Фінансова безпека держави в умовах глобалізації

Фінансова безпека є не лише національною проблемою. Вона – визначальна детермінанта сучасної глобальної економіки, що форму­єть­ся шляхом поглиблення і взаємодії транснаціоналізації і міжнародної регіональної економічної інтеграції.

Глобалізація і транснаціоналізація стали визначальними домінантами розвитку світової економіки на рубежі тисячоліть. Прикметними рисами сучасної глобальної економіки є:

ü вільний рух капіталу і бурхливе зростання транскордонної мобільності фінансових потоків;

ü наростання фінансових дисбалансів і значна волатильність світових фінансових ринків, які зумовлюють глобальну фінансову нестабільність;

ü активізація конкуренції у фінансовому секторі та консолідація глобальної банківської галузі;

ü інтеграція фінансових ринків у глобальну фінансову систему.

На початку ХХІ ст. міжнародний рух капіталу (у формі кредитів, позик, операцій з цінними паперами, валютних операцій та ін.) в десятки разів пере­ви­щує міжнародний товарообіг і відіграє значну роль, перетворюючись в основну рушійну силу процесу глобалізації. Процеси лібералізації у фінансовій сфері та інтеграція фінансових ринків, що відбуваються нині у світовому господарстві, зумовлюють формування відносно цілісної економічної системи, яка фактично охоплює територію усієї планети і нав’язує свої правила гри національним господарствам, адже із розвитком глобалізації держава-нація втрачає здатність ефективно реалізувати свій суверенітет над валютою і фінансами. Найбільш вагомо глобалізацію відчувають фінансові ринки, які стали чи не найважливішим елементом світової економіки. Інтегрований світовий фінансовий сектор сьогодні є нічим іншим, як глобальною системою акумулювання фінансових ресурсів з розподілом та перерозподілом між світовими господарюючими суб’єктами на принципах конкуренції, яка також набула глобального характеру. За словами швейцарського банкіра Х.-У.Дьоріга, фінансова глобалізація передбачає єдиний ринок, який не допускає емоцій при розміщенні капіталу і забезпечує сприятливі можливості інвестування у будь-якій країні.

Усе це дає підстави говорити про розвиток нового процесу у сфері світової економіки – фінансової глобалізації. Феномен фінансової глобалізації виходить за суто економічні рамки і справляє помітний вплив на всі сфери суспільної діяльності – політику, ідеологію, культуру. Він, безумовно, відіграватиме визначальну роль у світовому розвитку в ХХІ ст., надасть поштовху утворенню принципово нової системи міжнародних економічних і політичних відносин. В економічному плані фінансова глобалізація означає, насамперед, універсалізацію інвестиційних процесів, інтеграцію фінансових ринків, уніфікацію механізмів і технологій їх функціонування. Головним наслідком фінансової глобалізації є поступове руйнування замкненості національних фінансових систем під тиском світового капіталу та діяльності міжнародних фінансових інститутів.

За результатами свого прояву феномен фінансової глобалізації є неоднозначним для окремих країн та регіонів світу. Слід визнати, що найбільші переваги від фінансової глобалізації мають найбільш потужні та розвинені держави, а також ТНК та ТНБ. Для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються такі наслідки є неоднозначними. З одного боку, глобалізація фінансових потоків створює можливості для вирішення деяких актуальних проблем. Глобалізація, зокрема, несе вигоди, пов’язані з використанням сучасних методів управління та запровадження новітніх технологій, відкриває доступ до нових ринків та інвестиційних джерел. Проте, з іншого боку, вона породжує і серйозні загрози, насамперед у фінансовій сфері. Серед фінансових ризиків, породжених фінансовою глобалізацією, найсуттєвішими є ризики, пов’язані зі зростанням масштабів діяльності транснаціональних корпорацій, централізацією фінансового менеджменту та неефективною регулятивною діяльністю міжнародних фінансових інститутів.

