КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Формування рейтингу в системі BERI
7.5. Ринковий та державний механізм у системі забезпечення інвестиційної безпеки держави Розгляд процесів інвестиційного забезпечення як сукупності взаємопов’язаних рівнів і підсистем, здатних функціонувати в руслі єдиного вектора реалізації економічних інтересів на стику сфер інвестування та державного регулювання рівня фінансової безпеки, дає можливість охарактеризувати його як цілісний механізм. Механізм інвестиційного забезпечення фінансової безпеки – це спосіб організації управління рухом інвестиційних ресурсів для забезпечення реалізації національних фінансових інтересів, запобігання загрозам фінансовій безпеці, ліквідації їх наслідків і досягнення на цій основі такого рівня фінансової безпеки, який би сприяв ефективному досягненню загальноекономічних і соціальних цілей. Механізм реалізації інвестиційної безпеки як система має такі підсистеми реалізації інвестиційної складової фінансової безпеки в рамках єдиного механізму: - ринковий механізм реалізації як підсистема ринкового саморегулювання і коригування інвестиційної безпеки в фінансовій сфері; - державний механізм регулювання інвестиційних процесів й управління інвестиційною діяльністю як підсистема державного регулювання інвестиційної складової фінансової безпеки;
- механізм інвестиційного партнерства як підсистема співробітництва держави, підприємців і населення за провідної ролі держави у процесі реалізації інвестиційної складової фінансової безпеки суб'єктів господарювання. Всі перераховані механізми є цілісною системою, в якій залежно від особливостей перебігу процесів економічного розвитку можуть переважати ті або інші компоненти. Особливо виразно це спостерігається в ході аналізу фінансової безпеки транзитивних економік, у яких спостерігається динамічна зміна ролі механізмів забезпечення фінансової безпеки. Ринок як специфічна форма економічних взаємовідносин пов'язує різних суб'єктів господарювання і містить суттєві можливості задоволення потреби в безпеці економічного функціонування та розвитку. Ринкові способи залучення інвестицій припускають і наявність спеціально підготовлених професійних посередників, здатних ефективно переміщати інвестовані ресурси від інвесторів до емітентів і здійснювати за дорученням емітентів пошук цих ресурсів на вільному ринку. Фінансово сильні, незалежні й компетентні фондові посередники своєю діяльністю забезпечують функціонування інвестиційних потоків у регіоні, а також можуть бути самостійними інвесторами. Інвестори, у тому числі іноземні, як правило, звертаються до відомих посередників, що мають високий рейтинг показників діяльності, і спеціалізуються насамперед на регіональних цінних паперах. За такого підходу регіон є інвестиційно більш привабливим, якщо в ньому працює велика кількість професійних посередників і менеджерів. Наявність, а також чітке і злагоджене функціонування всіх структурних елементів, що входять до складу інфраструктури ринку цінних паперів, становить основну умову здійснення угод, зменшення ризиків, що сприяє залученню інвесторів. Важливою є здатність інфраструктури обслуговувати як внутрішньорегіональні, так і міжрегіональні потоки, а також зв'язки із загальноукраїнським ринком. Великі інвестори хотіли б працювати на ринках із прийнятими і всім заздалегідь відомими правилами. Ці правила забезпечують як органи державного регулювання, так і органи регулювання, створені самими учасниками ринку. Система індикаторів інвестиційного ринку та показників, що їх характеризують, формується на основі цілей і завдань підвищення інвестиційної привабливості регіону, галузі, економіки.
Ринковий механізм інвестиційної безпеки є способом взаємодії покупців і постачальників інвестицій з метою підвищення рівня економічної безпеки і забезпечення прийнятних умов для інвестування та інвестиційної діяльності. Ринковий механізм інвестиційної безпеки залежить від стану фінансової безпеки держави і зазнає безпосереднього впливу насамперед з боку стану діяльності банківської системи та фінансової системи держави. Звичайно не можна ігнорувати впливу таких ринкових механізмів як система грошового обігу та інфляційні процеси, валютний ринок, фондовий та страховий ринки, що є складовими фінансової безпеки держави. Функціонування держави, особливо в часи реструктуризації фінансових відносин, потребує величезних обсягів фінансових ресурсів. Окрім того, кредитний і фондовий ринки не забезпечують ефективного переведення фінансових ресурсів з галузей з їх надлишком (переважно експорто-орієнтованих сировинних і таких, що випускають напівфабрикати) до галузей з високим ступенем оброблення, високотехнологічних виробництв. Банківська система України у контексті інвестиційної безпеки має певні вади, серед яких: недостатній рівень капіталізації; неефективні механізми банків та інструменти управління ризиками, планування та стратегії розвитку; необґрунтовано високий рівень банківських витрат; недосконала структура ресурсної бази з переважанням дорогих залучених коштів; низька рентабельність активів; низький рівень банківського менеджменту та корпора-тивного управління; недостатні ефективність банківського нагляду й прозорість діяльності банківських установ. Разом з тим спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженими, а потреби економіки в кредитній підтримці — незадоволеними.
