Викладати з букв розрізної азбуки і друкувати слова різного складового складу, речення із застосуванням всіх засвоєних правил правопису

ПЛАН

ПЛАН

План.

1. Облік придбання, поліпшення, переоцінки та вибуття основних засобів.

2. Облік нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

3. Облік оперативного лізингу.

1 Облік придбання, поліпшення, переоцінки та вибуття основних засобів.

Придбання об’єктів основних засобів здійснюють відповідно до угоди, укладеної з постачальником.

1.Суми попередньої оплати постачальнику відображаються в обліку:

Дебет рахунка 3510 А «Дебіторська заборгованість з придбання активів»

Кредит рахунка 1200 А «Кореспондентський рахунок банку в НБУ»;2600.

2. Облік капітальних інвестицій:

Д-т 4430 «Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і за не введеними в експлуатацію основними засобами»

К-т 3510 А «Дебіторська заборгованість з придбання активів»

3. Зарахування основних засобів на баланс банку за актом введення в експлуатацію:

Дебет 4400 «Основні засоби»

Кредит 4430 «Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і за не введеними в експлуатацію основними засобами»

Облік операцій з вибуття основних засобів і нематеріальних активів

Вибуття основних засобів і нематеріальних активів пов'язане з такими операціями:

• продаж;

• безоплатне передавання;

• втрати;

• установлення невідповідності критеріям їх визнання як активів.

У всіх випадках визнається фінансовий результат від вибуття як різниця між надходженням коштів (за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов'язаних із процедурою вибуття) і залишковою вартістю об'єктів. По суті, можливі два варіанти фінансового результату, а саме:

1) позитивний результат від продажу нематеріальних активів та основних засобів (фіксується за кредитом рахунка 6490). Визнається як перевищення суми виручки від реалізації об'єкта над його залишковою вартістю;

2) негативний результат від вибуття нематеріальних активів та основних засобів (фіксується за дебетом рахунка 7490). Визна­ється за умови, коли залишкова вартість об'єкта перевищує суму виручки від його реалізації.

Така процедура визнання фінансового результату передбачає, що за всіма операціями з вибуття основних засобів передусім необхідно зафіксувати в обліку залишкову вартість об'єкта.

Завжди облікову процедуру з вибуття необоротних активів починають бухгалтерським записом із закриття суми нарахованого зносу чи накопиченої амортизації (за нематеріальними активами):

Дебет: 4309«Накопичена амортизація нематеріальних активів»

4409 КА «Знос основних засобів»

Кредит: 4300 А «Нематеріальні активи»

4400 А «Основні засоби»

4500 А «Інші необоротні матеріальні активи».

Уже після цього, порівнюючи виручку від реалізації із залишковою вартістю об'єкта, фіксуємо фінансовий результат за рахунками:

6490 П «Позитивний результат від продажу нематеріальних активів та основних засобів»;

7490 А «Негативний результат від вибуття нематеріальних активів та основних засобів».

Безоплатне передавання основних засобів і нематеріальних активів

Якщо ця операція здійснюється між підвідомчими установами іншого банку, то порядок передавання визначається самостійно банком. В обліковій процедурі за цією операцією використовуються рахунки 3902 А «Розрахунки за коштами, що надані філіям банку» - та 3903 П «Розрахунки за коштами, що отримані від філій банку». Якщо безоплатно передаються об'єкти основних засобів іншим банкам, то облік операції здійснюється за схемою обліку операцій з реалізації основних засобів.

Ліквідація основних засобів і нематеріальних активів

Якщо банк частково ліквідовує об'єкт основних засобів, то його первісна (переоцінена) вартість і знос зменшуються на суму первісної (переоціненої) вартості та зносу ліквідованої частини об'єкта. В обліку цій процедурі відповідають проведення:

• на суму зносу, нарахованого за частиною об'єкта, що ліквідується:

Дебет 4409 КА «Знос основних засобів»

• на залишкову вартість частини об'єкта, що ліквідується:

Дебет 7490 А «Негативний результат від вибуття нематеріальних активів та основних засобів»;

• на суму часткової ліквідації об'єкта:

Кредит 4400 А «Основні засоби».

Списання об'єкта внаслідок його ліквідації супроводжується обліковою процедурою, описаною вище.

1. Спочатку в обліку відображається списання суми зносу за об'єктом:

Дебет рахунка 4409 КА «Знос основних засобів»

Кредит рахунка 4400 А «Основні засоби».

2. Якщо на момент ліквідації сума зносу відповідає балансовій вартості об'єкта, тобто вартість об'єкта повністю замортизована, то операція з ліквідації обмежується записом 1. Якщо ж за об'єктом, який ліквідується, обліковується залишкова вартість, то вона списується з балансу проведенням:

Дебет 7490 «Негативний результат від вибуття нематеріальних активів та основних засобів»

Кредит 4400 А «Основні засоби».

2.Облік нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

Важливою ділянкою обліку основних засобів є облік амортизації. Амортизація — це систематичний розподіл вартості основних засобів та нематеріальних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів здійснюється щомісячно протягом терміну корисного використання (експлуатації) об'єкта. Цей термін банки встановлюють самостійно на момент первісного визнання. Строк корисного використання, норма амортизації заноситься до інвентарної карточки, що заповнюється на кожен об'єкт (групу однорідних об'єктів).

Амортизації підлягає вартість усіх необоротних активів банку (матеріальних і нематеріальних), за винятком землі та незавершених капітальних інвестицій. Нарахування амортизації починається з першого числа місяця, наступного за звітним, у якому об'єкт основних засобів і нематеріальних активів став придатним для використання. Починаючи з першого числа місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта, амортизацію нараховувати припиняють.

Нарахована сума амортизації - витратна стаття. В обліку вона фіксується бухгалтерським проведенням:

Дебет 7423 А «Амортизація»

Кредит: 4309 КА «Накопичена амортизація нематеріальних активів»

4409 КА «Знос основних засобів»

4509 КА «Знос інших необоротних активів».

Амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) банки нараховують із застосуванням таких методів:

- прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

- зменшення залишкової вартості,

- прискореного зменшення залишкової вартості,

- кумулятивного,

- виробничого,

Класифікація ОЗ та інших необоротних активів за групами, а також мінімально допустимі строки їх амортизації відповідно до п. 145.1 ПКУ.

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом
група 3 - будівлі, споруди, передавальні пристрої
група 4 - машини та обладнання
з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень
група 5 - транспортні засоби
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)
група 7 - тварини
група 8 - багаторічні насадження
група 9 - інші основні засоби
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара
група 15 - предмети прокату
група 16 - довгострокові біологічні активи

З цієї таблиці стає зрозуміло, що класифікація ОЗ в податковому обліку тепер передбачає 16 груп замість звичних нам 4-х. Підмічаємо, що мінімальний строк корисного використання будівель становить 20 років, а транспортних засобів – 5 років.

Банк повинен регулярно, наприкінці кожного фінансового року, переглядати методи нарахування амортизації основних засобів на відповідність їх економічним вигодам, які він очікує отримати від їх застосування, та вносити відповідні зміни в облікову політику як зміни облікової оцінки. Норми амортизації відповідно до нового методу амортизації визначаються, виходячи із залишкової вартості відповідного об'єкта.

Метод амортизації основних засобів і нематеріальних активів оби­рається банком самостійно, залежно від умов отримання майбутніх еконо­мічних вигід. Якщо для нематеріальних активів ці умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу.

Різницю між первісною вартістю та сумою зносу визначають як балансову (залишкову) вартість основних засобів.

Нарахування зносу припиняють при досягненні рівня первісної вартості об'єкта основних засобів.

3. Облік оперативного лізингу.

Лізинг — це господарська операція, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період.

Лізинг основних засобів є фінансовим, якщо виконується принаймні одна з таких умов:

- право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;

- термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше ніж 60 %) корисного строку служби основних засобів.

За інших обставин лізинг вважається оперативним. У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця. Об’єктом лізингу (оренди) є необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем.. За оперативного лізингу (оренди) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансового - на балансі лізингоодержувача. Передавання об’єкта лізингу (оренди) здійснюється в строки і на умовах, визначених в угоді про лізинг (оренду). В угоді також треба зазначити: - об’єкт лізингу; - термін лізингу; - ринкову вартість основних засобів; - строк проведення платежів та їх розмір;

- фактичну процентну ставку лізингу, - право власності на майно після закінчення терміну лізингу.

Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.

1. Загальна характеристика довідкових видань.

2. Енциклопедичні видання: визначення, мета, підвиди енциклопедій за структурою, цільовим призначенням, читацькою адресою, характером інформації, обсягом, форматом.

3. Словники: визначення, підвиди словників за характером інформації, цільовим призначенням, читацькою адресою.

4. Довідкові видання: визначення, відмінність від енциклопедичних видань, підвиди за цільовим призначенням.

5. Загальна характеристика інформаційних видань: визначення, предмет, цільове призначення, основні вимоги, читацька адреса, види.

6. Бібліографічні видання: поняття «бібліографічна інформація», функції, підвиди.

7. Реферативне видання: визначення, поняття «реферативна інформація», функції, підвиди.

8. Оглядове видання: визначення, функції, підвиди.

9. Дайджест.

І. Довідкове видання - видання, що містить стислі й найголовніші відомості наукового чи прикладного змісту, розташовані в порядку, зручному для швидкого пошуку.

Ці видання виконують довідкову функцію - призначені для отримання різноманітних відомостей, сумують наукові знання та відомості прикладного характеру.

Для них характерні:

- особливий відбір фактів, зумовлений "згортанням" інформації;

- системність;

- лаконізм, концентрація, точність викладу;

- відкритість для пошуку потрібних відомостей.

Види довідкових видань: енциклопедія, словник, довідник. Довідкову функцію також виконують путівник, каталог, прейскурант.

ІІ. Енциклопедія - довідкове видання, що містить в алфавітному чи систематичному порядку узагальнені відомості з однієї чи всіх галузей знань і практичної діяльності, про певний регіон тощо.

Теоретиком та істориком українського енциклопедичного книговидання є Н. Черниш. У своїй праці "Українська енциклопедична справа: історія розвитку, теоретичні засади підготовки видань" вона подала таке визначення енциклопедії - "наукове чи науково-популярне довідкове видання, що містить у систематизованому порядку найсуттєвіші відомості з усіх або окремих галузей знань та практичної діяльності".

Укладання енциклопедії передбачає тематичний план, на основі якого проводиться науково-методична робота, та формування словника, реєстру слів. Тематичний план визначає розподіл обсягу майбутнього видання між певними дисциплінами та між окремими типами статей. Словник - повний перелік назв статей, що супроводжуються короткою анотацією (вказівкою про обсяг статті в друкованих знаках, бібліографію, ілюстрації тощо).

Енциклопедичні статті поділяються на огляди, довідки, тлумачення, відсилання. Перші три види статей задовольняють інформаційні потреби читачів, четвертий - виконує допоміжне значення. Найґрунтовніші й найбільші за обсягом статті-огляди детально розкривають основні питання теми енциклопедії, у них подаються списки літератури (від

1 000 знаків і більше). Менші від них статті-довідки висвітлюють вужчі теми, подаючи відомості про їхній сучасний стан, не завжди мають список рекомендованих джерел (приблизно від 400 - 500 знаків). Статті-тлумачення складаються з визначення терміна й етимологічної довідки (якщо слова іншомовного походження) (200 - 300 знаків). Статті-відсилання спрямовують реципієнта на іншу статтю, де він зможе знайти потрібні відомості.

За структурою (розташуванням матеріалу) виділяють такі підвиди енциклопедій:

- алфавітні (матеріал розміщений в алфавітному порядку, що сприяє швидкому пошуку необхідної інформації, є більш раціональною побудовою видання); структурна одиниця основного тексту алфавітної енциклопедії - словникові статті (самостійні тексти із заголовним словом та його поясненням);

- систематичні (інформація подається відповідно до загальновизнаної в певній галузі системи або за хронологією);

- алфавітно-систематичні (змішані) (великі розділи, які висвітлюють систематичну інформацію з певної теми або проблеми, поєднані зі словниковою частиною, побудованою за алфавітом; важливу роль у них відіграють оглядові статті, розташовані перед словниковою частиною).

