Лекція 9. Тема. Психологія юнацького віку

План

Тема. Психологія юнацького віку

1.Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці.

2. Криза ідентичності та шляхи її подолання.

3. Психологічні особливості вибору майбутньої професії. Особливості навчально-професійної діяльності юнаків та дівчат.

Юність – період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ, на своє місце в ньому. Протягом студентського віку особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості. Різноманітні ознаки студентства як особливої соціально-психологічної, демографічної групи, якій властиві специфічні цінності, мова і норми поведінки, стиль, дозвілля, рішучість у реалізації задумів, є свідченням властивої тільки їй соціальної, психологічної ситуації розвитку. У зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення. Крім того, продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються у системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність.

Соціальне порівняння, важливе для підлітків, набуває іншого змісту: юнаки і дівчата шукають собі друзів подібних собі, замінюють кількість якістю близької дружби з небагатьма, що поділяють їх погляди і цінності. Інтимність і задушевність – основні ознаки дружби цього періоду. Одночасно з інтимністю дружби з’являються дружні відносини з представниками протилежної статі, які переростають у закоханість. У дівчат такі відносини формуються раніше, ніж у хлопців. Побачення, спільне проводження часу у змішаних компаніях – характерні риси поведінки юнаків і дівчат.

Брюс Роско називає 7 функцій побачення у цьому віці:

1) розваги (гарно і весело провести час у змішаній компанії);

2) соціалізації (формування взаємодії з представниками протилежної статі);

3) статус (підняти свій статус, з’явившись у компанії з достойною дівчиною (хлопцем);

4) вибір партнера для подружнього життя;

5) секс;

6) товаристські відносини – можливість знайти друга серед представників протилежної статі;

7) інтимність (встановлення близьких відносин з представником протилежної статі).

У юнацькому віці молодь серйозно ставиться до кохання, для неї зовнішність партнера відсувається на другий план, поступаючись особистісним властивостям, планам на майбутнє.

Вибір особистих цінностей – головна задача юності. Зміст цінностей залежить напряму від культурного контексту і історичного періоду, в якому живе молоде покоління. В історії нашої країни та і в світовій історії було немало випадків, коли юнаки і дівчата відігравали роль совісті суспільства, рух за громадянські права і свободи та ін. здатність поглянути на світ іншими очима і побудувати систему цінностей, відмінну від батьківської – основна мета переоцінки, що має місце серед юнаків і дівчат. За Хофманом моральний розвиток іде 3 різними, частковими співпадаючими шляхами:

- Тривога стримування (соціально сприйнятна поведінка, зумовлена страхом перед покаранням. Спочатку намагаються не робити того, за що карають, - потім заборони інтерналізуються, стають внутрішньою нормою і покарання не потрібно) Ця лінія формування моралі може наштовхнутися на серйозний супротив в демократичному студентському середовищі);

- піклування про інших, засноване на емпатії (здатність відчувати, що переживає інший і на основі цього коригувати і змінювати власну поведінку) Може руйнуватися під впливом реалій життя, породжувати цинізм молоді;

- розвиток мислення на рівні формальних операцій. Що забезпечує можливість перевірки різноманітних гіпотез, переоцінки інформації, пере формулювання понять). Ці етапи не є хронологічними і продовжують співіснування і у зрілих людей.

Переоцінка цінностей веде до переоцінки ризику, який породжений почуттям свободи від заборон.

У період студентства відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розпитку, а саме вступом до вищого навчального закладу. У цьому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самоутверджуватись у професійній діяльності, про що свідчать вибір професії та навчання у вищій школі. Вищий навчальний заклад є найважливішим етапом освоєння професії, початком професійного становлення. Воно полягає в активному, свідомому утвердженні людини у професійній позиції на основі засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, оволодіння професійними уміннями. Порівняно з підлітками підвищується саморегуляція, зростає контроль за власною поведінкою, проявом емоцій, настрій стає стійкішим. Основне соціальне завдання на цьому етапі – вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які дозволили б молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім’ї. Передусім – це розвиток потреби в спілкуванні з однолітками, старшими людьми та освоєння способів його здійснення.

Провідним видом діяльності є навчально-професійна діяльність. Тому юнаки – суб’єкти трудової діяльності (освіта на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості у цьому випадку детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним статусом людини.

За Еріксоном, юність – це, перш за все, криза ідентичності, яка полягає у послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Ідентичність — психосоціальна тотожність, яка дозволяє особистості усвідомлювати себе в усьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки. Ідентичність - умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знайде себе, свого місця у суспільстві, буде почуватися «втраченою». Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь — порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою у минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому. Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. З цим і пов'язана властива студентському віку криза ідентичності — особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості. Ідентичність (тотожність) може бути зрозуміла у двох вимірюваннях - тимчасовому і ситуативно-рольовому. У тимчасовому вимірюванні ідентичність забезпечує спадкоємність, зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. У ситуативно-рольовому вимірюванні ідентичність складає центральне утворення, що утримує у єдності багато ситуацій і, відповідно, ролей, у які вступає людина. Результатом кризи ідентичності у юності є придбання дорослої ідентичності. Криза ідентичності іноді вимагає від людини переосмислення своїх зв'язків з оточуючими, свого місця серед інших людей. Особливо важлива реструктуризація відносин з батьками, оскільки людина, що дорослішає, не може далі задовольнятися роллю опікуваного і керованого. Проблема ідентичності досліджувалася багатьма авторами. Найбільш відомі роботи канадського психолога Ж. Марша, який встановив чотири типових варіантів формування ідентичності:

1. Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність. Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, із стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому неприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

2. Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку». За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень.

3. Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність. Період побудови своєї ідентичності і прийняття рішень, стан пошуку відповідей на питання «Хто я? Який я?». Рішення юнаків і дівчат стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей.

4. Реалізована або «зріла ідентичність». Зріла ідентичність свідчить про те, що криза минула, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації, взяла на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостій­ного вибору.

Для молоді цього віку надзвичайно гостро постає питання професійного самовизначення. На нього впливають життєві цінності особистості. Нерідко професійний вибір є результатом пасивної згоди з бажанням батьків, або романтичного некритичного інтересу до певної професії. Це в подальшому може привести до глибокого розчарування та незадоволення життям. Тому важливо, щоб вибір професії було зроблено свідомо, на основі всебічного врахування вподобань, здібностей, можливостей, відповідності їх вимогам спеціальності, що обирається.

Дата добавления: 2014-01-07