Під час оцінювання відповідності банківської системи критеріям і стратегії інвестиційної безпеки, на думку фахівців, слід звертати увагу на такі три взаємопов'язані аспекти: - загальна оцінка життєздатності системи; - оцінка ролі центрального банку в банківській системі, його законодавчих функцій і надійності практичного механізму їх реалізації; - оцінка здатності банківської системи до взаємодії як між її окремими суб'єктами, так і з державними і громадськими центрами з приводу вироблення довгострокових стратегічних і короткострокових цілей розвитку економіки. У зв'язку з тим, що норма прибутку банківського капіталу значно менша, ніж в інших галузях економіки, наприклад, у торгівлі, металургії, переробній промисловості, будівництві тощо, банківський бізнес є непривабливим для інвестицій. Відштовхує інвесторів прозорість банківського капіталу і банківської діяльності та поширена практика капіталізації дивідендів. Низька рентабельність та нормативно-правові обмеження гальмують спрямування на капіталізацію і внутрішніх банківських ресурсів. Стратегія подальшого реформування банківської системи щодо підвищення рівня інвестиційної безпеки має переслідувати такі цілі: 1) поліпшення акумулювання грошових коштів юридичних і фізичних осіб та їх трансформації в кредити й інвестиції; 2) підвищення рівня капіталізації комерційних банків (шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку та реорганізації банків завдяки злиттю чи приєднанню, утворенню банківських холдингів, консорціумів, об'єднання банківських капіталів для здійснення спільних проектів, спрощення порядку збільшення їх статутного капіталу, у тому числі за рахунок конвертації боргів у капітал) і якості капіталу; 3) зміцнення довіри вкладників, інвесторів та інших кредиторів банків, підвищення фінансової стійкості комерційних банків, що виключатиме можливість виникнення банківських криз; 4) вдосконалення системи обов'язкових нормативів завдяки її орієнтації на більш точне врахування реальних ризиків банківської діяльності; 5) посилення взаємодії комерційних банків з реальним сектором економіки; 6) розвиток конкурентних засад функціонування комерційних банків; 7) запобігання використанню банківських установ у недобросовісній комерційній практиці та "відмиванні" "брудних" грошей. Ринковий механізм інвестиційної безпеки безпосередньо пов'язаний з безпекою фондового ринку. Зростання уваги до вивчення сучасного стану та проблем формування вітчизняного фондового ринку зумовлене тим, що саме він за певних умов є дієвим засобом перерозподілу інвестиційних потоків, залучення в національну економіку додаткових внутрішніх фінансових ресурсів, іноземних інвестицій, а також інтеграції України у світогосподарський комплекс. Фондовий ринок як реальний інструмент забезпечення інвестиційних потреб здатний реалізуватися за однієї умови: всі угоди і процеси, що реалізуються на ньому, мають бути безпечними. Значущість підтримання безпеки фондового ринку полягає також у тому, що будь-які масштабні спекулятивні дії окремих учасників ринку, непродумані рішення регулюючих державних органів, несприятливі зміни складу й інфраструктури ринку можуть призвести до значного збільшення вартості запозичень кредитних ресурсів для держави, а отже завдати збитків бюджету і національним інтересам. Саме тому потрібно приділяти особливу увагу всім дестабілізуючим факторам, що впливають на регіональні й національний ринки цінних паперів, незалежно від їх джерел. Безпека фондового ринку залежить від рівня його капіталізації, що безпосередньо відображається на рівні інвестиційної безпеки. Капіталізація компанії розраховується множенням загальної кількості акцій конкретного емітента на ціну, розраховану як середня ціна кращих котирувань акції на купівлю і продаж. Чим вища капіталізація, тим вища заставна ціна компанії, тим більше дешевих кредитів вона зможе залучити для розвитку свого бізнесу, тим вища буде фінансова віддача від здійснення емісій власних цінних паперів. Натомість низька капіталізація не лише знижує конкурентоспроможність окремих українських компаній, а й негативно впливає на конкурентні позиції країни в цілому, знижує надходження інвестицій у виробничу сферу і гальмує розвиток фінансової сфери. Якщо визначити "капіталізацію України" як сукупну ринкову вартість українських підприємств, картина вималюється неприваблива. Тим більше, що часто капіталізацією вітчизняних банківської системи і небанківських фінансових установ називається зовсім не їх ринкова ціна, а нагромаджений наявний сукупний капітал. Терміни "капіталізація банківської системи", "капіталізація страхового ринку" слід сприймати певною мірою зі значним наближенням з огляду на класичне визначення сутності капіталізації. Хоча слід зазначити, що окремі автори капіталізацією вважають сукупність запозичених коштів і власного капіталу, що забезпечує активи компанії. Нинішню ситуацію в Україні зумовлюють такі чинники: недосконалість чинної нормативно-правової бази; недосконалість інститутів власності й регулювання; суперечливість податкової політики; хронічне невиконання протягом останніх років планів приватизації; незначна кількість підприємств — емітентів акцій; неготовність вітчизняного ринку залучати інвестиції Розвиток ринку цінних паперів в Україні оцінюється вкрай неоднозначно. З цього приводу є офіційні та неофіційні думки, оптимістичні і песимістичні, обґрунтовані та необґрунтовані оцінки. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що фондового ринку в загальновизнаному в світі значенні в Україні поки що немає. Це зумовлено численними як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Сучасний етап розвитку вітчизняного фондового ринку характеризується переважно первинним нагромадженням та концентрацією капіталу; вторинні, спекулятивні операції для нього не характерні, тому що власники великих пакетів ще не готові до таких дій, оскільки спекулятивні операції ще не стали прибутковими. Перелік основних заходів щодо поліпшення діяльності українського фондового ринку містить безліч інструментів, шляхів, методів, що мають сприяти поліпшенню інвестиційної безпеки країни, а саме: збільшення обсягів інвестицій з допомогою інструментів фондового ринку, підвищення капіталізації фондового ринку, збільшення частки організованого ринку цінних паперів, зростання інтегрованості вітчизняного ринку цінних паперів у міжнародні фінансові ринки. Стратегічним завданням є формування цивілізованого інвестиційного ринку. Інвестиційний ринок має складатися з трьох рівних за значущістю секторів: сектор інвестиційних ресурсів, сектор зобов'язань і часток, сектор гарантій. Кожний із цих секторів має визначати реальні ціни на об'єкти, що обертаються на ринку. У зв'язку з наявністю в інвесторів вільних ресурсів виникає їхня пропозиція в секторі інвестиційних ресурсів. Підприємства пропонують в обмін на інвестиційні ресурси свої частки і зобов'язання. Це породжує утворення сектору часток і зобов'язань, при цьому, як правило, виникають різні види ризиків, тому для їхньої мінімізації виникає сектор гарантій. Окрім ринкового, має місце і державний механізм забезпечення інвестиційної безпеки країни. Розрізняють такі види активного втручання держави в інвестиційний процес: Ø створення сприятливих умов для діяльності приватних підприємців, насамперед формування сприятливого інвестиційного середовища, а також проведення вигідної для інвесторів податкової та амортизаційної політики, захист внутрішнього і зовнішнього інвестора, пільгове оподаткування підприємств, що діють у пріоритетних галузях економіки; Ø пряма участь держави в ефективних і значущих для країни проектах, розроблення "бюджету розвитку" як частини бюджету країни, забезпечення "локомотивного" характеру державних інвестицій; Ø участь держави у створенні інфраструктури об'єктів як основи ефективного приватного підприємництва. У рамках здійснення державою функцій інвестиційного забезпечення економічної безпеки потрібно виокремити два методи впливу: інвестиційне управління та інвестиційне регулювання. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення головних напрямів підвищення стимулюючої ролі держави в інвестиційній сфері, в економічному і соціальному розвитку суспільства загалом. У сферу безпосереднього державного управління входять державні інвестиції — діяльність щодо формування й використання тільки тієї частини інвестиційних ресурсів, які мобілізуються державою в державному і місцевих бюджетах, спеціальних позабюджетних фондах і фондах державних підприємств. Інвестиційне регулювання у свою чергу пов'язане з формуванням макроекономічних, законодавчих, інституціональних умов активізації інвестиційних процесів, спрямування їх на реалізацію не лише приватних, а й загальнонаціональних інтересів. У ході такої діяльності держава активно впливає на ринковий інвестиційний сектор економіки за допомогою бюджетної та податкової політики, системи державної підтримки, тобто здійснює вплив за допомогою всього комплексу заходів економічного регулювання згідно з найважливішими цільовими установками суспільного розвитку. Теоретично правомірно виділити два крайні підходи у державному регулюванні. За першого підходу держава бере на себе максимальну частину функцій інвестора (концентрація капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією та матеріально-технічними ресурсами тощо). За другого — діям інвестора надається якомога більше свободи. У цьому випадку держава впливає на інвестиційний процес лише через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну та кредитну політику, систему санкцій та субсидій. Інвестиційне забезпечення соціально-економічних процесів зумовлює організовану державою діяльність щодо використання всіх аспектів інвестиційної діяльності та відносин з метою коригування параметрів відтворення і показників економічної безпеки. Таке коригування породжене природною еволюцією суспільства та становить невід'ємну умову нормального функціонування економіки і соціальної сфери. Державне