За цільовим призначенням енциклопедії поділяються на:

- фахові (використовуються у фаховій, науковій, виробничій діяльності);

- науково-масові та ужиткові (використовуються з науково-популярною та ужитковою метою).

За читацькою адресою:.

- дитячі (розраховані на дитячу адиторію);

- фахові (для висококваліфікованих читачів, спеціалістів певної або суміжної галузі знань, котрі потребують найсуттєвішу інформацію);

- масові (видаються для масового читача й містять довідкові матеріали з усіх галузей знань або відомості науково- популярного характеру).

За характером інформації:

- універсальні (охоплюють інформацію з усіх галузей знань та практичної діяльності);

- галузеві: власне галузеві (загалом охоплюють певну галузь чи практичну діяльність), підгалузеві (подають відомості частини галузі), міжгалузеві (викладають матеріал суміжних галузей);

- спеціалізовані: тематичні (подають інформацію з певної теми), персональні (охоплюють відомості про факти житгя й діяльність видатного діяча);

- регіональні (краєзнавчі) (грунтовно висвітлюють інформацію про частини світу, країну, місто, особливості певного народу тощо).

За обсягом:

- великі (понад 12 т.);

-малі (10- 12т.);

- короткі (3-6 т.);

- енциклопедичні словники (12 т.).

За форматом:

- настільні (призначені для роботи за столом, формат 84x108/16);

- портативні (формат 70x108/16, 70x100/16);

- кишенькові (формат 75x90/32).

Апарат енциклопедій має супроводжувальну статтю, зазвичай від редактора, редакційної колегії або видавництва, в якій окреслюється мета видання, рекомендації щодо користування ним; список умовних скорочень та умовних позначень; іменні, предметні, тематичні тощо покажчики.

ІІІ. Словник - довідкове видання, що містить упорядкований, зазвичай в алфавітному порядку, перелік слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків із коротким тлумаченням чи перекладом іншою мовою. Цей вид видання складається зі словникових статей, в яких подаються заголовне слово, його тлумачення, синоніми, наголос, іншомовні еквіваленти тощо.

За характером інформації виділяють мовні (лінгвістичні), термінологічні, енциклопедичні, тлумачні словники.

Мовний словник - словник, котрий пояснює значення чи вживання слів. За співвіднесенням заголовного слова й інформації про нього мовні словники поділяють на односторонні (мають лише заголовні слова, скажімо, орфографічні) і двосторонні (містять заголовні слова й інформацію про них). В останніх розрізняють за мовною ознакою перекладні (дво- і багатомовні) та неперекладні, за способом розташування матеріалу алфавітні й неалфавітні (тематичні). У свою чергу, серед алфавітних виділяють власне алфавітні (строгоалфавітні), гніздові (структурною одиницею яких є гніздо - сукупність однокореневих слів, що розташовуються в похідному порядку) й зворотні. У гніздових словниках матеріал розташовується за алфавітом так званих першообразних слів, їхні похідні й спільнокореневі знаходяться в одній статті відповідно до словотвірних зв'язків, що додатково характеризує морфологічні й словотвірні якості слів. У зворотних словниках заголовні слова підбираються в алфавітному порядку на за першою буквою, а за останньою, потім передостанньою і т. д.

Неалфавітні словники поділяються на тематичні (заголовні слова об'єднані за певною темою) й статистичні (заголовні слова розташовані за частотою вживання в прямому чи зворотному порядку).

Мовні словники поділяють також:

- за відбором лексики: загальні, що охоплюють всю лексику (тезауруси), та часткові, котрі висвітлюють певні її пласти (словники неологізмів, архаїзмів, скорочень, іншомовних слів, діалектичні, просторічні словники, арго, мови письменника тощо);

- за способом опису слів, що розкривають певні аспекти слів та зв'язки між ними, на етимологічні, словотвірні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні тощо;

- за одиницею лексикографічного опису - словники, які описують одиниці менше слова (словники коренів, морфем), більше слова (словники словосполучень, фразеологізмів) чи збігаються зі словом;

- за призначенням - словники помилок, труднощів, навчальні;

- за мовною ознакою - одномовні, двомовні, багатомовні;

За цільовим призначенням серед мовних словників

виділяють:

- наукові - складаються з матеріалів лінгвістичних досліджень, призначені для спеціалістів;

- нормативні - містять тільки закріплену лексику сучасної літературної мови відповідно до її норм;

- навчальні орієнтовані на відбір лексики згідно із завданнями навчання, виступають засобом збагачення лексичного запасу учня, вивчення мови;

- популярні - містять найуживанішу лексику сучасної мови й вирішують загальноосвітні завдання (розмовники, кишенькові словники).

Термінологічний словник - словник, що відбиває сукупність термінів, які застосовують у певній галузі знання чи діяльності (термінологію). У ньому стаття подає заголовне слово, його визначення, граматичні чи фонетичні відомості, іншомовний еквівалент, взаємопов'язані терміни, синоніми, приклади.

За цільовим призначенням термінологічні словники поділяються на нормативні, навчальні, популярні.

Енциклопедичний словник - словник, в якому, на відміну від енциклопедій, інформація складається з коротких статей-довідок про певні поняття і практично немає статей-відсилань.

Тлумачний словник - довідкове видання, в котрому подається тлумачення слова.

ІV. Довідник - довідкове видання, що містить короткі різноманітні відомості, розташовані в алфавітному, систематичному, топографічному, хронологічному тощо порядку. Структурна одиниця - довідкова статгя. На відміну від широти й повноти охоплення матеріалу енциклопедій, довідники розробляють певний науковий, виробничий або прикладний аспект, не пояснюють і не обґрунтовують дані, а дають коротку, вичерпну відповідь на певне питання (інколи заголовками довідкових статей виступають запитання, рішення задач, виведення формул, рецепти, поради тощо).

