Лекція № 7

Тема: Періодизація становлення та діяльності дитячо-молодіжних організацій на території України. Моральність, організаторська та управлінська діяльності, особистий приклад лідерів і членів організації, співпраця, прийняття рішень і їх соціальні наслідки.

План

1. Періодизація становлення та діяльності дитячо-молодіжних організацій на території України.

2. Моральність, організаторська та управлінська діяльності, особистий приклад лідерів і членів організації, співпраця, прийняття рішень і їх соціальні наслідки.

Дитячий та молодіжний рух України має історичний досвід існування. Він не є абсолютно новим явищем українського соціуму. Його сучасний розвиток опирається на знання історичних уроків минулого.

Періодом становлення дитячого та молодіжного руху дослідники визначають початок XX сторіччя. Це час інтенсивного розвитку різноманітних громадських структур, зародження молодіжної преси, появи перших законодавчих актів із проблем молодіжного руху Піднесення громадської активності молоді припадає на кінець XVIII — початок XIX ст. Воно відбувалося значною мірою під впливом загальноєвропейського руху. Характерною рисою громадських молодіжних та дитячих об'єднань, що діяли впродовж періоду становлення дитячого й молодіжного руху в Україні, було їх розмаїття. Найвідомішими серед них у Наддніпрянській, а потім Радянській Україні були Юнацька Соціалістична Спілка (ЮСС), Комуністична Юнацька Спілка (КЮС), Українська Комуністична Робітнича Юнацька Спілка (УКРЮС) тощо. Аналізуючи діяльність цієї групи молодіжних об'єднань, дослідники підкреслюють їх зорієнтованість на соціал-демократичний світогляд. Цей світогляд, як панівний для молодіжного руху, сформувався під впливом західноєвропейського соціалістичного та національного громадських рухів. Молодіжний рух того періоду значною мірою був рухом і дитячим, позаяк охоплював учнів старших класів гімназій, семінарій, технічних шкіл, ре­альних училищ тощо. Учні середніх навчальних закладів входили також до складу громадських організацій неполітичного спрямування (земляцтв, гуртків).

Подібна ситуація була і в Західній Україні. Тут найвпливовішими гро­мадськими організаціями були «Січ», «Сокіл», «Луг», ПЛАСТ, Спілка україн­ської націоналістичної молоді (СУНМ). У період становлення дитячого та молодіжного рухів в Україні, поруч з українськими організаціями діяли об'єднання молодих людей інших національностей

Значущу роль у розвитку громадських структур українського молодіжного руху відігравала учнівська молодь, її представники були майже в усіх великих молодіжних об'єднаннях, а в деяких (насамперед скаутських організаціях), вони становили основну частину членів.

Особливий інтерес представляють 20-ті роки: період "ук­раїнізації", пошуку нової моделі дитячого руху, період ство­рення "паралельної" дитячо-юнацької організації "бабсомолу".

Зупинимося більш детально на деяких аспектах цього іс­торичного періоду. Для нього характерно, по-перше, ма­сове залучення дітей, особливо старшого (підліткового) віку до політики.По-друге, більшість зорганізованих на початку в одних і тих самих структурах дітей потім розходиться по різних політичних таборах. По-третє, сама кількість цих та­борів, їх було не два (по відомій схемі "червоні-білі"), а чотири. Крім того, функціонувало ряд демонстративно неполітизованих організацій, які, разом з тим, переслідувалися різними військово-політичними силами. Відразу після закінчення громадянської війни продовжують існувати дитячі організації, які доброзичливо або нейт­рально ставилися до більшовиків.

У 20-ті роки декілька тисяч єврейських підлітків були членами Союзу єврейських скаутів "Гашомер-Гацоїр".Окрім ньо­го, діяли декілька дитячих організацій сіоністського напрямку (5 тисяч чоловік), головним чином, на Південній та Південно-східній Україні.

В індустріальних центрах України до середини 20-х років діяли небагаточисельні організації Російської спілки робіт­ничої молоді.

На початку 20-х років більшість із цих організацій припинили своє існування під тиском нових політичних умов та орієнтацій на єдину масову дитячу організацію — піонерію та комсомол — на території Радянської України. Таким чином, усі громадські молодіжні структури, що діяли впродовж згаданого періоду, умовно поділяють на такі групи:

а) молодіжні об'єднання, що сповідували певну політичну лінію, були активними прибічниками певної партії, а то й структурними її підрозділами;

б) молодіжні об'єднання, що будували свою роботу за певною національною ознакою;

в) релігійні молодіжні об'єднання;

г) неполітичні громадські молодіжні об'єднання.

Цей поділ, звісно, є умовним, через те, що деякі молодіжні об'єднання можна віднести одразу до кількох груп, а декотрі не вписувались у наведену класифікацію.