регулювання інвестиційної складової економічної безпеки розуміється як спосіб організації форм і способів, що забезпечують поєднання державних і приватних інтересів, формування в економіці раціональних пропорцій між споживанням, нагромадженням та інвестуванням, сполучення прогнозування, стратегічного індикативного планування та інших заходів державного впливу на інвестиційний ринок. Державне регулювання інвестиційної сфери економіки має забезпечувати упорядкованість і узгодженість дуже складних складових інвестиційного процесу, сприяти досягненню оптимізації в розвитку окремих галузей народного господарства і діяльності суб'єктів економічних відносин. Розв'язання цих завдань може ґрунтуватися на індикативному регулюванні інвестиційної діяльності. Суть принципів індикативного регулювання полягає в гармонізації інтересів держави й частки капіталу шляхом вироблення принципів та погоджених орієнтирів і завдань розвитку, а також механізмів їхнього досягнення. В Україні склалися такі реальні передумови для здійснення принципів індикативного регулювання інвестицій. По-перше, великі акціонерні товариства, приватні фірми та інші структури формують національний корпоративний капітал. Ці корпорації визначають кістяк економіки, тому тісне співробітництво держави з ними сьогодні неминуче і доцільне, бо завдяки лідируючим позиціям найбільші групи підприємств найповніше виражають інтереси суб'єктів економіки та абсорбують переважаючу частину капіталу. По-друге, великий капітал сьогодні зацікавлений в активному співробітництві з державою. Вітчизняному капіталу потрібне пряме сприяння держави для просування своєї продукції на світові ринки збуту й успішної конкуренції на них, залучення іноземних інвестицій, створення сприятливих умов для реалізації масштабних проектів реконструкції промисловості. Отже, стійкий розвиток економіки, формування довгострокової стратегії інвестиційної діяльності неможливі без зменшення невизначеності майбутнього, зниження ризиків, розвитку загальної економічної кон'юнктури, тобто без активного державного впливу на економіку. По-третє, залучення і використання тимчасово вільних коштів населення залишається одним із потенційних джерел інвестування. У ситуації, яка склалася в національній економіці України, нереально розраховувати на посилення прямої участі держави в інвестиційній діяльності. Інвестиції з боку центральної і регіональної влади дуже обмежені внаслідок недостатньої наповненості бюджету і сьогодні можуть практично здійснюватися тільки у формі інвестиційних податкових кредитів, кредитних гарантій або інвестицій у формі участі власності в капіталі. Державний механізм забезпечення інвестиційної безпеки здатний ефективно функціонувати лише за виконання таких вимог: - комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм вияву механізму інвестиційної безпеки; - системність, тобто врахування як внутрішніх взаємо зв'язків і взаємозалежності, так і зовнішніх чинників, що, з одного боку, накладають певні обмеження на функціонування механізму інвестиційної безпеки, а з іншого — відкривають додаткові можливості для його більш ефективної побудови; - варіантність (альтернативність), тобто виявлення й обґрунтування декількох варіантів вирішення суперечностей, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в рамках функціонування єдиного механізму забезпечення інвестиційної складової економічної безпеки. Похідною є вимога адаптивності державного механізму забезпечення інвестиційної безпеки, його здатність адекватно змінюватися залежно від особливостей розвитку економічної системи, її окремих компонентів; - безумовний пріоритет вирішення завдань і здійснення заходів, спрямованих на збереження здоров'я і життя людини, підтримку нормальних умов її існування; - прийнятний ризик, тобто реалізація доступних заходів, спрямованих на захист людини у ринковому середовищі й недопущення подолання граничних ситуацій; - сумірність технічної і соціальної складових механізму інвестиційної безпеки й безумовний пріоритет останньої. Структурними компонентами державного механізму забезпечення інвестиційної безпеки є: 1) моніторинг як інформаційно-аналітична система спостережень за динамікою показників економічної і фінансової безпеки країни; 2) діяльність держави щодо запобігання загрозам інвестиційній безпеці і відшкодування зазнаних збитків, пов'язаних з перевищенням граничних значень за тими або іншими показниками безпеки; 3) діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і зовнішніх загроз інвестиційній безпеці економіки. Отже, роль держави у побудові механізму забезпечення інвестиційної безпеки багато в чому зводиться до визначення цілей економічного розвитку, що схвалюються суспільством, і реалізації механізму узгодження економічних інтересів у інвестиційній сфері на основі обґрунтованого використання елементів їх координації і субординації.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 445; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |