Поняття та сфера укладення колективних угод

Форми соціального партнерства

Одним із завдань соціального партнерства є пошук компро­місних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгод­ження особистих та колективних інтересів.

Це завдання досягається за допомогою таких основних форм:

• проведення спільних консультацій щодо регулювання со­ціально-трудових відносин;

• ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод;

• розгляд і вирішення розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів);

• участь працівників в управлінні організацією.

Ці форми соціального партнерства здійснюються на основі взаємної поваги і довіри соціальних партнерів, їх рівноправності, всеохоплюючого характеру соціального партнерства, пріоритет­ності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій, недопущення погіршення домовленостей, досяг­нутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод), обов'язковості виконання досягнутих домовленостей, відпові­дальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

В Україні прийнято кілька нормативно-правових актів, які розкривають зміст форм соціального партнерства. Основними є закони України "Про колективні договори і угоди", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а також закони України від 3 березня 1998 р. "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", від 24 травня 2001 р. "Про організації роботодавців". Окремі питання участі праців­ників в управління організацією відображені у Господарському кодексі України. У додатку № 4 до Генеральної угоди, укладеної 19 квітня 2004 р. між Кабінетом Міністрів України, всеукраїн­ськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004— 2005 роки, передбачено порядок здійснення соціального діалогу, що визначає предмет та механізм проведення консультацій, переговорів, узгоджувальних нарад, робочих зустрічей та засідань відповідних тристоронніх органів соціального партнерства. Проте існує необхідність прийняття закону, який у комплексі визначив би поняття, засади, суб'єкти, види та форми соціаль­ного партнерства.

Колективні угоди є актами соціального партнерства, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін, досягнутою у процесі проведення колективних переговорів. Ко­лективні угоди містять положення, що є обов'язковими для роботодавців і їх об'єднань, представників найманих праців­ників і їх об'єднань, органів державної виконавчої влади. Умови колективних угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, що їх під­писали.

Згідно з Законом України "Про колективні договори і угоди" розрізняють такі колективні угоди:

• генеральна угода, що укладається на державному (все­українському) рівні;

• галузеві угоди, що укладаються на галузевому рівні;

• регіональні угоди, що укладаються на регіональному (ад­міністративно-територіальному) рівні.

Сторонами генеральної угоди є професійні спілки, які об'єд­налися для ведення колективних переговорів і укладення ге­неральної угоди, та роботодавці, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Відповідно сторонами галузевої угоди є роботодавці і їх об'єднання, профспілки або об'єднання профспілок та інших представницьких організацій працівників, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єд­наннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноважен­ня, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими найманими працівниками органами.

Закон України "Про колективні договори і угоди" встановив загальні вимоги до їх змісту. Генеральна угода визначає основні принципи і норми соціально-економічної політики і правового регулювання трудових відносин, угодою ж на регіональному рівні регулюються норми соціального захисту найманих пра­цівників у межах адміністративно-територіальної одиниці. При­чому угоди нижчого рівня не можуть погіршувати становище найманих працівників порівняно з генеральною угодою. її поло­ження є обов'язковими для застосування під час ведення колек­тивних переговорів і укладення колективних договорів та угод нижчого рівня як мінімальні гарантії. Угоди нижчого рівня можуть встановлювати вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації та пільги.

Зміст генеральної угоди охоплює взаємні домовленості сто­рін щодо встановлення гарантій праці і забезпечення продук­тивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці та умов зростання фондів оплати праці, встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, регулювання тру­дових відносин, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці і навколишнього природного середовища, задоволення духовних потреб населення тощо. У сфері оплати праці сто­рони можуть встановити перелік мінімальних гарантованих роз­мірів доплат, надбавок, компенсацій, що мають міжгалузевий характер, передбачити заходи для підвищення реальної заро­бітної плати, зростання основної частки заробітної плати у серед­ній заробітній платі. Сторони можуть домовитися в галузевих (регіональних) угодах щодо мінімальних розмірів ставок (ок­ладів) заробітної плати як гарантії в оплаті праці найманих працівників.

В Україні існує практика договірного регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин за допомогою колективних угод. Наприклад, в Україні було укладено кілька генеральних угод:

• Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і проф­спілковими об'єднаннями України (1995 р);

• Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Ук­раїнським союзом промисловців і підприємців та профспілко­вими об'єднаннями України на 1997—1998 роки;

• Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Кон­федерацією роботодавців України та профспілковими об'єд­наннями України на 1999—2000 роки. її дія була продовжена на 2001 рік;

• Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, Конфе­дерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспіл­ками і профоб'єднаннями на 2002-2003 роки,

• Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, все­українськими об'єднаннями організацій роботодавців і підпри­ємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004—2005 роки.

Дата добавления: 2014-01-07