Ще однією особливістю світового фінансового сектора з початку 1990-х років є його спекулятивність, що забезпечує йому самодостатність. Понад 9/10 операцій на фондових біржах світу не пов’язані з торгівлею і довгостроковими інвестиціями. Цьому сприяли численні корпоративні злиття, банкрутства, угоди з приводу викупу пакетів акцій фінансових структур, інколи дуже потужних і впливових. Однак, варто зауважити, що спекуляцію не завжди варто ототожнювати з негативом. Переконливим аргументом цього є те, що спекуляція сприяє перерозподілу частини доданої вартості та стимулює концентрацію капіталу шляхом розорення дрібних і середніх компаній. Спекуляція, яка живиться „гарячими грішми” підтримує у стані високої активності валютний ринок і ринок фондових цінностей, а особливо важливу роль вона відіграє у формуванні вторинного фондового ринку.

Але негативні аспекти у цьому процесі є, і закладені вони у відірваності капіталу від реального сектору, у можливостях приносити відсотки на відсотки під час арбітражних операцій (валютних, процентних як часових, так і просторових), часто-густо нічим не обумовлені (з господарсько-економічного боку) величезні дивіденди та відсотки по цінних паперах, внаслідок завищеного котирування, переливи капіталів, їх відмивання через офшорні зони, Інтернет-рахунки, пряме ухилення від податків та ін. і, як наслідок, розростання фінансової бульбашки, рециклювання у реальний виробничий сектор лише 10% коштів. Сформувалися величезні потоки „гарячих грошей”, непідконтрольних ні національним урядам, ні іншим інституціям. Вони виникають не з потреб виробництва, торгівлі, інвестування чи споживання. Головним їх джерелом є переважно торгівля грішми.

Масштаби операцій спекулятивного капіталу невпинно зростають. Якщо у 1990 році в щоденні грошові спекуляції залучалось 600 млрд. дол., в 1997 році – більше 1 трлн., то в 2000 році – близько 1,5 трлн., що майже в 30 разів перевищувало вартість товарів та послуг, які за день реалізуються. За існуючими оцінками, на кожен долар, що обертається в реальному секторі світової економіки, припадає до 50 доларів у фінансовій сфері. Розмір спекулятивного капіталу оцінюється щонайменше в 300 трлн. дол. США і це при тому, що світовий валовий продукт становить близько 41 трлн. дол. США. Стрімко розвивається міжнародний вторинний ринок боргових зобов’язань, який став величезним полем діяльності для фінансових спекулянтів. Його загальний обсяг наближається до позначки 100 трлн. дол. Глобальний фінансо­вий сектор значною мірою став самодостатнім. Усе це сприяло не лише появі, а й функціонуванню та нагромадженню так званих „дутих грошей” (фінансових бульбашок) – грошей з нічого, лише через гру на фінансових ринках у глобальному чи національному масштабі.

Відтак, спекулятивний характер функціонування глобальних фінансових ринків, це одна із хронічних вад у сучасному світовому фінансовому середовищі, що розвалює його із середини. Про небезпеку глобальної фінансової нестабільності зазначалося ще на початку 1990-х років у доповіді про розвиток людини, де зазначалося: „Глобалізація стала однією із найдраматичніших подій останніх років. Більше трильйона доларів бродить по світу цілодобово у невтомних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не лише відкриває безпрецедентні можливості для отримання прибутку (чи втрат). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає лише обмежену автономію навіть наймогутнішим країнам щодо регулювання відсоткових ставок, обмінних валютних курсів чи реалізації фінансової політики”.

Із зростанням міжнародної мобільності капіталу і конкуренції за його залучення посилилась нестабільність фінансової сфери і ймовірність криз, що вимагає посилення наднаціонального контролю за фінансовими ринками і транскордонним рухом капіталу. З цією метою в 1999 році було створено міжнародний орган – Форум фінансової стабілізації (ФФС), який включає представників як міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий банк, БМР, та ін.), так і державних фінансових органів 11 розвинених країн. Власне декілька міжнародних фінансових криз 1990-х років звернули увагу на крихкість нового глобального фінансового ринку. Відтак, основним завданням міжнародних фінансових інституцій є, по суті, забезпечення міжнародної фінансової стабільності, яка має два фундаментальних аспекти – запобігання кризі (уникнення так званої „системної” кризи, коли банкрутства мають місце на певній території, секторі і поширюються на міжнародні фінансові ринки, наражаючи їх на небезпеку, як процес інфікування / чи ефект „доміно”) і вихід із кризи.

Глобалізація економіки призводить, практично, до неможливості регу­лю­вати функціонування ринку й систему виробництва в країні на національному рівні у відриві від світових господарських процесів і стану міжнародної кон’юнктури. Світова фінансова сфера стала практично незалежною від державного контролю й регулювання. Відбулася принципова зміна моделі взаємодії цієї сфери з державними регуляторами. Упродовж століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країни і контролювалися державними інститутами. Орієнтири національного розвитку у сучасному глобалізованому світі лежать не в середині національної економіки – вони далеко винесені за її межі. Нині менш як 30% ринку цінних паперів країн „Великої сімки” контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Світовий фінансовий ринок переміщує в місяць понад 3 трлн. дол. США з країни в країну. З них 2 трлн. дол. США – гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами. У приватного капіталу більше ресурсів, ніж у центральних банків деяких країн, навіть таких як США. Не національні уряди, а приватний капітал визначає сьогодні ситуацію на світовому фінансовому ринку. Незнаючи державних кордонів, фінансові потоки стрімко зростають упродовж останніх років: з 1983 по 1995 рр. щорічний приріст світового ВВП складав 3,5%, світової торгівлі – 6%, тоді як щорічний випуск облігаційних позик за цей період зріс на 9,8%.

На початку ХХІ століття глобалізація фінансової сфери, що проявляється у динамічному розвитку ринку євровалют, системи транснаціональних банків, формуванні розгалуженої мережі офшорів і глобальних комп’ютерних мереж, які забезпечують миттєві переміщення капіталів, створює можливість руйнування навіть стійких економічних систем, зумовлюючи адекватні політичні зміни.

Відтак передчуття і реальні прояви негативних наслідків глобалізації призвели до розробки у багатьох країнах світу концепцій національної безпеки, що включають різні складові. У контексті зазначеного особливої актуальності набула проб­ле­ма забезпечення фінансової безпеки, як однієї із найважливіших складових національної економічної безпеки кожної окремої держави та проблеми, що прогресу­ючими темпами переростає у ранг глобальної, долаючи національні кордони.

Ще в 1996 році в економічному комю­ні­ке Ліонської зустрічі у верхах зокрема зазначалось, що глобалізація фінансових ринків може призвести до нових ризиків нестабільності і потребує від усіх країн проведення розумної економічної політики та структурних реформ, що у свою чергу, призведе до скорочення зовнішніх дисбалансів і тим самим сприятиме міжна­род­ній фінансовій стабільності. Відтак комплексний концептуальний підхід до дослідження поняття фінансової безпеки потребує виокремлення такої складової як міжнародна фінансова безпека.

Міжнародна фінансова безпека – це комплекс міжнародних умов спів­іс­ну­вання домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі – члену світової спільноти забезпечується можливість вільно обира­ти і здій­сню­ва­ти свою стратегію соціального, економічного і фінан­со­во­го розвитку, не зазнаю­чи зовнішнього тиску і розраховуючи на невтру­чан­ня, розуміння та взаємо­прий­нят­ну і взаємовигідну співпрацю з боку інших держав. Важливу роль у ви­рі­шен­ні цієї проблеми відіграють партнерські угоди про вільний рух капіталів, товарів і послуг, врахування взаємних економічних інтересів, відмова від силового тиску, рівноправні відносини з менш розвинутими в економічному плані краї­на­ми. Тобто міжнародна фінансова безпека – це такий стан світової економіки, при якому забез­пе­чу­єть­ся взаємовигідне співробітництво держав у вирішенні наці­о­наль­них та інтернаціональних /глобальних/ фінансових проблем (глобальної фінансової нестабільності, локальних, регіональних та світових фінансових криз, кризи світової зовнішньої заборгованості, вироблення основних шляхів і методів протидії відмиванню „брудних” грошей та ін.), вільний вибір і реалізація ними своєї стратегії соціально-економічного розвитку і участі в міжнародному поділі праці. Таким чином, основним питанням міжнародної фінансової безпеки як важливої складової міжнародної еконо­міч­ної безпеки, є створення умов для співпра­ці держав у розв’язанні не лише їхніх національних проблем, але і глобальних проблем людства.

Дата добавления: 2014-01-07