Загальні риси Просвітництва

Однією з провідних ідей епохи Просвітництва було – повністю оволодіти знаннями, щоб пізнавши людину, природу, суспільство, досягти щасливого життя. Гострій критиці з позиції «войовничого матеріалізму» було піддано релігію, оскільки вона вказувала на інші, потойбічні шляхи досягнення високих цілей. Вслід за релігією критики зазнали весь суспільний лад, держава, уряд, тобто було закладено основи революційної ідеології.

Ідеологія Просвітництва будувалась на розумних началах. Дотепер люди жили, не спираючись на розум. Надалі ідеальний державний устрій, народні звичаї, побут мають відповідати всевладному ідеальному розумові.

К. Гельвецій, Д. Дідро, Й. Г. Песталоці прагнули показати вирішальний вплив середовища на виховання людини, виходячи з ідеї природної рівності людей. Дослідження проблем розуму поєднувалося з вивченням вияву почуттів, які безпосередньо розкривали добру природу людини, нерідко протиставляючи їй негативний вплив середовища. Просвітницька література (Руссо, Вольтер, Бомарше, Шіллер, Гете та ін.) свідчила про увагу до почуттів.

Період Просвітництва дістав назву (І. Кант) «вихід людини зі стану свого неповноліття, в якому вона перебуває з власної вини». Час Просвітництва визначається не так знанням і розумом, як нестачею рішучості та мужності керуватися своїм мисленням без сторонніх спонукань.

У 18 столітті домінуючим принципом поведінки виступає розкіш. Вважаються допустимими протиприродні потяги, якщо вони сугують насолоді. Краса оповиває все життя. Цей світ блаженства відображено у гравюрах, картинах, музиці, філософії. Проте це блаженство існувало лише для частини суспільства. Популярним було розміщення в палацах, оселях дзеркал, щоб споглядати власні пози і подумки аплодувати собі. Мода також є частиною пози. Розмова, дотепність – це все поза. Всі розповідають про власне горе й радощі, усі хочуть увійти в чуже життя. Поверховість- риса часу. Все - омана і неправда. Безпосередність і щирість – зайві. Поведінка, почуття людини мають театралізований характер. Кожна подія у психіці людини виглядала як привселюдна вистава.

Відмінною рису часу є еротизм поведінки. Втіха, насолода, еротичні бажання не приховуються. На місце прекрасного приходить пікантне (деталі одягу, декольте, каблук, зачіски, румяна, тіла, мушки, деталі постави) як вияв інтересу до краси. Проте красу жінки менше вбачають у духовності, більше – в тілесних перевагах. Одяг чоловікі теж набрав жіночних рис (персні мережива, пудра, румяна). Мода цього галантного століття яскраво демонструвала психологію особистості того часу. Людей цінують не за те, що вони роблять, а за зовнішній ефект (зустрічають по одежі). Сприймання людини людиною починалося й закінчувалося через одяг. Людина зводилася до каркасу, призначеного для зачіски та одягу. Руссо: «люди створюють світ, сповнений продуктів примхливої, чудернацької уяви». Людина прагнула перетворити свою істоту на шедевр мистецтва. (У жінок – зачіска мала вигляд складної конструкції, сукні-криноліни.).

Філософія поведінки була простою: життя коротке, отож прожити треба у суцільних задоволеннях. Кохання зводилося до оволодіння його мистецтвом, в ньому було більше марнославства, ніж глибокого почуття. (Дон Жуан, Казанова)

Відмінною рисою епохи є авантюризм – своєрідний феномен розвитку особистості, коли вона шукає пригод, прагне потрапити в несподівані ситуації, а через них вибудовує і саму себе. Це екстравагантні способи вияву особистості, адже за незвичайних обставин вона стверджує себе, пізнає свої можливості та формує свій характер. (Дон Кіхот, барон Мюнхаузен, Робінзон)

Видатні діячі культури епохи Просвітництва – Вольтер, Б. Франклін, Дж. Вашінгтон, В. А. Моцарт, Й. Гете, Р. Бернс, Л.Бетховен, А Сміт, та ін.

Ідеологія 18 ст. була наівно спрямована на вдосконалення людини в її духовності. Вона ставила за мету й удосконалення суспільного ладу, щоб через нього поліпшити людину. Революція цієї епохи згодом поліпшила суспільний лад, але людину не вдосконалила.

Дата добавления: 2014-01-07