Наступний період розвитку дитячого та молодіжного руху в Україні дослідники називають комсомольсько-піонерським. Він розпочався серединою 20-х років у Радянській Україні, початком 40-х у Західній Україні, на Буковині та у Закарпатті і тривав до середини 80-х.

Його характерною рисою є швидке зростання діяльності широкого спектру громадських дитячих та молодіжних об'єднань і спрямування їх в єдине русло, означене межами комсомольської та піонерської організацій. З самого початку створення комсомольської та піонерської організацій партійні й державні органи заявили про духовну та матеріальну підтримку лише цих організацій. З іншими молодіжними та дитячими громадськими об'єднаннями вони повели активну боротьбу.

У 1937—1938 роки прокотилася хвиля репресій: відбувалося масове знищення не лише рядових членів спілки, а й, на відміну од попередніх «чисток», знищення «комсомольської еліти». Комсомол згуртувався не на спільній, соціально корисній праці, а на боротьбі із класовим ворогом та внутріш­ньоспілкових «чистках». Згодом комсомол теж виступав зручним маніпуля-тивним інструментом у руках партії та влади,

Перебування у лавах піонерії та комсомолу за умов тоталітарного режиму було фактично обов'язковим для всіх, хто досяг необхідного для цього віку та був (чи вміло виявляв) ідеологічну відданість справі комуністичної партії.

Звичайно, комсомольсько-піонерський період у розвитку дитячого та молодіжного руху в Україні сповнений і славетних сторінок. До таких належить участь комсомольців та піонерів у боротьбі з неписьменністю населення та безпритульністю дітей. Здобутком було створення матеріальної бази для здійснення виховання дітей та молоді — саме у цей період розгорнулося масштабне будівництво палаців піонерів, станцій юних техніків, юних натуралістів, дитячих залізниць, парків, клубів тощо. Молодь інтенсивно залучалася до суспільно-політичної діяльності, до участі в суспільно корисних справах. ВЛКСМ та піонери України брали на себе виховні функції та організовували корисне дозвілля дітей і їхній відпочинок у літніх таборах.

З кінця 70-х років політична система тоталітарного радянського режиму вступила у кризу. Разом із державною системою кризу переживав і комсо­мольський та піонерський рух. Настав час, коли молодь уже не можна було утримувати в рамках єдиної ідеології. І з середини 80-х років розпочинається новий період у розвитку дитячого і молодіжного руху — період відродження. Витоки цього відродження містяться у попередньому періоді розвитку молодіжного та дитячого руху. Незважаючи на те, що у радянському суспільстві для дітей і молоді вступ до піонерської і комсомольської організації був здебільшого не лише неминучим, а й цілком прийнятним, усе ж була частина молоді, яка здійснювала спроби створити інші, відмінні од комсомолу, громадські молодіжні структури. Серед них були молодіжні організації як антирадянського спрямування, так і прорадянські, які діяли, утім, поза межами комсомолу. Більшість із них були підпільними, напівлегальними.

Значним поштовхом до активізації молодіжного руху стала так звана «хрущовська відлига». Процес демократизації радянського суспільства, зумовлений «відлигою», спричинив зародження досить різноманітних молодіжних об'єднань: «комунарський» рух, культурологічні клуби, прихильники року, «бітломани», а трохи згодом об'єднань «хіппі», «панків», «металістів», «рокерів», «фанатів» тощо. Діяльність цих молодіжних об'єднань вилилась у так званий «неформальний молодіжний рух», який поступово почав вивільнятися з-під піонерсько-комсомольського впливу. Великий вплив на нього мала молодіжна мода, що прийшла із заходу.

Події квітня 1985 року поклали початок великим змінам у громадсько-політичному житті суспільства, спонукавши молодь до громадської активності. З початком періоду «гласності і демократії» люди дізналися правду про сталінські репресії, трагедію голодомору, жахливий стан національної культури. Молодь дедалі більше відчужувалась од комсомольської органі­зації, що давно перестала жити їхніми інтересами, перетворившись на бюрократичну, політизовану структуру із командно-адміністративними способами внутрішньоорганізаційного життя.

Відповідальність за майбутнє країни почали брати на себе чисельні новоутворені молодіжні та дитячі організації. Цей процес ще більш активізувався із проголошенням Верховною Радою Акту про незалежність України та проведенням 1 грудня 1991 року референдуму, який його підтвердив.

