Стратегія забезпечення банківської безпеки в Україні

Велика кількість різноманітних загроз безпеці банку, які охоплюють всі сфери його діяльності, потребує комплексного підходу до їх аналізу та системного розроблення заходів щодо їх запобігання. У цих умовах нагальним завданням стає впро­вадження принципів Базель II, що базуються як на зовнішньо­му нагляді та контролі банківської діяльності, так і на спону­канні банків до розроблення внутрішніх систем показників та індикаторів, дотримання яких дасть можливість якісніше за­безпечувати банківську безпеку.

Фінансова стратегія забезпечення банківської безпеки — це комплекс заходів з досягнення максимально можливої платоспроможності та стійкості комерційного банку, ліквід­ності його балансу, ефективної структури капіталу й найбільш прибуткових напрямів його вкладень, що досягається шляхом чіткого стратегічного і тактичного планування, вжиття заходів з метою запобігання загрозам фінансового характеру. Метою стратегії є збільшення прибутковості, оборотності капіталу, розширення позицій на ринку банківських послуг.

Стратегія фінансової безпеки банків формується відповідно до економічних нормативів центрального банку та має узго­джуватися із загальноекономічною стратегією і розроблятися на основі чинної нормативно-законодавчої бази. Основні захо­ди стратегії з метою обмеження негативного впливу загроз на стан банку такі:

ü проведення виваженої цінової політики, участь банку в регіональних економічних проектах;

ü підвищення ефективності та зниження собівартості бан­ківських послуг;

ü аналіз партнерів, зокрема уникнення джерел фінансу­вання, поведінка яких є непередбачуваною, розміщення коррахунків у авторитетних, надійних фінансових установах;

ü введення в керівні колегіальні органи великих підприємств-позичальників представників банку;

ü приділення великої уваги підвищенню довіри до банку, його рекламі, посиленню прозорості фінансового стану банку;

ü уникнення залежності від "політичних" капіталів, жор­стке дотримання вимог законодавства у сфері банківської ді­яльності;

ü проведення виваженої кадрової політики, зокрема у сфері оплати праці та соціального захисту працівників.

У складних фінансових умовах підвищується необхідність додаткових заходів, спрямованих на подолання специфічних ризиків, характерних для конкретної економічної ситуації. Наприклад, в Україні останнім часом відбулося загострення системних проблем вітчизняного банківського сектору, серед яких такі: дефіцит довго- і короткострокових фінансових ресурсів, що обмежує виконання банками своїх зобов'язань та не дає їм змоги забезпечити пропозицію довгострокових кредитів на рівні, адекватному потребам економіки; розрив у фінансуванні банківських активів зобов'язан­нями у вигляді депозитів у банках; дисбаланс ліквідності — падіння співвідношення між довгостроковими депозитами та довгостроковими кредитами; низький рівень ризик-менеджменту, передусім щодо кредитування корпоративного сектору; високі валютні ризики в умовах значної курсової волатильності — подорожчання долара загрожує банкам як зро­станням неповернень за валютними кредитами, так і труднощами щодо погашення своїх боргових зобов'язань; нестача внутрішніх джерел капіталізації, що веде до по­силення залежності банків від іноземних інвесторів.

У цих умовах ключовими напрямами застосування держав­них заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:

ü посилення нагляду за якістю капіталу фінансових уста­нов, ліквідністю та ризиками;

ü підвищення прозорості діяльності фінансових установ;

ü підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду;

ü використання нових механізмів грошово-кредитного ре­гулювання та діяльності центральних банків.

Актуальним завданням стає формування розгалуженої ме­режі інструментів та регуляторів, які спроможні модернізува­ти фінансову систему України в напрямі підвищення її антикризової стійкості. Відповідно до цього, завдання підтримання стійкості банківської системи визначає необхідність:

1. зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу й посилення контролю за його відпливом за тіньовими схемами;

2. розширення ресурсних можливостей банківської систе­ми та інструментів підтримки економічного зростання;

3. активізації політики рефінансування, розгляду можли­вості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшен­ня лімітів і послаблення вимог до застави при одержанні бан­ками кредитів від НБУ;

4. надання субординованих кредитів для підтримки віт­чизняних банків;

5. посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

6. посилення спроможності фінансового сектору до ринко­вої "стерилізації" частини надлишкової грошової маси, що пе­ребуває у населення, шляхом розширення спектра цінних па­перів для роздрібного продажу та розвитку фінансової інфра­структури, зокрема страхової мережі;

7. розроблення механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами шляхом підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефі­нансування, розміщення бюджетних коштів у банківській си­стемі та залучення коштів населення.

Дата добавления: 2014-01-07