Фізіологія системи травлення

Тема: Обмін речовин та енергії

Лекція № 10

План:

1. Фізіологія системи травлення.

2. Обмін органічних речовин.

3. Обмін води, солей і мінеральних речовин.

4. Вітаміни та їхня роль в обміні речовин.

5 Обмін енергії.

6. Фізіологічні основи раціонального харчування.

7. Видільна функція нирок та шкіри.

Травлення— це початковий етап обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем. Його функцією є подрібнення і гідролітичне розщеплення складних високомолекулярних органічних речовин на прості низькомолекулярні мономерні сполуки. При цьому поживні речовини переходять у розчинений стан, втрачають видову специфічність і, таким чином, підготовлюються до надходження у внутрішнє середовище організму. Всмоктуючись в кров, вони надходять до тканин І клітин. Травна система складається з травного каналу та залоз, розташованих за його межами. Крім секреторної система травлення виконує також моторну, евакуаторну та всмоктувальну функції.Стінки травного каналу складаються з чотирьох основних частин: слизової оболонки, підслизової основи, м'язової і зовнішньої оболонок. В ротовій порожнині відбуваються аналіз їжі, її фізична та хімічна обробка, підготовка до просування по стравоходу та шлунка. Фізична обробка їжі (жування) полягає у механічному роздрібненні її за допомогою зубів, зволожування її муцином слини, останній формує харчовий клубок і надає йому слизькості, потрібної для пересування. Первинна хімічна обробка у ротовій порожнині проходить за участю слини і полягає вона в тому, що під впливом ферментів складні вуглеводи розщеплюються до більш простих. У людини є три пари великих слинних залоз (привушні, підщелепні, під'язикові).

Травлення в шлунку. Шлунок являє собою початковий розширений відділ середньої кишки. Шлунок складається з двох порожнин— фундальної та пілоричної. Стінки шлунка складаються з трьох шарів: слизового, м'язового і серозного. Головні залози виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, а додаткові мукоїдний секрет — слиз. Сік фундальної частини має кислу реакцію, а пілоричної — лужну. Їжа в шлунку перебуває протягом кількох годин і піддається хімічній обробці шлунковим соком. До складу шлункового соку входять ферменти протеази, які перетравлюють білки, — пепсин і хімозин, желатиназа, а також ліпаза, яка гідролізує жири. Після вживання їжі в шлунку з'являються слабкі перистальтичні скорочення, які переміщують розріджений пристінковий шар харчових мас та просувають їх у пілоричну частину, їжа рідкої консистенції і невеликої кислотності подразнює пілоричний сфінктер, який відкривається, і розріджені харчові маси завдяки періодичному скороченню всіх м'язів шлунка невеликими порціями переходять у дванадцятипалу кишку. Соляна кислота, подразнюючи слизову оболонку дванадцятипалої кишки, викликає рефлекс, завдяки якому закривається отвір воротаря. Він залишається в закритому стані, поки кислі харчові маси не нейтралізуються соком підшлункової залози, кишок та жовчю. Коли реакція знову стає лужною, процес евакуації поновлюється.

Травлення в дванадцятипалій кишці. В дванадцятипалій кишці харчові маси затримуються недовго, але саме тут до них надходить велика кількість травних соків із підшлункової залози та жовч. Крім того, в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки розташовані брунерові та ліберкюнові залози, їхній сік розщеплює білки, жири та вуглеводи. Всі соки дванадцятипалої кишки продовжують свою діяльність у нижче розташованих відділах кишок.

Секреторна функція підшлункової залози. Підшлункова залоза є залозою змішаної секреції. Внутрішня секреція здійснюється клітинами, які розкидані по всій залозі у вигляді острівців. Вони виробляють гормони: інсулін, глюкагон, ліпокаїн. Продуктом зовнішньої секреції є сік підшлункової залози, який надходить до порожнини дванадцятипалої кишки.