Невдовзі розпочався період організаційного оформлення молодіжних організацій (проходили установчі з'їзди новостворених чи відроджених організацій, затверджувались їх Статути та Програмові документи). Так постали Союз українського студентства (СУС), Спілка української молоді (СУМ), Національна скаутська організація України — ПЛАСТ, Комітет української католицької молоді (КУКМ), молодіжна релігійна організація «Українська молодь — Христові» (УМХ). Створені молодіжні громадські об'єднання для координації діяльності та отримання підтримки української діаспори ініціювали виникнення Світової конференції українських молодіжних організацій (СКУМО) та координаційної ради СКУМО.

З активізацією молодіжного руху пов'язаний і дитячий рух. До складу багатьох молодіжних організацій входили молоді люди віком до 18 років (тобто діти). Крім того, немало з організацій були молодіжно-дитячими. Інтенсивно почали створюватись і власне дитячі організації. Найвідоміші з них — Спілка Піонерських Організацій України (СПОУ), Українське аерокосмічне об'єднання «Сузір'я», Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ», Молодіжна морська ліга, Асоціація гайдів України, Молодіжна Організація Спілки Офіцерів України «Сокіл», організації КРОКС, СПОК, «Гарт» тощо.

Молодіжний та дитячий рух, незважаючи на складну політичну та соціально-економічну ситуацію, продовжує відроджуватися. Він віддаляється од стереотипів минулого та стає демократичним. Різні за напрямами діяльності, цілями, структурою, матеріальною базою, за історією та традиціями молодіжні та дитячі організації знаходять своє місце у соціально-політичній системі суспільства.

У даний час Україна переживає період характерний, у тій чи іншій мірі, всім посттоталітарним суспільствам. Однак, дія факторів, характерних для такого суспільства (економічна і моральна криза, соціально-психологічний радикалізм, з од­ного боку, і пасивність більшості населення, з іншого боку, і т.д.), в Україні має своєрідний відтінок. Відзначимо серед них найважливіші.

По-перше, поліетнічнітсь і полірегіональність укра­їнського суспільства, яке не може розвиватися за єдиним зразком, за єдиною моделлю Відтак, неможливо впроваджувати єдиний шаблон у побудові дитячого руху, створити тільки ди­тячі організації.

По-друге, поліконфесіональність. В умовах повальної релігізації суспільного життя, коли абсолютна більшість батьків і вчителів у всіх регіонах висловлюються за введення Закону Божого в школах, жорстка ідентифікація різних дитячих організацій з відповідними конфесіями може підштовхнути до лорсткогосуспільного протистояння. До цього ж може привести і регілізація державних закладів.

По-третє, багатопартійність. Як свідчать дані соціоло­гічних досліджень, жодна Із політичних сил не може претенду­вати на єдиного лідера в масштабах всієї України ні зараз, ці у найближчій перспективі. Тому політизовані дитячі орга­нізації окремих політичних партій навряд чи зможуть зайняти вагоме місце в дитячому русі. В-четвертих, мілітаристські традиції, які пропагуються не тільки однодумцями тоталітаризму, але і рядом нових полі­тичних та ідеологічних течій, впливають на активізацію ді­яльності воєнізованих дитячих організацій.

Крім того, важливим фактором є існування української діаспори. При цьому слід врахувати не тільки діаспору (8.8 мільйонів українців, що проживають у державах колишнього СРСР, більше 4 мільйонів - в Європі, Америці, Австралії), але й біля 0.5 мільйона кримських татар, відповідна кіль­кість гагаузів, болгарів, євреїв, німців, які проживають у тому чи іншому регіоні України. Аналізуючи процеси та користуючись методологією пошуко­вого прогнозу, можна передбачити, по-перше, що диференціація типів шкіл, створення елітних навчальних закладів (у міс­тах), призведе до соціального розшарування у суспільстві, відповідної стратифікації суспільства дитячого руху. Це може бути небажано. Тому необхідно використати світовий досвід для подолання соціального відчуження між дітьми в середовищі дитячих організацій. По-друге, навряд чи виправданим буде виведення із шкіл всіх дитячих організацій (досить обмежити­ся політизованими). Утворений таким чином вакуум швидко може заповнитися кримінальними або радикально-політичними струк­турами, хоча, звичайно, дитячі організації не повинні бути жорстко прив"язані до шкільного життя. По-третє, можна виз­начити основні типи дитячих організацій, які найбільш є ха­рактерними: політизовані, неполітизовані. стихійні, кримі­нальні, регіональні, всеукраїнські, міжнародні.

У даний час досить велику питому вагу в дитячому русі (за впливом і чисельністю) займають Спілка Піонерських Орга­нізацій України, Пласт та інші скаутські організації, поза-конфесійні протестанські дитячі групи. Небагаточисельними. але впливовими залишаються тимурівці, "зелені", соціаль­но-гуманістичні (товариства милосердя) організації, науко­во-технічні, історико-етнографічні групи дітей.

Дата добавления: 2014-01-07