• За цільовим призначенням довідники розрізняють на:

- наукові - акумулюють наукові знання з певної галузі науки, призначені для роботи науковців;

- виробничо-практичні - подають відомості щодо певної галузі виробничої діяльності, призначені для спеціалістів- практиків;

- масово-політичні - включають актуальну суспільно- політичну інформацію для широкого читача;

- навчальні - містять відомості з певної навчальної дисципліни відповідно до навчальної програми, призначені для учнів;

- популярні - подають відомості з певної теми, призначені для широкого читача;

- ужиткові - містять матеріал прикладного характеру, що використовується в повсякденному житті.

V. Інформаційне видання – видання, що містить систематизовані повідомлення про опубліковані і/чи неопубліковані документи у формі, зручній для швидкого ознайомлення з ними, і випускається органами наукової й технічної інформації, організаціями, що здійснюють інформаційну діяльність. (До неопублікованих праць належать дисертації, депоновані рукописи (машинописи вузькоспеціальної наукової роботи, передані до органу науково-технічної інформації на зберігання), конструкторська документація, звіти про науково-дослідну й дослідно-конструкторську діяльність, тощо). Ці видання відбивають результати всіх сфер інформаційної діяльності – науки, мистецтва, виробництва тощо.

Предмет інформаційних видань - відомості про первинні документи.

Цільове призначення – система бібліографічних описів, рефератів, анотацій, оглядів відбиває потік первинних документів.

Основні вимоги:

· актуальність і достовірність відомостей;

· повнота охоплення вітчизняних і зарубіжних джерел;

· лаконічність;

· своєчасність повідомлення читачів про нові надходження;

· оперативне оприлюднення наукових і технічних досягнень;

За характером інформації виділяють такі види інформаційних видань:

- бібліографічне;

- реферативне;

- оглядове;

- дайджест

За періодичністю інформаційні видання поділяються на неперіодичні (книга, брошура, аркушівка), періодичні (бюлетень, періодичний збірник, журнал) та продовжувані.

Читацька адреса:

- колективні споживачі – наукові бібліотеки, довідково-інформаційні фонди, органи НТІ науково-дослідних інститутів, в яких використання цього виду видань зумовлено науковими й виробничими завданнями. Інформаційні видання використовують для комплектування довідково-інформаційних картотек, формування бази даних, пошуку інформації тощо; результати праці колективних споживачів виконують функцію інформаційного обслуговування споживачів інформації другої категорії;

- індивідуальні споживачі (окремі читачі) – науковці, що провадять науково-дослідну роботу (інформаційні видання дозволяють їм спостерігати за новими досягненнями науки, в якій працюють, і суміжних наук, техніки, виробництва); інженери-розробники нової техніки (використання матеріалів інформаційних видань у практичній діяльності); керівники наукових закладів, науково-дослідних інститутів, програм (ознайомлення з матеріалами інформаційних видань допомагає орієнтуватися в пріоритетних напрямах розвитку науки, техніки, виробництва і, відповідно, обирати власний перспективний напрям); викладачі (можливість систематично й повно ознайомлюватися з новими досягненнями обраної галузі, новітніми методичними розробками тощо); будь-яка зацікавлена людина.

VІ. Бібліографічні видання – інформаційне видання, що містить упорядковану сукупність бібліографічних записів про документи, а також їхню коротку анотацію.

Основою бібліографічних видань є бібліографічна інформація - відомості про документи, потрібні для їх ідентифікації та використання, за допомогою якої знімається інформаційний бар'єр - недоступність документа читачеві через просторові, часові, змістові, мовні, кількісні, психологічні, якісні, орієнтаційно-вибірні чинники.

За визначенням Г. Швецової-Водки, бібліографічна інформація "стандартизована інформація про документ (його частину чи документальний потік, документальний масив), опублікований шляхом видання чи депонування; що створюється з метою інформування споживача про існування документа, його зовнішні (формальні) ознаки, зміст та інші властивості". Вона виникає як результат аналітико-синтетичної обробки документів. Елементом бібліографічної інформації є бібліографічне повідомлення — "текст, який містить <...> організовані за певними правилами відомості про документ, його частину чи групу документів". У свою чергу, бібліографічне повідомлення складається з бібліографічних даних (відомостей про автора, назву, рік і місце видання тощо). Документально занотовані бібліографічні повідомлення називаються бібліографічними записами, що містять бібліографічні описи - множину "записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ". Систематизована сукупність бібліографічних записів називається бібліографічними посібником.

Подаючи інформацію про нові надходження літератури, бібліографічні посібники виконують наступні функції:

· сигнальну (повідомляють споживачів про всі опубліковані первинні документи);

· комунікативну (виконують роль посередника в документальній комунікації);

· оцінну (оцінюють документи за якісними критеріями з урахуванням групових та індивідуальних особливостей читачів, їхніх можливостей сприйняття інформації);

· систематизуючу (упорядковують первинні документи);

· орієнтувальну (орієнтують у потоці інформації);

· пошукову (допомагають швидко знаходити потрібну інформацію);

· пропагандистську (активно рекомендують первинні документи);

· функцію реєстрації документів.

Г. Швецова-Водка класифікує бібліографічні посібники за п'ятьма групами: 1) за ознакою внутрішньої форми; 2) за суспільним призначенням; 3) за особливостями об'єкта обліку (за особливостями документів, що відображені в бібліографічних посібниках); 4) за особливостями методів бібліографування; 5) за ознаками зовнішньої форми.

1. За внутрішньою формою виділяють наступні жанри бібліографічних посібників: окреме бібліографічне повідомлення, бібліографічний список, бібліографічний покажчик, бібліографічний огляд, бібліографічна бесіда, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, бібліографічний відділ у періодичному виданні, допоміжний покажчик до видання, бібліографічний каталог, бібліографічна картотека.

2. За цільовим призначенням розрізняють державний (обліковий), науково-допоміжний, рекомендаційний,

професійно-виробничий, видавничо-книготорговельний (видавничий, книготорговельний), бібліотечно-каталожний бібліографічні посібники.

- державні (облікові) - бібліографічні посібники, що на основі державного обліку містять відомості про випущені твори друку. Система державного бібліографування створювалася впродовж багатьох десятиліть. Її початок пов'язаний із заснуванням Книжкової палати України в 1919 р. за доби Гетьманату, коли друкарні та інші поліграфічні підприємства були зобов'язані надсилати обов'язковий безоплатний примірник видавничої продукції, що дало можливість регулярно інформувати суспільство про нові види видань, випущені на території держави. Як зазначає О. Устіннікова, "попередником державних бібліографічних покажчиків став «Бюлетень Української Книжкової палати» - складова частина критико- бібліографічного журналу «Книга», що видавався «Книгоспілкою»". 1923 р. побачили світ чотири випуски "Бюлетеня". Проте систематичність, повнота обліку та єдність методів бібліографічного опису видань пов'язана з "Літописом українського друку", який почав виходити з 1924 р. (з 1954 р. і до сьогодні - "Літопис книг"). Згодом стали засновуватися "Літописи" інших творів друку: 1935 р. "Літопис рецензій", 1936 р. - "Літопис друку. Журнальні статті" (з 1954 р. і до сьогодні - "Літопис журнальних статей"), 1937 р.

"Літопис друку. Газетні статті" (з 1954 р. і до сьогодні "Літопис газетних статей"), "Літопис друку. Твори образотворчого мистецтва" (з 1996 р. - "Літопис образотворчих видань"), 1996 р. - "Літопис нот", "Літопис картографічних видань", 1999 р. - "Літопис авторефератів дисертацій" [10];

- науково-допоміжні - бібліографічні посібники, котрі "формують інформаційно-бібліографічну базу для діяльності спеціалістів різних галузей знань, виробництва, культури, акумулюючи відомості про відповідну літературу". Укладанням науково-допоміжних посібників займаються Національна "бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України, Національна парламентська бібліотека України, Державна науково-технічна бібліотека України, Український інститут наукової, технічної та економічної інформації та інші інформаційні центри;

- рекомендаційні - бібліографічні посібники, які допомагають у загальній та професійній освіті, вихованні, пропаганді тощо. У цьому виді виділяють три основні типи:

* на допомогу загальній освіті та самоосвіті;

* на допомогу вихованню та пропаганді знань;

* на допомогу професійній освіті та самоосвіті.

Центром підготовки рекомендаційних посібників є Національна парламентська бібліотека України;

- професійно-виробничі - бібліографічні посібники, що допомагають фахівцям у виробничо-практичній діяльності. "Ці посібники є проміжною ланкою між науково-допоміжними і рекомендаційними, але ні їхня система, ні центри з підготовки чітко не визначені";

- видавничо-книготорговельні - бібліографічні посібники, котрі містять інформацію, що допомагає книгообігу, розповсюдженню й рекламі видавничої продукції. Різновиди:

- видавничі - інформують про випущені видання або ті, що готують до випуску;

- книготорговельні - повідомляють про асортимент певних книготорговельних організацій із метою збуту видань.

У підготовці та випуску зазначених різновидів бібліографічних посібників зацікавлені видавництва, видавничі підрозділи, книгорозповсюджувальні організації тощо. Крім того, цим займається Книжкова палата України (бібліографічний посібник "Нові видання").

3. Бібліографічні посібники за особливостями об'єкта

обліку.

а) за видами відображених документів - покажчик літератури (текстових документів), покажчик нетекстових документів (покажчик нот, покажчик картографічних документів, покажчик образотворчих документів), покажчик інших видів документів, покажчик документів різних видів;

б) за тематико-галузевим змістом відображених документів - універсальний, багатогалузевий (комплексно- тематичний, біобібліографічний, персональний), галузевий (загальногалузевий, вузькогалузевий, тематичний, біобібліографічний, персональний):

- універсальний — бібліографічний посібник, що подає інформацію про різні або всі галузі знань;

- багатогалузевий - бібліографічний посібник, в якому відомості про документи з кількох галузей знань зумовлені наперед визначеною темою;

- комплексно-тематичний - бібліографічний посібник, що містить різногалузеві документи з однієї комплексної теми;

- біобібліографічний - бібліографічний посібник, що подає відомості про одну (кількох осіб) та критичну літературу про неї (них) або про її (їх) діяльність;

- персональний — бібліографічний посібник, який містить твори одного автора та / або літературу про нього;

в) за змістово-територіальними зв 'язками відображених документів - краєзнавчий, країнознавчий, посібник, що відображає документи незалежно від зв'язку їхнього змісту з певною територією;

г) за часом видання відображених документів — поточний,ретроспективний,перспективний:

- поточний - бібліографічний посібник, що регулярно інформує про документи, які випущені в світ протягом від одного тижня до одного року;

- ретроспективний - бібліографічний посібник, що містить інформацію про документи певного періоду;

- перспективний - бібліографічний посібник, який відображає документи, котрі готуються до випуску;

ґ) за місцем видання (підготовки) відображених документів - міжнародний, загальнодержавний, покажчик (список, огляд) місцевого друку;

д) за мовою відображених документів мономовний (відображають документи, видані однією мовою) і полімовний (відображають документи, видані різними мовами);

ж) за ступенем згортання інформації, що міститься у відображених документах, — покажчик (список, огляд) первинних документів, покажчик (список, огляд) бібліографічних посібників, покажчик (список, огляд) первинних документів і бібліографічних посібників.

4. За особливостями методів бібліографування, котрі застосовувалися при складанні:

а) за способом бібліографічного відбору - реєстраційний, вибірковий;

б) за способом бібліографічної характеристики - сигнальний, анатований, реферативний, критико-бібліографічний, оглядовий, технічно-кодований;

в) за способом бібліографічного групування - із формальним групуванням (алфавітний, хронологічний, топографічний тощо), із змістовим групуванням (систематичний, предметний, тематичний), зі змішаним групуванням (біобібліографічний, словниковий).

За зовнішньою формою: карткове, книжкове, аркушеве.

За періодичністю, неперіодичне - книга, брошура, аркушівка; періодичне, продовжуване - бюлетень, періодичний збірник, журнал.

VІІ. Реферативне видання - інформаційне видання, що містить упорядковану сукупність бібліографічних записів та рефератів (коротких викладів змісту твору).

Під реферуванням мають на увазі аналіз первинних документів і складання на його основі реферату. Звідси реферативна інформація "змістовний результат процесу реферування, який відбивається в реферативному виданні у формі певного знакового (літературного) твору - реферату чи їх сукупності - з метою виявлення нової, цінної й корисної документальної інформації".

Реферативні видання виконують наступні функції:

- оцінну (змістовно-аналітичну) (виявляється у відборі цінних первинних документів, визначенні обсягу рефератів);

- функцію вироблення нової соціальної інформації;

- інформативну (надавати можливість ознайомитися з інформацією необхідного документа й визначитися в доцільності читання його цілком);

рекомендаційну (надавати рекомендації щодо соціальної інформації, необхідної для вирішення певної проблеми);

- функцію наукової комунікації (сприяти подоланню лінгвістичних бар'єрів між різномовними науковцями, таким чином установлюючи інтернаціональні зв'язки, вдосконалювати науковий стиль, виробляти наукову термінологію);

- акумулятивну (зосереджувати інформацію, розкидану в первинних документах);

- пошукову;

- орієнтувальну.

Із 1998 р. в Україні функціонує загальнодержавна реферативна база даних "Україніка наукова" (130 тис. записів наукових джерел) та видається реферативний двотижневий журнал "Джерело". Вони постали завдяки Національній бібліотеці ім. В. І. Вернадського й Інституту проблем реєстрації інформації НАН України. "Україніка наукова" виконує такі функції:

· "кумуляцію реферативної інформації з усіх галузей знань та доведення її до користувачів у вигляді галузевих серій Українського реферативного журналу і його електронних копій на компакт-дисках;

· забезпечення віддаленого доступу та багатоаспектного пошуку в базах даних та зв'язку з глобальними комп'ютерними мережами;

· організацію архівного збереження ретрофонду реферативних ресурсів".

Серед реферативних видань виділяють реферативний журнал, реферативний збірник, експрес-інформацію, інформаційні листівки.

Реферативний журнал - інформаційне періодичне видання, що містить реферати опублікованих первинних документів.

Реферативний збірник - інформаційне неперіодичне видання, що містить реферати, як правило, неопублікованих первинних документів.

Експрес-інформація - реферативне періодичне видання з розширеними рефератами найбільш актуальних опублікованих зарубіжних матеріалів чи неопублікованих вітчизняних документів, які потребують оперативного ознайомлення з ними спеціалістів.

VІІІ. Оглядове видання - інформаційне видання, що містить систематизований виклад інформації з певної теми (проблеми) або низки тем (проблем). На думку О. А. Еречихіна та І. Е. Здорова, "огляд - це інформаційний твір (документ, видання), що створюється шляхом аналітико-синтетичного (логічного) опрацювання документальної інформації з метою отримання необхідного вивідного знання щодо стану, розвитку й можливих (оптимальних) шляхів вирішення певної проблеми".

Оглядові видання виконують наступні функції:

- синтезу наукової інформації (накопичення інформації, систематизація документальних джерел);

- пізнавальну (використання як навчального матеріалу);

- наукової комунікації;

- інформативну (визначення системи фактографічної інформації, повідомлення про неї потенційних читачів);

- пошукову (наявність усіх елементів для пошуку первинних документів).

Особливості оглядових видань:

· на відміну від інших інформаційних видань, позбавляють читача від необхідності звертатися до первинного документа;

· носять проблемний характер (спрямовані на вирішення певного завдання, показують інформаційне забезпечення виконання цього завдання);

· мають прогностичний характер (прогнозують тенденції і шляхи розвитку певної галузі).

Призначення оглядових видань - логічне опрацювання "документальної інформації з метою отримання необхідних висновків - оптимальної інформаційної характеристики розвитку певної соціальної діяльності - для вирішення будь- якого суспільного (ідеологічного, наукового, технічного, педагогічного і т. і.) завдання" [2, с. 159].

За характером інформації розрізняють такі огляди:

- джерелознавчий (бібліографічний) - огляд як результат звідної бібліографічної характеристики документальних джерел;

- фактографічний (реферативний) - огляд як результат фактографічного узагальнення;

концептографічний - огляд як результат рекомендаційного узагальнення.

Виділяють моновидання - огляди з однієї теми, проблеми, напряму; збірники оглядів, що включають низку оглядових статей.

ІХ. Дайджест - періодичне чи продовжуване видання, яке містить добірку найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань у скороченому, як правило, адаптованому варіанті, або неперіодичне видання у вигляді добірки витягів з оригінального тексту, відібраних таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення.

1. Визначення поняття "навчальне видання". Специфіка навчальних видань.

2. Цільове призначення навчальної літератури.

3. Характер інформації й читацька адреса навчальнихвидань.

4. Види навчальних видань: навчальні видання, програмно-методичні видання, навчально-методичні видання, допоміжні видання.

5. Умови надання навчальним виданням грифа Міністерства освіти і науки України.

6. Літературно-художнє видання: визначення, функції, види за складом тексту.

7. Літературно-художній альманах, літературно-художня антологія.

8.Літературно-художні видання за цільовим призначенням.

9. Загальна характеристика рекламних видань.

10. Проспект, каталог, афіша, путівник.

І. Навчальна література включає сукупність словесних творів, предметом яких є певна навчальна дисципліна. Навчальне видання - видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, подані у формі, зручній для вивчення й викладання, і розраховані для учнів різного віку.

Специфіка навчальних видань:

- послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);

- доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача;

- чітка й детальна структурованість, усіх складових змістової частини;

- відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі;

- відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал;

- відсутність полеміки;

- наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ;

- регламентоване державними стандартами художньо-естетичне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання;

- наступність у межах певного предмета;

- організований характер підготовки, затвердження, видання й розповсюдження.

ІІ. Цільове призначення. Соціальна функція навчальної літератури визначається роллю й завданням освіти, який загалом окреслюються як розвиток особистості:

· навчальна – цілеспрямоване оволодіння навчальним предметом, засвоєння знань, набуття умінь і навичок;

· виховна – формування світогляду свідомої, творчо активної особистості, прищеплення етичних норм і естетичного начала;

· розвиваюча - розвиток здібностей, розумових операцій, удосконалення мовленнєвої діяльності;

· інформаційна - формування інформаційної культури;

· організуюча - забезпечення послідовності вивчення й викладання дисципліни, методичної підтримки різних форм і методів навчального процесу;

· систематизуюча - забезпечення цілісності навчання, формування системи знань із різних дисциплін.

ІІІ. Характер інформації навчального видання зумовлюється навчальною дисципліною. Особливість характеру інформації - широкий тематичний діапазон. Практично будь-яка наука й різні види практичної діяльності людини можуть стати основою для навчального видання. Однак їхнім предметом є не вся наука або область знань і не власне практична діяльність, а тільки спеціально відібрані, опрацьовані за законами дидактики й адаптовані відповідно до читацької адреси основи цих наук і прикладних знань. Навчальний предмет - це сукупність знань, навичок і умінь, які відповідають програмі навчання.

Читацька адреса визначає обсяг та особливості інформації, завдання, апарат, оформлення, методи і прийоми подачі матеріалу, вид навчального видання. Тип навчального закладу суттєво впливає на характер навчального предмета і способи його подачі. Виділяють дошкільну, шкільну загальну, середню, вищу професійну освіту, підвищення кваліфікації спеціалістів, перепідготовку кадрів, стаціонарну й заочну форми навчання. Кожна із зазначених категорій відрізняється рівнем початкових знань. Коло читачів навчального видання зазначено у вихідних відомостях книги.

ІV. Існують різні підходи до формування типології навчальних видань. Зазвичай навчальні видання поділяють на такі види:

- власне навчальні видання: підручник, навчальний посібник, наочний посібник, курс лекцій, конспект лекцій надають систематизовані відомості з навчальної дисципліни, якою потрібно оволодіти;

- програмно-методичні видання: навчальний план, навчальна програма регламентують процес навчання;

- навчально-методичні видання: методичні вказівки, методичні рекомендації, програми практик, завдання для практичних занять надають поради і вказівки з освоєння навчальної дисципліни, проходження практики;

. - допоміжні видання: практикум, збірник вправ (або задач), хрестоматія, книга для читання слугують для закріплення, поглиблення та розширення набутих знань, вироблення практичних навичок.

Підручник - навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене. Це координуюче начало в навчальному процесі, яке організує весь комплекс навчальних-видань із певної дисципліни. Найбільш розроблена теорія шкільного підручника. Він посідає провідне місце серед усіх навчальних видань. Підручник змінюється залежно від форми навчання. Раніше він був "зорієнтований на урок як основну форму навчання. Тепер поряд із уроком в старших класах повинні використовуватися інші форми навчання - лекції, семінарські занятгя, у зв'язку з чим у підручниках посилюються функції закріплення та самоконтролю.

Нові матеріали не можуть відразу стати основою стабільного підручника, оскільки повинні пройти певну перевірку.

Навчальний посібник є своєрідним додатком до підручника. Призначення - розширювати, доповнювати, поглиблювати, закріплювати знання, передбачені програмою нормативного курсу, тому читацька адреса посібника вужча, ніж підручника. Структура цього видання не така строга, як у підручнику (відрізняються меншою системністю). Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і науковість, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання й переробки авторами, нерідко "переростають" згодом у підручники з нових нормативних курсів.

Деякі з них наближаються до типу науково-популярного видання і можуть не мати грифа. Загалом вони залучають учнів до самостійної роботи, прищеплюють початкові дослідницькі навички, розширюють світогляд, підвищують загальний рівень культури.

М. Сикорський поділяє навчальні посібники на обов'язкові й факультативні.

Наочний посібник - навчальне видання, зміст якого передається переважно зображальними засобами.

Курс лекцій включає лекції одного автора з дисципліни або взаємопов'язані лекції кількох авторів із певних питань однієї дисципліни. Це додаток до підручника, де в основному висвітлюється оригінальний матеріал, що розкриває конкретні проблеми, ставить дискусійні питання, відбиває позицію автора.

Конспект лекцій включає основні положення лекційного курсу; видається як додаток до підручника. Як правило, у ньому розглядаються нові проблеми, розкриваються альтернативні рішення, описуються оригінальні напрямки розвитку галузі.

Навчальний план - документ, що регламентує навчальний процес. У ньому визначаються форми й види навчання (порядок, строки теоретичних і практичних занять, самостійних робіт, курсових і дипломних проектів, проходження ознайомчих, навчальних і виробничих практик), контролю знань (час проведення заліково-екзаменаційних сесій, іспитів і заліків із дисциплін.

Навчальні програми (типові, робочі, тимчасові) - видання, що визначають зміст і обсяг знань, умінь, навичок, які підлягають обов'язковому засвоєнню з певної навчальної дисципліни. У програмі розкривається зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Навчальна програма супроводжується пояснювальною запискою, в якій конкретизується мета й завдання навчання, об'єкт і предмет курсу, послідовність вивчення матеріалу, особливості методів і організації форм навчання, зв'язок з іншими дисциплінами, джерела. Навчальна програма лежить в основі укладання підручників.

Методичні рекомендації широко розповсюджені в системі заочної освіти вищої школи. Вони будуються з урахуванням затверджених підручників і навчальних посібників з посиланням на них. Основне завдання подати методику самостійної роботи над матеріалом, пояснити завдання певного навчального предмета, курсу, методичні й дидактичні принципи підручника.

Навчально-методичний посібник - навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання.

Хрестоматія - збірник текстів, обов'язкових для прочитання за змістом підручника, - документи, літературні твори та їх уривки. Хрестоматії можуть містити методичні вказівки, що допомагають зрозуміти тексти.

Книги для читання формують навички читання рідною мовою, надають допомогу при вивченні іноземних мов, формуючи навички роботи з іншомовним текстом.

Функція збірників задач і вправ - допомагати засвоєнню, закріпленню пройденого матеріалу й перевірки знань.

V. Підручники й навчальні посібники офіційно затверджуються Міністерством освіти і науки України (або іншим міністерством), що зазначається у вихідних відомостях у вигляді грифу. "Процедуру гримування та організацію роботи щодо експертизи підручників та навчальних посібників здійснюють структурні підрозділи відповідних міністерств. Туди видавництво має підготувати й подати такі документи:

· авторський або видавничий оригінал підручника (посібника), роздрукованого на папері;

· дві рецензії на оригінал авторитетних фахівців, які не працюють у навчальному закладі, де виконувалася ця робота.

VІ. Літературно-художнс видання - видання, що містить різножанрові твори художньої літератури.

Літературно-художні видання виконують такі функції:

- естетичну - формування естетичного сприйняття дійсності, здатності до співчуття, прагнення до гармонійного розвитку, самовдосконалення;

- етичну - формування в особистості системи цінностей, пов'язаних із вимогами моралі, співвідношення цієї системи із суспільними нормами;

- пізнавальну – прагнення людини до самопізнання, пізнання навколишньої дійсності, ознайомлення з літературними творами як із явищами мистецтва;

- координаційну – вплив мистецтва на формування системи оцінювальних критеріїв, координації поведінки особистості.

За складом тексту виділяють наступні літературно-художні видання:

- моновидання;

- збірник одного або кількох авторів.

За специфічними ознаками відбору матеріалу до збірників серед них виділяють альманахи та антології. Зазвичай, збірники не перевидають, а складають нові, враховуючі зміни читацького попиту.

VІІ. Альманахи – збірники літературних чи критичних творів за певною ознакою (жанром, темою). Переважно вони складаються із текстів сучасних авторів.

Антології містять кращі твори національної літератури, окремого періоду, літературного напряму, течії, що найповніше її характеризують.

За структурою виділяють:

- однотомне видання;

- багатотомне видання;

- вибрані твори;

- зібрання творів;

- серію.

VІІІ. За цільовим призначенням літературно-художні видання поділяють на:

· масові – розраховані на задоволення естетичних потреб масового читача, не мають розгалуженого науково-допоміжного апарату;

· науково-популярні – призначені для поглибленого вивчення творчості письменника, спрямовані на використання спеціалістами в практичній діяльності, містять достатньо розгалужений науково-допоміжний апарат;

· наукові – призначені для наукового вивчення літературознавцями, які досліджують теоретичну основу літературного твору та його специфіку, особливості літературного процесу й окремих періодів, характерні риси певного напряму, індивідуального стилю письменників тощо; поширений науково-допоміжний апарат цих видань повинен задовольняти дослідницьку мету.

За характером підготовки виділяють академічне художньо-літературне видання – видання, текст якого підготовлений максимально ретельно, з текстологічним обґрунтуванням, що дає підстави вважати його канонічним.

ІХ. Рекламне видання – неперіодичне видання, що надає споживачам інформацію про ідеї, товари, послуги від імені конкретного рекламодавця. Рекламним також називають періодичне видання, основним видом публікацій в якому є рекламнв оголошення, повідомлення про товари й послуги.

Особливість цього виду видання – обумовлення його змісту й форми замовником.

Предмет рекламних повідомлень – товари, послуги, ідеї, особистості. Об'єкт авторського права – товарний знак, логотип фірми, салоган, рекламний девіз, текстовий та ілюстративний матеріали.

За формою існування рекламу поділяють на зорову, слухову та зорово-слухову. До зорової відносять друковану, світлову, оформлювальну, рекламу в електронних засобах масової комунікації. Слухова реклама включає радіо рекламу, усні повідомлення та оголошення. Зорово-слухова реклама – теле-, кіно-, та відеореклама, демонстрування зразків, що супроводжуються текстовим повідомленням.

За цільовим призначенням вирізняють рекламу товарів та послуг, що допомагає збуту; рекламу ідей; рекламу образів товарів, розраховану на збудження інтересу покупців; комерційну (спрямовану на отримання прибутку) та некомерційну (не спрямовану на отримання прибутку) рекламу; спонукальну (до покупки) рекламу.

За характером інформації рекламних повідомлень виділяють комерційну (реклама товарів та послуг, яка демонструє задоволення потреб споживача), політичну (реклама політичних партій, їхніх лідерів, органів державної влади, діяльності й ідей окремих людей, спрямована на зміну й закріплення певних політичних переконань), приховану (рекламні оголошення, які складно відрізнити від основного тексту; має кілька типів: наприкінці цікавого нарису наводяться фрази рекламного типу, весь нарис розміщено з метою реклами, але в ньому немає натяку на рекламу), соціальну (реклама соціальних і державних установ, спрямована на досягнення благодійних цілей) рекламу.

Х. Виділяють такі види рекламних видань: проспект, листівка, афіша, путівник, каталог у вигляді брошури, буклету тощо.

Проспект – рекламне видання, в якому подається докладний опис властивостей, способів вживання та умов придбання об'єктів реклами,діяльності підприємств, установ або організацій.

Каталог – рекламне видання зі систематизованим перелікои товарів і послуг із короткими відомостями про них.

Афіша – рекламне аркушеве видання про культурні, спортивні чи громадсько-політичні хаходи, призначене для розклеювання.

Путівник – коротке рекламне видання, що містить інформацію про заходи, визначні пам'ятки культури й історії, географічні об'єкти тощо, призначене для туристів, відвідувачів музеїв і виставок.

До політичної реклами відносимо книжковий політіміджмент - процес використання потенцій книжкового ринку в досягненні влади з метою перехоплення голосів виборців.

Розрізняють такі жанри книжкового політіміджменту: біографічна проза політичних лідерів; книжки політичної поптеоретики – тексти, в яких автори аналізують вітчизняні економічні, політичні, екологічні проблеми, пропонують шляхи виходу з кризових ситуацій; книжка-визитівка – невелике есе; різноманітні авторські біодовідники типу «Хто є хто?»; іконографічна біографія – збірки фото- і худілюстрацій певного політичного діяча.

Дата добавления: 2014-01-07