Методичні засади прогнозування викликів і загроз фінансовій безпеці підприємства

Суб’єкти підприємництва не захищені від впливу негативних факторів як внутрішнього, так і зовнішнього середовищ, що в кінцевому підсумку проявляється у втраті ними стану рівноваги, появі кризових явищ і, як наслідок, банкрутстві. Це, у свою чергу, вимагає прогнозування кризи та ймовірності настання банкрутства підприємства, подальшого вибору важелів та методів нейтралізації кризових явищ задля збереження фінансової безпеки.

Історично проблемою прогнозування криз та ймовірності настання банкрутства зацікавилися на Заході (зокрема в США), ще після Другої світової війни, що було зумовлено зростанням банкрутств в США через скорочення військових постачань. З того часу розроблено безліч методик прогнозування банкрутства підприємств, які умовно поділяють на дві групи: кількісні (моделі Альтмана, Фултона, Лиса, Бівера) та якісні (модель Аргенті).

Найбільш відомою серед кількісних моделей прогнозування банкрутства підприємства є п’ятифакторна модель Альтмана. Регресійна модель Альтмана має такий вигляд:

Z = 1,2Коб + 1,4Кнп + 3,3Кр + 0,6Кп + 1,0Кот (4.4.1)

де: Коб – частка чистого оборотного капіталу в активах;

Кнп – рентабельність активів, обчислена по нерозподіленому прибутку (відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток за вирахуванням дивідендів) до загальної суми активів);

Кр – рентабельність активів, обчислена по балансовому прибутку (відношення балансового прибутку (до вирахування податків) до загальної суми активів);

Кп – коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу (відношення ринкової вартості акціонерного капіталу до позикового капіталу);

Кот – віддача від активів (відношення виручки від реалізації до загальної суми активів).

Критеріальні значення оцінки імовірності банкрутства підприємства за цією моделлю перебувають в інтервалі від 1,8 до 3,0 (Z<1,81 – ймовірність банкрутства дуже висока; 1,81<Z<2,765 – ймовірність банкрутства середня; 2,765<Z<2,99 – ймовірність банкрутства невелика; Z>2,99 – ймовірність банкрутства незначна).

Разом із тим, потрібно враховувати, що модель Альтмана була розроблена у 1968 p., а після цього суттєво змінилися макро- та мікроекономічні умови функціонування підприємств. Крім того, модель не враховує галузеві особливості розвитку вітчизняних підприємств та характерні для них форми організації бізнесу. Уникнути цих недоліків можна, розробляючи власні моделі прогнозування банкрутства з урахуванням сучасних реалій.

Досить надійним методом інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємств у світовій практиці є визначення коефіцієнта фінансування важколіквідних активів.

Крім перелічених кількісних методів оцінювання загрози банкрутства в процесі аналізу можна використовувати і якісні критерії. До таких критеріїв відносять такі:

– зміна керівництва та ключових працівників підприємства;

– зміна господарських партнерів (відмова від подальшого співробітництва з партнерами);

– затримка у виконанні поточних платежів;

– зміни у складі засновників;

– зміни організаційно-правової форми (з метою обмеження відповідальності);

– фінансування капіталомістких проектів, що не пов'язані з основною діяльністю;

– безконтрольне використання коштів тощо.

До основних якісних показників, що впливають на фінансовий стан суб’єкта підприємництва, професор Аргенті відносить стиль управління та характеристику діяльності правління, якість менеджменту, фінансові та економічні показники, проведення різного роду «авральних» заходів та ін. (див. детальніше табл. 4.4.1).

Таблиця 4.4.1

Дата добавления: 2014-01-07