Методи фізіологічних досліджень

Лекція № 1

Тема: Вступ до дисципліни. Структурно функціональна організація організму. Фізіологія збудження

План:

1. Предмет фізіології та її зміст.

2. Методи фізіологічних досліджень.

3. Короткий історичний нарис розвитку фізіології.

4. Функціональна організація організму.

5. Основні фізіологічні функції.

6. Регуляція функцій в організмі.

7. Фізіологія збудження.

1. Предмет фізіології та її зміст

Фізіологія – наука про динаміку життєвих процесів. Вона вивчає функцію здорового організму, механізми діяльності його клітин, органів та систем органів, закономірності взаємодії організму з середовищем, що його оточує.

Фізіологічні процеси, що відбуваються в організмі людини, є відображенням тих процесів, що проходять у живій природі. Тому фізіологія входить до складу біологічних дисциплін. Вона спирається на знання перш за все морфології, що вивчає будову живих систем на всіх рівнях їхньої організації: субклітинному, клітинному, тканинному, органному. Особливе значення для розуміння закономірностей діяльності організму людини мають досягнення молекулярної біології – відкриття в галузі синтезу білка і спадковості. Фізіологія спирається також на знання законів фізики і хімії.

Від фізіології відокремились біохімія і біофізика, які вивчають хімічні і фізичні процеси в живих організмах. Фізіологія є теоретичною біологічною дисципліною в тому розумінні, що на її основі базуються медицина, психологія, педагогіка, гігієна, практика фізичного виховання і спорту.

Знання закономірностей протікання процесів в організмі дитини чи підлітка особливо важливо для вчителя фізичного виховання.

Відомо, що м'язова робота є тим єдиним природним важелем, за допомогою якого, змінюючи інтенсивність діяльності організму, можна в значній мірі впливати на ріст і розвиток дітей, виховувати фізично загартованих і вольових людей. У різні вікові періоди організм неоднаково реагує на фізичне навантаження. Отже, організувати раціональну систему тренувань дітей чи підлітків можна тільки на підставі глибоких знань вікової фізіології та фізіології фізичних вправ.

Основними методами фізіологічних досліджень є експеримент і спостереження. При цьому дослідник одержує кількісні і якісні характеристики того процесу, що вивчається, вимірює його і графічно реєструє. В останній час широкого застосування набуває мікроелектродна методика дослідження, за допомогою якої можна реєструвати електричні явища, що відбуваються в окремих клітинах мозку, м’язів чи будь-яких інших органів організму.

Всі досліди можна поділити на дві групи – гострі і хронічні. В гострих дослідах які проводяться тільки на тваринах, фізіологічні процеси вивчають під час хірургічних операцій. В хронічних – спочатку за допомогою хірургічних втручань роблять доступ до того органа чи тканини, що цікавить дослідника, встановлюють датчики, які дають змогу вимірювати різні фізіологічні процеси, і тільки після видужування тварини проводять дослідження.

3. Короткий історичний нарис розвитку фізіології.

Спроби пізнати закономірності діяльності організму робилися ще стародавні ми філософами і лікарями Китаю, Індії, Греції та Риму. Однак цілком справедливо вважають, що становлення фізіології як науки пов'язано з ім'ям англійського вченого Вільяма Гарвея (1578-1657), який за допомогою експериментальних досліджень відкрив кровообіг. Це було поштовхом, який привів до широкого застосування експерименту з метою розкриття закономірностей діяльності різних органів і систем організму.

В різні віки було багато вчених, про яких варто б згадати в історичному нарисі фізіології, але ми зупинимось на тих, праці яких мали принципове значення для роз.витку фізіології.

XVII і XVIII ст. характеризуються відкриттям лімфатичних судин (Левенгук) і капілярів (Мальпігі). Це значно поповнило попередні відкриття кровообігу і дало можливість створити уявлення про транспортну систему організму. Особливе значення для розвику фізіології свого часу мало формування французьким математиком і філософом Декартом (1596-1650) поняття про рефлекс. Важлииву роль відіграло відкриття великим російським природознавцем М. В. Ломоносовим (1711-1765) закону збереження і перетворення енергії. Принципове значення мало відкриття Гальвані (1737 -1798) електричних явищ у живій тканині, яке поклало початок розвитку електрофізіології.