Сік підшлункової залози має лужну реакцію рН 7,8...8,4. До його складу входять ферменти, що діють на білки, жири та вуглеводи. Трипсин і хімотрипсин — основні протеолітичні ферменти. Вони виділяються в неактивному стані у вигляді трипсиногена і хімотрипсиногена. Трипсиноген активується ферментом шлункового соку — ентерокіназою і перетворюється на трипсин. Трипсин діє на пептидні зв'язки, розщеплюючи білки до високомолекулярних поліпептидів, і одночасно активує хімотрипсиноген. Хімотрипсин розщеплює білки переважно після їх розробки пепсином та трипсином до низькомолекулярних поліпептидів і частково амінокислот. Амінопептидаза здійснює гідроліз специфічних білків, сполучної тканини та мукополісахариди, розщеплюючи їх до пептидів та амінокислот. Гідроліз нуклеїнових кислот здійснюється дезоксирибонуклеазою. Рибонуклеаза розщеплює нуклеїнові кислоти на нуклеотиди та фосфорну кислоту. Ліпаза гідролізує жири на жирні кислоти та гліцерин. Цей фермент активується іонами Са²⁺ та жовчними кислотами. У підшлунковому соці є гліколітичні ферменти: амілаза, мальтаза та фуронідаза. Амілаза розщеплює крохмаль та глікоген на декстрини та мальтозу, мальтаза — мальтозу на дві молекули глюкози і фуронідаза — сахарозу на глюкозу та фруктозу.

Всмоктування продуктів травлення. Всмоктування — це складний процес, в якому важливе значення мають діяльність клітинних мембран, явища дифузії, фільтрації та осмосу. Транспорт речовин проти градієнта концентрації може відбуватись тільки завдяки активній діяльності клітинних мембран. При цьому затрачується енергія АТФ

Білки всмоктуються у вигляді амінокислот і тільки невелика їх кількість — у вигляді поліпептидів. При цьому втрачається видова та імунологічна специфічність білків їжі. Амінокислоти по воротній вені потрапляють До клітин печінки, де з деяких із них шляхом переамінування та дезамінування синтезуються нові, необхідні для організму амінокислоти.

Вуглеводи Всмоктуються в кров головним чином у вигляді глюкози. При проходженні крізь стінку кишки глюкоза фосфорилюється, що прискорює ЇГ всмоктування. Цей процес стимулюється гормоном підшлункової залози — інсуліном.

Жири всмоктуються у вигляді жирних кислот та гліцерину. Жирні кислоти та холестерин проходять крізь стінку за допомогою жовчних кислот у вигляді ефіропарних сполук. В стінках кишок вони з'єднуються з гліцерином і утворюють специфічний жир. Деяка кількість емульгованих жирів всмоктується без попереднього розщеплення. Більшість жирів всмоктується в лімфу. В кишках людини за добу всмоктується не більше 150...160 г жиру.

Вода всмоктується в тонкій та товстій кишках головним чином шляхом осмосу. Розчинені у воді солі натрію, калію, кальцію в більшості всмоктуються в тонкій кишці.

Вплив м’язовової діяльність на функцію травної системи. Активність процесу травлення, моторна функція шлунково-кишкового тракту суттєво змінюються при виконанні фізичної роботи. Вираженість цих змін залежить від характеру та інтенсивності роботи. Чим інтенсивніша рухова діяльність, тим вираженіша її гальмівна дія на секреторну, моторну і всмоктувальну функції травної системи. Це обумовлено гальмівним впливом на харчовий центр імпульсації від пропріорецепторів м’язів. При м’язовій роботі відбувається значне посилення кровообігу в працюючих м’язах, внаслідок цього зменшується кровопостачання до органів травлення, послаблюється секреторна функція травних залоз, зменшення ферментної активності травних соків, відбувається затримання харчових мас в шлунку. Отже, до активної рухової діяльності слід приступати не раніше, ніж через 2-3 години після прийняття їжі. При навантаженнях помірної інтенсивності можливе посилення секреторної і моторної функції травного тракту. Сприяючи активізації крово- та лімфообіг, глибоке дихання попереджує відкладання жирів.

Дата добавления: 2014-01-07