З. Фрейд. Життєвий шлях

Зигмунд Фрейд народився 6 травня 1856 р. в Чехії в сімї торговця сукном. Коли Фрейду було 4 роки сімя перебралась в Австрію. Батько Фрейда, Якоб Фрейд – жорсткий та авторитарний за характером, був на 20 років старшим за матір. Мати – навпаки жінка лагідна й турботлива. По відношенню до батька Зигмунд відчував змішані почуття страху й любові, а до матері – сильну привязаність. Такий контраст здійснив великий вплив на формування поглядів Фрейда. Саме це явище пізніше він назве едіповим комплексом. Багато наукових ідей Фрейда були витоками з власного дитинства. Перший з 6 дітей в сім’ї (і ще мав 2 зведених братів від першого шлюбу батька), проявляв видані здібності до навчання (в родині називали його «золотий Зігі»). Навчаючись в університеті проявляв інтерес до філософії, біології, медицини, перші наукові інтересі стосувались питання статей.

В 1881 р. отримав ступінь доктора медицини і розпочав практику в якості клінічного невролога. Ця робота не довгий час приносила задоволення З. Фрейду, проте через матеріальні питання він все ж продовжував свою практику. Набутий досвід роботи з пацієнтами наштовхнув Фрейда на ідею, що не завжди психічні розлади можуть бути зумовлені черепно-мозковими травмами.

Проходячи в 1885 році у Парижі стажування у Жана Шарко отримав можливість опанувати гіпноз як метод діагностики та лікування душевних хвороб. Шарко, який добре володів гіпнозом, міг викликати симптоми істерії навіть у здорових людей. Фрейд у Парижі випадково почув розмову про випадок з практики, який свідчив про сексуальну основу емоційних розладів. Взявши до уваги цю гіпотезу, Фрейд використав її в своїх теоріях.

В 1886 р. Фрейд відкрив у Відні власну клініку, де успішно практикував протягом наступних 47 років.

З. Фрейд товаришував з лікарем Джозефом Брейєром, який якось розповів про випадок лікування пацієнтки Анни О. (Берта Паппенгейм), яка страждала від тяжких істеричних симптомів. Під час її лікування застосовувався гіпноз, подальше обговорення її переживань в стані гіпнозу сприяло покращенню стану хворої. Звільнення під гіпнозом від травмуючих переживань знижувало симтоми хвороби або вони зникали зовсім. У взаємодії лікаря та пацієнтки виникло явище, яке пізніше було назване позитивним переносом – процес, в якому пацієнт ставиться до терапевта, так ніби той був рідним батьком. Через це Брейєр припинив лікування Анни О. Для Фрейда цей випадок був дуже важливий для становлення психоаналізу, оскільки саме тут він вперше торкнувся з методом катарсису, клінічної бесіди, який внаслідок зіграв значну роль у його власних дослідженнях.

Фрейд у своїй практиці застосовував методи гіпнозу та катарсису, це в значній мірі полегшувало чи зовсім знімало симптоми розладів у хворих, проте не давали стійкого лікувального ефекту. Згодом він спробував нову психологічну техніку – метод вільних асоціацій, - при якій пацієнт говорить перше, що приходить на думку, перші враження. Задачею цього методу було виведення на екран свідомості тих витіснених думок чи переживань, котрі могли бути причиною аномальної поведінки пацієнта. Фрейд вважав, що висловлювані асоціації не піддаються свідомому контролю пацієнта, всі підняті з глибини свідомості переживання мають конкретну причину. При застосуванні цього методу Фрейд помітив, що деякі пацієнти згадують власні дитячі переживання, при цьому виявляється, що значна кількість подавлених імпульсів має сексуальну природу.

На середину 90-х років 19 ст. впевненість Фрейда у вирішальній ролі сексу в розвитку неврозів остаточно зміцніла. В більшості випадків його пацієнти повідомляли про травмуючі сексуальні переживання в дитинстві, часто повязані з членами їх сімей.

В ході своєї роботи Фрейд почав застосовувати самоаналіз та аналіз сновидінь – одна з психоаналітичних технік, яка включає в себе пояснення сновидінь з метою відкрити з їх допомогою скриті несвідомі конфлікти. Він переконався, що сни пацієнта можуть бути джерелом цінної інформації про його емоційне життя, можуть містити в собі ключ до розуміння глибинних причин тих чи інших розладів. Результати своїх досліджень він виклав у праці «Тлумачення сновидінь» (1900), яка мала величезний успіх ще й за життя психолога.

В 1901 опублікував «Психопатологія буденного життя», в якій вперше прозвучала ідея про значення обмовок, помилок та інших мимовільних дій – те, що пізніше отримало назву «фрейдівські обмовки». Фрейд вважав, що в нашій буденній поведінці несвідомі ідеї, які конкурують між собою за те, щоб вийти за рівень усвідомлення, можуть здійснювати істотний вплив на наші думки та вчинки, змінюючи їх.

З 1900 по 1910 роки становище Фрейда в науковому світ утвердилось, він отримав міжнародне визнання, виступав з публічними лекціями в Європі, США, спілкувався з багатьма відомими сучасниками (Тітченер, Джемс, Кеттел та ін.). Мав досить багато учнів (Юнг, Адлер, Отто Ранк, Шандор Ференці, Карл Абрахам), проте в 1911 р. з ним перестає спілкуватитися Адлер, в 1912 – Штекель, в 1913 – Юнг. Причиною цього стало те, що Фрейд вимагав, щоб тезу про роль сексуальності у виникненні неврозів послідовники приймали як догму. Юнг вважав, що З.Ф. сам страждав від сильного нервового розладу і не зміг з ним справитись.

На схилі літ Фрейд страждав на рак гортані. З приходом нацистів у Німеччині книги Фрейда палили, на що він сказав: «Очевидний прогрес. В середньовіччі вони спалили б мене, тепер палять всього лише мої книги». Його книги стали забороненими, деякі з його праць і до цього часу знаходяться в Німеччині під грифом заборони. Переслідуваний нацистами Фрейд із сім’єю виїхав до Англії, хоча четверо його сестер загинули в фашистських концтаборах.

Останні дні життя Фрейда були сповнені болісними муками, спочатку він намагався долати їх і працювати, проте згодом це стало неможливим. Лікар Фрейда на прохання свого пацієнта давав йому протягом 24 годин надто великі дози морфію тим самим припинивши страждання Фрейда (23 вересня 1939 р на 83 році життя).

Дата добавления: 2014-01-07