Особливого розвитку фізіологія як наука досягла в ХІХ і ХХ ст. Це стало можливим завдяки великим досягненням в галузі фізики і хімії в другій половині ХІХ ст. В ХІХ ст. зусиллями вчених різних країн було закладено основи багатьох наукових напрямків в фізіології, які з успіхом розвивались і розвиваються в наш час. Серед них особливо треба згадати таких, як Ф. Мажанді (1783-1855), К. Бернар (1813-1878), Л. Лапік (1866-1952) - французькі дослідники; І. Мюллер (1801-1858), К. Людвіг (1816-1895), Е. Дюбуа-Реймон (1818-1896), Г. Гельмгольц (1821-1894), Е. Пфлюгер (1828-1910) - німецькі; Ч. Шеррінгтон (1859-1952), Д.Холден (1860-1936), Е Старлінг (1866-1927), Д. Баркрофт (1872-1947) - англійські; Л. Гальвані (1737-1798), А. Моссо (1846-1910), Л. Лючіані (1840-1919) - італійські; В. Ейнтховен (1860-1927), Р. Магнус (1872-1927) - голландські; В. Кеннон (1871-1945) - американський; А. Крог (1874-1949) - датський; ЯН Пуркинє - чеський; О. М. Філомафітський (1807-1849). В. О. Басов (1812-1879) - російські.

Особливою заслугою російських фізіологів є створення своєрідних напрямків розвитку цієї науки. Цьому сприяли матеріалістичні ідеї російських революціонерів-демократів: В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, Д. І. Писарєва, під впливом яких формувались погляди І. М. Сєченова (1829-1905). його матеріалістичні погляди на природу, діяльність нервової системи, викладені в роботі «Рефлекси головного мозку» (1863), були потім блискуче розвинуті у вченні про вищу нервову діяльність І. П. Павловим. Напрямок, створений І. П. Павловим, успішно продовжували його учні. і послідовники Л. А. Орбелі (1882-1958), К. М. Биков (1886-1959), Г. В. Фольборт (1885­1964), П. К. Анохін (1898-1974) та ін.

Видатними представниками вітчизняної фізіології були М. Є. Введенський (1852-1922) і О. О. Ухтомський (1875-1942), праці яких вважаються класичними.

Виняткова роль у формуванні синтетичного підходу в фізіології належить І. П. Павлову та П. К. Анохіну. Синтетичний підхід органічно поєднується з аналітичним дослідженням окремих функцій органів, тканин і клітин, спирається на ці дослідження і потребує їх дальшого поглиблення. На цьому шляху було зроблено відкриття природи фундаментальних фізіологічних явищ збудження і гальмування.

Розвиток фізкультури і спорту викликав необхідність розробки наукових основ системи тренувань спортсменів. Тому в 30-х роках відокремлюється новий розділ фізіології - фізіологія спорту. Найбільш помітний вклад в цю галузь науки був зроблений радянськими вченими. Серед них найбільша заслуга належить учню І. П. Павлова О. М. Крестовникову (1885-1955), який розробив найважливіші розділи фізіології спорту, видав першу монографію і перший підручник з фізіології фізичних вправ. Ця галузь науки особливо бурхливо розвивається в післявоєнний час. Розроблено уявлення про фізичні якості спортсмена (М. В. 3имкін, Я. М. Коц, А. В. Коробков, Н. С. Фарфель, Я. А. Еголінський та ін.), механізм формування рухових навичок, зміни стану організму, що виникають при виконанні фізичних вправ (М. Я. Горкін, М. І. Данько, В. В. Розенблат). Успішно вивчаються закономірності діяльності серцево-судинної та дихальної систем (В. В. Михайлов, В. Л. Карпман, К. М. Смирнов, Л. Я. Євгеньєва), залози внутрішньої секрецїі (А. А. Віру). Вагомий внесок в розробку фізіології фізичних вправ внесли і ряд зарубіжних вчених.

Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених створили природно-наукову основу теорії і методики фізичного виховання і спорту. Високий рівень досягнень в спорті став можливим тільки завдяки використанню закономірностей, виявлених в цих дослідах.

В останній час від фізіології людини і тварин відокремилась як самостійна дисципліна вікова фізіологія. її завданням є вивчення закономірностей розвитку функцій організму протягом життя в різні періоди. Дослідження в галузі вікової фізіології мають суттєве практичне значення. Тому перед фізіологією спорту і фізичних вправ поставлена задача всебічного наукового обгрунтування методів тренування дітей і підлітків з різних видів спорту. Фундаментальні дослідження з вікової фізіології були зроблені В. М. Бехтерєвим, Л. Г. Івановським-Смоленським, Л.А. Орбелі, К. М. Биковим, П. К. Анохіним, А. А.Волоховим, М. М. Кольцовою, І. А. Аршавським, С. М. Кабановим, А. А. Маркосяном та ін.

Дата добавления: 2014-01-07