситуації, визначити на основі здобутого досвіду найкоротші шляхи їх розв’язання.

· Предметом вивчення економічної історії є господарство країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм його вияву на кожному конкретному історичному етапі. Вивчаючи конкретні аспекти економіки ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення.

Головне завдання економічної історії – узагальнення та аналіз господарського досвіду, нагромадженого людством. Вивчення цього досвіду дає змогу фахівцям прогнозувати економічний розвиток, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію і тактику, давати практичні рекомендації.

До головних питань, що вивчає економічна історія можна віднести:

– вивчення економічної історії країн, регіонів, територій, історії світового економічного співтовариства, етапи його формування;

– аналіз типів економічних систем, які існували в історії людства та існують у наш час. Вивчення структури народного господарства, співвідношення в ньому таких галузей, як промисловість, будівництво, зв’язок, транспорт, енергетика, сфера послуг, сільське господарство. Досить показовою є структура експорту та імпорту, ступінь відкритості країни, її залученність до світового господарства, рівень економічної інтеграції з іншими країнами. Важливим є аналіз державної політики щодо приватного підприємництва та приватної ініціативи. Суттєвою рисою економічної системи є також ступінь сприйняття нею НТП, що знаходить свій вираз у специфіці розвитку науки, наукомістких та технологічних виробництв;

– вивчення чинників, які впливають на темпи та характер економічного розвитку й визначають у кінцевому підсумку рівень і специфічність національних економік. Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науково-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди. Аналіз чинників дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншого важливого питання економічної історії – економічної політики держави;

– вивчається державна економічна політика. Найбільш масштабні господарські реформи в різних країнах, мета цих реформ, методи та характер їх проведення, досягнуті результати; історико-економічний фон, на якому проводяться господарські реформи, виявлення верств суспільства, які підтримують нововведення або виступають проти них;

– вивчаються важливі економічні процеси, такі, як феодалізація та її особливості в країнах Європи та в Україні, процес покріпачення селян, промислові перевороти, еволюція товарно-грошових відносин, урбанізація та становлення міської економіки. Вивчається еволюція економічних інститутів – грошей, кредиту, податків;

– вивчається розвиток провідних галузей господарства, динаміка та стан основних категорій продуктивного населення, соціально-професійна структура суспільства. Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві виникаючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, прискорюючи чи сповільнюючи їх. Економічна історія на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов’язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну;

– актуальність вивчення історії господарства України у світовому контексті пояснюється необхідністю висвітлення і усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежної України, що стала суб’єктом світової цивілізації. Донедавна історія господарства України, як і вся її історія, вивчалася як складова частина історії Росії, що не відповідає історичній справедливості. Вивчення економічної історії України допоможе більш глибоко дослідити сучасні економічні процеси, визначити альтернативні шляхи розвитку на майбутнє, щоб вивести Україну з економічної кризи.

У арсеналі методів, якими користується економічна історія, є як загальнонаукові методи пізнання – описові, логічні, так і спеціальні – історичні, економічні, психологічні і математичні. Матеріали для досліджень надають також археологічні розкопи, дані переписів населення, тексти збережених в архівах рукописів тощо.

Складниками сучасного методу історії економіки й економіч­ної думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної фі­лософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологіч­ні положення сучасної економічної теорії; методи економічної іс­торії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняль­ний), а також методи соціологічних досліджень.

Методи пізнання та дослідзісення в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний метод, що передбачає дослідження генези еко­номічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів; установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої ди­наміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної дум­ки в історичній послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;

проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки на­вчального курсу;

3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, струк­тури і методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їх класифікації та типологізації;

4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспіль­них дисциплін; також установлення впливу численних позаеко­номічних, у тому числі інституціональних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, куль­тури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розви­ток економічної думки та теорії;

5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­номічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретич­них досліджень на здійснення економічної політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;

6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сут­ність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретич­них напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функ­ціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх фор­малізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії;

9) неопозитивізм та прагматизм — вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та госпо­дарській практиці;

10)соціальний позитивізм — розгляд економічною наукою соціаль­но-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдос­коналенню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз та генезис.

Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'я­зок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необ­хідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності госпо­дарства суспільства та па засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета істори-ко-економічної науки — історизм фактів і їх теоретичне відобра­ження.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визна­чаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говори­ти про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:

1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері;

2) узагальнення та аналіз господарського досвіду;

3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економіч­них процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто вияв­лення їх обумовленості тими чи іншими факторами;

4) показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-еконо мічної науки.

Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економіч­ної думки;

2) розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методоло­гічних принципів та теоретичних основ;

3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та роз­біжностей;

4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;

5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мис­лення майбутніх спеціалісті в-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії еко­номіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціону­вання основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існува­ла, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення но­вих, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

2. Періодизація економічної думки. Критерії періодизаціїю

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Кожна періодизація – це спроба класифікувати факти, яка враховує лише певну їх частину. Отже, сфера застосування тієї чи іншої періодизації завжди обмежена.

Формаційний (марксистський) підхід – виділяє п’ять суспільно-економічних формацій, у залежності від пануючої форми власності на основні засоби виробництва (первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний). Його можна застосувати до економічної еволюції народів Західної Європи, на матеріалах якої вона й була сформульована, тоді як при аналізі господарського розвитку країн Африки, Австралії вона „не працює”.

Російський історик економіст Л.І.Мечніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення.

Ф Ліст запропонував п’ятистадійну модель розвитку людського суспільства: нації проходять етап дикості, пастушачого побуту, землеробський, землеробсько-мануфактурний етап і комерційний.

Гільдебрант запропонував тристадійну модель розвитку людського суспільства:

1) „природне” (натуральне) господарство до сер. XІІІ ст.;

2) „грошове” або міське господарство до к. XVIІІ ст.;

3) кредитне або народне господарство поч. XІХ ст. В основі такої періодизації лежить історія грошей.

Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є. Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію (цивілізацію).

Інституціонально-технологічний підхід. Широку популярність у ХХ ст. отримав запропонований американською інституціональною школою так званий „технологічний” підхід, відповідно до якого історія ділиться на три великі епохи:

1) доіндустріальна – із Х тис. до н.е. до сер. XVIІІ ст. Особливості: низький рівень економічного розвитку, широке застосування фізичної праці. Переважає „первинна” сфера економічної діяльності (сільське господарство). Церква і армія – форми соціальної організації аграрного суспільства.

2) індустріальна з останньої третини XVІІІ ст. по останню чверть ХХ ст. Особливості: середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізації фізичної праці з машинами. Переважає „вторинна” сфера (промисловість), де центральне місце відводиться корпорації.

3) постіндустріальна характеризується високим рівнем економічного розвитку, широким застосуванням електронники, робототехніки, біотехнологій, а основною сферою діяльності стає „третинний” сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації. Найбільш видатні представники теорії постіндустріального суспільства – Д. Белл, Г. Кан, З. Бжезінський (США), Ж.Ж. Сервен Шренбер і А. Турен (Франція). В основу поділу суспільства на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Історико-хронологічний підхід є найбільш доцільним так як дає можливість висвітлити основні події економічної історії та проаналізувати закономірності економічного розвитку людства. Включає періоди:

Давній – ХХХІІІ – VІІІ ст. до н.е. Відбувся поділ праці та сформувались основні соціальні інститути: сім’я, община, власність, право, держава.

Античний – VІІІ ст. до н.е. – У ст. н.е. З’явились ремесла, торгівля, приватна власність.

Середньовічний – VІ – сер. XV ст. Сформувались основні європейські нації, з’явились самостійні міста.

Відродження – сер. XV – сер. XVIІ ст. Епоха великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу.

Просвітництва – сер. XVIІ – к. XVIІІ ст. Відбувся територіальний поділ світу.

Вільної конкуренції – к. XVIІІ – к. XІХ ст. Промислова революція

Монополістичної конкуренції – к. XІХ – сер. ХХ ст. Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз і війн.

Соціального (ринкового) господарства – з сер. ХХ ст. Найбільш розвинені країни досягли стабільності, сформувався новий середній прошарок, сформувалось суспільство споживачів.

Для періодизації економічної історії господарства України обрано схему, яка найповніше відповідає розвитку науки і техніки, а саме:

– господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів – до 1У ст. н. е.);

– господарство доби Середньовіччя;

– господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. – до наших часів).

Сучасний період історико-економічних досліджень характери­зується широким звертанням до так званого цивілізаційного під­ходу, основу якого поклав відомий американський історик А. Дж. Тойнбі. Він стверджує, що існує історія окремих своєрід­них та замкнутих цивілізацій (спочатку їх було 21, потім 13). Ко­жна цивілізація проходить у своєму розвитку стадії виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине, поступаючись іншій. Він вважав, що соціальні процеси, які відбуваються в окремих цивілізаціях — аналогічні, тобто дають можливість пе­редбачити головні події сучасного світу. Рушійною силою розви­тку цивілізацій є «творча меншість», носій «життєвого пориву», яка, відповідаючи на різні історичні виклики, тягне за собою «інертну більшість». Та­ким чином, вибір варіанта періодизації, якому надати перевагу, повинен залежати від конкретно поставленого завдання та відпо­відати специфіці країни або регіону, що вивчається.

З позицій цивілізаційного підходу історія постає як своєрідна органічна цілісність, котра, своєю чергою, утво­рюється безліччю великих та малих історичних індивідів: циві­лізацій, формацій, історичних культур, етносів, спільнот, осіб. До теорій цивілізацій, або цивілізаційного підходу, належать системи таких мислителів, як М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокін, С. Хантінгтон та інші. Періодизація господарського розвитку суспільств Європейсь­кої цивілізації обумовлена особливостями предмета і методу історико-економічної науки і передбачає виділення загальних стадій у розвитку господарств людства, особливостей господарського життя в межах регіональних цивілізацій та його специфіки в суспільствах, що входять до цих цивілізацій. Тобто тільки в єдності трьох історичних вимірів розвитку господарств суспільств: 1) за стадіями; 2) за цивілізаційними лініями; 3) за суспільною дискретністю — можна представити наукову періо­дизацію господарського розвитку.

У розвитку людського суспільства також виокремлюють такі стадії:

1) доцивілізаційну;

2) формування, і розвитку регіональних (локальних) цивілізацій;

3) входження людства в епоху світової (глобальної) цивілізації.

У ХХ ст. у суспільних науках формується теорія цивілізацій і 2 основні їх напрямки - матеріалістичний та культурно-історичний. При матеріалістичному акцентується увага на вивченні економічного та матеріального виробництва, способу господарювання і породжених ними відносин. Згідно цього підходу цивілізація розглядається як певний ступінь розвитку культури і тим самим протиставляється дикості. Культурно-історичний підхід - провідне значення відводиться духовному фактору. Данилевський - засновник відзначає, що «прогрес людства полягають не в тому, щоб усім йти в одному напрямку, а в тому, щоб все поле, яке складає поприще історичної діяльності виходити в різних напрямах. Що за багатовікову історію. Людської культури тільки деякі періоди змогли створити великі цивілізації». Підходи: єгипетський, китайський, ассиро-вавилоно-фінікійський, халдейський, або давньосемітичний, індійський, іран­ський, єврейський, грецький, римський, новосемітичний або аравійський, германо-романський, або європейсь­кий, слов'янський, мексиканський, перуанський. Кожний з яких об'єднується подібністю мови, усвідомленням спільності своєї долі і які проходять кілька фаз — від несвідо­мого періоду через державотворення і розквіт цивілізації до за­непаду. Цивілізація – це типи людських спільнот, які викликають певні асоціації в області релігії, архітектури, живопису, звичаїв. Тойнбі стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнених цивілізацій. Кожна з них проходить в своєму розвитку такі стадії: 1) виникнення; 2) зростання; 3) надлом; 4) розпад; 5) гине і дає місце іншій цивілізації. Рушійна сила розвитку цивілізацій – творча меншість, яка є носієм життєвого пориву і тягне за собою «інертну більшість». Своєрідність викликів та відповідей визначає специфіку кожної цивілізації.

3. Історія економіки та економічної думки як наука, її місце серед економічних наук та значення.

Економічна історія є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). Вона забезпечує тісний зв'язок знань з економікою промисловості, сільського господарства, іншими галузе­вими і функціональними економічними науками. У системі економічних наук історія господарства віді­грає фундаментальну роль. Вона є ключем до пошу­ку генетичних залежностей та історичних законо­мірностей в економічному житті держав і народів.

Важливою є взаємодія економічної історії з конкретними соціологічними дисциплінами. Адже вплив на розвиток економіки таких факторів, як соціальний склад працівників, управління виробничими колективами, задоволеність працею, настрій, поведінка працівників тощо також має враховуватися історією господарства. Економічні результати — це резуль­тати насамперед діяльності людей, виробничих ко­лективів.

Існує тісний зв’язок історії господарства з історичними науками, насамперед з загальною історією, яка певну увагу приділяє й історії економіки. У свою чергу економічна історія не може обійти найваж­ливіші події загальної історії, так як зрозуміти еко­номічний розвиток суспільства, не враховуючи ідео­логії, політики та інших факторів, неможливо.

Економічна історія обов'язково включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, суспіль­них рухів, війн, національних і етнографічних особли­востей, законів, релігійних культур, науки і мистецтва тощо. Але всі ці проблеми вивчаються не самі по собі, а тільки з точки зору їхньої ролі в розвитку економіки.

Економічна історія також тісно пов'язана з цілою низкою інших наукових дисциплін — демографією, соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією держави та права, історією культури, релігії тощо, використовуючи мате­ріал, нагромаджений та проаналізований у рамках цих наук, та, в свою чергу, збагачує їх необхідними фактами історико-економічного характеру.

ТЕМА 2. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ НА ЕТАПІ РАННІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Дата добавления: 2014-01-07